Постанова
Іменем України
5 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 760/7997/14-к
провадження № 51-3998км18
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:
головуючого
Бущенка А.П.,
суддів
Антонюк Н.О., Голубицького С.С.,
за участю: секретаря судового засідання
Червінської М.П.,
засудженого
ОСОБА_1,
захисника
Овода Р.В.,
прокурора
Піх Ю.Г.,
розглянув у судовому засіданні касаційні скарги захисника Овода Р.В. та прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Київського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року щодо
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя м. Києва,
засудженого за частиною 4 статті 358 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Обставини справи
1. Солом`янський районний суд м. Києва вироком від 24 грудня 2014 року засудив ОСОБА_1 за частиною 4 статті 358 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік. На підставі статті 75 КК суд звільнив ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням, установивши йому іспитовий строк тривалістю 1 рік.
2. Суд визнав доведеним, що 5 листопада 2013 року близько 17:20 на вул. Шевченка, 38 у м/р Жуляни в м. Києві ОСОБА_1 після зупинки автомобіля під його керуванням працівниками ДПС ДАІ ГУ МВС України у м. Києві з метою уникнення адміністративної відповідальності надав останнім завідомо підроблене посвідчення працівника міліції на своє ім`я.
3. Апеляційний суд м. Києва ухвалою від 1 вересня 2015 року залишив без зміни вирок місцевого суду.
4. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 5 липня 2016 року скасував ухвалу апеляційного суду і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
5. Апеляційний суд м. Києва ухвалою від 20 грудня 2017 року скасував вирок Солом`янського районного суду м. Києва від 24 грудня 2014 року і закрив кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 на підставі пункту 3 частини 1 статті 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості в суді та вичерпанням можливостей їх отримати.
6. Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду постановою від 04 грудня 2018 року задовольнила касаційну скаргу прокурора, скасувала ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 20 грудня 2017 року щодо ОСОБА_1 і призначила новий розгляд кримінального провадження в суді апеляційної інстанції.
7. Київський апеляційний суд ухвалою від 26 вересня 2019 року залишив без змін вирок Солом`янського районного суду м. Києва від 24 грудня 2014 року.
Доводи касаційних скарг
8. Прокурор у своїй касаційній скарзі, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить ухвалу Київського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року змінити та звільнити ОСОБА_1 від призначеного покарання на підставі статей 49, 74 КК.
9. Захисник у своїй касаційній скарзі, посилаючись на частину першу статті 438 КПК, просить ухвалу Київського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року щодо ОСОБА_1 скасувати і закрити кримінальне провадження на підставі статей 440, 284 КПК. Захисник стверджує, що вину ОСОБА_1 в інкримінованому злочині не доведено належними, допустимими та достовірними доказами.
10. Недопустимими, на думку захисника, є показання слідчого Усика О.В. та складений ним протокол огляду місця події. Адвокат стверджує, що показання свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є неправдивими, адже відповідно до роздруківок мобільного оператора ці свідки не перебували на місці події в час, коли відповідно до матеріалів справи відбувалось затримання ОСОБА_1 . Загалом захисник вважає недостовірними показання усіх свідків обвинувачення, оскільки всі вони, окрім понятого ОСОБА_4, є працівниками міліції, а тому зацікавленими особами.
11. Також сторона захисту скаржиться на те, що суди не врахували показань свідків сторони захисту, які стверджували, що затримання ОСОБА_1 фактично відбувалось о 16:00 за відсутності працівників міліції у формі, а також що огляд місця події було проведено без ОСОБА_1, якого в цей час незаконно утримували в автомобілі міліції.
12. Крім того, захисник вказує на те, що судді Балацька Г.О. і Сілкова І.М., які входили до колегії суддів Київського апеляційного суду при ухваленні оскарженого рішення, уже брали участь під час попереднього розгляду цієї справи апеляційним судом, а саме в судових засіданнях 11 серпня 2016 року, 25 серпня 2016 року та 15 вересня 2016 року.
13. Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду. Клопотань про відкладення розгляду до суду касаційної інстанції не надходило.
Позиції учасників касаційного розгляду
14. У судовому засіданні захисник і засуджений підтримали доводи касаційної скарги сторони захисту та просили її задовольнити.
15. Прокурор Піх Ю.Г. просила задовольнити касаційну скаргу прокурора та відмовити в задоволенні касаційної скарги захисника.
Оцінка Суду
16. Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали провадження, обговоривши наведені у скарзі доводи, Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу прокурора належить залишити без задоволення, а касаційну скаргу захисника - задовольнити.
17. Відповідно до статті 433 КПК Суд не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржених судових рішеннях, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
18. Проте касаційний суд зобов`язаний перевірити в межах доводів, висловлених в касаційній скарзі, чи були додержані судами попередніх інстанцій процесуальні норми, що регулюють розгляд судами пред`явленого обвинувачення, у тому числі положення, що стосуються оцінки доказів з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а сукупності доказів - їх достатності для висновків суду. При вирішенні питання щодо достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів для визнання особи винуватою суди мають керуватися стандартом доведення (стандартом переконання), визначеним частинами другою та четвертою статті 17 КПК.[1]
19. Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.[2]
20. Суд зазначає, що саме такий обов`язок суд має щодо дослідження доказів, спрямованих на спростування або підтвердження достовірності наданих сторонами доказів. У разі спростування стороною захисту певних доказів чи обставин справи, на яких ґрунтувалось обвинувачення, на сторону обвинувачення переміщується тягар доведення того, що докази, надані нею, залишаються належними і не втратили свого доказового значення[3].
21. У цій справі засуджений обвинувачувався у використанні завідомо підробленого посвідчення працівника міліції (частина 1 статті 358 КК). Обвинувачення в підробленні цього документа (частина 1 статті 358 КК) засудженому не пред`являлось і не було предметом судового розгляду.
22. За таких обставин посилання в рішеннях судів попередніх інстанцій на докази, що стосуються існування такого підробленого посвідчення та його вилучення з автомобіля, що перебував у користування засудженого, самі собою не свідчать про використання цього посвідчення.
23. Доказами використання підробленого документа в значенні частини 4 статті 358 є лише показання старших інспекторів ДПС ОСОБА_2 і ОСОБА_3, а також оперуповноваженого УКП ГУ МВС України в м. Києві ОСОБА_5, які стверджували, що 5 листопада 2013 року о 17:20 вони зупинили автомобіль під керуванням засудженого на вул. Шевченка, 38 у м/р Жуляни м. Києва і той після зупинки пред`явив їм підроблене посвідчення працівника міліції з метою уникнути відповідальності за порушення правил дорожнього руху.
24. Сторона захисту доводила під час судового розгляду, що ці свідки не могли перебувати на вул. Шевченка, 38 у м/р Жуляни і відповідно зупинити автомобіль засудженого, оскільки знаходилися в цей час в іншому місці. На доведення цього факту сторона захисту надала відомості, отримані від мобільного оператора, відповідно до яких мобільні телефони цих свідків у період між 17:15 та 17:51 знаходилися в радіусі дії базової станції мобільного оператора, розташованої на вул. Академіка Заболотного, 158, на відстані 14 км від стверджуваного свідками місця зупинки автомобіля.
25. Оскільки показання цих свідків були ключовими доказами, якими обґрунтовувалося обвинувачення у використанні підробленого документа, з`ясування їх достовірності мало істотне значення для справи, і суд був зобов`язаний взяти до уваги очевидну суперечність між показаннями свідків і наданими захистом доказами щодо місця перебування свідків в один і той же момент часу.
26. Суд першої інстанції не навів жодного обґрунтування, чому докази щодо геолокації мобільних пристроїв, які часто використовуються у кримінальному процесі на обґрунтування факту перебування мобільного пристрою в певному районі[4], у цьому випадку не можуть вважатися достовірними. Міркування апеляційного суду про те, що такі відомості не означають, що абонент знаходився поруч з базовою станцією, не можуть бути визнані переконливими, оскільки є лише припущенням, що суперечить установленим обставинам, оскільки свідкиОСОБА_2 і ОСОБА_3 не стверджували, що їхні мобільні телефони не знаходилися при них.
27. Твердження апеляційного суду про те, що саме в момент події, про яку повідомляли свідки, їхні телефонні з`єднання здійснювалися не найближчою базовою станцією, а станцією, віддаленою на 14 км, також є виключно припущенням, оскільки сторона обвинувачення не надала жодного підтвердження, що система мобільного зв`язку в період з 17:15 до 17:51 діяла саме таким чином.
28. Сторона обвинувачення навіть після неодноразового скасування судових рішень вищими інстанціями не здійснила жодних дій, спрямованих на те, щоб спростувати достовірність доказів, наданих стороною захисту, або пояснити, яким чином свідки могли перебувати в місці, яке вони описують, тоді як їхні телефонні з`єднання фіксувалися базовою станцією, що знаходиться за 14 км від цього місця.
29. За таких обставин не можна вважати, що достовірність доказів, наданих на підтвердження факту використання засудженим підробленого посвідчення, доведена поза розумним сумнівом.
30. Ураховуючи, що судами першої і апеляційної інстанцій не наведено переконливих аргументів, чому вони визнали обвинувачення доведеним поза розумним сумнівом за наявності обґрунтованого сумніву щодо достовірності доказів обвинувачення, рішення судів першої і апеляційної інстанцій належить скасувати.
31. Оскільки рішення апеляційної інстанції вже неодноразово скасовувалося судом касаційної інстанції і було предметом повторного розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого обвинувачення не представило і не намагалося представити нові докази на спростування версії захисту, Суд вважає, що в цій справі вичерпано можливості такі докази отримати.
32. Таким чином, суд доходить висновку, що касаційну скаргу сторони захисту належить задовольнити, оскаржені судові рішення скасувати, а кримінальне провадження закрити у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпанням можливості їх отримати.
З огляду на викладене, керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, касаційну скаргу захисника задовольнити.
Вирок Солом`янського районного суду м. Києва від 24 грудня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а кримінальне провадження закрити на підставі пункту 3 частини 1 статті 284 КПК.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню не підлягає.