Постанова суду № 911/162/19 від 19.10.2021 про визнання недійсним з моменту укладення договору поставки від 06.03.2012 № 181 і додаткових угод від 06.03.2012 №1/650 та від 20.06.2012 № 2/651...

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 911/162/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Колос І.Б. і Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання - Шевчик О.Ю.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз",

представник позивача - Кириленко О.П., адвокат (ордер від 18.02.2021 № 031529),

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Нафтосервіс",

представник відповідач - Беззубкін С.М., адвокат (довіреність від 08.01.2020 № 1),

третя особа - публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України",

представник третьої особи - Остапенко В.М., адвокат (довіреність від 22.12.2020 № 14-339),

розглянув касаційну скаргу акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз"

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 12.01.2021 (головуючий суддя Кеся Н.Б.)

та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 14.06.2021 (головуючий Орєшкіна Е.В., судді: Подобєд І.М. і Чус О.В.)

у справі № 911/162/19

за позовом акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" (далі - Позивач)

до товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтосервіс" (далі - Відповідач)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - Компанія),

про визнання недійсним з моменту укладення договору поставки від 06.03.2012 № 181 і додаткових угод від 06.03.2012 №1/650 та від 20.06.2012 № 2/651 до вказаного договору,

За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Відповідача за участю третьої яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Компанії, про визнання недійсними з моменту укладання договору поставки від 06.03.2012 № 181 (далі - Договір) та додаткових угод до цього договору від 06.03.2012 № 1/650 (далі - Додаткова угода-1) та від 20.06.2012 № 2/651 (далі - Додаткова угода-2; разом - Додаткові угоди).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Договір спрямований на незаконне заволодіння майном держави, ґрунтується на документах, складених з порушенням вимог законодавства у сфері державних закупівель, внаслідок чого порушує публічний порядок, а також положення частини першої статті 10, частини другої статті 23, частини п`ятої статті 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель" № 2289-VI від 01.06.2010 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин, далі - Закон), статті 203, 228, частини першої статті 1096 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Справа господарськими судами розглядалась неодноразово.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 12.01.2021, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 14.06.2021, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що:

- позовна вимога про визнання недійсними Договору та Додаткових угод з тих підстав, що вони порушують публічний порядок, не може бути задоволена, оскільки Позивач просить застосувати неналежний спосіб захисту (визнання нікчемного правочину недійсним);

- дослідивши умови Договору та внесені до нього зміни у частині характеристики труб, суди дійшли висновку, що Позивач не довів, що спірні зміни щодо характеристики труб не є покращенням якості предмета закупівлі;

- доводи Позивача про те, що Додатковою угодою-1 було змінено технічну характеристику труб, а умови попередньої характеристики товару не визнані обов`язковими, визнано судами як припущення, оскільки вони нічим не підтверджені, при цьому судами взято до уваги заперечення Відповідача, що додаткова угода-1 встановлює не нові технічні умови, а додаткові умови до раніше визначених;

- зміни умов Договору в частині оплати, якими фактично доповнено можливість розрахунків не тільки із застосуванням акредитиву, а й звичайним способом шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, не можуть бути підставою для визнання недійсним Договору з огляду на те, що положення цивільного законодавства свідчать про те, що як акредитив, так й платіжні доручення є різновидами безготівкової форми розрахунків, кінцевою метою яких є зменшення грошової маси покупця і збільшення грошової маси постачальника. При цьому Позивач не довів, яким чином наведені обставини порушують його права та інтереси;

- Позивач отримав продукцію за Договором у повному обсязі та не мав до неї заперечень щодо якості, що є доведеними в порядку частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), встановлених рішенням суду в іншій господарській справі № 910/18883/15, яке набрало законної сили, в якій брали участь ті ж самі сторони;

- у вересні 2012 та серпні 2013 року Позивач перерахував самостійно грошові кошти на рахунок Відповідача на загальну суму 31 423 008,51 грн, решта суми заборгованості стягнута з нього у судовому порядку;

- відхиляючи доводи Позивача щодо участі у конкурсних торгах фіктивних підприємств та недобросовісну конкуренцію суди виходили з того, що Позивачем не надано належних та допустимих доказів недобросовісної поведінки сторін Договору [у справі відсутні докази звернення Позивача до Антимонопольного комітету України з приводу проведеної процедури закупівлі товару "труб сталевих 27.22.1 (труба гарячедеформована безшовна діаметром 426мм*16мм)", визнання узгодженими і спрямованими на обмеження конкуренції дій учасників державної закупівлі Відповідача та ТОВ "Квант-Сервіс"].

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Позивач звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на те, що судами ухвалені рішення без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду та на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, просить скасувати оскаржувані рішення, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень:

- не враховано висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 08.08.2019 у справі № 922/2013/18, від 25.03.2021 у справі № 911/2961/19, від 28.03.2018 у справі № 915/1855/15, від 14.08.2018 у справі № 910/15151/17, від 14.08.2019 у справі № 910/1116/18, від 06.11.2018 у справі № 913/446/17, від 15.03.2018 у справі № 910/4474/17, від 29.03.2018 у справі № 910/6986/17, від 07.10.2020 у справі № 911/2574/18 та постановах Вищого господарського суду України від 20.09.2017 у справі № 927/1364/15, від 14.02.2012 у справі № 32/5005/11275/2011, від 15.12.2015 у справі № 922/3264/15, від 15.03.2017 у справі № 907/186/16, від 11.02.2014 у справі № 916/2594/13 щодо застосування статей 203, 228, 241 ЦК України, статті 70 Закону України "Про акціонерні товариства", статей 8, 23 Закону України "Про здійснення державних закупівель" (чинного на час виникнення правовідносин), статей 75, 236, 310 ГПК України у подібних правовідносинах;

- неправильно застосовані норми матеріального права, а саме статті 203, 228 ЦК України, статтю 70 Закону України "Про акціонерні товариства" та статті 10, 23 Закону України "Про здійснення державних закупівель" (чинного на час виникнення правовідносин) за відсутності висновків Верховного Суду щодо застосування вказаних норм у подібних правовідносинах.

Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Від Компанії відзив на касаційну скаргу не надходив.

Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін та третьої особи, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що Позивач був замовником і організатором проведення конкурсних торгів на закупівлю труб сталевих 27.22.1 (труба гарячедеформована безшовна діаметром 426мм*16мм).

За результатами проведення процедури закупівлі Відповідачем (постачальник) та Позивачем (покупець) укладено Договір, за умовами якого постачальник зобов`язується передати (поставити) у визначений строк у власність покупця товар за специфікацією № 1 (додаток № 1), яка є невід`ємною частиною Договору, а покупець зобов`язується прийняти цей товар і оплатити його на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до пункту 4.1 Договору сума договору становить 67 170 000 грн, у тому числі ПДВ - 11 195 000 грн, ця ціна товару є звичайною.

Згідно з пунктом 4.6 Договору розрахунки за ним у сумі 67 170 000 грн, у тому числі 11 195 000 грн. ПДВ проводяться за допомогою відкриття на користь постачальника покритого, безвідкличного, подільного документарного акредитиву. Умовами оплати акредитиву є надані та акцептовані покупцем документи: рахунок-фактура постачальника, транспортний документ, акт приймання-передачі товару, сертифікат якості тощо (підпункт 4.6.2). Покупець після відкриття акредитиву в строк не пізніше 1-го робочого дня з дати відкриття надає постачальнику по факсу копію повідомлення банку покупця про відкриття акредитиву (підпункт 4.6.7).

Пунктами 5.1, 5.4, 5.5 Договору передбачено, що приймання-передача товару здійснюється у пункті поставки, зазначеному в пункті 2.5 Договору, а саме Автономна Республіка Крим, Чорноморський район, Новосельська сільська рада, бухта Ярилгач, База буріння та облаштування УРіЗБ Позивача. Приймання-передача товару по кількості та якості здійснюється протягом 15 робочих днів у відповідності до товаросупровідних документів (ДСТУ, ТУ або іншою документацією) у пункті поставки, зазначеному в пункті 2.5 Договору. Право власності на товар переходить до покупця з моменту приймання товару за кількістю та якістю та підписання акта прийому-передачі товару.

Відповідно до пункту 9.1 Договору він набуває чинності з моменту підписання його сторонами, але не раніше дати узгодження правлінням Позивача рішення за цим Договором згідно з пунктом 9.5.5 статуту Позивача; строк дії Договору до 31.12.2012.

Сторонами погоджена та підписана специфікація № 1 (додаток № 1) до Договору, відповідно до якої постачальник поставляє покупцю товар: труба гарячедеформована безшовна 426 мм стінка 16 мм по ГОСТ 8732, сталь 09Г2С по ГОСТ 19281, з термообробкою гідровипробуванням і повинна відповідати вимогам ТУ14-3-1128-2000, антикорозійним покриттям на основі поліуретану типу Сapon Нусote 165 НВХ з товщиною сухої плівки не менше 1,5 мм (покриття повинно бути виконано у заводських умовах) і відповідати ДСТУ 4219-2003, німецького DIN 30670, канадського CSA Z 245/21-02 (далі - характеристики-1), у кількості 2 000 т на загальну суму 67 170 000,00 грн, у тому числі 11 195 000,00 грн ПДВ.

Сторонами 06.03.2012 підписана Додаткова угода-1, якою доповнено технічні вимоги, викладені у додатку № 1 до Договору, та додатково узгоджено, що краї кромок труб повинні бути захищені від ізоляційного покриття, від торця труби не менше 150 мм (далі - характеристики-2).

Також сторонами 20.06.2012 підписана Додаткова угода-2, пунктом 1 якої сторони внесли зміни до пункту 4.6 Договору та виклали його у такій редакції: "Розрахунки за даним договором у сумі 67 170 000,00 грн, у тому числі ПДВ - 11 195 000 грн здійснюються шляхом відкриття на користь постачальника покритого, безвідкличного, подільного документарного акредитиву. Допускається оплата шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника за поставлену партію товару за умови підписання обома сторонами актів прийому-передачі та видаткової накладної, а також за наявності оригіналу рахунку, виставленого постачальником, податкової накладної, заповненої відповідно до чинного законодавства, сертифікатів якості та товарно-транспортної накладної на поставлену партію продукції".

Згідно з пунктом 2 Додаткової угоди-2 сторони погодили внести зміни до підпункту 4.6.1 пункту 4.6 Договору шляхом викладення у такій редакції: "Акредитив має бути відкритим на всю суму договору. Акредитив може бути відкликаний в разі відмови постачальника від виконання умов цього договору, після письмового погодження сторонами. Банк виконує зобов`язання по акредитиву протягом 2 банківських днів з моменту надання названих в пункті 4.6.2 документів.".

Судами встановлено, що рішенням господарського суду міста Києва від 19.08.2015 у справі № 910/18883/15, яке набрало законної сили, з Позивача стягнуто на користь Відповідача 34 282 517,62 грн основного боргу, 2 782 909,91 грн процентів річних, 21 086 548,30 грн інфляційних втрат. У вказаному рішенні встановлено, що на виконання умов Договору Відповідач поставив Позивачу на підставі відповідних видаткових накладних товар на загальну суму 65 705 526,13 грн, який Позивачем частково оплачено, а саме у розмірі 31 423 008,51 грн, у результаті чого у Позивача утворилась заборгованість перед Відповідачем за Договором у розмірі 34 282 517,62 грн; відсутність пред`явлених з боку Позивача претензій щодо строків, якості та кількості поставленого товару.

Також, рішенням господарського суду міста Києва від 19.08.2015 у справі № 910/18883/15 встановлено, що факт отримання Позивачем товару також підтверджується наявними у матеріалах справи копіями відповідних підписаних обома сторонами актів приймання-передачі, а також копіями довіреностей представників Позивача на отримання товарно-матеріальних цінностей.

На виконання вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 01.09.2020 у справі даній справі № 911/162/19, судами встановлено, що Позивач посилається на невідповідність Договору статті 10, частині другій статті 23 Закону України "Про здійснення державних закупівель" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), частині третій статті 228, статтям 203, 215 ЦК України; невідповідність Додаткових угод частині п`ятій статті 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель", пункту 11.5 Договору, а також недотримання вимог статті 70 Закону України "Про акціонерні товариства" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), та просить визнати недійсними з моменту укладання Договору та Додаткових угод до нього.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.

Якщо нікчемність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є в силу закону. Отже, такий спосіб захисту, як визнання недійсним нікчемного правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів як визнання правочину недійсним застосовується до оспорюваних правочинів.

За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує висновок про нікчемність правочину.

Відповідно до частин першої та другої статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Таким чином правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним відповідно до закону з моменту його укладення на підставі частини другої статті 215 ЦК України. Наслідки нікчемності правочину також настають для його сторін у силу вимог закону.

Звертаючись з позовом про визнання недійсним Договору та Додаткових угод, Позивач обґрунтував його, зокрема, обставинами, які на його думку свідчать про те, що Договір спрямований на незаконне заволодіння майном держави, ґрунтується на документах, складених з грубим порушенням вимог чинного законодавства у сфері державних закупівель, внаслідок чого порушує публічний порядок.

При цьому суд дійшли висновку, що доводи Позивача в цій частині зводяться до нікчемності Договору і Додаткових угод та визнати їх недійсними на цій підставі.

Разом з цим, визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону.

За таких умов належним способом захисту інтересів Позивача, який вважає, що договір та додаткові угоди порушують публічний порядок, є пред`явлення вимоги про застосування наслідків їх недійсності, а позовна вимога про визнання недійсними цих правочинів з тих підстав, що вони порушують публічний порядок не може бути задоволена, оскільки Позивач просить застосувати неналежний спосіб захисту (визнання нікчемного правочину недійсним).

Також судами зазначено, що відсутні підстави перевіряти доводи сторін в частині порушення Договором та Додатковими угодами публічного порядку, оскільки відповідний аналіз має бути зроблений у мотивувальній частині судового рішення у разі звернення позивача до суду із позовною вимогою про застосування належного способу захисту.

Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 01.09.2020 у даній справі № 911/162/19, якою справу було направлено на новий розгляд.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною першою статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Згідно з частиною п`ятою статті 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правововідносин) умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту пропозиції конкурсних торгів або цінової пропозиції (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами у повному обсязі, крім випадків: 1) зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника; 2) зміни ціни за одиницю товару не більш як на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі, та відбудеться не раніше трьох місяців з дня його укладення; 3) покращення якості предмета закупівлі за умови, що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної у договорі; 4) продовження строку дії договору та виконання зобов`язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі форс-мажорних обставин, затримки фінансування витрат замовника за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної у договорі; 5) зміни умов у зв`язку із застосуванням положень частини шостої цієї статті.

З аналізу частини п`ятої статті 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правововідносин) суди дійшов висновку, що не усі зміни істотних умов договору можуть свідчить про порушення вимог зазначеного Закону, та визначені правомірні випадки зміни обсягів закупівлі, зміни ціни, покращення якості предмета, продовження строку дії договору та виконання зобов`язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг, а також зміни умов у зв`язку із застосуванням положень частини шостої цієї статті. Отже, для встановлення порушення зазначеного Закону слід встановити, що спірні зміни не належать до легітимних випадків таких змін.

Матеріалами справи підтверджується, що умови Договору відповідають змісту пропозиції конкурсних торгів та цінової пропозиції (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі. У день укладення основного Договору сторонами підписано Додаткову угоду-1 щодо зміни умов Договору в частині технічної характеристики труб. Зміна до документації конкурсних торгів щодо вимог до антикорозійного покриття труб відображена на веб-порталі з питань державних закупівель.

При цьому спірними Додатковими угодами не вносились зміни щодо істотної зміни предмета Договору, що спростовує доводи Позивача про недотримання вимог статті 23 Закону України "Про здійснення державних закупівель" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правововідносин).

Також, дослідивши внесені сторонами зміни до Договору в частині характеристики труб, суди дійшли висновку, що Позивачем не доведено, що спірні зміни щодо характеристики труб не є покращенням якості предмета закупівлі; відхилені й доводи Позивача про те, що вказаною додатковою угодою було змінено технічну характеристику труб з посиланням на те, що Додаткова угода-1 встановлює не нові технічні умови, а додаткові умови до раніше визначених, оскільки спірною Додатковою угодою-1 лише доповнено технічні вимоги (доповнено, що краї кромок труб повинні бути зачищеними від ізоляційного покриття від торця труби не менше 150 мм), викладені у додатку № 1 до Договору, а не істотно змінено характеристику предмета Договору.

Водночас, судами враховано доводи Відповідача про те, що вказані зміни не призвели до збільшення суми Договору та не змінили цінової пропозиції (у томі числі й за одиницю товару) переможця процедури закупівлі, ініціатором внесення змін був Позивач, який прийняв товар без будь-яких зауважень та частково його оплатив, що підтверджується, у тому числі й рішенням господарського суду міста Києва від 19.08.2015 у справі № 910/18883/15.

Також судами встановлено, що відповідно до статті 1087 ЦК України при здійсненні безготівкових розрахунків допускаються розрахунки із застосуванням платіжних доручень, акредитивів, розрахункових чеків (чеків), розрахунки за інкасо, а також інші розрахунки, передбачені законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту. Сторони у договорі мають право обрати будь-який вид безготівкових розрахунків на свій розсуд.

У разі розрахунків за акредитивом банк (банк-емітент) за дорученням клієнта (платника) - заявника акредитива і відповідно до його вказівок або від свого імені зобов`язується провести платіж на умовах, визначених акредитивом, або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж на користь одержувача грошових коштів або визначеної ним особи - бенефіціара.

У разі відкриття покритого акредитива при його відкритті бронюються грошові кошти платника на окремому рахунку в банку-емітенті або виконуючому банку.

Згідно із статтею 1093 ЦК України у разі відкриття непокритого акредитива банк-емітент гарантує оплату за акредитивом при тимчасовій відсутності коштів на рахунку платника за рахунок банківського кредиту.

Судами встановлено, що зміни умов Договору в частині умов оплати, якими фактично доповнено можливість розрахунків не тільки із застосуванням акредитиву, а й звичайним способом - шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, не можуть бути підставою для визнання недійсним договору, оскільки положення цивільного законодавства свідчать про те, що як акредитив, так й платіжні доручення є різновидами безготівкової форми розрахунків, кінцевою метою яких є зменшення грошової маси покупця і збільшення грошової маси постачальника. При цьому Позивачем не доведено, яким чином наведені обставини порушують його права та інтереси, враховуючи отримання продукції за Договором у повному обсязі та часткове перерахування грошових коштів на рахунок Відповідача у розмірі 31 423 008,51 грн.

Також судами були відхиленні доводи Позивача щодо участі у конкурсних торгах фіктивних підприємств та недобросовісну конкуренцію з огляду на те, що Позивачем не надано належних та допустимих доказів недобросовісної поведінки сторін Договору [у справі відсутні обставини та докази звернення Позивача до Антимонопольного комітету України з приводу проведеної процедури закупівлі товару "труб сталевих 27.22.1 (труба гарячедеформована безшовна діаметром 426мм*16мм)", визнання узгодженими і спрямованими на обмеження конкуренції дій учасників державної закупівлі Відповідача та ТОВ "Квант-Сервіс").

Також судами зазначено, що Компанія, як сторона у справі, обізнана про укладення спірного правочину, однак не заперечує щодо його укладення.

Натомість, матеріалами справи підтверджується часткове виконання сторонами (Позивачем і Відповідачем) зобов`язань за спірним Договором - передання-отримання товару у повному обсязі без будь-яких зауважень, часткова оплата прийнятого товару, що свідчить про схвалення правочину.

Таким чином, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Позивач у касаційній скарзі посилається на те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 08.08.2019 у справі № 922/2013/18, від 25.03.2021 у справі № 911/2961/19, від 28.03.2018 у справі № 915/1855/15, від 14.08.2018 у справі № 910/15151/17, від 14.08.2019 у справі № 910/1116/18, від 06.11.2018 у справі № 913/446/17, від 15.03.2018 у справі № 910/4474/17, від 29.03.2018 у справі № 910/6986/17, від 07.10.2020 у справі № 911/2574/18 та постановах Вищого господарського суду України від 20.09.2017 у справі № 927/1364/15, від 14.02.2012 у справі № 32/5005/11275/2011, від 15.12.2015 у справі № 922/3264/15, від 15.03.2017 у справі № 907/186/16, від 11.02.2014 у справі № 916/2594/13 щодо застосування статей 203, 228, 241 ЦК України, статті 70 Закону України "Про акціонерні товариства", статей 8, 23 Закону України "Про здійснення державних закупівель" (чинного на час виникнення правовідносин), статей 75, 236, 310 ГПК України у подібних правовідносинах.

При цьому у справах:

- № 922/2013/18 Верховний Суд залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими відмовлено у задоволенні первісного позову про стягнення з ТОВ "МЛК Трейд" та Кредитної спілки як із солідарних боржників заборгованості за договором про надання кредиту у формі овердрафту від 18.11.2016 № 129 і задоволено зустрічний позов про зобов`язання відповідача за зустрічним позовом прийняти виконання зобов`язання за договором про надання кредиту у формі овердрафт від 18.11.2016 № 129 та договором поруки від 30.03.2017 № 129/7 шляхом списання коштів з рахунків, на яких обліковуються суми акцептованих залишків коштів кредиторів банку, погодився з висновком судів попередніх інстанцій про те, що у Кредитної спілки виникло право вимагати від Банку зарахування зустрічних однорідних вимог (під час процедури ліквідації банку), строк виконання яких настав; статтею 75 ГПК України встановлено, що преюдиційне значення мають обставини, встановлені судом у справі, а не зроблені судом висновки при вирішенні спору по суті у цій справі, тому посилання Банку на висновки суду, викладені у рішенні господарського суду міста Києва у справі №910/14428/17 щодо того, що Кредитна спілка не є боржником ПАТ "Діамантбанк" за укладеним з ним кредитним договором, і здійснення ним права на зарахування зустрічних однорідних вимог суперечить вимогам статті 602 ЦК України є необґрунтованим; поручитель просить визнати кредиторські вимоги до банку за вирахуванням суми боргу за кредитним договором, що унеможливлює подвійне задоволення вимог поручителя; у даному випадку в зарахуванні, що проводиться згідно з статтею 601 ЦК України, між сторонами не відбувається обміну саме грошовими коштами шляхом перерахування на відповідні рахунки, залік проводиться винятково в документарній формі. Зміна облікових записів у бухгалтерському обліку сторін спору щодо погашення взаємних заборгованостей не потребує наявності грошових коштів ані у Кредитної спілки для фізичного розрахунку з банком, ані у Банку для виплат Кредитній спілці. Отже, ця процедура не потребує надання поручителю пріоритету перед іншими кредиторами, які включені до реєстру кредиторів банку і розташовані перед Кредитною спілкою, тому відсутнє порушення черговості задоволення вимог кредиторів банку. За рахунок цих коштів неможливо здійснювати погашення заборгованості банку перед іншими кредиторами, тому взаємозалік ніяким чином не зачіпає інтересів інших кредиторів;

- № 915/1855/15 Верховний Суд залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими частково задоволено скаргу комунального підприємства "Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство", визнано протиправними дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо примусового звернення стягнення на грошові кошти комунального підприємства "Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство", що знаходились на рахунку № НОМЕР_1 у ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", МФО 326182 яке відбулося 01.02.2017 у межах виконавчого провадження № 50663862 з виконання наказу господарського суду Миколаївської області від 17.03.2016 у справі № 915/1855/15; визнано протиправною бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції України щодо не винесення постанови про закінчення виконавчого провадження № 50663862 до 24.02.2017; у решті скарги відмовлено, погодився з висновком судів попередніх інстанцій про те, що державним виконавцем безпідставно перераховано грошові кошти, які надійшли при примусовому виконанні наказу № 915/1855/15, у рахунок погашення заборгованості по виконавчому провадженню у справі № 915/548/16;

- № 910/15151/17 Верховний Суд залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції, якою рішення суду першої інстанції змінено, а саме викладено його в іншій редакції, згідно з якою позов задоволено частково та визнано недійсними низку договорів купівлі-продажу нафтопродуктів, погодився з висновками суду апеляційної інстанції про те, що сторони, укладаючи договори мали на увазі ухилення від отримання рішення Наглядової ради про укладення договорів вартість майна, робіт, послуг, що є їх предметом, перевищує 50 000 000, 00 (п`ятдесяти мільйонів гривень). Таким чином, оскільки особи, які вчиняли оспорювані правочини, не мали необхідного обсягу цивільної дієздатності та в подальшому такі договори не були схвалені у належному порядку, а саме наглядовою радою товариства як органом уповноваженим відповідно установчих документів їх вчиняти;

- № 910/4474/17 Верховний Суд залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими позовні вимоги про визнання правочину недійсним, погодився з висновком судів попередніх інстанцій про те, що підписання оспорюваної додаткової угоди суперечить положенням пункту 2 частини п`ятої статті 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель", що згідно з приписами статей 203, 215 ЦК України є підставою для визнання даної угоди недійсною;

- № 911/2961/19 Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, виходив з того, що наявність судового рішення про стягнення заборгованості не повинна впливати на виконання завдання господарського судочинства щодо справедливого та неупередженого вирішення судом спору, що, в свою чергу, полягає у всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні судом доказів у справі з їх належною оцінкою та відображенням висновків, отриманих за результатом такої оцінки, у судовому рішенні. З огляду на викладене висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову є передчасними та такими, що зроблені без встановлення істотних обставин справи. Таким чином, доводи скаржника про те, що місцевий та апеляційний господарські суди, приймаючи оскаржувані рішення і постанову, не врахував висновки Верховного Суду щодо застосування норм статей 203, 228 ЦК України, статей 7, 13, 75 ГПК України, знайшли своє часткове підтвердження;

- № 910/1116/18 Верховний Суд, скасовуючи ухвалу суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу господарського суду міста Києва від 24.04.2018 про передачу справи на розгляд іншого суду та передаючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідно до приписів пункту 1 частини першої 1 статті 261 ГПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо апеляційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає апеляційному оскарженню. Беручи до уваги неправильне застосування судом апеляційної інстанції приписів частини першої статті 261 ГПК України, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції не дослідив подану апеляційну скаргу ОСОБА_1 разом з доданими до неї документами на відповідність вимогам статей 254, 256, 258, 272 ГПК України;

- № 913/446/17 Верховний Суд, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та передаючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, виходив з того, що апеляційний суд в контексті пункту 8 частини 5 статті 40 Закону України "Про державі закупівлі" не дослідив зібрані у справі докази, а саме договір, у пункті 3.3 якого сторони погодили розмір лізингових платежів, а також умови коригування цих платежів відповідно до пунктів 1.6, 1.7 договору, в яких, у свою чергу, сторони погодили порядок коригування цих платежів, формулу, за якою здійснюється коригування, та визначення коефіцієнту коригування, який застосовується у вказаній формулі, що розраховується за фактом зазначення офіційного курсу НБУ грн/долар США між датою укладення цього Договору та датою, що передує сплаті лізингового платежу, вказаній в базовому графіку лізингового платежу; у разі вирішення питання щодо строку позовної давності у спірних правовідносинах слід виходити з обставин, визначених прокурором та позивачем у позові та клопотанні про поновлення строків позовної давності (пункти 2, 3) та визначених відповідачем-2 у заяві та клопотанні про застосування строків позовної давності (пункт 4), а також надати оцінку доказам у зв`язку із визначеними у цих заявах та клопотанні обставинами;

- № 910/6986/17 Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, виходив з того, що судами попередніх інстанції не перевірено на відповідність вимогам статей 34, 36 ГПК України поданих позивачем копій первинних документів, якими він обґрунтовував свої позовні вимоги. Також суд касаційної інстанції критично сприйняв висновок судів попередніх інстанцій про належність наявної у матеріалах справи копії довіреності від 29.10.2013 № 90, на підставі якої суди дійшли висновку про наявність у Пожарова Сергія Олександровича повноважень на укладення Договору. Відтак, судам слід дослідити повноваження зазначеної особи на підписання від імені відповідача договору та надати відповідну правову оцінку доводам відповідача про те, що строк дії довіреності від 30.10.2012 № 87 (на підставі якої діяв Пожаров С.О.) на момент укладення договору закінчився;

- № 911/2574/18 Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, виходив з того, що рішення судів першої та апеляційної інстанції не містять висновків щодо правової природи спірного договору, його предмета та істотних умов. Встановивши, що спірний договір від 08.11.2013 укладено за результатами процедури конкурсних торгів по закупівлі відповідних послуг, суди не надали належної правової оцінки доводам позивача про те, що вибір переможця торгів відбувався з двох суб`єктів - ТОВ "Укратоменерго" та ТОВ "ХОЗБУДПОСТАЧ", фіктивність якого встановлена вироком суду. Зважаючи на предмет спору у цій справі, та доводи позивача, якими він обґрунтовує свої позовні вимоги, важливим є з`ясування обставин та порядку укладення спірного договору саме з ТОВ "Укратоменерго". Не з`ясовано судами і факту реальності виконання робіт за договором від 08.11.2013 товариством з обмеженою відповідальністю "Консалтингова група Кондишнд Респонс" на підставі укладеного ним з ТОВ "Укратоменерго" договору від 11.10.2013 № 11АН/2013, тобто договору, який укладено до визначення переможця конкурсних торгів із закупівлі відповідних робіт (послуг). Не надано судами належної правової оцінки і аргументам позивача щодо неможливості ТОВ "Укратоменерго" та товариства з обмеженою відповідальністю "Консалтингова група Кондишнд Респонс" виконати роботи за Договором, зважаючи на відсутність у них відповідних ліцензій та дозволів, відсутність обладнання та персоналу, який би був кваліфікований виконувати відповідні роботи, відсутність коштів на придбання хімічних реагентів на суму 20,0 млн. грн тощо. Крім того, відповідно до частини п`ятої статті 75 ГПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Відхиляючи доводи позивача щодо перевищення головою правління АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" повноважень під час укладення спірного Договору, суди дійшли висновку, що у справі № 910/23142/14 встановлено факт погодження укладення договору Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" листом від 27.11.2013 № 6281/110-13. Проте суди не взяли до уваги, що АТ "НАК "Нафтогаз України" не було учасником судової справи № 910/23142/14, тому належному дослідженню та оцінці підлягав наданий АТ "НАК "Нафтогаз України" у межах розгляду цієї справи лист від 27.11.2013 № 28-6281/1.10-13 про заборону укладання з ТОВ "Укратоменерго" договору на закупівлю "Послуги допоміжні щодо добування нафти та природного газу" за кодом 09.10.01.

Крім того, колегія суддів касаційної інстанції у даній справі № 911/162/19 зазначає, що передача Верховним Судом справ № 911/2961/19, № 910/1116/18, № 913/446/17, № 910/6986/17 та № 911/2574/18 на новий розгляд до судів нижчих інстанцій не означає остаточного вирішення спору у такій справі, а, отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у ній. Слід також зазначити, що за результатами нового розгляду справи фактично-доказова база в ній може істотно змінитися, адже направлення справи на новий розгляд стало наслідком недостатнього дослідження у ній обставин і доказів, і така зміна, у свою чергу, вплине на правові висновки, які будуть зроблені в ній.

Таким чином, у кожній із зазначених справ судами досліджувались різні за змістом докази, які подавались сторонами, та на підставі встановлених судами різних за змістом обставин приймалися відповідні судові рішення, що, у свою чергу, не може свідчити про подібність правовідносин, оскільки під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Що ж до визначення подібності правовідносин, то Верховний Суд враховує правову позицію, викладену в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду (справи № 305/1180/15-ц, № 922/2383/16, № 757/31606/15-ц).

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

Отже, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що подібність правовідносин визначається за їхніми елементами, зокрема суб`єктами, об`єктами та змістом (правами й обов`язками суб`єктів правовідносин) у конкретній справі.

Що ж до посилань Позивача у касаційній скарзі на постанови Вищого господарського суду України, то таким посилання Позивача Верховним Судом не надається правова оцінка, оскільки відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Тобто процесуальним законодавством передбачено неврахування судом висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові саме Верховного Суду, а не Вищого господарського суду України.

Також Позивач у касаційній скарзі посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статей 203, 228 ЦК України, статті 70 Закону України "Про акціонерні товариства" та статей 10, 23 Закону України "Про здійснення державних закупівель" (чинного на час виникнення правовідносин) за відсутності висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Верховний Суд зазначає, що враховуючи встановлені судами обставини, а саме: дослідивши умови Договору та внесені до нього зміни у частині характеристики труб, суди дійшли висновку, що Позивач не довів, що спірні зміни щодо характеристики труб не є покращенням якості предмета закупівлі; доводи Позивача про те, що Додатковою угодою-1 було змінено технічну характеристику труб, а умови попередньої характеристики товару не визнані обов`язковими, визнано судами як припущення, оскільки вони нічим не підтверджені, при цьому судами взято до уваги заперечення Відповідача, що додаткова угода-1 встановлює не нові технічні умови, а додаткові умови до раніше визначених; зміни умов Договору в частині оплати, якими фактично доповнено можливість розрахунків не тільки із застосуванням акредитиву, а й звичайним способом шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, не можуть бути підставою для визнання недійсним Договору з огляду на те, що положення цивільного законодавства свідчать про те, що як акредитив, так й платіжні доручення є різновидами безготівкової форми розрахунків, кінцевою метою яких є зменшення грошової маси покупця і збільшення грошової маси постачальника. При цьому Позивач не довів, яким чином наведені обставини порушують його права та інтереси; Позивач отримав продукцію за Договором у повному обсязі та не мав до неї заперечень щодо якості, що є доведеними в порядку частини четвертої статті 75 ГПК України, встановлених рішенням суду в іншій господарській справі № 910/18883/15, яке набрало законної сили, в якій брали участь ті ж самі сторони; у вересні 2012 та серпні 2013 року Позивач перерахував самостійно грошові кошти на рахунок Відповідача на загальну суму 31 423 008,51 грн, решта суми заборгованості стягнута з нього у судовому порядку; відхиляючи доводи Позивача щодо участі у конкурсних торгах фіктивних підприємств та недобросовісну конкуренцію суди виходили з того, що Позивачем не надано належних та допустимих доказів недобросовісної поведінки сторін Договору [у справі відсутні докази звернення Позивача до Антимонопольного комітету України з приводу проведеної процедури закупівлі товару "труб сталевих 27.22.1 (труба гарячедеформована безшовна діаметром 426мм*16мм)", визнання узгодженими і спрямованими на обмеження конкуренції дій учасників державної закупівлі Відповідача та ТОВ "Квант-Сервіс"], - передчасним є формування такого висновку у даній справі, оскільки судами досліджено докази та встановлені обставині, які мають індивідуальний характер, притаманний для правовідносин, які виникли саме між сторонами справи, які є суб`єктами таких відносин.

При цьому формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними статтею 300 ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

Також Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

За таких обставин Верховний Суд вважає, що надав відповіді на всі істотні, вагомі та доречні доводи, які викладені скаржником у касаційній скарзі та стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки судами були ухвалені рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити їх без змін.

У зв`язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалену постанову суду апеляційної інстанції, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд

................

Перейти до повного тексту