ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 вересня 2021 року
м. Київ
Справа № 908/633/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,
секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,
за участю представників:
Бердянської міської ради - Арєф`євої Ю.М..
Приватного акціонерного товариства "Бердянськбуд" - не з`явився,
Фонду державного майна України - не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Бердянськбуд"
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.04.2021 (у складі колегії суддів: Коваль Л.А. (головуючий), Мороз В.Ф., Чередко А.Є.)
у справі № 908/633/20
за позовом Бердянської міської ради
до Приватного акціонерного товариства "Бердянськбуд",
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Фонду державного майна України,
про передачу гуртожитку у комунальну власність територіальної громади м.Бердянськ,
ВСТАНОВИВ:
У березні 2020 року Бердянська міська рада (далі - Позивач) звернулась до Господарського суду Запорізької області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Бердянськбуд" (далі - ПрАТ "Бердянськбуд", Відповідач) про передачу на безкомпенсаційній основі без згоди власника у комунальну власність територіальної громади міста Бердянська гуртожитку, включеного до статутного капіталу ПрАТ "Бердянськбуд" за адресою: м. Бердянськ, вул. Італійська, 102, у розмірі 395/2600 частки.
Позов обґрунтовано тим, що, в супереч положенням статей 3, 14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", Відповідачем не виконується рішення органу місцевого самоврядування про передачу до комунальної власності територіальної громади міста Бердянська гуртожитку, а за відсутності доказів придбання спірного гуртожитку, є підстави для зобов`язання Відповідача передати такий гуртожиток на безкомпенсаційній основі у комунальну власність територіальної громади міста Бердянська.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від13.03.2020 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Фонд державного майна України.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 04.11.2020 у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що прийняття Бердянською міською радою рішення про передачу спірного гуртожитку на безкомпенсаційній основі без згоди власника у комунальну власність територіальної громади міста Бердянська, здійснено без затвердженої в установленому порядку Загальнодержавної цільової програми, якою повинні були б визначені порядок та строки передачі гуртожитків у власність територіальних громад. В той же час, приписами Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" встановлено диференційовані форми такої передачі (безкомпенсаційна, частково-компенсаційна, компенсаційна), а також частково врегульовано підстави та порядок передачі гуртожитків. З огляду на те, що Відповідач є власником спірного гуртожитку, придбаного організацією орендарів орендного підприємства "Бердянськбуд" (правонаступником якого є ПрАТ "Бердянськбуд") у Фонду державного майна України на підставі Договору купівлі-продажу майна державного підприємства від 23.06.1993, тому відповідно до статей 41, 64 Конституції України, статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), передачу спірного гуртожитку необхідно здійснювати на частковій компенсаційній основі, тому відсутні правові підстави для задоволення позовної заяви (у наданому вигляді) у цій справі.
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 20.04.2021 рішення Господарського суду Запорізької області від 04.11.2020 скасовано та прийнято нове рішення про задоволення позовних вимог. Зобов`язано ПрАТ "Бердянськбуд" передати на безкомпенсаційній основі без згоди власника у комунальну власність територіальної громади міста Бердянська гуртожиток, включений до статутного капіталу ПрАТ "Бердянськбуд" за адресою: м. Бердянськ, вул. Італійська, 102 у розмірі 395/2600 частки. Покладено на ПрАТ "Бердянськбуд" судові витрати.
Постанову мотивовано тим, що гуртожитки, які під час приватизації чи корпоратизації майнових комплексів державних підприємств на умовах пільгової приватизації (безоплатно) були включені до складу такого майна та приватизовані шляхом викупу цілісних майнових комплексів державних підприємств, у тому числі ті, що у подальшому були передані до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб, є лише однією із (але не виключною) категорій гуртожитків, на які поширюється дія Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків"; спірний гуртожиток належав підприємству державної форми власності та був безоплатно відчужений в процесі приватизації майна державного підприємства, тому примусова передача за рішенням суду у комунальну власність гуртожитку, який є власністю юридичної особи, для забезпечення конституційних гарантій (прав) соціально незахищених громадян України на житло, здійснена з дотриманням визначеної законом процедури і не може визнаватися порушенням Конституції України, положеннями якої допускається можливість позбавлення власника належного йому майна для забезпечення суспільних потреб.
