ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 580/681/20
адміністративне провадження №К/9901/5748/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
Судді- доповідача - Бевзенка В.М.,
суддів: Стародуба О.П., Шарапи В.М.
розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №580/681/20
за позовом ОСОБА_1
до Департаменту соціального захисту населення Черкаської обласної державної адміністрації,
про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2020 року (прийняте у складі головуючого судді - Рідзеля О.А.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2020 року (прийняту у складі: головуючого судді - Глущенко Я.Б., суддів - Аліменка В.О., Пилипенко О.Є.)
ВСТАНОВИВ :
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до Департаменту соціального захисту населення Черкаської обласної державної адміністрації (далі - відповідач, Департамент соцзахисту Черкаської ОДА), в якій, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просила:
- визнати протиправною бездіяльність Департаменту соціального захисту населення Черкаської обласної державної адміністрації щодо невиправлення допущеної помилки з обліку та відображення у звітності бюджетної кредиторської заборгованості з відшкодування ОСОБА_1 витрат за самостійно придбане житло згідно із Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в заниженому розмірі 194040,00 грн. взамін належних 247450,00 грн.;
- зобов`язати Департамент соціального захисту населення Черкаської обласної державної адміністрації виправити допущену помилку та відобразити у звітності за кодом рядка 060, 061 в Довідці про дебіторську та кредиторську заборгованість за операціями, які не відображаються у формі №7д, №7м "Звіт про заборгованість за бюджетними коштами" кредиторську заборгованість з відшкодування ОСОБА_1 витрат за самостійно придбане житло за програмою КПКВ 3201200 "Забезпечення житлом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в розмірі, визначеному пунктом 8 Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для забезпечення житлом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1198, що відповідає фактично понесеним витратам в розмірі 247450,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, зокрема, що позивач, як особа, яка переселилася до м.Черкаси з території радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, має право на відшкодування коштів за самостійно придбане житло у розмірі 247450,00 грн. відповідно до фактичних витрат, понесених нею на самостійне придбання житла згідно з договором купівлі-продажу квартири, що не перевищує максимальної суми відшкодування. Позивач стверджує, що під час передачі бюджетного зобов`язання відповідачу у 2016 році він під час його реєстрації мав привести суми відшкодування у відповідність вимогам законодавства України.
Короткий зміст рішень судів І та ІІ інстанцій
2. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.
3. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, зазначив, що відповідачем правомірно зареєстровано бюджетне зобов`язання з кредиторської заборгованості для відшкодування позивачу витрат за самостійно придбане житло у розмірі 194040,00 грн. Це бюджетне зобов`язання з кредиторської заборгованості було передано відповідачу управлінням цивільного захисту населення Черкаської ОДА згідно з наказом від 18 червня 2016 року №60/46-0, а з урахуванням, що відповідач є розпорядником нижчого рівня тому він позбавлений можливості реєструвати бюджетне зобов`язання у іншому, ніж прийнято розпорядком вищого рівня, розмірі.
II. АРГУМЕНТИ СТОРІН
Короткий зміст вимог касаційної скарги
4. У лютому 2021 до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду ОСОБА_1, засобами поштового зв`язку, надіслано касаційну скаргу.
4.1. У касаційній скарзі позивачка просить:
- скасувати рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 17.09.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2020;
- у справі прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог.
5. Аргументи сторони, яка подала касаційну скаргу.
5.1. Позивачка у касаційній скарзі посилається на те, що судами першої та апеляційної інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних рішень у цій справі.
У касаційній скарзі позивач зазначає, що суди встановили, що відповідач як новий розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня не вправі був реєструвати бюджетне зобов`язання за собою в іншому розмірі. Проте, на думку позивачки, таких висновків суди дійшли в пряме порушення ч. 2 ст. 90 КАС України, за якою жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили, і суди не повинні надавати перевагу одним доказам перед іншими.
Крім того, суди безпідставно застосували та неправильно витлумачили положення ст.22 Бюджетного кодексу України в частині головного розпорядника бюджетних коштів, за якими останній тільки здійснює контроль за взяттям бюджетних зобов`язань розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та витрачанням ними бюджетних коштів.
Позивач вважає, що суди в порушення ст.55 Конституції України та ст.5 КАС України позбавили її права на оскарження у суді рішень, дій та бездіяльності органів державної влади та справедливий судовий захист.
Разом з тим позивачка вважає, що судами попередніх інстанцій не було застосовано норми законодавства, які підлягають застосуванню та регулюють спірні правовідносини, зокрема, п.п. 6, 7, 47 ч. 1 ст. 2 та ст. 48 Бюджетного кодексу України, відповідно до яких відповідач, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня в особі керівника бюджетної установи, уповноважений на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов`язань та здійснення витрат бюджету, тобто є самостійним учасником бюджетного процесу.
Крім того, при ухваленні оскаржуваної постанови суд апеляційної інстанції застосував ч. 4 ст. 78 КАС України без урахування висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного суду від 09.07.2018 у справі № 917/1345/17.
6. Позиція інших учасників справи
Відповідач скористався своїм процесуальним правом та подав відзив на касаційну скаргу.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач зазначив, що відповідно до Указу Президента України від 02.09.2013 №472 "Про внесення змін до Указів Президента України від 06.04.2011 №389 та №397" функції із забезпечення житлом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, покладено на Мінсоцполітики.
Статтею 22 Бюджетного Кодексу передбачений перелік головних розпорядників бюджетними коштами. Мінсоцполітики є розпорядником бюджетних коштів, але головним виконавцем - обласні державні адміністрації.
Відповідач зазначає, що не є головним розпорядником бюджетних коштів за програмою КПКВ 3201200 "Забезпечення житлом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а таким розпорядником є Мінсоцполітики.
ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
7. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 06 грудня 2001 року Черкаською обласною державною адміністрацією видано направлення серія ЧК №47 громадянці ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, які переселялись із смт. Катеринопіль Черкаської області відповідно до статті 43 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". За вказаним направленням надається право на одержання, будівництво або придбання житла і працевлаштування у м. Черкаси.
20 липня 2007 року між позивачем та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу квартири. Відповідно до цього договору позивач придбала у власність квартиру АДРЕСА_1 . Договір купівлі-продажу квартири посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Веліковою Н.А., та зареєстрований в реєстрі за №4341. Згідно з п. 4 договору купівлі-продажу вказана квартира продана за 247450 грн.
8. На виконання вимог Указу Президента України від 02.09.2013 №472 "Про внесення змін до Указів Президента України від 6 квітня 2011 року №389 та №397" та згідно Акту прийняття-передачі заборгованості за бюджетною програмою КПКВ 3201200 "Забезпечення житлом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 25.02.2014 Мінсоцполітики прийняло, а Міністерство з надзвичайних ситуацій передало за розпорядником коштів - Черкаською обласною державною адміністрацією кредиторську заборгованість на суму 547,3 тис. грн станом на 01.01.2014, у тому числі 194040,00 грн. відшкодування коштів позивачу.
9. Відповідно до листа Департаменту соціального захисту населення Черкаської обласної державної адміністрації від 09.09.2019 №02/04-01.1-01-11 кредиторська заборгованість перед позивачем у сумі 194040,00 грн відображена у додатках 18, 27 "Довідка про дебіторську та кредиторську заборгованість за операціями, які не відображаються у формі №7-д, №7-м "Звіт про заборгованість за бюджетними коштами".
Вважаючи, що відповідач протиправно зареєстрував бюджетне зобов`язання з належних позивачу соціальних виплат та відображає у звітності в заниженій сумі 194040 грн. позивач звернулась за захистом порушених, на її думку, прав і свобод до суду.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
10. Частиною першою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
11. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я, єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №796-ХІІ).
Згідно з частиною 3 статті 32 Закону України №796-ХІІ для забезпечення житлом сімей, які відселяються або самостійно переселяються відповідно до статті 4 цього Закону за направленнями обласних державних адміністрацій, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи сільських, селищних, міських рад, підприємства, установи та організації, а також самі громадяни можуть купувати в будь-якому населеному пункті України (крім м. Києва та курортних місцевостей) за договірними цінами жилі будинки та квартири у громадян, яким вони належать на праві особистої власності, а також будинки і квартири державного і громадського житлового фонду, що не використовуються, - за їх залишковою балансовою вартістю.
Відповідно до статті 63 розділа Х "Заключні положення" Закону України № 796-XII фінансування витрат, пов`язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством.
12. Порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті для забезпечення житлом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджений постановою Кабінета Міністрів України від 23 листопада 2011 року №1198 (далі - Порядок №1198), визначає механізм використання коштів, передбачених у державному бюджеті за програмою "Забезпечення житлом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - бюджетні кошти).
Відповідно до пункта 2 цього Порядка головним розпорядником бюджетних коштів та відповідальним виконавцем бюджетної програми є Міністерство надзвичайних ситуацій (далі - МНС), розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня - Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації, головні управління (управління) МНС в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі (далі - розпорядники) відповідно до розподілу, затвердженого МНС.
Указом Президента України "Про внесення змін до указів Президента України від 6 квітня 2011 року №389 та №397" від 02 вересня 2013 року №472 повноваження з організації та координування роботи із забезпечення житлом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи передано Міністерству соціальної політики України.
Пункт 4 Порядка №1198 визначає, що бюджетні кошти спрямовуються, зокрема, на відшкодування витрат громадянам, які переселилися за направленнями облдержадміністрацій з території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, за самостійно придбане (збудоване) ними житло, в тому числі у житлово-будівельних кооперативах; виконання бюджетних зобов`язань минулих років, узятих на облік в органах Казначейства, у разі їх відповідності паспорту бюджетної програми.
13. Посилання позивачки в касаційній скарзі на те, що суди безпідставно застосували та неправильно витлумачили положення ст.22 Бюджетного кодексу України в частині головного розпорядника бюджетних коштів, Суд приймає критично.
Відповідно до частини 1 статті 22 Бюджетного кодексу України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Частиною 5 статті 22 Бюджетного кодексу України визначено, що головний розпорядник бюджетних коштів:
1) розробляє план діяльності на середньостроковий період (включаючи заходи щодо реалізації інвестиційних проектів) з урахуванням Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету), закону про Державний бюджет України (рішення про місцевий бюджет), прогнозних та програмних документів економічного і соціального розвитку;
2) організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання проекту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу);
3) отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань;
4) затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством;
5) розробляє проекти порядків використання коштів державного бюджету за бюджетними програмами, передбаченими частиною 7 статті 20 цього Кодексу;
6) розробляє та затверджує паспорти бюджетних програм і складає звіти про їх виконання, при цьому забезпечуючи:
своєчасність затвердження паспортів бюджетних програм, достовірність і повноту інформації, що в них міститься;
відповідність змісту паспортів бюджетних програм закону про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) та/або розпису бюджету (крім випадків внесення змін до паспортів бюджетних програм у разі внесення змін до спеціального фонду кошторису бюджетної установи в частині власних надходжень бюджетних установ), порядкам використання бюджетних коштів і правилам складання паспортів бюджетних програм та звітів про їх виконання;
підтвердження результативних показників бюджетних програм офіційною державною статистичною, фінансовою та іншою звітністю, даними бухгалтерського, статистичного та внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, запровадження форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку для збору такої інформації.
61) організовує та здійснює моніторинг виконання бюджетних програм, здійснює оцінку їх ефективності;
7) здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі;
8) здійснює контроль за своєчасним поверненням у повному обсязі до бюджету коштів, наданих за операціями з кредитування бюджету, а також кредитів (позик), отриманих державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста), та коштів, наданих під державні (місцеві) гарантії;
9) здійснює внутрішній контроль за повнотою надходжень, взяттям бюджетних зобов`язань розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачами бюджетних коштів і витрачанням ними бюджетних коштів;
10) забезпечує організацію та ведення бухгалтерського обліку, складання та подання фінансової і бюджетної звітності у порядку, встановленому законодавством;
11) забезпечує доступність інформації про бюджет відповідно до законодавства та цього Кодексу.
Згідно з частиною 1 статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
14. Суди встановили, що відповідач як новий розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, не вправі був реєструвати бюджетне зобов`язання за собою в іншому розмірі. Посилання позивачки в касаційній скарзі, що таких висновків суди дійшли в пряме порушення ч. 2 ст. 90 КАС України не знайшло свого підтвердження під час касаційного розгляду.
Як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, головним розпорядником бюджетних коштів за програмою КПКВ 3201200 "Забезпечення житлом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 2014 року є Міністерство соціальної політики України. Своєю чергою відповідач є розпорядником коштів нижчого рівня за цією програмою.
На підставі частини 6 статті 22 Бюджетного кодексу України розпорядник бюджетних коштів може уповноважити одержувача бюджетних коштів на виконання заходів, передбачених бюджетною програмою, шляхом доведення йому бюджетних асигнувань та надання відповідних коштів бюджету (на безповоротній чи поворотній основі). Одержувач бюджетних коштів використовує такі кошти відповідно до вимог бюджетного законодавства на підставі плану використання бюджетних коштів, що містить розподіл бюджетних асигнувань.
Відповідно до частини 6 статті 48 Бюджетного кодексу України бюджетні зобов`язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв`язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.
15. З урахуванням викладеного, суд першої інстанції, з доводами якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку, що відповідач є розпорядником нижчого рівня, а тому позбавлений можливості реєструвати бюджетне зобов`язання у іншому, ніж прийнято розпорядком вищого рівня, розмірі.
Посилання позивачки в касаційній скарзі, що судами попередніх інстанцій не було застосовано норми законодавства, які підлягають застосуванню та регулюють спірні правовідносини, зокрема, п.п. 6, 7, 47 ч. 1 ст. 2 та ст. 48 Бюджетного кодексу України не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду.
Зокрема, стаття 2 Бюджетного кодексу України містить визначення основних термінів, які містяться в цьому нормативному акті, а саме, п.п. 6, 7, 47 ч. 1 ст. 2 визначають, що у цьому Кодексі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:
6) бюджетне асигнування - повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов`язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження;
7) бюджетне зобов`язання - будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому;
47) розпорядник бюджетних коштів - бюджетна установа в особі її керівника, уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов`язань, довгострокових зобов`язань за енергосервісом, середньострокових зобов`язань у сфері охорони здоров`я та здійснення витрат бюджету.
Статтею 48 Бюджетного кодексу України врегульовано взяття бюджетних зобов`язань розпорядниками бюджетних коштів. Редакція цієї статті на момент подання позову не передбачала повноваження відповідача, як розпорядника бюджетних коштів нижчого рівня, на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов`язань та здійснення витрат бюджету, як про це зазначає позивач в касаційній скарзі.
Зокрема, пунктом 1 частини1 статті 48 Бюджетного кодексу України, окрім іншого, передбачено, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов`язань минулих років.
Частиною 2 статті 48 Бюджетного кодексу України передбачено, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання за спеціальним фондом бюджету виключно в межах відповідних фактичних надходжень спеціального фонду бюджету (з дотриманням вимог частини другої статті 57 цього Кодексу).
Таким чином, проаналізувавши норми Бюджетного кодексу України, які не були застосовані судами попередніх інстанцій, однак на думку позивача підлягали застосуванню та регулюють спірні відносини, Суд приходить до висновку, що вказані в касаційній скарзі норми не регулюють спірні правовідносини, а тому не можуть бути застосовані до них.
Суд зазначає, що судами попередніх інстанцій застосовано правильно та в повному обсязі нормативні акти які регулюють спірні правовідносини.
Доводи скаржника, які викладені в касаційній скарзі у поєднанні з встановленими судами попередніх інстанцій обставинами, зводяться до того, що між позивачем та відповідачем наявний спір щодо різного тлумачення приписів законодавства, що діяло на момент виникнення спірних правовідносин.
16. Судом апеляційної встановлено, що в рамках розгляду справи №580/1641/19 за позовом ОСОБА_1 судами встановлено відсутність у неї права на відшкодування витрат за самостійно придбане житло в розмірі 247450,00 грн. Відтак, відповідно до приписів частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, суд першої інстанції правильно визнав цю обставину такою, що не потребує доказування у справі, що переглядається.
Суд критично ставиться до посилань позивача в касаційній скарзі на те, що при ухваленні оскаржуваної постанови суд апеляційної інстанції застосував ч. 4 ст. 78 КАС України без урахування висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.07.2018 у справі № 917/1345/17.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 (касатором помилково зазначена дата постанови Великої Палати Верховного Суду 09.07.2018) спір виник між ТОВ "Агрофірма "Яковлівська" (далі - ТОВ) та учасниками цього ТОВ про стягнення з учасників ТОВ "Агрофірма "Яковлівська" коштів, отриманих без достатньої правової підстави. Позовні вимоги у справі № 917/1345/17 мотивовані безпідставністю здійснених позивачем на користь відповідачів виплат у вигляді дивідентів як учасникам (засновникам) ТОВ "Агрофірма "Яковлівська" через відсутність рішення загальних зборів товариства (не проведена).
У постанові на яку посилається позивач дійсно є висновок про те, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
Однак, Суд наголошує, що переглядаючи в апеляційному порядку справу №580/681/20 суд апеляційної інстанції послався на висновки викладені в справі №580/1641/19, зокрема, щодо задоволення позовних вимог позивачки в частині визнання протиправною бездіяльності Міністерства соціальної політики України щодо спрямування грошових коштів у сумі 194 040 грн на погашення позивачу бюджетної кредиторської заборгованості за бюджетним зобов`язанням. Суд апеляційної інстанції правильно наголосив, що рішенням у справі №580/1641/19 встановлено суму бюджетної кредиторської заборгованості саме у розмірі 194 040 грн, а не 247 450 грн, як вважає позивачка.
Позовні вимоги ОСОБА_1 у справі №580/1641/19 задоволено частково, зокрема, зобов`язано Міністерство соціальної політики України спрямувати грошові кошти у сумі 194 040 гривень на погашення ОСОБА_1 бюджетної кредиторської заборгованості за бюджетним зобов`язанням Департаменту соціального захисту населення Черкаської обласної державної адміністрації, взятим на облік у Головному управлінні Державної казначейської служби України у Черкаській області за програмою КПКВ 3201200 "Забезпечення житлом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Позивачем рішення прийняті у справі №580/1641/19 до суду касаційної інстанції не оскаржувались в частині відмови в задоволенні позовних вимог.
17. Всі інші доводи, які наводяться скаржником в касаційній скарзі, не свідчать про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального або матеріального права при прийнятті оскаржуваних рішень.
Статтею 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права
Аналіз зазначених обставин справи та наведених правових норм дають підстави для висновку Суду, що суд першої та апеляційної інстанцій правильно та повно встановили всі обставини справи, правильно застосували норми матеріального права, не допустили порушень норм процесуального права.
З огляду на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо задоволення позовних вимог є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,