Постанова
Іменем України
29 вересня 2021 року
місто Київ
справа № 761/18110/17
провадження № 61-18380св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О. (судді-доповідача), Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
заявник - Акціонерне товариство "Догуш Іншаат ве Тіджарет А. Ш.",
заінтересована особа - Державне територіально-галузеве об`єднання "Південно-Західна залізниця",
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Державного територіально-галузевого об`єднання "Південно-Західна залізниця" на постанову Київського апеляційного суду від 04 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Волошиної В. М., Мостової Г. І.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції заявника
Акціонерне товариство "Догуш Іншаат ве Тіджарет А. Ш." (далі - АТ "Догуш Іншаат ве Тіджарет А. Ш.", товариство) у травні 2017 року звернулося до суду із клопотанням, у якому просило:
- надати дозвіл на примусове виконання рішення Першого Цивільного Суду Федерального Суду Швейцарії від 27 травня 2014 року у справі № 4А_508/2013, заінтересована особа - Державне територіально-галузеве об`єднання "Південно-Західна залізниця" (далі - ДТГО "Південно-Західна залізниця", Залізниця);
- видати виконавчий лист після набрання законної сили ухвалою суду про надання дозволу на примусове виконання на території України рішення Першого Цивільного Суду Федерального Суду Швейцарії від 27 травня 2014 року у справі № 4А_508/2013.
Вимоги клопотання товариство обґрунтовувало тим, що 14 листопада 2004 року ДТГО "Південно-західна залізниця" та АТ "Догуш Іншаат ве Тіджарет А. Ш." підписали договір підряду на виконання будівельних робіт, який містить у пункті 13.2 арбітражне застереження, яке за змістом
статей 7, 35 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" є арбітражною угодою.
Рішенням Першого Цивільного Суду Федерального Суду Швейцарії від 27 травня 2014 року у справі № 4А_508/2013 ДТГО "Південно-західна Залізниця" до АТ "Догуш Іншаат ве Тіджарет А. Ш." з Залізниці на користь товариства стягнуто компенсацію судових витрат у розмірі 60 000, 00 швейцарських франків.
Оскільки зазначене рішення суду, яке набрало законної сили, боржник добровільно не виконує, керуючись Законом України "Про міжнародний комерційний арбітраж" та Конвенцію про визнання і приведення до виконання іноземних арбітражних рішень від 10 червня 1958 року (далі - Нью-Йоркська конвенція), товариство звернулося до суду із клопотанням про визнання та надання дозволу на виконання судового рішення на території України.
Стислий виклад заперечень боржника
ДТГО "Південно-Західна залізниця" заперечувало проти задоволення клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, посилаючись на те, що рішенням Господарського суду міста Києва від 17 травня 2017 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20 листопада 2017 року, визнано недійсним пункт 13.2 договору підряду на виконання будівельних робіт від 14 листопада 2004 року № ПЗ/ДН-6-0415, укладеного між АТ "Догуш Іншаат ве Тіджарет А. Ш." та ДТГО "Південно-західна залізниця", яким була передбачена можливість звернення за вирішенням спірних питань за цим договором до іноземного (третейського) арбітражного суду. Тобто, на думку заінтересованої особи, недійсність арбітражного застереження виключає можливість надання обов`язковості виконанню рішення Першого Цивільного Суду Федерального Суду Швейцарії від 27 травня 2014 року у справі № 4А-508/2013.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Справа розглядалася судами неодноразово.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 08 лютого 2018 року у задоволенні клопотання АТ "Догуш Іншаат ве Тіджарет А. Ш." відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні клопотання, суд першої інстанції зазначив, що враховуючи те, що невідповідність арбітражної угоди законодавству України в пункті 13.2 договору підряду від 14 листопада 2004 року встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 17 травня 2017 року у справі № 910/2589/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20 листопада 2017 року, з урахуванням положень статті 5 Нью-Йоркської конвенції та Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж", відсутні правові підстави для задоволення клопотання АТ "Догуш Іншаат ве Тіджарет А.Ш." про надання дозволу на примусове виконання рішення Першого Цивільного Суду Федерального Суду Швейцарії від 27 травня 2014 року у справі № 4А_508/2013.
Постановою Апеляційного суду міста Києва від 26 червня 2018 року апеляційну скаргу АТ "Догуш Іншаат ве Тіджарет А. Ш." залишено без задоволення, ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 08 лютого 2018 року без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у задоволенні клопотання про визнання та надання дозволу на виконання рішення іноземного суду.
Постановою Верховного Суду від 01 вересня 2020 року постанову Апеляційного суду міста Києва від 26 червня 2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції, Верховний Суд зазначив, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов передчасного висновку щодо відмови у задоволенні клопотання з посиланням на рішення Господарського суду міста Києва від 17 травня 2017 року у справі № 910/2589/17, яким пункт 13.2 договору підряду виконання будівельних робіт № ПЗ/ДН-6-0415, укладеного 14 листопада 2004 року між АТ "Догуш Іншаат ве Тіджарет А.Ш." та ДТГО "Південно-Західна залізниця", визнано недійсним, оскільки постановою Верховного Суду від 24 квітня 2019 року касаційну скаргу ДТГО "Південно-Західна залізниця" задоволено частково. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 28 січня 2019 року у справі № 910/2589/17 скасовано. Справу № 910/2589/17 направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постановою Київського апеляційного суду від 04 листопада 2020 року апеляційну скаргу АТ "Догуш Іншаат ве Тіджарет А. Ш." задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким клопотання АТ "Догуш Іншаат ве Тіджарет А. Ш." задоволено.
Надано дозвіл на примусове виконання на території України рішення Першого Цивільного Суду Федерального Суду Швейцарії від 27 травня 2014 року у справі № 4А_508/2013 та стягнуто з ДТГО "Південно-Західна залізниця" на користь АТ "Догуш Іншаат ве Тіджарет А.Ш." 60 000, 00 швейцарських франків як компенсацію судових витрат.
Здійснено розподіл судових витрат.
Задовольняючи клопотання та надаючи дозвіл на виконання на території України рішення іноземного суду, апеляційний суд зазначив, що рішення Першого Цивільного Суду Федерального Суду Швейцарії від 27 травня 2014 року у справі № 4А_508/2013 набрало законної сили, раніше не виконувалося та підлягає виконанню на території України відповідно до положень Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" та Нью-Йоркської конвенції, яка ратифікована як Україною, так і Швейцарією. У матеріалах справи відсутні відомості про перешкоди у наданні дозволу на примусове виконання на території України рішення іноземного суду, постановленого за результатами розгляду справи за позовом ДТГО "Південно-західна залізниця" до компанії "Догуш Іншаат ве Тіджарет А. Ш.".
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ДТГО "Південно-Західна залізниця" 09 грудня 2020 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просило скасувати постанову Київського апеляційного суду від 04 листопада 2020 року, залишити без змін ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 08 лютого 2018 року.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Верховний Суд врахував, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята за результатами перегляду ухвали суду першої інстанції, а не рішення суду, а тому за правилом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Підставами касаційного оскарження судового рішення заявник визначив, що:
- оскаржуване судове рішення ухвалено з неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права;
- судом апеляційної інстанцій ухвалено рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 серпня 2018 року у справі № 906/493/16 (провадження № 12-142гс18);
- суд апеляційної інстанції не врахував докази на підтвердження тієї обставини, що спір у цій справі з врахуванням його предмета не може бути переданий на вирішення міжнародного комерційного арбітражу, тобто ухвалено рішення всупереч пункту 2 частини першої статті 478 ЦПК України;
- суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі до закінчення розгляду справи № 910/8797/16.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
АТ "Догуш Іншаат ве Тіджарет А.Ш." у лютому 2021 року звернулося до Верховного Суду із відзивом, у якому просило відмовити у задоволенні касаційної скарги ДТГО "Південно-Західна залізниця", постанову Київського апеляційного суду від 04 листопада 2020 року залишити без змін.
Товариство зазначило, що факт визнання боржником юрисдикції іноземних судів у спорі за договором підряду та, як наслідок, факт дійсності пункту 13.2 договору встановлений не лише рішенням Міжнародного арбітражного суду Міжнародної торгової палати від 06 вересня 2013 року про стягнення заборгованості із Залізниці, рішенням Першого Цивільного Суду Федерального Суду Швейцарії від 27 травня 2014 року у справі № 4А_508/2013 та рішенням Центру арбітражу торговельних палат Швейцарії у справі № 600319-2012, а ще й судами України під час розгляду справ № 761/22804/15-ц та № 761/22964/17. А тому твердження боржника щодо недійсності пункту 13.2 договору підряду вже раніше оцінювалося судами, якими встановлено дійсність арбітражного застереження як юридичний факт, який не потребує подальшого доказування за принципом правової визначеності. На переконання стягувача, відносини між сторонами не є такими, що пов`язані з державними потребами. Також товариство зазначило, що Залізниця неправомірно та необґрунтовано стверджує, що апеляційний суд ухвалив рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 серпня 2018 року у справі № 906/493/16.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ДТГО "Південно-Західна залізниця", а ухвалою від 17 серпня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 14 листопада 2004 року АТ "Догуш Іншаат ве Тіджарет А.Ш." та ДТГО "Південно-Західна залізниця" уклали договір підряду на виконання будівельних робіт № ПЗ/ДН-6-0415. У пункті 13.2 договору сторони обумовили можливість звернення за вирішенням спірних питань до Міжнародного арбітражного суду м. Цюріх.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 17 вересня 2015 року у справі №761/22804/15-ц, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 31 серпня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 грудня 2016 року, надано дозвіл на примусове виконання в Україні остаточного арбітражного рішення Міжнародного арбітражного суду Міжнародної торгової палати від 06 вересня 2013 року у справі № 17208/GZ/MHM про стягнення заборгованості у сумі 23 437 743, 97 дол. США, а також відсотків та витрат у справі.
Під час розгляду справи № 761/22804/15-ц були предметом розгляду доводи боржника про те, що спір вирішений Міжнародним арбітражним судом Міжнародної торгової палати від 06 вересня 2013 року за відсутності угоди сторін про розгляд такого спору саме у цьому суді, в той час як пунктом 13.2 договору підряду передбачено вирішення спорів у Міжнародному арбітражному суді м. Цюріх.
На спростування таких тверджень зазначено, що поняття "Міжнародна торгова палата і закон Швейцарії в м. Цюріх, Швейцарія" перекладено на українську мову як "Міжнародний арбітражний суд м. Цюріх", що свідчить про узгодженість сторонами стосовно того суду, в якому саме підлягають вирішенню спори між сторонами, як Міжнародного арбітражного суду Міжнародної торгової палати, що знаходиться у м. Цюріх (Швейцарія).
Визнано доведеним, що рішення від 06 вересня 2013 року є таким, що ухвалене відповідно до пункту 13.2 договору підряду.
Рішенням Першого Цивільного Суду Федерального Суду Швейцарії від 27 травня 2014 року у справі № 4А_508/2013, Швейцарія, за позовом ДТГО "Південно-західна залізниця" проти АТ "Догуш Іншаат ве Тіджарет А.Ш." ухвалено, що позивач повинен сплатити відповідачу 60 000, 00 швейцарських франків як компенсацію судових витрат.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 17 травня 2017 року у справі № 910/2589/17 пункт 13.2 договору підряду на виконання будівельних робіт № ПЗ/ДН-6-0415, укладеного 14 листопада 2004 року між АТ "Догуш Іншаат ве Тіджарет А.Ш." та ДТГО "Південно-Західна залізниця", визнано недійсним.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 28 січня 2019 року у справі № 910/2589/17 рішення Господарського суду міста Києва від 17 травня 2017 року скасовано у частині визнання недійсним пункту договору підряду на виконання будівельних робіт від 14 листопада 2004 року № ПЗ/ДН-6-0415.
Постановою Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 910/2589/17 постанову Північного апеляційного господарського суду від 28 січня 2019 року скасовано й справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Оцінка аргументів касаційної скарги
В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд врахував, що в Україні можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах, що виникають з цивільних, трудових, сімейних та господарських правовідносин, вироки іноземних судів у кримінальних провадженнях у частині, що стосується відшкодування шкоди та заподіяних збитків, а також рішення іноземних арбітражів та інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних і господарських справ, що набрали законної сили, крім випадків, передбачених частиною другою статті 81 Закону України "Про міжнародне приватне право" (частина перша статті 81 Закону України "Про міжнародне приватне право").
Предметом судового розгляду у справі, яка переглядається, є визнання та надання дозволу на виконання на території України саме рішення іноземного суду, яким є Перший Цивільний Суд Федерального Суду Швейцарії, тобто національний (державного) суду Швейцарії.
Потрібно розрізняти рішення, ухвалені іноземним судом, та рішення міжнародного арбітражу (розташованого за межами України), за своєю природою ці суди є різними інституціями та передбачено різне правове регулювання процедури та умов визнання і надання дозволу на виконання відповідних рішень на території України.
Рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних справ) визнаються та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності. У разі якщо визнання та виконання рішення іноземного суду залежить від принципу взаємності, вважається, що він існує, оскільки не доведено інше (стаття 462 ЦПК України).
За правилами статті 474 ЦПК України рішення міжнародного комерційного арбітражу (якщо його місце знаходиться за межами України), незалежно від того, в якій країні воно було винесено, визнається та виконується в Україні, також якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності. У разі якщо визнання та виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу залежить від принципу взаємності, вважається, що він існує, оскільки не доведено інше.
Отже, Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги про те, що суди повинні з`ясовувати наявність міжнародних договорів про взаємне надання правової допомоги між Україною і державою, про визнання й виконання рішення суду якої надійшло клопотання, з огляду на таке.
Необхідно враховувати, що Нью-Йоркська конвенція не є тим міжнародним договором, який врегульовує питання визнання та виконання рішень іноземного суду, оскільки у частині першій статті І Нью-Йоркської конвенції передбачено, що цей міжнародний договір застосовується до визнання і виконання арбітражних рішень, постановлених на території іншої держави, ніж держава, де запитуються їх визнання і виконання, за спорами, сторонами в яких можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Цей міжнародний договір належить застосовувати також щодо арбітражних рішень, які не вважаються внутрішніми рішеннями у тій державі, де запитуються їх визнання та виконання.
Натомість відповідно до пункту 2 Декларації про наміри щодо співробітництва в рамках реформи юстиції України та у сфері надання правової допомоги у цивільних та кримінальних справах між Міністерством юстиції України та Департаментом юстиції і поліції Швейцарської Конфедерації від 04 серпня 1995 року співробітництво в галузі надання правової допомоги в цивільних справах буде здійснюватися згідно з положеннями Гаазької конвенції від 01 березня 1954 року "Про цивільно-процесуальне право" (далі - Гаазька конвенція) після приєднання до неї України. До цього часу співробітництво здійснюватиметься з метою сприяння у проведенні процесуальних дій (вручення документів, збір доказів). Одночасно визнається за необхідне врегулювання проблем, пов`язаних із взаємним визнанням і виконанням судових рішень з цивільних справ.
Для України Гаазька конвенція набрала чинності 26 липня 1967 року.
Як на момент подання клопотання про визнання та надання дозволу на виконання на території України рішення іноземного суду, так і на момент розгляду цього клопотання судами між Україною та Швейцарською Конфедерацією відсутній двосторонній договір про правову допомогу у цивільних справах, який би регулював питання, пов`язані із взаємним визнанням і виконанням судових рішень з цивільних справ.
Отже, вирішуючи питання про визнання та надання дозволу на виконання на території України рішення іноземного суду - Першого Цивільного Суду Федерального Суду Швейцарії, Україна керується Гаазькою конвенцією, яка є обов`язковою як для України, так і для Швейцарії. Питання, які не врегульовані Гаазькою конвенцією, підлягають вирішенню судом за принципом взаємності сторін.
Визначаючи питання розподілу тягаря доведення між учасниками вирішення цього клопотання в національному суді України, Верховний Суд виходить з того, що саме на Залізницю покладається обов`язок доведення того, що за принципом взаємності таке клопотання не підлягає задоволенню судом України, а так само, що надання дозволу на його виконання порушуватиме публічний порядок України. Враховуючи, що такі доводи представником Залізниці взагалі не наводилися, а відповідно, наявність таких перешкод для визнання та надання дозволу на виконання на території України зазначеного рішення іноземного суду судами не встановлена.
Клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду не задовольняється у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (частина перша статті 468 ЦПК України).
Відповідно до першого абзацу статті 19 Гаазької конвенції рішення про стягнення судових витрат і витрат оголошуються такими, що підлягають виконанню без заслуховування сторін, за умови, однак, що сторона, з якої здійснюється стягнення, має право на наступне оскарження відповідно до законодавства держави, де запитується виконання.
За правилом, викладеним в абзаці другому статті 19 Гаазької конвенції, влада, компетентна розглядати клопотання про виконання, обмежується розглядом таких питань:
1. Чи відповідає копія рішення вимогам законодавства країни, де воно було ухвалено, щодо автентичності копії;
2. Чи набрало рішення законної сили відповідно до зазначеного законодавства;
3. Чи викладено рішення на мові запитуваної влади або на мові, про яку досягнуто домовленості між двома зацікавленими державами, або чи додається до документа переклад на одну з зазначених мов, і за відсутності угоди, що передбачає інший порядок, чи засвідчено рішення дипломатичним або консульським представником запитуваної держави або присяжним перекладачем запитуваної держави.
Водночас у частині другій статті 468 ЦПК України передбачено, що якщо міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі випадки не передбачено, у задоволенні клопотання може бути відмовлено:
1) якщо рішення іноземного суду за законодавством держави, на території якої воно постановлено, не набрало законної сили;
2) якщо сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду, була позбавлена можливості взяти участь у судовому процесі через те, що їй не було належним чином і вчасно повідомлено про розгляд справи;
3) якщо рішення ухвалене у справі, розгляд якої належить виключно до компетенції суду або іншого уповноваженого відповідно до закону органу України;
4) якщо раніше ухвалене рішення суду України у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, що набрало законної сили, або якщо у провадженні суду України є справа у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, яка порушена до часу відкриття провадження у справі в іноземному суді;
5) якщо пропущено встановлений міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та цим Кодексом строк пред`явлення рішення іноземного суду до примусового виконання в Україні;
6) якщо предмет спору за законами України не підлягає судовому розгляду;
7) якщо виконання рішення загрожувало б інтересам України;
8) якщо раніше в Україні було визнано та надано дозвіл на виконання рішення суду іноземної держави у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, що і рішення, що запитується до виконання;
9) в інших випадках, встановлених законами України.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що у справі, яка переглядається, не входять у предмет судового вирішення питання визнання і виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, що передувало зверненню Залізниці до Федерального Суду Швейцарії з приводу його оскарження, за результатами розгляду якого із Залізниці стягнуті оспорювані суми за правову допомогу у розмірі 60 000, 00 швейцарських франків, з врахуванням таких міркувань.
Як зазначалося, предметом цього судового розгляду є власне вирішення питання про визнання та надання дозволу на виконання на території України рішення іноземного суду - Першого Цивільного Суду Федерального Суду Швейцарії. Питання про визнання та надання дозволу на виконання на території України рішення комерційного арбітражу вирішувалося в іншому (окремому) судовому провадженні, остаточне рішення в якому набрало законної сили.
Отже, правові питання дійсності арбітражного застереження, його автономії, зупинення провадження до вирішення іншої судової справи щодо оспорення угоди між сторонами і домовленості щодо арбітражного застереження не мають правового значення і не входять у предмет дослідження у цій справі. Також не підлягають дослідженню питання виконуваності/невиконуваності арбітражного застереження та, як наслідок, підвідомчості спору тому чи іншому арбітражному суду.
У зв`язку з наведеним Верховний Суд визнає, що наведений заявником правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 28 серпня 2018 року у справі № 906/493/16 (провадження № 12-142гс18), є нерелевантним до спірних правових відносин, оскільки відносини у справі, яка переглядається, та у справі № 906/493/16 не є подібними.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах потрібно розуміти такі рішення, де схожими є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц (провадження
№ 14-737цс19).
Верховний Суд наголошує, що подібність правовідносин, за загальним правилом, означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
Як наголошено у цьому рішенні Верховним Судом, у справі, яка переглядається, предметом судового розгляду є визнання та надання дозволу на виконання рішення іноземного суду, що регулюється Гаазькою конвенцією та відповідним національним законодавством. Натомість у справі № 696/1693/15-ц (постанові в якій наведена як приклад неоднакового застосування норм права) предметом є стягнення заборгованості за контрактом (договором поставки), спір за яким регулюється Нью-Йоркською конвенцією, яка не застосовується до правових відносин у цій справі.
Відповідно справа, яка переглядається, та справа № 696/1693/15-ц не є тотожними ані за предметом правового регулювання, ані за умовами застосування норм права, а тому відсутні правові підстави для застосування до спірних правовідносин правових висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28 серпня 2018 року у справі № 906/493/16 (провадження № 12-142гс18).
За таких обставин, переглянувши у касаційному порядку судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги щодо необхідності дослідження у справі, яка переглядається, питання дійсності арбітражного застереження, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, з урахуванням неможливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду не відповідають нормам процесуального права та нормам матеріального права, які регулюють питання визнання та надання дозволу на виконання на території України рішення іноземного суду.
Суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що, вирішуючи питання про визнання та надання дозволу на виконання на території України рішення іноземного суду, необхідно керуватися правилами глави 1 "Визнання та звернення до виконання рішення іноземного суду, що підлягає примусовому виконанню" розділу ІХ ЦПК України та міжнародним договором, яким у спірних правовідносинах є Гаазька конвенція.
Оскільки предметом судового розгляду є клопотання про визнання та надання дозволу на виконання на території України рішення іноземного суду - Першого Цивільного Суду Федерального Суду Швейцарії - суди не мали досліджувати питання дійсності арбітражного застереження.
Боржник у суді першої інстанції не наводив обґрунтованих заперечень проти клопотання про визнання та надання дозволу на виконання на території України рішення іноземного суду, які могли б бути підставою для відмови у задоволенні такого клопотання відповідно до статті 19 Гаазької конвенції, а також частини другої статті 468 ЦПК України, не доводив наявності підстав для відмови у визнанні та наданні дозволу на виконання на території України, такі обставини не встановлені судами. А отже, відсутні підстави для відмови у визнанні та наданні дозволу на виконання на території України рішення іноземного суду.
Положеннями ЦПК України і Гаазької конвенції передбачено, що лише у виняткових та надзвичайних випадках допускається відмова у визнанні та наданні дозволу на виконання рішення іноземного суду на території держави, яка підписала цю Конвенцію, що свідчить про обов`язковість таких судових рішень. При цьому, вирішуючи питання про визнання та надання дозволу на виконання на території України рішення іноземного суду, національний суд не може входити в обговорення правильності цих рішень по суті, вносити до них будь-які зміни.
Заявник не навів таких доводів, а Верховний Суд, оцінюючи зміст клопотання та постановлених судових рішень, самостійно, діючи ex officio, не встановив будь-яких підстав стверджувати про порушення публічного порядку в результаті визнання та надання дозволу на примусове виконання на території України рішення Першого Цивільного Суду Федерального Суду Швейцарії від 27 травня 2014 року.
Отже, враховуючи, що клопотання про визнання та надання дозволу на виконання на території України рішення іноземного суду відповідає вимогам цивільного процесуального законодавства України, а також положенням Гаазької конвенції, тому обґрунтованим є висновок про задоволення такого клопотання.