Не погоджуючись із висновком суду апеляційної інстанції, ПрАТ "Бердянськбуд" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просило скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.04.2021 та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні апеляційної скарги Бердянської міської ради на рішення Господарського суду Запорізької області від 04.11.2020, або передати справу № 908/633/20 на розгляд Великої Палати Верховного Суду для формування правових висновків щодо наявності правових підстав для безкомпенсаційної передачі гуртожитків, які не увійшли до Статутного фонду (капіталу) під час приватизації чи корпоратизації та були фактично викуплені у держави в ході приватизації юридичною особою, яка у подальшому не передавала гуртожиток до статутних капіталів інших юридичних осіб.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.08.2021 відкрито касаційне провадження у справі № 908/633/20 за касаційною скаргою ПрАТ "Бердянськбуд" з підстав, передбачених пунктами 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 15.09.2021; встановлено строк для подання учасниками справи відзиву на касаційну скаргу до 01.09.2021.
31.08.2021 Бердянською міською радою засобами електронного зв`язку до Верховного Суду направлено відзив на касаційну скаргу, у якому, посилаючись на необґрунтованість та безпідставність доводів касаційної скарги, рада просить залишити оскаржувану постанову без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Фонд державного майна України не скористався своїм правом відповідно до статті 295 ГПК України та не подав до суду касаційної інстанції письмового відзиву на касаційну скаргу.
ПрАТ "Бердянськбуд" та Фонд державного майна України в судове засідання своїх представників не направили, хоча були повідомлені про дату, час і місце судового засідання належним чином, із заявами до суду про відкладення розгляду справи із зазначенням будь-яких поважних причин неможливості явки їх представників у судове засідання або з клопотаннями про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відповідно до частини 4 статті 197 ГПК України не зверталися.
Ураховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини у справі "В`ячеслав Корчагін проти Росії", те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності зазначених представників.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника Бердянської міської ради, який взяв участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, викладені у відзиві на касаційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 01.04.1990 між ТСО "Запорожбуд" (Орендодавець) та Трестом організації орендарів "Бердянськбуд" (Орендар) укладено Договір оренди (далі - Договір), відповідно пункту 1.1.1 до якого, Орендодавець здає, а Орендар приймає за актом в оренду майно тресту Бердянськбуд, основні виробничі фонди за залишковою ціною 10689 тис. карбованців (Додаток № 1), довідково-балансова вартість 12935 тис. карбованців та оборотні кошти в розмірі 3222,0 тис. карбованців (Додаток № 1), строком на 5 років для виконання будівельно-монтажних робіт, випуску промислової продукції та надання платних послуг населенню, передбачених умовами даного Договору.
За умовами пунктів 1.1.2, 1.1.3 Договору, після його підписання і приймання майна Орендар набуває статусу орендного підприємства та іменується як Орендне підприємство "Бердянськбуд" (далі - ОП "Бердянськбуд"). З дня державної реєстрації у виконавчому комітеті Бердянської міської ради Орендар набуває права юридичної особи та стає правонаступником майнових прав та зобов`язань організації, майно якої орендовано. Вступ Орендаря у володіння майном настає одночасно з підписанням Договору. Орендне підприємство трест "Бердянськбуд" по рішенню конференції трудового колективу не виходить зі складу ТСО "Запорожбуд" та Мінбуду УРСР. При введені ринкових відносин або в разі систематичного невиконання Орендодавцем своїх договірних зобов`язань, Орендар має право виходу зі складу ТСО та Мінбуду УССР.
Відповідно до Відомості залишкової вартості основних засобів станом на 01.05.1993 по ОП "Бердянськбуд", яка є Додатком № 1 до Акту оцінки ціни цілісного майнового комплексу ОП "Бердянськбуд", в розділі ЖКК під пунктом 39 визначена залишкова вартість гуртожитку по вул. Дюміна, 102 в розмірі 1041621,78 карбованців.
16.06.1993 розпорядженням Фонду державного майна України № 124-РОМ затверджено Акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу ОП "Бердянськбуд". За даним актом у вартість цілісного майнового комплексу увійшла вартість гуртожитку по вул. Дюміна, 102.
