ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 813/3211/17
адміністративне провадження № К/9901/48759/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Юрченко В.П.,
суддів: Бившевої Л.І., Пасічник С.С.,
секретар судового засідання - Томах О.О.,
за участю:
представника відповідача - Гурняк О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області, як відокремленого підрозділу ДПС України на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 7 листопада 2017 року (суддя Сакалош В.М.) та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2018 року (головуючий суддя Сеник Р.П., судді: Попко Я.С., Хобор Р.Б.) у справі №813/3211/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сокме" до Головного управління ДПС у Львівській області, як відокремленого підрозділу ДПС України про скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Сокме" (далі - позивач, товариство, підприємство, платник податків) звернулось до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області (далі - відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення від 29 серпня 2017 року №0015381412 та №0015381419.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю та безпідставністю спірних податкових повідомлень-рішень; помилковістю висновків податкового органу про заниження податкових зобов`язань з податку на додану вартість по операціям з продажу житлових будинків; хибністю висновків про нереальність господарських взаємовідносин між позивачем та ТОВ "Холдінг Ніко Груп" по операціям з придбання товарів і ТОВ "Пост-тайм" та ПП "Муксун" по операціям з реалізації меблевої продукції. Позивач вважає, що висновки акту перевірки не відповідають нормам чинного законодавства, базуються на припущеннях і не підтверджуються доказами.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 7 листопада 2017 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2018 року, адміністративний позов задоволено повністю, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 29 серпня 2017 року №0015381412 та №0015381419.
Задовольняючи позовні вимоги суди виходили з положень підпункту 197.1.14 пункту 197.1 статті 197 Податкового кодексу України, відповідно до яких звільняються від оподаткування операції з постачання житла (об`єктів житлового фонду), крім їх першого постачання, якщо інше не передбачено цим підпунктом, та реальності господарських операцій між позивачем і його контрагентами по операціям з придбання товарів та реалізації мебельної продукції.
Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 7 листопада 2017 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2018 року і прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам справи, які, на думку скаржника, полягають у нереальності здійснення господарських операцій, та непідтвердження таких операцій відповідними первинними документами. Зазначає про наявність недоліків у товарно-транспортних накладних, невстановлення факту передачі товару від ТОВ "Холдінг Ніко Груп" позивачу, відсутність доказів того, що товар був імпортований в Україну. Посилається на лише документальне оформлення первинних документів без фактичного здійснення господарської діяльності за укладеними договорами між позивачем та ТОВ "Пост-тайм" та ПП "Муксун" по операціям з реалізації меблевої продукції з підстав відсутності достатньої кількості трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, транспортних засобів та іншого майна, які економічно необхідні для виконання умов укладених договорів. Відповідач доводить, що позивач здійснив продаж внесеного в статутний фонд будинку та земельної ділянки відповідно до договору міни об`єктів нерухомості, та така господарська операція є операцією з постачання товарно-матеріальних цінностей.
Позивачем надано до суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість судових рішень, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, судові рішення попередніх інстанцій залишити без змін.
Верховний Суд, переглянувши рішення попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з таких мотивів.
Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що податковим органом в період з 7 червня 2017 року по 19 липня 2017 року проведено документальну планову виїзну перевірку товариства з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів, дотримання вимог валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної фіскальної служби за період з 1 січня 2014 року по 31 березня 2017 року, за результатами якої складено акт від 26 липня 2017 року №1074/13-01-14-12/32051454 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення:
пункту 5 П(С)БО 15, пункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 135.1 статті 135 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 63 072 грн;
пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, статті 188, пункту 189.1 статті 189, пункту 198.5 статті 198, пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198, пунктів 200.1, 200.2, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за березень 2017 року, на загальну суму 932 037 грн.
Не погодившись з висновками акту перевірки, підприємство 16 серпня 2017 року направило до податкового органу заперечення до акта перевірки, які податковий орган залишив без задоволення.
На підставі акта перевірки контролюючим органом 29 серпня 2017 року прийнято податкові повідомлення-рішення №0015381412, яким визначено зобов`язання за платежем податок на прибуток в сумі 78 840 грн, з яких за основним платежем в сумі 63072 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 15768 грн; №001581419, яким зменшено від`ємне значення суми податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду у розмірі 932 037 грн, з яких по господарським операціям з продажу житлових будинків в сумі 732 470 грн, по взаємовідносинам з ТОВ "Холдинг Ніко Груп" в сумі 58 400 грн, з ТОВ "Пост-Тайм" в сумі 48 667 грн, з ПП "Муксун" в сумі 92 500 грн.
Щодо зменшення від`ємного значення суми податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду по господарським операціям з продажу житлових будинків в акті перевірки зазначено, що підприємством в порушення вимог статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України занижено податкові зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 732 470 грн при здійсненні платником податку господарської операції з продажу будинку АДРЕСА_3, балансовою вартістю 1 644 043, 57 грн та земельної ділянки для обслуговування житлового будинку площею 0,0632 га по АДРЕСА_1, балансовою вартістю 163 504 грн за договором купівлі продажу від 28 вересня 2015 року, укладеному між позивачем та ОСОБА_1 ; житлового будинку АДРЕСА_1, балансовою вартістю 1 611 790,06 грн та земельної ділянки для обслуговування житлового будинку площею 0,0632 га по АДРЕСА_1, балансовою вартістю 163 504,47 грн за договором міни об`єктів нерухомості від 26 червня 2015 року, укладеному між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Київ - Захід".
Даний висновок ґрунтується на твердженні податкового органу про те, що така господарська операція підлягає оподаткуванню за загальними правилами, встановленими Податковим кодексом України, та не звільняється від оподаткування відповідно до п.п.197.1.14 цього Кодексу.
За змістом підпункту 14.1.129 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України об`єкти житлової нерухомості - будівлі, віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду, дачні та садові будинки. Будівлі, віднесені до житлового фонду, поділяються на такі типи: житловий будинок - будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання (підпункт 14.1.129.1 підпункту 14.1.129 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).
Порядок оподаткування податком на додану вартість операцій з постачання житла визначений положеннями підпункту 197.1.14 пункту 197.1 статті 197 Податкового кодексу України, якими передбачено, що звільняються від оподаткування операції з постачання житла (об`єктів житлового фонду), крім їх першого постачання, якщо інше не передбачено цим підпунктом.
У цьому підпункті перше постачання житла (об`єкта житлового фонду) означає:
а) передачу готового новозбудованого житла (об`єкта житлового фонду) у власність покупця або постачання послуг (включаючи вартість придбаних за рахунок виконавця матеріалів) із спорудження такого житла за рахунок замовника;
б) перший продаж реконструйованого або капітально відремонтованого житла (об`єкта житлового фонду) покупцю, який є особою, іншою, ніж власник такого об`єкта на момент виведення його з експлуатації (використання) у зв`язку з такою реконструкцією або капітальним ремонтом, або постачання послуг (включаючи вартість придбаних за рахунок виконавця матеріалів) на таку реконструкцію або капітальний ремонт за рахунок замовника.
Таким чином, за загальними правилами оподаткування податком на додану вартість оподатковується лише господарська операція з першого постачання житлових будинків. Операцією з першого постачання житла буде вважатися операція з передачі права власності (оформлення правовстановлюючих документів) на готове новозбудоване житло (об`єкт житлового фонду) до першого власника такого житла, незалежно від джерел фінансування будівництва. Лише операція з першого постачання житла підлягає оподаткуванню податком на додану вартість на загальних підставах.
Судовими інстанціями встановлено, що 20 червня 2013 року першим власником готових новозбудованих житлових будинків за вказаною раніше адресою став позивач, що підтверджується свідоцтвами та витягами про державну реєстрацію права власності. Позивачем 28 серпня 2013 року було здійснено першу передачу готового новозбудованого житла (об`єктів житлового фонду) у власність покупця - ЖБК "Монастирський", що підтверджується первинними документами, зокрема, договорами купівлі-продажу житлових будинків, зареєстрованими в реєстрі, актами прийому-передачі, видатковими накладними. Оплату проведено шляхом зарахування зустрічних вимог згідно з угодами від 28 серпня 2013 року №16 та №18.
Правомірність оподаткування господарської операції між позивачем та ЖБК "Монастирський" у серпні 2013 року як операції з першого постачання житла підтверджено ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31 травня 2017 року по справі № 813/7150/14.
Ураховуючи наведені норми прави та встановлені обставини у дані справі, колегія суддів визнає, що загальні правила оподаткування податком на додану вартість застосовуються лише до господарської операції з першого постачання житлових будинків АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 та погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про правомірність звільнення від оподаткування операцій з постачання житлових будинків, крім їх першого постачання.
Підставою для визначення позивачу зобов`язань за платежем податок на прибуток за податковим повідомленням-рішенням №0015381412 в сумі 78 840 грн та зменшення від`ємного значення суми податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за податковим повідомленням рішенням №001581419 в сумі 58400 грн слугували висновки акту перевірки про нереальність господарської операції між позивачем та ТОВ "Холдинг Ніко Груп".
Підставою для зменшення від`ємного значення суми податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за податковим повідомленням рішенням №001581419 також слугували висновки акту перевірки про нереальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами ТОВ "Пост-Тайм" і ПП "Муксун".
Надаючи правову оцінку доводам касаційної скарги про нереальність господарських операцій позивача з його контрагентами, в аспекті заявлених вимог, з огляду на встановлені фактичні обставини у даній справі, Верховний Суд виходить з наступного.
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Підпункт "а" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Пункт 198.3 цієї ж статті встановлює, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
У відповідності до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
За положеннями абзацу 1 пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Частиною першою статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-ХІV (надалі - Закон №996-ХІV) визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Відповідно до статті 1 Закону №996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Зміст наведених положень у їх системному зв`язку свідчить про те, що право на віднесення сум податку на додану вартість, сплачених при придбанні товарів (робіт, послуг), до податкового кредиту у суб`єкта господарювання виникає у разі: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності; наявності належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у її межах.
Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту.
Недоведеність наявності вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкового кредиту, а покупця - права на його формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.
У справі, яка розглядається, судовими інстанціями установлено, що між позивачем (покупець) та ТОВ "Холдинг Ніко Груп" (постачальником) укладено договір поставки від 5 січня 2017 року № 2/02, предметом якого є постачання стрічки меблевої ПВX білої гладкої 0.4 мм x 19 мм, в кількості 400000 м. на загальну суму 350400 грн, в тому числі податок на додану вартість у розмірі 58400 грн. Фактичне виконання господарських зобов`язань за вказаним договором підтверджується належним чином оформленими документами, а саме: видатковою, податковою та товарно- транспортною накладними, рахунком, посвідченням про відрядження водія, наказом про відрядження, накладною-вимогою на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів, калькуляційним листом та звітом про випуск продукції. Оплату вартості стрічки проведено шляхом зарахування однорідних зустрічних вимог, що підтверджується угодою про зарахування зустрічних однорідних вимог від 3 березня 2017 року, договором про переведення боргу від 3 березня 2017 року, рахунком та платіжним дорученням. Рух активів внаслідок реалізації меблевої продукції (виготовленої з використанням стрічки) підтверджується договором від 4 січня 2016 року №04/01-З8С, видатковою накладною, довіреністю, товарно-транспортною накладною, платіжними дорученнями та рахунками 231, 201, 26, 901, 791. Отримані матеріали (роботи, послуги) використані при виробництві меблів.
Судами також встановлено та підтверджується матеріалами справи, що реальність господарських операцій позивача (постачальник) з ТОВ "Пост-Тайм" (покупець) при виконанні договору поставки меблевої продукції від 29 січня 2016 року № 29/01-1С, з ПП "Мускун" (покупець) при виконанні договору поставки меблевої продукції від 03 лютого 2014 року № 03/02-1С підтверджується належним чином оформленими первинними документами, зокрема, видатковими, податковими та товарно-транспортними накладними, рахунками-фактури, посвідченням про відрядження водія, наказом про відрядження, довіреностями та іншими первинними документами. Оплату продукції проведено шляхом перерахування коштів на банківський рахунок позивача, що підтверджується виписками по рахунку.
Враховуючи, що судами попередніх інстанцій встановлено підтвердження реальності господарських операцій позивача з його контрагентами належними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, встановлено відповідний рух активів, колегія суддів не може погодитись з доводами податкового органу про нереальність здійснення господарських операцій.
Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо. При цьому, сама собою наявність, або відсутність окремих документів, а також помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків, у зв`язку з його господарською діяльністю, мали місце.
Приймаючи до уваги встановлення судами використання позивачем у власній господарській діяльності придбаного у постачальників товарно-матеріальних цінностей, руху активів та підтвердження отриманих позивачем послуг від контрагентів, колегія суддів не приймає посилання скаржника на відсутність доказів використання товару у господарській діяльності та неправомірність формування витрат і податкового кредиту з податку на додану вартість за наведеними вище господарськими операціями. Зазначені доводи і доводи податкового органу про непідтвердження господарських операцій податковою інформацією відносно контрагентів позивача досліджено судами та надано їм відповідну оцінку.
Суд не приймає до уваги посилання податкового органу на недоліки в оформленні первинних документів платника податків, оскільки формальні недоліки в первинних документах повинні оцінюватися в сукупності з іншими обставинами справи.
Колегія суддів не приймає доводи податкового органу щодо відсутності у контрагентів позивача достатніх виробничих потужностей, працівників, офісних та складських приміщень та інших основних засобів, що не може свідчити про невиконання цими суб`єктами договірних зобов`язань перед позивачем, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин вказані юридичні особи не були позбавлені права укладати з іншими суб`єктами господарювання субпідрядних договорів, договорів оренди обладнання, транспортних засобів тощо з метою використання відповідних основних фондів, устаткування та інших ресурсів для забезпечення власної господарської діяльності та укладання таких договорів встановлено судами попередніх інстанцій.
Податковий орган доводами касаційної скарги не спростовує висновків судів попередніх інстанцій щодо правомірності відображення у складі витрат та податкового кредиту сум податку на додану вартість за господарськими операціями з наведеними вище контрагентами.
Відповідач у касаційній скарзі просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів стосовно реальності здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відтак, доводи касаційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального права.
За правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.
Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -