Постанова
Іменем України
29 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 344/20863/18
провадження № 61-18310св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,
Яремка В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1, в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_2,
суб`єкт оскарження - старший державний виконавець Івано-Франківського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області Татакін Павло Павлович,
заінтересована особа (боржник) - ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_2, на ухвалу Івано-Франківського міського суду від 05 жовтня 2020 року у складі судді Домбровської Г. В. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 10 листопада 2020 рокуу складі колегії суддів: Бойчука І. В., Фединяка В. Д., Девляшевського В. А.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У жовтні 2020 року ОСОБА_1, в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_2, звернувся до суду зі скаргою про визнання неправомірним та скасування повідомлення державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу, визнання неправомірною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії.
Скаргу обґрунтовував тим, що прийняття такого документа як повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу після відкриття виконавчого провадження, не передбачено чинним законодавством, а норму щодо сплати авансового внеску визнано Конституційним Судом України неконституційною, тому дії державного виконавця є незаконними.
З урахуванням наведеного просив: визнати неправомірним та скасувати повідомлення старшого державного виконавця Івано-Франківського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області (далі - Івано-Франківський МВ ДВС ГТУЮ) Татакіна П. П. від 25 жовтня 2018 року про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання щодо виконання виконавчого листа № 0907/5844/2011, виданого 18 січня 2013 року; визнати неправомірною бездіяльність старшого державного виконавця Івано-Франківського МВ ДВС ГТУЮ Татакіна П. П.; зобов`язати його прийняти до виконання виконавчий лист від 18 січня 2013 року № 0907/5844/2011 та примусово виконати рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 18 грудня 2012 року, на підставі якого 18 січня 2013 року видано виконавчий лист, а саме: усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні спільним коридором, сходовою кліткою та горищем у будинку АДРЕСА_1 шляхом передачі ключів від зовнішніх дверей і демонтажу металевої огорожі для доступу до спільного коридору та горища.
Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 05 жовтня 2020 року, залишеною без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року, скаргу задоволено частково.
Визнано неправомірним та скасовано повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання, винесене 25 жовтня 2018 року старшим державним виконавцем Івано-Франківського МВ ДВС ГТУЮ Татакіним П. П. щодо виконання виконавчого листа Івано-Франківського міського суду № 0907/5844/2011, виданого 18 січня 2013 року. У задоволенні решти вимог скарги відмовлено.
Задовольняючи скаргу частково, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що повідомлення старшого державного виконавця Івано-Франківського МВ ДВС ГТУЮ Татакіна П. П. від 25 жовтня 2018 року про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання і повернення без виконання виконавчого документа стягувачу ОСОБА_1 у зв`язку із ненаданням ним підтвердження сплати авансового внеску є протиправним та підлягає скасуванню.
Вимоги скарги про зобов`язання державного виконавця прийняти до виконання виконавчий лист від 18 січня 2013 року № 0907/5844/2011 та виконати рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 18 грудня 2012 року, на підставі якого 18 січня 2013 року виданий виконавчий лист, суд визнав безпідставними, оскільки на час розгляду цієї скарги по суті виконавчий лист від 18 січня 2013 року № 0907/5844/2011 перебуває на примусовому виконанні в органі державної виконавчої служби у державного виконавця Раковецького М. С. Тому у зазначеному виконавчому провадженні державний виконавець зобов`язаний вжити заходи щодо примусового виконання рішення, передбачені Законом України "Про виконавче провадження", та неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
У зв`язку із задоволенням вимоги про визнано неправомірним та скасування повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання, суди вважали безпідставними вимоги про визнання неправомірною бездіяльності державного виконавця.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У грудні 2020 року ОСОБА_1, в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_2, звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просивухвалу Івано-Франківського міського суду від 05 жовтня 2020 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року в частині відмови у задоволенні скаргискасувати, ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення скарги.
Касаційна скарга мотивована тим, що визнання неправомірним та скасування повідомлення державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу не забезпечить виконання виконавчого листа від 18 січня 2013 року, тому право стягувача на виконання залишиться порушеним. Під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, повідомлень, або інших процесуальних документів, проте старший державний виконавець Татакін П. П. не вчинив жодних дій на виконання виконавчого листа. Суд безпідставно відмовив скаржнику у визнанні неправомірною бездіяльності державного виконавця та зобов`язанні вчинити виконавчі дії.
Рішення судів першої та апеляційної інстанції оскаржується в частині відмови у задоволенні скарги, тому в іншій частині не є предметом перегляду в касаційному порядку (стаття 400 ЦПК України).
У січні 2021 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від Івано-Франківського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), у якому він просив оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні скарги.
Зазначав, що відповідний виконавчий лист знаходиться на виконанні у державного виконавця Раковецького М. С., ВП № 43898832, проте суди, порушуючи чинне законодавство, зобов`язують двох державних виконавців здійснювати одночасне виконання одного ж і того виконавчого листа.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.
Підставами відкриття касаційного провадження у цій справі є підстави, передбачені частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), - порушення норм процесуального права, а саме частини першої статті 41 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VIII).
Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2021 року справу призначено до розгляду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.
Суди встановили, що 18 січня 2013 року Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області видано виконавчий лист на виконання рішення Івано-Франківського міського суду від 18 грудня 2012 року про зобов`язання ОСОБА_3 усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні спільними коридором, сходовою кліткою та горищем у будинку АДРЕСА_1 шляхом передачі ключів від зовнішніх дверей до коридору та демонтажу металевої решітки для доступу до спільного коридору та горища.
На виконання зазначеного виконавчого листа стягувач подав до Івано-Франківського МВ ДВС ГТУЮ заяву про відкриття виконавчого провадження.
Cтаршим державним виконавцем Івано-Франківського МВ ДВС ГУТЮ Татакіним П. П. 04 липня 2018 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 56078696 за виконавчим листом від 18 січня 2013 року № 0907/5844/2011.
Цю постанову оскаржив до суду боржник ОСОБА_3 .
Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 03 вересня 2018 року скаргу ОСОБА_3 задоволено. Скасованопостанову старшого державного виконавця Івано-Франківського МВ ДВС ГУТЮ Татакіна П. П. про відкриття виконавчого провадження від 04 липня 2018 року ВП № 56078696 з виконання виконавчого листа від 18 січня 2013 року № 0907/5844/2011, виданого Івано-Франківським міським судом.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 23 жовтня 2018 року ухвалу Івано-Франківського міського суду від 03 вересня 2018 року скасовано, у задоволенні скарги ОСОБА_3 про визнання незаконними та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження відмовлено.
25 жовтня 2018 року старший державний виконавець Івано-Франківського МВ ДВС ГУТЮ Татакін П. П. виніс повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання і повернув без виконання виконавчий документ ОСОБА_1 у зв`язку із ненаданням ним підтвердження сплати авансового внеску.
Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
За правилами статті 1 Закону № 1404-VIIIвиконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону
№ 1404-VIIIвиконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Положення частини другої статті 26 Закону № 1404-VIII зі змінами, що визнані неконституційними, втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення № 2-р(II)/2019 від 15 травня 2019 року.
Рішення Конституційного Суду України вмотивовано тим, що визначеними положеннями частини другої статті 26 Закону № 1404-VIII обов`язкової сплати авансового внеску особою, на користь якої ухвалене судове рішення, як необхідної умови початку примусового виконання цього рішення органом державної виконавчої служби, покладено на цю особу фінансовий тягар забезпечувати функціонування впровадженої державою системи виконання судових рішень, що не гарантує доступу для кожної такої особи до вказаної системи, отже, не забезпечує в усіх випадках і за будь-яких умов повного та своєчасного виконання цього рішення, його обов`язковості.
Конституційний Суд України зазначив, що держава має позитивний обов`язок забезпечувати виконання судового рішення, проте визначеними положеннями частини другої статті 26 Закону № 1404-VIII правовим регулюванням щодо обов`язкового авансування початку примусового виконання судового рішення особою, на користь якої ухвалене це рішення, такий обов`язок держави перекладено на вказану особу, що нівелює сутність її конституційного права на судовий захист та суперечить положенням статей 3, 8, частин першої, другої статті 55, частин першої, другої статті 129-1 Конституції України.
Отже, виходячи із гарантій, закріплених у статтях 55, 129, 129-1 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 18 ЦПК України, дії державного виконавця щодо повернення без прийняття до виконання виконавчих листів з мотивів несплати авансового внеску не можуть вважатись правомірними.
Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що повідомлення старшого державного виконавця Івано-Франківського МВ ДВС ГУТЮ Татакіна П. П. від 25 жовтня 2018 року про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання і повернення без виконання виконавчого документа стягувачу ОСОБА_1 у зв`язку із ненадання ним підтвердження сплати авансового внеску є протиправним та підлягає скасуванню.
Судові рішення у цій частині у касаційному порядку не оскаржуються.