23.06.1993 між Фондом державного майна України (Продавець) та організацією орендарів ОП "Бердянськбуд" (Покупець) укладено Договір купівлі-продажу майна державного підприємства, відповідно до якого Покупцем придбано державне майно цілісного майнового комплексу ОП "Бердянськбуд", за адресою: Україна, 332440, м. Бердянськ Запорізької області, вул. Шевченка, 13.
За умовами пункту 2 Договору купівлі-продажу, сума Договору складає 71 115 700,00 карбованців. Акт оцінки і ціна об`єкту приватизації затверджено розпорядженням Фонду державного майна України від 16.06.1993 № 124-РОМ, який є невід`ємною частиною цього Договору.
09.09.1993 за Актом прийому-передачі Фонд державного майна України передав, а організації орендарів ОП "Бердянськбуд" прийняла згідно з відомістю інвентаризації викуплену державну частку цілісного майнового комплексу ОП "Бердянськбуд" вартістю 71 115 700,00 карбованців.
За відомостями Переліку жилих будинків, нежилих будівель та споруд, що є власністю Закритого акціонерне товариство "Бердянськбуд" (далі - ЗАТ "Бердянськбуд") (Договір купівлі-продажу від 23.06.1993), затвердженого заступником голови Фонду державного майна О. Тимошенко, у пункті 6 зазначено гуртожиток по вул. Дюміна (змінено на Італійська), 102.
Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 08.10.2003 Серії САА № 324068, власником гуртожитку за адресою: Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Дюміна, 102, є ЗАТ "Бердянськбуд", форма власності колективна, частка 1/1, опис об`єкта основна будівля "А", прибудова "а", підстава - рішення виконавчого комітету Бердянської міської ради від 02.10.2003 № 552.
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 162598235 від 08.04.2019, № 211802935 від 09.06.2020, № 231008175 від 04.11.2020 власником гуртожитку за адресою: Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Італійська, 102, є ПрАТ "Бердянськбуд", форма власності - приватна, розмір частки 395/2600.
22.12.2017 рішення № 3 Бердянської міської ради вирішено прийняти до комунальної власності територіальної громади міста Бердянська у відповідності до Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" гуртожитки у м. Бердянську, зокрема, за адресою: м. Бердянськ, вул. Італійська (Дюміна), 102 (пункт 6 Рішення); у випадку відсутності згоди власників (володільців, балансоутримувачів) гуртожитків, вказаних у пункті 6, юридичному управлінню виконавчого комітету Бердянської міської ради здійснити претензійно-позовну роботу, направлену на виконання цього рішення (пункт 8 Рішення).
Судами попередніх інстанцій також встановлено, що до прийняття вказаного рішення Бердянська міська рада зверталась до ПрАТ "Бердянськбуд" з листами від 17.07.2017 № 01-4411/29, від 04.10.2017 № 02-6244/29 з вимогою розглянути питання передачі до комунальної власності територіальної громади м. Бердянська, гуртожитків, у тому числі, по вул. Італійській, 102.
Водночас, Позивачем не було надано доказів надсилання вказаних листів на адресу Відповідача та їх отримання.
Разом з тим, господарськими судами встановлено, що лист від 24.10.2017 № 02-6673/29, адресований Голові правління ПрАТ "Бердянськбуд" з проханням визначити спосіб передачі гуртожитків, було надіслано Відповідачу та отримано за довіреністю Ільіних Н. І., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення від 31.10.2017; направлення листа від 28.12.2017 № 01-8297/41 з вимогою розглянути питання передачі до комунальної власності територіальної громади міста Бердянська гуртожитків, у тому числі, розташованого по вул. Італійська (Дюміна), 102, підтверджено копією фіскального чека.
Оскільки ПрАТ "Бердянськбуд" як власником спірного гуртожитку рішення про передачу його у власність територіальної громади не приймалось, Позивачем, з посиланням на положення Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та норми Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" ініційовано спір (позов) про передачу гуртожитку у власність територіальної громади за рішенням суду на безоплатній основі.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що станом на час вирішення даного спору по суті, суду не надано доказів прийняття та набрання чинності Закону України, яким було б затверджено Загальнодержавну цільову програму передачі гуртожитків (зокрема, про яку йде мова у пункті 2 розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 № 578-р "Про схвалення Концепції Загальнодержавної цільової програми передачі гуртожитків у власність територіальних громад на 2019-2021 роки", яким було схвалено вказану Концепцію (пункт 1), а Міністерству регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства разом із заінтересованими центральними органами виконавчої влади було доручено розробити і подати Кабінету Міністрів України проект Закону України "Про Загальнодержавну цільову програму передачі гуртожитків у власність територіальних громад на 2019-2021 роки" (пункт 2));
- у рішенні Бердянської міської ради № 3 від 22.12.17, міською радою не вирішено (не визначено) способу передачі гуртожитку (ів), а саме: безоплатно, чи з частковою, чи з повною компенсацією;
- суду не надано доказів звернення до власників гуртожитків для погодження умов їх передачі територіальній громаді, та доказів відсутності згоди власника від погодження такої передачі, оскільки саме прийняття рішення Бердянською міською радою від 22.12.2017 № 3 про прийняття до комунальної власності гуртожитків, не свідчить про проведення процедури (умов) погодження з власником гуртожитків умов їх передачі територіальній громаді;
- з урахуванням того, що гуртожиток належить Відповідачу на праві власності за договором купівлі-продажу (розмір частки становить 395/2600), відсутність доказів погодження з власником умов передачі гуртожитку та за наявності позову міської ради, передача гуртожитку у власність територіальної громади повинна відбуватись з урахуванням підпункту б) пункту 2 частини 3 статті 14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", а саме: на частковій компенсаційній основі відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, у розмірі, меншому за розмір, визначений відповідно до частини 4 цієї статті, - за рішенням суду за позовом місцевої ради.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду та задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що спірна будівля є гуртожитком, який в процесі приватизації майна державного підприємства увійшов до Статутного капіталу (фонду) ПрАТ "Бердянськбуд", у тому числі шляхом відчуження в інший спосіб (на безоплатній основі) в ході приватизації у складі цілісного майнового комплексу орендного підприємства та став колективною власністю підприємства; доказів того, що цей гуртожиток збудовано або придбано до 01.12.1991 приватними або колективними власниками за власні або залучені кошти суду не надано, а отже, на спірний гуртожиток, зважаючи на положення Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", поширюється сфера його дії, у зв`язку з чим такий гуртожиток має бути переданий у комунальну власність територіальної громади міста Бердянська;
- передача спірного гуртожитку до комунальної власності обумовлена забезпеченням реалізації конституційного права на житло мешканців гуртожитку (за колективним зверненням мешканців гуртожитку від 14.06.2017 № Ко-1306), зокрема, шляхом приватизації займаних кімнат, тому припинення права власності Відповідача на об`єкт нерухомого майна не порушує Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та принципу мирного володіння майном, з огляду на дотримання справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи - власника;
- Позивач звертався до Відповідача з вимогою розглянути питання щодо передачі до комунальної власності територіальної громади міста Бердянська, гуртожитків, у тому числі, по вул. Італійській, 102, як до прийняття рішення, так і після його прийняття, що не спростовано Відповідачем належними доказами, при цьому останній не вчиняв будь-яких дій для вирішення питання передачі спірного гуртожитку, а тому відмова Відповідача у передачі гуртожитку до комунальної власності полягає в його бездіяльності;
- відсутність затвердженої Загальнодержавної цільової програми передачі гуртожитків у власність територіальних громад на 2019 - 2021 роки не виключає можливості задоволення цього позову та не може бути підставою для звільнення Відповідача від обов`язку, встановленого Законом, яким визначено порядок та строки передачі гуртожитків у власність територіальних громад шляхом поєднання зусиль центральних і місцевих органів влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, у власності чи у господарському віданні яких перебувають гуртожитки, що також відображено у Законі України "Про Загальнодержавну цільову програму передачі гуртожитків у власність територіальних громад на 2012-2015 роки", який не втратив чинність та у якому вказано на необхідність, зокрема, органами місцевого самоврядування, здійснити передачу гуртожитків у власність територіальних громад шляхом затвердження графіка обов`язкової передачі гуртожитків із встановленням строків передачі.
У поданій касаційній скарзі ПрАТ "Бердянськбуд", обґрунтовуючи наявність підстав касаційного оскарження судового рішення, передбачених пунктами 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, вказує на те, що апеляційним господарським судом не надано належної правової оцінки фактичним обставинам справи, які свідчать про те, що спірний гуртожиток не був переданий до Статутного фонду (капіталу) покупця під час приватизації чи корпоратизації, а був викуплений у держави організацією орендарів ОП "Бердянськбуд" під час приватизації державного майна, але в подальшому не був переданий або відчужений в інший спосіб до Статутного капіталу (фонду) ЗАТ "Бердянськбуд", правонаступником якого не є Відповідач, що підтверджено численними судовими рішеннями. За таких обставин, які неналежним чином досліджені судом апеляційної інстанції, спірний гуртожиток не відноситься до категорії гуртожитків, на які поширюється дія Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" та які підлягають передачі у власність територіальних громад на безкомпенсаційній основі. При цьому, за доводами скаржника, посилання суду апеляційної інстанції на правові висновки, викладені Верховним Судом у справах № 904/10435/17, № 924/166/18, № 927/513/19, № 924/57/19, правовідносини у яких за обставинами, доказами та змістом норм права, які діяли під час приватизації, не є схожими (тотожними) з обставинами, у даній справі, є неприйнятними. Тому, за доводами скаржника, судом апеляційної інстанції при вирішення спору у даній справі (№ 908/633/20), яка розглядається, неправомірно застосовано положення частин 3 - 4 статті 1, підпункту б) частини 3 статті 14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" до гуртожитків, які є власністю Товариства, створеного фізичними особами на підставі Закону України "Про господарські товариства", тому з урахуванням статті 41 Конституції України є неможливим примусове відчуження об`єктів права приватної власності за рішенням суду без згоди власника, а отже, у спірних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду щодо можливості примусового відчуження об`єкта права приватної власності без згоди власника.
Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Верховний Суд, переглянувши судове рішення суду апеляційної інстанції у межах доводів і вимог касаційної скарги, виходить із такого.
Спір у справі стосується передачі у комунальну власність приміщень гуртожитку, право власності на які зареєстровано за Відповідачем.
Правові, майнові, економічні, соціальні, організаційні питання щодо особливостей забезпечення реалізації конституційного права на житло громадян, які за відсутності власного житла тривалий час на правових підставах, визначених законом, мешкають у гуртожитках, призначених для проживання одиноких громадян або для проживання сімей, жилі приміщення в яких після передачі гуртожитків у власність територіальних громад можуть бути приватизовані відповідно до закону, регулює Закон України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків".
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" дія цього Закону поширюється на громадян та членів їхніх сімей, одиноких громадян, які не мають власного житла, не використали право на безоплатну приватизацію державного житлового фонду, на правових підставах, визначених цим Законом, вселені у гуртожиток та фактично проживають у гуртожитку протягом тривалого часу.
За змістом частин 3, 4 статті 1 вказаного Закону, сфера його дії поширюється на гуртожитки, які є об`єктами права державної та комунальної власності, за винятком гуртожитків, що перебувають у віданні чи в оперативному управлінні окремих відомств (казенних установ). Разом із цим, дія цього Закону не поширюється на гуртожитки, побудовані або придбані за радянських часів (до 01.12.1991) приватними або колективними власниками за власні або залучені кошти (крім гуртожитків, що були включені до статутних капіталів організації, створених у процесі приватизації чи корпоратизації, у тому числі тих, що у подальшому були передані до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб).
У розумінні наведених положень всі гуртожитки, які є об`єктами права державної та комунальної власності, мають бути передані у власність територіальних громад, за винятком тих, які перебувають у віданні чи в оперативному управлінні окремих відомств (казенних установ), та які побудовані або придбані за радянських часів (до 01.12.1991) приватними або колективними власниками за власні або залучені кошти.
Відповідно до пунктів 1 - 3 частини 1 статті 3 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" забезпечення реалізації конституційного права на житло мешканців гуртожитків, на яких поширюється дія цього Закону, здійснюється з дотриманням такого підходу, що всі гуртожитки, на які поширюється дія цього Закону, підлягають передачі у власність територіальних громад; передача гуртожитків у власність територіальних громад відповідно до цього Закону здійснюється в порядку та строки, передбачені Загальнодержавною цільовою програмою передачі гуртожитків у власність територіальних громад, затвердженою законом; передача гуртожитків згідно із цим Законом у власність територіальних громад здійснюється відповідно до порядку, передбаченого Законом України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності" та прийнятих відповідно до нього підзаконних актів, з урахуванням особливостей цього Закону.
Положеннями частини 3 статті 14 цього Закону передбачена примусова передача гуртожитків у власність відповідних територіальних громад за рішенням суду (на безкомпенсаційній основі, на частково-компенсаційній основі, на компенсаційній основі) у випадку відсутності згоди власника гуртожитку та недосягнення домовленості щодо такої передачі між власником та місцевою радою.
При вирішенні спору судами установлено, що ЗАТ "Бердянськбуд" було створено в процесі приватизації цілісного майнового комплексу організації орендарів ОП "Бердянськбуд" шляхом викупу частки цілісного майнового комплексу державного (орендного) підприємства. До вартості цього майна підприємства, що підлягало приватизації, було включено гуртожитки.
При цьому Закон України "Про приватизацію державного житлового фонду" в редакції Закону України №2482-ХІІ від 19.06.1992, чинній на час приватизації попередника Відповідача у 1993 році, не передбачав включення гуртожитків (кімнат у гуртожитках) до житлового фонду України, тому чинне на той час приватизаційне законодавство дозволяло приватизацію гуртожитків у складі цілісних майнових комплексів державних підприємств, зокрема, передбачало можливість безоплатної передачі гуртожитку, як соціально-побутового об`єкта, у власність приватизованого підприємства відповідно до частини 2 статті 24 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" в редакції, чинній на час приватизації майна ОП "Бердянськбуд".
Набуття ЗАТ "Бердянськбуд" спірного гуртожитку з підстав, передбачених законом, яке є правонаступником прав і обов`язків орендного підприємства, встановлено також судовими рішеннями у справах № 8/25д/09, № 2/5009/52767/11, які враховано судами при розгляді даного спору, зокрема, що гуртожиток не перебував у приватній або колективній власності, а мав статус державного майна, яке було передано безоплатно правопопереднику Відповідача з урахуванням приватизаційних пільг відповідно до частини 2 статті 24 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" в редакції на час відчуження такого майна, та змінило свій статус, набувши ознак об`єкта права колективної власності.
При цьому, що ПрАТ "Бердянськбуд" є повним правонаступником ЗАТ "Бердянськбуд", що встановлено судовими рішення у справі № 310/7962/13-ц (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 310/7962/13-ц).
Відповідні обставини з огляду на положення частини 4 статті 75 ГПК України не підлягають повторному доказуванню.
02.10.2003 Виконавчим комітетом Бердянської міської ради прийнято рішення № 552 про оформлення права власності, на підставі якого ЗАТ "Бердянськбуд" було видано свідоцтво про право власності Серії САА № 324068 від 08.10.2003 на гуртожиток за адресою: Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Дюміна, 102, форма власності колективна, частка 1/1, опис об`єкта - основна будівля "А", прибудова "а".
В подальшому, право власності на заначений гуртожиток, у частці 395/2600 будівлі по вул. Італійська (Дюміна), 102, зареєстровано за ПрАТ "Бердянськбуд".
За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що на спірний гуртожиток як на державне майно, набуте Відповідачем безоплатно в ході приватизації у 1993 році, а іншого Відповідачем не доведено, зокрема, і у спосіб, який не передбачав включення такого майна у Статутний капітал (фонд) під час приватизації чи корпоратизації, тому на нього не поширюється загальний виняток згідно з частиною 4 статті 1 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", а отже, на нього в цілому поширюється дія зазначеного Закону.
Аналогічна правова позиція щодо поширення дії Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" на об`єкти права державної власності (гуртожитки), які були приватизовані (передані у власність) у складі цілісних майнових комплексів державних підприємств на умовах пільгової приватизації у 1992-1993 роках без їх включення до Статутного фонду (капіталу) в ході приватизації, так і на гуртожитки, які увійшли до Статутного фонду (капіталу) під час приватизації чи корпоратизації та були фактично викуплені у держави в ході приватизації, у тому числі ті, що в подальшому були передані до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб, викладена у постанові Верховного Суду від 06.09.2018 у справі № 904/10435/17.
Суд апеляційної інстанції, на підставі поданих Позивачем листів (від 24.10.2017 № 02-6673/29 та від 28.12.2017 № 01-8297/41 "щодо передачі гуртожитків до комунальної власності") та відсутністю належних доказів на спростування отримання таких листів Відповідачем, а також вжиття ним заходів для переговорного процесу щодо способу передачі спірного гуртожитку до комунальної власності, дійшов висновку, що у даному випадку, відмова Відповідача у передачі гуртожитку до комунальної власності полягає в його бездіяльності, у зв`язку з чим, звернення Позивача до суду за захистом порушених прав громадян та членів їхніх сімей, одиноких громадян, які не мають власного житла, шляхом примусової передачі спірного гуртожитку по вул. Італійська (Дюміна), 102, у місті Бердянську, до комунальної власності узгоджується з положеннями законодавства.
При цьому, як обґрунтовано послався суд апеляційної інстанцій, дія Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" направлена на реалізацію конституційного права на житло мешканців гуртожитків, які, як свідчать встановлені судом обставини, зверталися до Бердянської міської ради з колективним зверненням про вирішення питання щодо передачі гуртожитків, у тому числі і по вул. вул. Італійська (Дюміна), 102, у місті Бердянську, до територіальної громади міста Бердянська.
Положеннями частини 1 статті 14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" гуртожитки (як об`єкти нерухомого майна, житлові комплекси та/або їх частини), на які поширюється дія цього Закону, передаються у власність відповідних територіальних громад згідно з цим Законом у порядку та строки, визначені затвердженою законом Загальнодержавною цільовою програмою передачі гуртожитків у власність територіальних громад.
Відхиляючи доводи Відповідача щодо неможливості передачі спірного гуртожитку у власність територіальної громади за відсутності Загальнодержавної цільової програми передачі гуртожитків у власність територіальних громад на 2019 - 2021 роки, затвердженої Законом, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що концепцію Загальнодержавної цільової програми передачі гуртожитків у власність територіальних громад відображено у Законі України "Про Загальнодержавну цільову програму передачі гуртожитків у власність територіальних громад на 2012-2015 роки", схвалено розпорядженнями Кабінету Міністрів України, зокрема, від 13.01.2010 № 83-р, вона не втратила чинності та передбачала можливість передачі гуртожитків шляхом поєднання зусиль центральних і місцевих органів влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, у власності чи у господарському віданні яких перебувають гуртожитки, з урахуванням складення графіка передачі гуртожитків, які є об`єктами права державної власності, та визначення орієнтовних строків передачі гуртожитків, що не є об`єктами права державної власності та увійшли до статутних фондів акціонерних чи колективних підприємств, утворених у процесі приватизації чи корпоратизації (аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 21.01.2020 у справі № 910/12214/18).
За встановлених обставин та враховуючи положення частини 5 статті 41, частин 1 - 2 статті 47 Конституції України, суд апеляційної інстанції задовольняючи позов обґрунтовано виходив з того, що примусова передача за рішенням суду у комунальну власність гуртожитку, який є власністю юридичної особи, придбаного нею на пільгових умовах під час приватизації майна державного підприємства, для забезпечення конституційних гарантій права на житло соціально незахищеним громадянам України, яку здійснено з дотримання визначеної законом процедури, не може визнаватися порушенням Конституції України, оскільки така можливість позбавлення власника майна для забезпечення суспільних потреб гарантується вищезазначеними статтями Конституції України.
Суд вважає правильним висновок суду апеляційної інстанцій про те, що припинення права власності Відповідача на об`єкт нерухомого майна не порушує положення статті 1 Протоколу першого Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з огляду на те, що втручання у мирне володіння Відповідачем майном (гуртожитком) здійснено з дотриманням вимог Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" та положень Конституції України; з дотриманням принципу пропорційності такого вручання, оскільки спірний гуртожиток було викуплено Відповідачем на підставі Договору купівлі-продажу від 23.06.1993 на пільгових умовах, визначених у частині 2 статті 24 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств"; з урахуванням суспільного інтересу, зокрема, для забезпечення реалізації конституційного права на житло мешканців спірного гуртожитку, що є дотриманням справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав власника (аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 06.09.2018 у справі № 904/10435/17).
З огляду на викладене та враховуючи, що правовідносини у справі № 908/633/20, яка розглядається, та у справах № 904/10435/17 та № 910/12214/18 є подібними, і Верховний Суд у вищевказаних справах вже викладав висновок щодо застосування норм, на неправильне застосування яких посилається скаржник, а апеляційний суд прийняв оскаржене рішення у відповідності до таких висновків, тому доводи скаржника щодо відсутності висновку у подібних правовідносинах не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду оскаржуваної постанови.
Пунктом 4 частини 1 статті 296 ГПК України визначено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).
Відступати від вказаних висновків колегія суддів Верховного Суду правових підстав не вбачає.
З огляду на викладене, Верховний Суд не вбачає підстав для передачі справи на розгляд Великої Плати Верховного Суду.
Таким чином, зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови з цієї підстави та водночас свідчить про необхідність закриття касаційного провадження у справі у частині зазначеної підстави касаційного оскарження відповідно до пункту 4 частини 1 статті 296 цього Кодексу, оскільки ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншою підставою (пункт 4 частини 2 статті 287 ГПК України), за якою відсутні підстави для закриття провадження.
Щодо оскарження постанови суду апеляційної інстанції з підстави, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, Суд виходить з такого.
Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених статтею 310 цього Кодексу.
Скаржник у касаційній скарзі посилається на те, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права у вигляді неналежного та недостатнього дослідження обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права.
Апеляційний господарський суд, дотримуючись приписів статті 86 ГПК України, всебічно, повно і об`єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, надав належну оцінку листуванню сторін, зокрема, як не надання Позивачем належних доказів на підтвердження листування з Відповідачем до прийняття рішення щодо передачі спірного гуртожитку у комунальну власність (щодо листів від 17.07.2017 № 01-4411/29 та від 04.10.2017 № 02-6244/29); направлення Позивачем листа від 24.10.2017 № 02-6673/29 та отримання його Відповідачем, що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення від 31.10.2017, а також направлення листа від 28.12.2017 № 01-8297/41 "Про передачу гуртожитків до комунальної власності", факт відправлення якого підтверджується фіскальним чеком поштового відділення, так і не спростування Відповідачем отримання ним будь-якої іншої кореспонденції за поштовим вручення відправлення від 31.10.2017, а також доводам щодо прийняття судом першої інстанції доказів поданих Позивачем з пропуском процесуального строку, за мотивованим клопотанням про поновлення такого строку. Втім, виходячи зі змісту касаційної скарги, доводи у цій частини, направлені на переоцінку доказів та обставин справи, що були предметом розгляду та їм була надана належна правова оцінка, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, встановлених приписами статті 300 ГПК України.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
З урахуванням вищезазначеного, суд касаційної інстанції констатує, що наявні в матеріалах справи докази, які входять в предмет доказування, були оцінені судом згідно із статтею 86 ГПК України, та на підставі належних та допустимих доказів прийнято законне і обґрунтоване рішення у справі відповідно до вимог статті 236 ГПК України.
Отже, зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, також не отримала свого підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови з цієї підстави.
При цьому Верховним Судом не приймаються викладені у касаційній скарзі посилання скаржника на правові висновки Верховного Суду у справах № 925/2028/15, № 910/7054/18, № 914/1131/18 щодо порушення норм процесуального права у вигляді неналежного та недостатнього дослідження обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки підставами касаційного оскарження не було визначено умови, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно із статтею 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Оскільки викладені у касаційній скарзі доводи про порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права під час ухвалення оскаржуваного судового рішення не отримали підтвердження, Верховний Суд, переглянувши оскаржувану постанову, в межах наведених у касаційній скарзі доводів, зазначає, що касаційне провадження у справі № 908/633/20 за касаційною скаргою ПрАТ "Бердянськбуд" в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, необхідно закрити, а в іншій частині касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.04.2021 залишити без змін.
З огляду на те, що підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції у справі та задоволення касаційної скарги немає, судовий збір за подання касаційної скарги необхідно покласти на скаржника.
Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд