ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23вересня 2021 року
м. Київ
справа № 640/5652/13-к
провадження № 51- 6047км19
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Голубицького С. С.,
суддів Стефанів Н. С., Шевченко Т. В.,
з участю:
секретаря судового засідання Зайчишина В. В.,
засудженого ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),,
захисника Глініної О. Б. (в режимі відеоконференції),
прокурора Чабанюк Т. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Київського районного суду м. Харкова від 19 червня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 28 листопада 2013 року в кримінальному провадженні № 12013220490000109 за обвинуваченням
ОСОБА_1,ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Люботин Харківської області та жителя АДРЕСА_2у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 13 ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Київського районного суду м. Харкова від 19 червня 2013 року ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років.
Вирішено питання про стягнення процесуальних витрат та долю речових доказів у кримінальному провадженні.
Місцевий суд встановив, що ОСОБА_1 08 січня 2013 року приблизно о 16:00, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння в квартирі АДРЕСА_1 в ході раптово виниклої сварки умисно завдав ОСОБА_2 удару ножем в груди, заподіявши останньому тяжкого тілесного ушкодження від якого він помер.
При перегляді вироку Апеляційний суд Харківської області ухвалою від 28 листопада 2013 року залишив це рішення без змін.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі з доповненнями засуджений ОСОБА_1, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просить скасувати ці судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
На обґрунтування своїх вимог засуджений зазначає, що ані прокурор під час досудового розслідування, ані суд не роз`яснили йому право на розгляд провадження судом присяжних. Також звертає увагу на зміну складу суду під час розгляду справи в суді першої інстанції
Стверджує, що суд у вироку неправильно виклав показання свідка ОСОБА_3 надані ним у судовому засіданні та послався на повторні пояснення судово-медичного експерта, які суперечать первинним. Заперечує, що заподіяв потерплому інших тілесних ушкоджень, які зазначені у вироку.
Крім того, на думку засудженого, повторний слідчий експеримент у кримінальному провадженні був проведений з порушеннями статей 223, 240, 333 КПК.
Вважає, що у випадку розгляду справи судом присяжних його дії отримали б іншу кваліфікацію, що б вплинуло на призначення йому більш м`якого покарання, оскільки він не мав умислу на позбавлення життя потерпілого.
Позиція учасників у суді касаційної інстанції
У судовому засіданні засуджений і захисник підтримали касаційну скаргу.
Прокурор просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржену ухвалу без зміни.
Мотиви Суду
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені у касаційній скарзі, дійшла висновку про таке.
Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
За правилами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах доводів касаційної скарги. При цьому Суд наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Під час перегляду судових рішень у касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.
Натомість обставини, на які посилається засуджений у касаційній скарзі, були предметом перевірки цих судів.
Встановлені місцевим судом та зазначені у вироку фактичні обставини кримінального провадження ґрунтуються на аналізі доказів, досліджених й ретельно перевірених у судовому засіданні, а саме: показаннях самого засудженого ОСОБА_1, який не заперечував факту заподіяння смерті потерпілому, однак стверджував, що завдав удар ножем випадково, під час боротьби з ним, захищаючись від його нападу; показаннях потерпілої ОСОБА_4, свідків ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 ; даних, що містяться у протоколах огляду місця події та трупу від 08 січня 2013 року; слідчого експерименту від 14 березня 2013 року; висновками експертів: № 123-И/13 від 15 січня 2013 року; № 136-Ц/13 від 28 лютого 2013 року; № 70 МК від 22 березня 2013 року; № 97 Дм/13 від 13 лютого 2013 року; 20/97-ДМ/13 від 18 березня 2013 року та 17 червня 2013 року; № 105 ал/13 від 12 січня 2013 року, № 99 ал/13 від 30 січня 2013 року
Ці докази зібрані у встановленому законом порядку, є логічними та послідовними, узгоджуються між собою в цілому та в деталях, а тому не викликають сумнівів у їх достовірності. На підставі аналізу та оцінки вказаних доказів суд першої інстанції дійшов умотивованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого п. 13 ч. 2 ст. 115 КК.
Твердження засудженого в касаційній скарзі про відсутність у нього умислу на вбивство потерпілого є безпідставними.
Стаття 115 КК передбачає відповідальність за умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. Із суб`єктивної сторони даний злочин характеризується умисною формою вини (прямим або непрямим умислом), тобто коли винний усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки у вигляді смерті іншої людини й бажає або свідомо припускає її настання.
Відповідно до п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 07.02.2003 №2 "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи" питання про умисел, у тому числі на позбавлення іншої особи життя, необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їхні стосунки.
Спосіб відображає насамперед причинний зв`язок між діяннями і наслідками. Певна залежність між способом і метою вчинення тих чи інших діянь виявляється в тому, що спосіб і засоби вчинення злочинів обираються особою відповідно до поставленої цілі. Ціль є передумовою усвідомлення особою результатів і наслідків своїх діянь та проявляється в способі вчинення діянь.
На відміну від умисного вбивства, вбивство з необережності має місце лише при необережній формі вини, для якої характерне поєднання усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру свого діяння (дії чи бездіяльності) та недбалого або самовпевненого ставлення до настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння.
Як установив суд першої інстанції, ОСОБА_1 цілеспрямовано та умисно завдав ОСОБА_2 удару ножем в область шиї зі значною силою, заподіявши йому тілесних ушкоджень не сумісних із життям, що перебуває у прямому причинному зв`язку зі смертю потерпілого.
Надані ОСОБА_1 пояснення про необережний характер заподіяння смерті потерпілому були предметом ретельної перевірки в суді першої інстанції і не знайшли свого підтвердження, оскільки продемонстрований ним під час слідчого експерименту механізм заподіяння ножового поранення ОСОБА_2 не збігається з характером тілесного ушкодження, виявленого на тілі потерпілого. Згідно з висновком судового медичного експерта, виявлені на тілі потерпілого тілесні ушкодження, зокрема напрямок та глибина раневого каналу свідчать про те, що ці тілесні ушкодження не могли виникнути за обставин на які вказує засуджений. Допитана в судовому засіданні експерт ОСОБА_10 пояснила, що напрямок раневого каналу знизу вверх свідчить про те, що вказане тілесне ушкодження в потерпілого не могло бути спричинене через необережність унаслідок падіння на нього засудженого, на що вказував останній.
З урахуванням ретельного аналізу досліджених доказів місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що сукупність встановлених обставин події свідчать про наявність у ОСОБА_1 прямого умислу на вбивство потерпілого, що вказує на вчинення ним злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК.
Посилання засудженого на невідповідність зазначених у вироку показань свідка ОСОБА_11 щодо мотиву злочину не є прийнятними. Як убачається з звукозапису судового засідання в матеріалах провадження, цей свідок у суді пояснював, що після вживання алкогольних напоїв потерпілий ОСОБА_2 поводив себе агресивно та ображав ОСОБА_1 .
Вказане не суперечить правильності висновку суду у вироку щодо мотиву злочину, який було вчинено засудженим унаслідок конфлікту, який раптово виник між ним та потерпілим на ґрунті особистих неприязних відносин.
Таким чином, наведені засудженим у касаційній скарзі доводи про недоведеність судом його умислу на вбивство ОСОБА_2 є безпідставними.
Посилання засудженого в касаційній скарзі про те, що він не заподіював потерпілому легких тілесних ушкоджень жодним чином не ставлять під сумнів законність оскаржуваного вироку, оскільки його засуджено за п. 13 ч. 2 ст. 115 за вчинення умисного вбивства.
Під час перегляду вироку апеляційний суд уважно перевірив доводи засудженого, викладені в його апеляційній скарзі, вивчив матеріали справи та належним чином проаналізував встановлені судом першої інстанції фактичні обставини кримінального провадження, наявні у провадженні докази, мотиви з яких виходив цей суд приймаючи таке рішення, та встановив, що сукупність усіх обставин вчиненого діяння, локалізація тілесного ушкодження та знаряддя, яким його було заподіяно, а також відсутність на тілі ОСОБА_1 будь-яких тілесних ушкоджень об`єктивно вказують про спрямованість умислу останнього на вбивство потерпілого, а тому вмотивовано відхилив його доводи про необережне вбивство потерпілого та необхідність кваліфікувати ці дії за ч. 1 ст. 119 КК.
Не можна погодитись і з доводами ОСОБА_1 про незаконність проведення повторного слідчого експерименту в судовому засіданні, адже ці дії проводились судом за згодою сторони захисту з метою більш точного та повного з`ясування всіх обставин справи, а отримані під час його проведення дані не суперечать тим, що були отримані в ході досудового розслідування.
Також не знайшли свого підтвердження в суді касаційної інстанції і доводи засудженого про те, що в порушення вимог ст. 384 КПК йому не було роз`яснено право на розгляд справи судом присяжних.
З матеріалів провадження вбачається, що 28 березня 2013 року при врученні прокурором Ладиці В. І. копії обвинувального акта йому було письмово роз`яснено право на розгляд кримінального провадження судом присяжних з посиланням на зміст статей 383-391 КПК, що підтверджується його підписом у розписці про роз`яснення йому такого права. При цьому жодних клопотань про розгляд справи судом присяжних засуджений не заявляв (т. 2 а. п. 10).
У підготовчому судовому засіданні 05 квітня 2013 року головуючий ще раз роз`яснив ОСОБА_1 його право на розгляд кримінального провадження судом присяжних, після чого на прохання останнього оголосив перерву для консультацій із захисником. Після консультації з захисником та відновлення засідання засуджений повідомив, що не заперечує проти розгляду провадження судом у складі трьох суддів (т. 2, а. п. 16-17).
Отже, всупереч доводів засудженого, право на розгляд справи судом присяжних прокурором та судом йому було роз`яснено.
Неспроможними колегія суддів знаходить і доводи ОСОБА_1 в касаційній скарзі про зміну складу суду.
З листа Київського районного суду м. Харкова від 11 червня 2021 року вбачається, що згідно даних автоматизованої системи документообігу суду обвинувальний акт щодо ОСОБА_1 надійшов до суду 03 квітня 2013 року та був розподілений судді-доповідачу Шмадченко С. І. (справа № 640/5652/13-к, н/п 1- кп/640/119/13). Ухвалою колегії суддів від 05 квітня 2013 року у складі: головуючої судді Шмадченко С. І., суддів Бородіної Н. М. та Зуба Г. А. справу було призначено до судового розгляду на 15 квітня 2013 року та 19 червня того ж року тим самим складом суду у справі постановлено оскаржуваний вирок. Усі ухвалені в справі процесуальні документи (ухвали) також виносились у цьому складі суду. Від часу надходження обвинувального акта до суду і до ухвалення вироку визначений автоматизованою системою документообігу суду склад колегії не змінювався. Секретарем судового засідання Галушко А. А. в журналах судових засідань від 05, 11, 12, 17 та 18 червня 2013 року замість судді Бородіної Н. М. помилково було вказано суддю Сенаторова В. М.
Зазначене також підтверджується матеріалами провадження з яких убачається, що в судових засіданнях 11 та 17 червня 2013 року судом у вказаному складі виносились ухвали про привід свідків та про призначення додаткової судової медичної експертизи. Згідно з інформацією зазначеною в журналі судового засідання від 12 червня 2013 року питання засудженому під час його допиту в суді ставила суддя Бородіна Н. М.
Доводи, наведені у касаційній скарзі засудженого, є аналогічними тим, що були викладені в його апеляційній скарзі, та на які суд апеляційної інстанції дав умотивовані відповіді в своєму рішенні зазначивши у ньому підстави з яких залишив цю скаргу без задоволення.
Вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду за змістом відповідають вимогам статей 370, 374 та 419 КПК, у них наведено обґрунтовані мотиви, з яких виходили ці суди при постановленні судових рішень, та положення закону, якими вони керувалися.
Викладені в касаційній скарзі засудженого доводи не спростовують правильності висновків судів обох інстанцій, викладених в оскаржуваних судових рішеннях, і не ставлять під сумнів їхню законність.
Під час перевірки оспорюваних рішень судом касаційної інстанції не встановлено таких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би тягнули за собою їх зміну чи скасування, а тому підстав для задоволення касаційної скарги засудженого колегія суддів не вбачає.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд