Постанова
Іменем України
13 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 737/771/20
провадження № 61-13219св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки,
за касаційною скаргою Акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" на рішення Куликівського районного суду Чернігівської області від 16 березня 2021 року у складі судді Коренькова А. А. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 15 липня 2021 року у складі колегії суддів: Харечко Л. К., Губар В. С., Онищенко О. І.,
ВСТАНОВИВ:
1.Описова частина
Короткий зміст позову
У жовтні 2020 року Акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (далі - АТ КБ "ПРИВАТБАНК", банк) звернулося до суду з позовом, в якому просило у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 23 квітня 2008 року № СNKUGL0000000001 у розмірі 34 202,86 дол. США звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 70,40 кв. м, шляхом її продажу на прилюдних торгах. Виселити відповідачів та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у вказаній квартирі.
На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначав, що23 квітня 2008 року між банком і ОСОБА_1 укладено кредитний договір № СNKUGL0000000001 (далі - кредитний договір), за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 28 200,50 дол. США зі сплатою відсотків у розмірі 11,04 %, з кінцевим терміном повернення 23 квітня 2028 року.
На забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором 23 квітня 2008 року між сторонами укладено договір іпотеки № СNKUGL0000000001 (далі - договір іпотеки), згідно з умовами якого, відповідачі передали в іпотеку квартиру АДРЕСА_2 .
У зв`язку з неналежним виконанням умов кредитного договору утворилася заборгованість, яка на 04 вересня 2020 року становить 52 148,80 дол. США.
20 липня 2020 року банк на підставі статті 35 Закону України "Про іпотеку" направив відповідачам вимогу про повернення у 30-денний строк з дня отримання вимоги суми кредиту в повному обсязі, яка залишена без виконання.
Ураховуючи наведене, банк просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Куликівський районний суд Чернігівської області рішенням від 16 березня 2021 року в задоволенні позову відмовив.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що вимоги банку в частині звернення стягнення на предмет іпотеки в частині заборгованості нарахованої на день зміни строку виконання основного зобов`язання, є обґрунтованими, однак позивач пропустив позовну давність для звернення до суду з цими вимогами, про застосування якої просили відповідачі. Позовні вимоги банку в частині нарахувань за умовами кредитного договору після зміни строку виконання основного зобов`язання є необґрунтованими, тому задоволенню не підлягають. Оскільки відсутні правові підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки, то відсутні і підстави для виселення відповідачів із спірної квартири.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Чернігівський апеляційний суд постановою від 15 липня 2021 року рішення
Куликівського районного суду Чернігівської області від 16 березня 2021 року залишив без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована законністю і обґрунтованістю рішення суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї, їх узагальнені аргументи
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 03 серпня 2021 року, АТ КБ "ПРИВАТБАНК" просить скасувати рішення Куликівського районного суду Чернігівської області від 16 березня 2021 року і постанову Чернігівського апеляційного суду від 15 липня 2021 року, та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень у цій справі заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 361/7543/17 та постановах Верховного Суду від 07 червня 2018 року у справі № 668/8830/15-ц, від 20 жовтня 2020 року у справі № 456/3643/17, від 06 травня 2021 року у справі № 903/323/20, від 23 січня 2018 року у справі № 755/7704/15-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 159/2146/15-ц, від 22 липня 2020 року у справі № 189/2109/18; суд не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
На обґрунтування касаційної скарги зазначає, що судовим рішенням у справі про стягнення заборгованості, яке набрало законної сили, встановлено суму заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором. Це судове рішення не виконане, тому звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення наявної заборгованості, є правомірним.
Відмовляючи в задоволенні позову з підстав пропущення банком позовної давності суд не звернув уваги на обставини, які свідчать про переривання строку позовної давності, а також неправильно встановив дату звернення до суду з позовом.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України). За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина 5 цієї статті).
Переглядаючи справу в апеляційному порядку апеляційний суд не звернув уваги на те, що позичальник вчинив дії, що свідчить про визнання ним заборгованості і переривання позовної давності, що підтверджується випискою з рахунку, згідно з яким позичальник, не в рамках виконавчого провадження, 14 червня 2017 року на погашення заборгованості вніс 20,00 дол. США (каса ОСОБА_5 - надходження готівки на погашення кредитів).
Отже, три річний строк загальної позовної давності, який перервався 14 червня 2017 року, повинен був сплинути 14 серпня 2020 року, однак він не сплинув, оскільки був продовжений Законом, адже згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (СОVID-19) від 30 березня 2020 року № 540-ІХ, що набрав чинності 02 квітня 2020 року, до Прикінцевих та перехідних положень ЦК України внесені зміни, а саме додано пункт 12, яким визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
За вказаних обставин банк звернувся до суду з цим позовом 28 вересня 2020 року, тобто в межах загальної позовної давності.
Крім того, у відповідачів наявне інше житлове нерухоме майно, окрім предмета іпотеки, тому вони можуть бути виселені з квартири, що є предметом іпотеки. Однак суд апеляційної інстанції додаткові докази, надані позивачем для підтвердження зазначених обставин, які повинен був встановити ще суд першої інстанції при вирішенні справи, відхилив; послався на те, що до спірних правовідносин мають застосуватися норми Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".
30 серпня 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу, який мотивований законністю і обґрунтованістю ухвалених у справі судових рішень.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 10 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
19 серпня 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
23 квітня 2008 року між банком і ОСОБА_1 укладено кредитний договір № CNKUGL0000000001, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 25 465,94 дол США зі сплатою 11,04 %, з кінцевим терміном повернення кредитних коштів 23 квітня 2028 року.
На забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором 23 квітня 2008 року між сторонами укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_2 .
У зв`язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору виникла заборгованість, яка на 04 вересня 2020 року становить 52 148,80 дол. США, з яких: 20 425,94 дол. США - заборгованість за кредитом, 13 310,71 дол. США - заборгованість за процентами за користування кредитом, 465,21 дол. США - заборгованість з комісії за користування кредитом, 17 946,94 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.
Через неналежне виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором банк 10 травня 2016 року звертався до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, який рішенням Куликівського районного суду Чернігівської області від 02 лютого 2017 року задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку борг у розмірі 21 947,27 дол. США.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не
підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно із статтею Перейти до повного тексту