Постанова
Іменем України
22 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 203/1724/20
провадження № 61-17017св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - Відкрите акціонерне товариство "Запорізький асфальтобетонний завод",
відповідачі: ОСОБА_1, Товариство з обмеженою відповідальністю компанія "ВВС",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 серпня 2020 року у складі судді Католікяна М. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст вимог
У травні 2020 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду із заявою про відновлення втраченого провадження, знищеного за строками давності зберігання.
Заява обґрунтована тим, що ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 15 лютого 2006 року визнано мирову угоду, укладену між Відкритим акціонерним товариством "Запорізький асфальтобетонний завод" (далі - ВАТ "Запорізький асфальтобетонний завод") та ОСОБА_1, згідно з якою за ОСОБА_1 визнано право власності на адміністративно-побутову будівлю, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначеним судовим рішенням порушено майнові права заявників, оскільки до складу спірної будівлі увійшли належні заявникам гаражі. Заявники не були залучені до участі у справі, у зв`язку з чим вони не були обізнані про ухвалу і не могли її оскаржити.
Ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 червня 2020 року відкрито провадження з питання відновлення втраченого судового провадження у справі за позовом ВАТ "Запорізький асфальтобетонний завод" до ОСОБА_1, Товариства з обмеженою відповідальністю компанії "ВВС" (далі - ТОВ компанія "ВВС") про розірвання договору купівлі-продажу нерухомого майна.
20 липня 2020 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду із заявою про забезпечення позову накладенням арешту на двоповерхову адміністративно-побутову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 .
Заяву про забезпечення позову мотивували тим, що вони є законними власниками гаражів, які знаходяться в єдиному комплексі, право власності на який ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 15 лютого 2006 року визнано за ОСОБА_1, проте ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які є власниками двох гаражів, до у часті у справі не залучені. Через протиправне позбавлення їх власності існує ризик подальшого відчуження їх нерухомості.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 серпня 2020 року, яка залишена без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 жовтня 2020 року, накладено арешт на двоповерхову адміністративно-побутову будівлю АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_1 .
Задовольнивши заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що предметом спору у справі є нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . За місцем знаходження цього майна, зокрема, розташовані гаражі, що належать заявникам та які ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 15 лютого 2006 року перейшли у власність ОСОБА_1 . Враховуючи, що претензії заявників можуть бути обґрунтовані, а невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду у справі, порушити їх законні права в разі ухвалення рішення на їх користь, суд вважав за необхідне задовольнити заявлене ними клопотання.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 серпня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 жовтня 2020 року, просив скасувати оскаржувані судові рішення, закрити провадження у справі.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, ухвалені з порушенням норм процесуального права.
ОСОБА_2, ОСОБА_3 не є учасниками справи.
Надані заявниками правовстановлюючі документи на належні їм гаражі, не стосуються гаражів на АДРЕСА_1 .
Суд першої інстанції неправильно застосував норми права, а саме частину першу статті 150 ЦПК України, оскільки накладенням арешту на майно забезпечується позов, а не заява про відновлення втраченого судового провадження, частину другу статті 149 ЦПК України, оскільки забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, а вирішення питання про відновлення втраченого судового провадження не є стадією розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції порушення, допущенні судом першої інстанції, не усунув.
Суди не мали права розглядати питання про забезпечення позову до відновлення судового провадження.
Аргументи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
У червні 2021 року до Верховного Суду надійшов витяг з матеріалів відновленого втраченого провадження у справі № 203/1724/20.
Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Підставами для касаційного оскарження відповідно до вимог статті 389 ЦПК України ОСОБА_1 зазначив: суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми процесуального права, а саме частину першу статті 150 ЦПК України, частину другу статті 149 ЦПК України.
Вивчивши матеріали відновленого втраченого провадження у справі № 203/1724/20, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У цій справі суд забезпечив позов під час відновлення втраченого судового провадження.
Суди встановили, що предметом спору у справі є нерухоме майно - двоповерхова адміністративно-побутова будівля АДРЕСА_1 .
Задовольнивши заяву ОСОБА_2, ОСОБА_3 про забезпечення позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що невжиття заходів із забезпечення їх заяви може ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду у справі, порушити їх законні права в разі ухвалення рішення на їх користь.
Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).
Згідно з частиною третьою статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.
Верховний Суд зазначає, що основною формою судового провадження є позовне провадження. Позовне провадження поділяється на загальне та спрощене, що застосовується до окремих категорій спорів, пріоритетом у розгляді яких є швидкість.
Відповідно до частин першої та другої статті 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
Верховний Суд зазначає, що позов як матеріально-правова вимога заінтересованої або іншої уповноваженої на те особи до суду про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, пред`являється через суд в порядку позовного провадження. Процесуальною формою позову є позовна заява, в якій, відповідно до частини першої статті 175 ЦПК України, позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Позовна заява повинна містити: зокрема відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися (пункт 7 частини другої статті 175 ЦПК України).
Згідно з частинами першою та другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Аналіз положень статті 149 ЦПК України дає підстави зазначити, що основним завданням забезпечення позову є попередження можливого ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду і, відповідно, поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.
Згідно з пунктами 3, 4, 5 частини першої статті 151 ЦПК України заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити: предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; ціну позову, про забезпечення якого просить заявник.
Системний аналіз вказаних норм цивільного процесуального закону дає підстави дійти висновку, що забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення у випадку задоволення позовних вимог.
НормиЦПК України не містять законодавчого визначення поняття "втрачене судове провадження". Однак, виходячи із змісту розділу X"Відновлення втраченого судового провадження" ЦПК України можна дійти висновку, що втрата судового провадження - це повна або часткова втрата цивільної справи, якій присвоєно певний порядковий номер та заведено статистичну картку та у якій має місце відображення усіх процесуальних дій та актів в межах такого провадження. З урахуванням статті 488 ЦПК України відновлені можуть бути як всі, так і частина документів (окремий документ) конкретної цивільної справи позовного, наказного чи окремого провадження, яке було закінчене ухваленням рішення або постановленням ухвали про його закриття.
Верховний Суд зауважує, що при розгляді справ про відновлення втраченого судового провадження захищаються не порушені матеріальні суб`єктивні права чи свободи, а процесуальні права, пов`язані з утратою судового провадження та зняттям перешкод у їх реалізації. Цивільний процесуальний закон передбачає можливість забезпечення позову на будь-якій стадії розгляду справи. Верховний Суд зазначає, що стадія розгляду справи закінчується ухваленням судового рішення, а відновлення провадження стосується цивільної справи, яка закінчена ухваленням рішення або у якій провадження закрито.
Відповідно до статті 488 ЦПК України відновлення втраченого повністю або частково судового провадження в цивільній справі, закінченій ухваленням рішення або у якій провадження закрито, проводиться у порядку, встановленому цим Кодексом.
Визначення статтею 488 ЦПК України про відновлення втраченого провадження у порядку, встановленому ЦПК України, з урахуванням системного тлумачення норм розділу X"Відновлення втраченого судового провадження" та глави 10 "Забезпечення позову" розділу I "Загальні положення" ЦПК України не дає підстав забезпечувати позов під час відновлення втраченого судового провадження.
Мотиви суду першої інстанції, що суд взяв до уваги про розгляд цивільної справи № 2-887/2006 без залучення заявників, права яких можливо було порушено, а також без дотримання частини першої статті 114 ЦПК у редакції на час розгляду справи, як підстави для задоволення заяви про забезпечення позову, є необгрунтованими, оскільки суперечать нормам цивільного процесуального закону. Тому доводи касаційної скарги у цій частині є обґрунтованими.
Також обґрунтованими є доводи касаційної скарги, що суди не мали права розглядати питання про забезпечення позову до відновлення судового провадження, оскільки вирішення питання про відновлення втраченого судового провадження не є стадією розгляду справи.
З огляду на викладене, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_2, ОСОБА_3 про вжиття заходів забезпечення позову, оскільки постановлені з порушенням норм процесуального права.