Постанова
Іменем України
07 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 803/165/20
провадження № 61-13516ав21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Червинської М. Є.,
секретар судового засідання - Коваль А. В.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро Лекс", ОСОБА_1,
заявник - Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
розглянув у відкритому судовому засіданніапеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 23 липня 2021 року у складі судді Петешенкової М. Ю. у справі за заявою Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації "Дніпровський Банківський Союз" у складі судді Згоніка С. В. від 01 липня 2020 року
у справі за позовом Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Лекс", ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2020 року Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк", акціонерне товариство, банк) звернулось
до Дніпровського апеляційного суду із заявою про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації "Дніпровський Банківський Союз" у складі судді Згоніка С. В. від 01 липня 2020 року у справі за позовом АТ КБ "ПриватБанк"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Лекс" (далі - ТОВ "Агро Лекс"), ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Заяву АТ КБ "ПриватБанк" обґрунтовувало тим, що вказане рішення третейського суду, яким задоволено позов банку, станом на день подання цієї заяви в добровільному порядку не виконане та не оскаржене
до компетентного суду.
Короткий зміст ухвали апеляційного суду, як суду першої інстанції
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 23 липня 2021 року відмовлено в задоволенні заяви АТ КБ "ПриватБанк" про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації "Дніпровський Банківський Союз" у складі судді Згоніка С. В. від 01 липня 2020 року у справі за позовом
АТ КБ "ПриватБанк" до ТОВ "Агро Лекс", ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Відмовляючи в задоволенні заяви, апеляційний суд виходив з того,
що заявником не доведено належними та допустимими доказами, що між сторонами кредитного договору укладено третейську угоду. Банком
не надано доказів на підтвердження того, що саме з наданими суду умовами та правилами надання банківських послуг (далі - умови
та правила) були ознайомлені боржник та поручитель і погодилися з ними, зокрема з передачею спорів між сторонами на вирішення третейському суду, підписуючи заяву на відкриття рахунку, в якій міститься положення про згоду з умовами та правилами, розміщених на сайті
АТ КБ "ПриватБанк", та договір поруки, а також не надано доказів про те, що на час укладення з відповідачами договорів умови та правила містили саме ці умови, а не інші, зокрема, й щодо третейського застереження.
При цьому апеляційний суд вважав неможливим визнати умови та правила, розміщені на офіційному сайті АТ КБ "ПриватБанк", належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може самостійно вносити відповідні зміни в такі умови та правила споживчого кредитування.
Апеляційний суд посилався на правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі
№ 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) та усталену практику Верховного Суду.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
09 серпня 2021 року АТ КБ "ПриватБанк" в особі представника Крапівцевої О. О. подало до Верховного Суду апеляційну скаргу на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 23 липня 2021 року, в якій просило скасувати оскаржувану ухвалу та прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву банку про видачу виконавчого листа.
Апеляційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд, розглядаючи справу як суд першої інстанції, помилково вважав, що роздруківка із сайту АТ КБ "ПриватБанк" умов та правил не може бути належним доказом того, що між сторонами досягнуто згоди та укладено договір, у тому числі щодо вирішення спорів, розбіжностей, вимог, які виникають між баком
та клієнтом, в тому числі, в постійно діючому Третейському суді при Асоціації Дніпровський Банківський Союз.
АТ КБ "ПриватБанк" вказувало, що позичальник, звернувшись до банку
з анкетою-заявою, уклав з банком договір приєднання, тобто приєднався
до запропонованих умов, погодившись на те, що анкета-заява, умови
і правила та тарифи банку разом складають договір про надання банківських послуг.
Також акціонерне товариство зазначило, що умови та правила надання банківських послуг АТ КБ "ПриватБанк" розміщені в мережі інтернет
на сайті http://privatbank.ua, у розділі архів договорів містяться актуальні договори на певну дату.
На думку банку, за відсутності заперечень відповідачів та відповідних доказів, які б свідчили про приєднання позичальника до умов і правил
в іншій редакції, яка не містить третейського застереження, суд першої інстанції постановив ухвалу з порушенням норм процесуального права.
Банк також наголосив, що під час розгляду заяви про видачу виконавчого документа, суд не оцінює законність і обґрунтованість рішення третейського суду, а лише встановлює відсутність або наявність підстав для відмови
у задоволенні заяви про видачу виконавчого документа, визначених у статті 56 Закону України "Про третейські суди".
АТ КБ "ПриватБанк" наполягає, що отримані позичальником та не повернуті банку у визначені строки кошти повинні бути стягнені у примусовому порядку.
Відзив на апеляційну скаргу
У вересні 2021 року ТОВ "АгроЛекс" через свого представника - адвоката Пацалову Т. В., подав відзив та просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, посилаючись на безпідставність її доводів, зокрема вказує, що повністю погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність належних доказів приєднання товариством до умов і правил
у тій редакції, про яку йдеться у позові.
Крім того, ТОВ "АгроЛекс" стверджує, що повністю виконало рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації "Дніпровський Банківський Союз" у складі судді Згоніка С. В. від 01 липня 2020 року
та погасило заборгованість перед АТ КБ "ПриватБанк", що підтверджується меморіальними ордерами від 01 квітня 2021 року № 133521337,
від 07 квітня 2021 року № 083317026, копію виписки банку від 15 червня 2021 року за рахунком ТОВ "АгроЛекс" за період з 01 березня 2021 року
до 30 квітня 2021 року, а також довідкою АТ КБ "ПриватБанк" від 15 червня 2021 року № 210615SU14340200 про те, що станом на дату видачі довідки
у ТОВ "АгроЛекс" перед банком відсутня заборгованість.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
01 липня 2020 року Постійно діючим Третейським судом при Асоціації "Дніпровський Банківський Союз" ухвалено рішення у справі № 86/2020
за позовом АТ КБ "ПриватБанк" до ТОВ "Агро Лекс", ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, яким задоволено позовні вимоги банку.
Стягнено солідарно з ТОВ "Агро Лекс" і ОСОБА_1 на користь
АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за договором від 08 травня 2012 року
№ б/н у розмірі 173 209,25 грн (172 000,00 грн - заборгованість за кредитом; 1 209,25 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом)
та третейського збору за подання позовної заяви у розмірі 4000,00 грн.
Дніпровський апеляційний суд витребував із постійно діючого Третейського суду при Асоціації Дніпровський Банківський Союз та оглянув третейську справу № 86/2020.
Згідно з матеріалами третейської справи, 08 травня 2012 року ТОВ "Агро Лекс" підписало заяву про відкриття поточного рахунку, в якій вказало, що погоджується з умовами та правилами надання банківських послуг, тарифами банку, розміщеними в мережі інтернет на сайті http://privatbank.ua, які разом із заявою складають договір банківського обслуговування, та взяло на себе зобов`язання виконувати умови договору.
23 квітня 2018 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено договір поруки № Р1524477044044757956, предметом якого є надання ОСОБА_1 поруки перед банком за виконання зобов`язань ТОВ "Агро Лекс".
Разом з тим заява про відкриття поточного рахунку, згідно з якою ТОВ "Агро Лекс" приєдналося до умов та правил надання банківських послуг, тарифів банку, розміщених в мережі Інтернет на сайті http://privatbank.ua не містить умов погодження між АТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "Агро Лекс" третейської угоди.
Наданий суду витяг з умов та правил не підписаний ні позичальником,
ні поручителем.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 24, частиною другою статті 351 ЦПК України передбачено, що Верховний Суд переглядає в апеляційному порядку судові рішення апеляційних судів, ухвалені ними як судами першої інстанції.
Відповідно до частини першої та третьої статі 368 ЦПК Українисправа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження,
з особливостями, встановленими цією главою.
Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Представник АТ КБ "ПриватБанк" Данильченко О. О. підтримала доводи апеляційної скарги. Наполягала на задоволенні заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації "Дніпровський Банківський Союз"
від 01 липня 2020 року.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, сторін у справі, перевіривши доводи апеляційної скарги та наявні у справі матеріали, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої статті 377 ЦПК України порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу,
є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини
і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав
та обов`язків цивільного характеру. Поняття "суд, встановлений законом" містить в собі, зокрема, таку складову як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ)
у своїй практиці акцентував увагу на тому, що кожен має право на суд, встановлений законом, тобто відповідний орган повинен мати повноваження вирішувати питання, що належать до його компетенції,
на основі принципу верховенства права (рішення ЄСПЛ від 29 квітня
1988 року у справі "Белілос проти Швейцарії"); юрисдикцію суду має визначати закон (доповідь Європейської комісії від 12 жовтня 1978 року
у справі "Занд проти Австрії").
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Тобто, перш ніж розглядати справу (заяву) по суті суд має пересвідчитися, що він має компетенцію на вирішення поставленого перед ним питання, тобто є "судом, установленим законом" в розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до частин першої та другої статті 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню, повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Отже, положеннями статті 432 ЦПК України передбачено територіальну
та інстанційну юрисдикцію судів для розгляду заяв про видачу виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.
Натомість правила предметної юрисдикції визначені у статті 19 ЦПК України, згідно з частиною першою якої суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких справа підлягає розгляду за правилами того
чи іншого виду судочинства, можуть бути суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин
у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка
в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Перелік категорій справ, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено в статті 20 ГПК України. За змістом пункту 1 частини першої цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають
у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні
і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.
У пункті 11 частини першої статті 20 ГПК України зазначено,
що до юрисдикції господарських судів відносяться також справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу наказу на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України "Про третейські суди", якщо такі рішення ухвалені у спорах, зазначених у цій статті.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі
і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені
в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 березня 2019 року
в справі № 904/2526/18 (провадження № 12-272гс18) зроблено висновок,
що "законодавець відніс до юрисдикції господарських судів справи:
1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких
є фізична особа, яка не є підприємцем, та 2) у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого
є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. За змістом частини першої статті 546 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.
Відповідно до положень статей 553, 554, 626 ЦК України за договором поруки, який є двостороннім правочином, що укладається з метою врегулювання відносин між кредитором та поручителем, поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором
у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Тобто договір поруки укладається кредитором
і поручителем для забезпечення виконання боржником основного зобов`язання. Виходячи з аналізу змісту та підстав поданого позову, НБУ
як кредитор звернувся до господарського суду з позовом до фізичної особи як поручителя за договором поруки, що укладений на забезпечення зобов`язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи. Тобто між позивачем та відповідачем виник спір щодо правочину, укладеного для виконання зобов`язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства згідно
з наведеними вище приписами ГПК України. Відповідно до положень частини другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав
та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають, юридичні особи
та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування. За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, у тому числі й фізичні особи, які не є підприємцями. Випадки, коли справи у спорах, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, підвідомчі господарському суду, визначені статтею 20 ГПК України. Отже, до юрисдикції господарських судів належать справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/1733/18 (провадження № 12-170гс18). Велика Палата Верховного Суду додатково звертає увагу на те, що положення пункту 1 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України пов`язують належність до господарської юрисдикції справ у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не з об`єднанням позовних вимог до боржника у забезпечувальному зобов`язанні з вимогами до боржника за основним зобов`язанням, а з тим, що сторонами основного зобов`язання мають бути юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці".
У справі, що переглядається, АТ КБ "ПриватБанк" просить видати виконавчий лист на примусове виконання рішення третейського суду
у справі про стягнення на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованості
за кредитним договором з боржника ТОВ "Агро Лекс" та поручителя
ОСОБА_1 . Тобто, сторонами основного зобов`язання є юридичні особи.
Оскільки питання, пов`язані з примусовим виконанням рішення третейського суду, ухваленого у спорі, передбаченому пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України, в силу пункту 11 частини першої статті 20 ГПК України відносяться до юрисдикції господарського суду, заява
АТ КБ "ПриватБанк" про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду, має розглядатися за правилами господарського судочинства.