ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 жовтня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/14596/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Губенко Н. М. - головуючий, Кролевець О. А., Мамалуй О. О.,
за участю секретаря судового засідання - Охоти В.Б.,
представників учасників справи:
позивача - Саліхов О.О.,
відповідача - Кібець Р.Р.,
третьої особи - не з`явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
на рішення Господарського суду міста Києва
у складі судді Пукшин Л. Г.
від 24.02.2021 та
на постанову Північного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Пономаренко Є. Ю., Дідиченко М. А., Майданевич А. Г.
від 17.05.2021
за позовом Приватного акціонерного товариства "Фірма "Нафтогазбуд"
до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Публічне акціонерне товариство "Банк Камбіо"
про визнання незаконним рішення та заборону вчиняти дії,
Розпорядженням Заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 08.10.2021 № 29.3-02/3579 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи № 910/14596/19 у зв`язку із відпусткою судді Студенця В.І.
Згідно із протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 08.10.2021 для розгляду справи № 910/14596/19 визначено колегію суддів Касаційного господарського суду у наступному складі: головуючий - Губенко Н.М., судді: Кролевець О. А., Мамалуй О. О.
1. Короткий зміст позовних вимог
Приватне акціонерне товариство "Фірма "Нафтогазбуд" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про: - визнання незаконним рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 208/15 від 31.08.2015 про затвердження ліквідної маси Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо", зокрема, в частині включення до ліквідної маси Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо" кредитного договору № 24/3-07 від 23.04.2007 про відкриття відновлювальної кредитної лінії, укладеного між Приватним акціонерним товариством "Фірма "Нафтогазбуд" та Публічним акціонерним товариством "Банк Камбіо", та договору іпотеки № 91/23-2007 від 24.04.2007 до нього; договору кредитної лінії (в національній валюті) №KJI/1000/7/08 від 16.04.2008, укладеного між Приватним акціонерним товариством "Фірма "Нафтогазбуд" та Публічним акціонерним товариством "Банк Камбіо", та договору застави нерухомого майна (іпотеки) № КЛЗ/1000/40/08 від 16.04.2008 до нього; кредитного договору № 0505/01(відновлювальна лінія, юридична особа) від 05.05.2009, укладеного між Приватним акціонерним товариством "Фірма "Нафтогазбуд" та Публічним акціонерним товариством "Банк Камбіо", та договору іпотеки від 05.05.2009 до нього; кредитного договору № 031/1-2009/980 від 19.08.2009, укладеного між Приватним акціонерним товариством "Фірма "Нафтогазбуд" та Публічним акціонерним товариством "Банк Камбіо", та договору іпотеки від 03.09.2009 до нього; кредитного договору № 012/1-2011/980 від 30.03.2011, укладеного між Приватним акціонерним товариством "Фірма "Нафтогазбуд" та Публічним акціонерним товариством "Банк Камбіо", та договорами забезпечення до нього; - заборону здійснювати продаж прав вимоги/майнових прав за вищевказаними договорами.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що внаслідок припинення правовідносин між ним та Публічним акціонерним товариством "Банк Камбіо" за кредитними договорами №24/3-07 від 23.04.2017, №КЛ/1000/7/08 від 16.04.2008, №0505/01 від 05.05.2019, №031/1-2009/980 від 19.08.2009, №012/1-2011/980 від 30.03.2011, з огляду на погашення відповідних грошових зобов`язань ПрАТ "ФІРМА "НАФТОГАЗБУД", у відповідача були відсутні правові підстави для прийняття рішення №208/15 від 31.08.2015 про затвердження ліквідаційної маси Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо" в частині включення до ліквідаційної маси останнього вищевказаних кредитних договорів.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.02.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.05.2021, позов задоволено частково. Визнано незаконним рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 208/15 від 31.08.2015 про затвердження ліквідної маси Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо", зокрема, в частині включення до ліквідної маси Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо" кредитного договору № 24/3-07 від 23.04.2007 про відкриття відновлювальної кредитної лінії, укладеного між Приватним акціонерним товариством "Фірма "Нафтогазбуд" та Публічним акціонерним товариством "Банк Камбіо", та договору іпотеки № 91/23-2007 від 24.04.2007 до нього; договору кредитної лінії (в національній валюті) №KJI/1000/7/08 від 16.04.2008, укладеного між Приватним акціонерним товариством "Фірма "Нафтогазбуд" та Публічним акціонерним товариством "Банк Камбіо", та договору застави нерухомого майна (іпотеки) № КЛЗ/1000/40/08 від 16.04.2008 до нього; кредитного договору № 0505/01(відновлювальна лінія, юридична особа) від 05.05.2009, укладеного між Приватним акціонерним товариством "Фірма "Нафтогазбуд" та Публічним акціонерним товариством "Банк Камбіо", та договору іпотеки від 05.05.2009 до нього; кредитного договору № 031/1-2009/980 від 19.08.2009, укладеного між Приватним акціонерним товариством "Фірма "Нафтогазбуд" та Публічним акціонерним товариством "Банк Камбіо", та договору іпотеки від 03.09.2009 до нього; кредитного договору № 012/1-2011/980 від 30.03.2011, укладеного між Приватним акціонерним товариством "Фірма "Нафтогазбуд" та Публічним акціонерним товариством "Банк Камбіо", та договорами забезпечення до нього. В іншій частині позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду мотивовані тим, що:
- відповідно до рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 208/15 від 31.08.2015 про затвердження ліквідаційної маси ПАТ "Банк Камбіо" (із змінами та доповненнями) до ліквідаційної маси Банку були включені наступні договори (права вимог за ними): - кредитний договір від 23.04.2007 № 24/3-07 про відкриття відновлювальної кредитної лінії, укладений між Приватним акціонерним товариством "Фірма "Нафтогазбуд" та Публічним акціонерним товариством "Банк Камбіо", договір іпотеки від 24.04.2007 № 91/23-2007 до нього; - договір кредитної лінії (в національній валюті) від 16.04.2008 №КЛ/1000/7/08, укладений між Приватним акціонерним товариством "Фірма "Нафтогазбуд" та Публічним акціонерним товариством "Банк Камбіо", договір застави нерухомого майна (іпотеки) від 16.04.2008 № КЛЗ/100/40/08 до нього; - кредитний договір від 05.05.2009 № 0505/01, укладений між Приватним акціонерним товариством "Фірма "Нафтогазбуд" та Публічним акціонерним товариством "Банк Камбіо", договір іпотеки від 05.05.2009 до нього; - кредитний договір від 19.08.2009 № 031/1-2009/980, укладений між Приватним акціонерним товариством "Фірма "Нафтогазбуд" та Публічним акціонерним товариством "Банк Камбіо", договір іпотеки від 03.09.2009 до нього; - кредитний договір від 30.03.2011 № 012/1-2011/980, укладений між Приватним акціонерним товариством "Фірма "Нафтогазбуд" та Публічним акціонерним товариством "Банк Камбіо", договори забезпечення до нього;
- з листа Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо" вих. №22/261 від 06.03.2019 вбачається, що Приватне акціонерне товариство "Фірма "Нафтогазбуд" є боржником перед Банком за вищевказаними кредитними договорами, а тому у ліквідаційну масу Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо" були включені всі наявні активи, в тому числі і зобов`язання Приватного акціонерного товариства "Фірма "Нафтогазбуд" за вищезазначеними кредитними договорами та договорами забезпечення;
- рішенням Господарського суду міста Києва від 28.08.2019 у справі №910/6618/19, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.10.2020, було задоволено позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Фірма "Нафтогазбуд" про визнання припиненими правовідносини між позивачем та відповідачем за кредитним договором № 24/3-07 від 23.04.2007 про відкриття відновлювальної кредитної лінії, договором кредитної лінії (в національній валюті) №КЛ/1000/7/08 від 16.04.2008, кредитним договором № 05/01 (відновлювальна лінія, юридична особа) від 05.05.2009, кредитним договором № 031/1- 5 від 19.08.2009, кредитним договором № 012/1-2011/980 від 30.03.2011, договором іпотеки № 91/23-2007 від 24.04.2007, договором застави нерухомого майна (іпотеки) від 16.04.2008, договором іпотеки від 05.05.2009, договором іпотеки від 03.09.2009. Зобов`язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо" виключити із ліквідаційної маси Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо" активи у вигляді права вимоги боргу за такими кредитними договорами: за кредитним договором № 24/3-07 від 23.04.2007 про відкриття відновлювальної кредитної лінії, укладеним між Приватним акціонерним товариством "Фірма "Нафтогазбуд" та Публічним акціонерним товариством "Банк Камбіо"; за договором кредитної лінії (в національній валюті) №КЛ/1000/7/08 від 16.04.2008, укладеним між Приватним акціонерним товариством "Фірма "Нафтогазбуд" та Публічним акціонерним товариством "Банк Камбіо"; за кредитним договором №0505/01 (відновлювальна лінія, юридична особа) від 05.05.2009, укладеним між Приватним акціонерним товариством "Фірма "Нафтогазбуд" та Публічним акціонерним товариством "Банк Камбіо"; за кредитним договором №031/1-2009/980 від 19.08.2009, укладеним між Приватним акціонерним товариством "Фірма "Нафтогазбуд" та Публічним акціонерним товариством "Банк Камбіо"; за кредитним договором №012/1-2011/980 від 30.03.2011, укладеним між Приватним акціонерним товариством "Фірма "Нафтогазбуд" та Публічним акціонерним товариством "Банк Камбіо".
- в судових рішеннях у справі №910/6618/19 судами були встановлені наступні обставини: -позивач перестав бути учасником правовідносин з відповідачем та його боржником за кредитним договором №24/3-07 про відкриття відновлювальної кредитної лінії від 23.04.2007 внаслідок укладення договору № 03/01-14 про переведення боргу від 10.09.2014, за яким права та обов`язки позичальника (боржника) за кредитним договором у повному обсязі набуло Приватне підприємство "РЕМПРОМБУД-СЕРВІС" замість Приватного акціонерного товариства "Фірма "Нафтогазбуд". Разом з тим, відповідач перестав бути кредитором за кредитним договором №24/3-07 про відкриття відновлювальної кредитної лінії від 23.04.2007 у зв`язку з набуттям права вимоги повернення коштів за цим договором заставодавцями внаслідок погашення ними зобов`язань за кредитним договором у повному обсязі. Погашення кредиту та процентів у повному обсязі за кредитним договором №24/3-07 про відкриття відновлювальної кредитної лінії від 23.04.2007 підтверджується повідомленнями Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо" № 22/1998/1 від 12.09.2014 та № 23/9-14-2 від 23.09.2014, а також договором № 24/03-07-2 про відступлення прав вимоги від 10.09.2014, укладеним між Публічним акціонерним товариством "Банк Камбіо" та КОНКЛАВЕКО ХОЛДІНГЗ ЛІМІТЕД. Крім того, іпотека за договором іпотеки № 91/23-2007 також припинилася у зв`язку з виконанням зобов`язання, забезпеченого іпотекою, у повному обсязі, що свідчить про припинення правовідносин сторін за цим договором; - позивач перестав бути учасником правовідносин з відповідачем та його боржником за договором кредитної лінії (в національній валюті) №КЛ/1000/7/08 від 16.04.2008 внаслідок укладення договору № 03/02-14 про переведення боргу від 10.09.2014, за яким права та обов`язки позичальника (боржника) за кредитним договором у повному обсязі набуло Приватне підприємство "РЕМПРОМБУД-СЕРВІС" замість Приватного акціонерного товариства "Фірма "Нафтогазбуд". Разом з тим, відповідач перестав бути кредитором за договором кредитної лінії (в національній валюті) №КЛ/1000/7/08 від 16.04.2008 у зв`язку з набуттям права вимоги повернення коштів за цим договором заставодавцями внаслідок погашення ними зобов`язань за кредитним договором у повному обсязі. Погашення кредиту та процентів у повному обсязі за договором кредитної лінії (в національній валюті) №КЛ/1000/7/08 від 16.04.2008 підтверджується повідомленнями Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо" № 12/09-14 від 12.09.2014 та № 23/9-14-14 від 23.09.2014, а також договором № КЛ/1000/7/08 про відступлення прав вимоги від 10.09.2014, укладеним між Публічним акціонерним товариством "Банк Камбіо" та КОНКЛАВЕКО ХОЛДІНГЗ ЛІМІТЕД. Крім того, іпотека за Договором застави нерухомого майна (іпотеки) №КЛЗ/1000/40/08 від 16.04.2008 припинилася у зв`язку з виконанням зобов`язання, забезпеченого іпотекою, у повному обсязі, що свідчить про припинення правовідносин сторін за цим договором; - позивач перестав бути учасником правовідносин з відповідачем та його боржником за кредитним договором № 031/1-2009/980 від 19.08.2009 внаслідок укладення договору переведення боргу від 03.09.2014, за яким права та обов`язки позичальника (боржника) за кредитним договором у повному обсязі набуло Приватне підприємство "РЕМПРОМБУД-СЕРВІС" замість Приватного акціонерного товариства "Фірма "Нафтогазбуд". Разом з тим, відповідач перестав бути кредитором за кредитним договором №031/1-2009/980 від 19.08.2009 у зв`язку з набуттям права вимоги повернення коштів за цим договором заставодавцем внаслідок погашення ним зобов`язань за кредитним договором у повному обсязі. Погашення кредиту та процентів у повному обсязі за кредитним договором №031/1-2009/980 від 19.08.2009 підтверджується повідомленням Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо" № 08/09-14 від 08.09.2014 та повідомленням, адресованому приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Лубенському В.О., а також Договором № 031/1-2009/980-1 про відступлення прав вимоги від 10.09.2014, укладеним між Публічним акціонерним товариством "Банк Камбіо" та КОНКЛАВЕКО ХОЛДІНГЗ ЛІМІТЕД. Крім того, іпотека за договором іпотеки від 03.09.2009 припинилася у зв`язку з виконанням зобов`язання, забезпеченого іпотекою, у повному обсязі, що свідчить про припинення правовідносин сторін за цим договором; - права вимоги Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо" як кредитора позивача за кредитним договором № 0505/1 (відновлювальна лінія, юридична особа) від 05.05.2009 припинилися у зв`язку з повним виконанням зобов`язання (погашенням заборгованості по кредиту та відсотках) заставодавцями, що підтверджується повідомленнями Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо" № 09/09-14 від 09.09.2014, № 09/09-14-1 від 09.09.2014, № 04/2201 від 08.10.2014, № 09/09-14/2 від 09.09.2014, № 09/09-14/3 від 09.09.2014 та договором № 0505/1 про відступлення права вимоги від 09.09.2014, за яким права вимоги повернення коштів на суму 4 898 630,05 грн до Публічного акціонерного товариства "Фірма "Нафтогазбуд" замість Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо" набули фізичні особи. Публічним акціонерним товариством "Банк Камбіо" у повідомленні № 23/9 від 23.09.2014 підтверджено погашення кредиту та процентів за користування кредитом за Кредитним договором № 0505/1 (відновлювальна лінія, юридична особа) від 05.05.2009 у повному обсязі. Крім того, іпотека за договором іпотеки від 05.05.2009 припинилася у зв`язку з виконанням зобов`язання, забезпеченого іпотекою, у повному обсязі, що свідчить про припинення правовідносин сторін за цим договором; - права вимоги Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо", як кредитора позивача за кредитним договором № 012/1-2011/980 від 30.03.2011, припинилися у зв`язку з повним виконанням зобов`язання (погашенням заборгованості по кредиту та відсотках) заставодавцем, що підтверджується повідомленням Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо" № 04/2200 від 08.10.2014, внаслідок чого права вимоги повернення коштів до боржника замість Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо" набув заставодавець; - відсутність заборгованості у Приватного акціонерного товариства "Фірма "Нафтогазбуд" перед Публічним акціонерним товариством "Банк Камбіо" за кредитними договорами № 24/3-07 від 23.04.2007, № КЛ/1000/7/08 від 16.04.2008, №031/1-2009/980/1 від 10.09.2014, № 012/1-2011/980 від 30.03.2011, № 0505/01 від 05.05.2009 станом на 12.09.2014 підтверджується також висновком експерта № 23 судово-економічної експертизи № 23 від 15.07.2019, поданим в матеріали справи позивачем; - погашення заборгованості Приватного акціонерного товариства "Фірма "Нафтогазбуд" по кредитах та відсотках за користування кредитними коштами перед банком іншими особами підтверджено відповідачем у листі начальнику відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області № 22/198 від 15.02.2018;
- крім наведеного, судами була надана оцінка доводам щодо нікчемності правочинів в силу пунктів 1-7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб";
- із матеріалів справи не вбачається здійснення Публічним акціонерним товариством "Банк Камбіо" платежів чи передача іншого майна заставодавцям, позивачу чи іншим особам за спірними правочинами, перелік яких наведений повідомленнях про нікчемність. Так, банк виконував договірне списання грошових коштів, що належать заставодавцям з їх рахунків у рахунок погашення заборгованості за кредитними договорами перед банком, що навпаки не свідчить про направленість таких дій на зменшення розміру капіталу банку. При цьому, матеріалами справи підтверджується та не заперечується відповідачем, що списання грошових коштів з рахунків заставодавців в рахунок погашення кредитної заборгованості та процентів за кредитними договорами відбулось за згодою усіх сторін, за умови наявності достатніх коштів на рахунках заставодавців;
- як вбачається зі змісту повідомлень про нікчемність, наведене у них обґрунтування нікчемності правочинів в порядку пункту 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" стосується договорів із заставодавцями, за наслідками укладення яких було здійснено погашення ними заборгованості, однак жодним чином не обґрунтовує нікчемність правочинів, сторонами яких є лише позивач та відповідач. Поряд з викладеним, у відзиві на позов відповідач також вказує на нікчемність укладених правочинів з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", відповідно до якої банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог. Однак, у згаданих повідомленнях про нікчемність правочину та застосування наслідків недійсності правочину вказана підстава нікчемності уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб виявлена не була;
- при обґрунтуванні підстави нікчемності, передбаченої пунктом 1 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", відповідач посилається на те, що 19.08.2014 Правлінням Національного банку України було прийнято постанову № 510/БТ "Про встановлення режиму контролю за діяльністю Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо" шляхом призначення куратора", відповідно до якої було заборонено Публічному акціонерному товариству "Банк Камбіо" використовувати для розрахунків у національній валюті прямі кореспондентські рахунки; зобов`язано Публічне акціонерне товариство "Банк Камбіо" здійснювати розрахунки в національній валюті виключно через кореспондентський рахунок, відкритий у Національному банку України (крім операцій за розрахунками з міжнародними платіжними системами згідно з укладеними договорами та за правочинами щодо цінних паперів за кореспондентським рахунком у Публічному акціонерному товариству "РОЗРАХУНКОВИЙ ЦЕНТР"). У зв`язку з цим перераховувати кошти в національній валюті з кореспондентських рахунків Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо", відкритих у банках-кореспондентах, на кореспондентський рахунок, відкритий у Національному банку України. Разом з тим, у даному випадку Публічне акціонерне товариство "Банк Камбіо" 09.09.2014 та 11.09.2014 провів на підставі договорів застави майнових прав та відступлення прав вимоги договірне списання з депозитних рахунків заставодавців в рахунок погашення заборгованості боржника за кредитними договорами, що не передбачає використання кореспондентського рахунку. Отже, такий механізм погашення заборгованості по кредиту за указаними кредитними договорами не суперечить Постанові Правління Національного банку України від 19.08.2014 №510/БТ "Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо" шляхом призначення куратора" в цілому, та зокрема її пунктам 3, 4. Крім того, означена постанова Національного банку України не доводилася до відома вкладників та позичальників, позивач і треті особи не мали загального доступу до неї, а тому станом на час здійснення розрахунків за Кредитним договором, вказані особи не були обізнані щодо наявності застережень, встановлених цією постановою. При цьому, здійснивши проведення розрахункових операцій, банк своїми діями підтвердив наявність на рахунку платника необхідної суми коштів, про що також свідчить відсутність заборони на проведення розрахункових операцій у відповідний спосіб, зі сторони уповноваженої особи-куратора, на яку, в силу приписів постанови Правління Національного банку України від 19.08.2014 № 510/БТ, покладено обов`язок щодо здійснення контролю за операціями, які проводяться банком. Поряд з викладеним, невиконання вимог постанови Національного банку України може свідчити про незаконність дій самого Банку, оскільки саме він повинен виконувати вимоги постанови, а тому результатом незаконних дій повинне бути пред`явлення відповідних вимог до винних посадових осіб Банку, а не покладення на заставодавців та боржника відповідальності за дії посадових осіб Банку;
- також, в обґрунтування підстави нікчемності, передбаченої пунктом 1 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", відповідач зазначив, що постановою Правління Національного банку України від 25.09.2014 № 603/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо" до категорії проблемних" запроваджено обмеження, а саме: погашення заборгованості, що виникла за будь-якими активними операціями банку, мало прийматись тільки у грошовій формі (крім набуття права власності на об`єкти застави) за погодженням з куратором банку. Натомість, погашення заборгованості здійснювалося 09.09.2014 та 11.09.2014, тобто, до прийняття вказаної постанови та введення її в дію, у зв`язку з чим ці операції та відповідно договори, які їм передували, не могли підпадати під зазначене обмеження;
- належних та достатніх доказів невідповідності спірних правочинів іншим вимогам, передбаченим частиною 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", матеріали справи не містять. Отже, з огляду на викладене, відсутні правові підстави для визначення спірних правочинів як нікчемних відповідно до пунктів 1, 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб";
- оскільки в іншій справі №910/6618/19 було встановлено факт припинення правовідносин сторін за кредитними договорами № 24/3-07 від 23.04.2007, № КЛ/1000/7/08 від 16.04.2008, № 031/1-2009/980/1 від 10.09.2014, №012/1-2011/980 від 30.03.2011, № 0505/01 від 05.05.2009 у зв`язку з переведенням боргу та повним виконанням зобов`язання заставодавцями, а також за іпотечними договорами у зв`язку з виконанням у повному обсязі зобов`язання, забезпеченого іпотекою, наведені обставини є преюдиціальними та не потребують повторного доведення в силу вимог частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України;
- з огляду на викладене, оскільки правовідносини між позивачем та Банком за вказаними кредитними договорами та договорами забезпечення припинилися, включення до ліквідаційної маси Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо" цих договорів (права вимог за ними) є неправомірним;
- судами враховано, що першочергово на аукціоні з продажу активів Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо" було виставлено саме права вимоги за наведеними кредитними договорами та договорами забезпечення, що підтверджується роздруківкою з інформаційного порталу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. В подальшому, після прийняття у справі №910/6618/19 судового рішення, яким, зокрема, зобов`язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо" виключити із ліквідаційної маси активи у вигляді права вимоги боргу за вказаними договорами, Фондом змінено наведене формулювання на майнові права. Разом з тим, наведене жодним чином не свідчить про виконання вказаного судового рішення та виключення з ліквідаційної маси прав вимоги за наведеним договорами, оскільки майновими визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності, а також інші специфічні права та права вимоги. Отже, до складу майнових прав входять також і права вимоги. В свою чергу, припинення правовідносин сторін за кредитними договорами та договорами забезпечення свідчить про втрату Банком будь - яких майнових прав за ними, що відповідно має наслідком неможливість їх відчуження на користь інших осіб;
- вимога позивача в частині заборони Фонду гарантування вкладів фізичних осіб здійснювати продаж прав вимоги/майнових прав за вищевказаними договорами є неефективним способом захисту.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи
У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.02.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.05.2021 в частині задоволення позовних вимог, та прийняти в цій частині нове рішення про відмову у позові.
Скаржник у якості підстав касаційного оскарження судових рішень зазначив:
- пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України: застосування судом апеляційної інстанції статті 16 Цивільного кодексу України, статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та пунктів 1, 3, 7, 8 розділу ІІ Порядку виявлення правочинів (в тому числі договорів), що є нікчемними, а також дій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у разі їх виявлення, затвердженого рішенням Фонду № 826 від 26.05.2016, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.06.2015 за № 863/28993 без урахування висновків, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/24198/16 та від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц;
- пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України: відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 50 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Приватне акціонерне товариство "Фірма "Нафтогазбуд" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
4. Позиція Верховного Суду
Імперативними приписами частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Відповідачем оскаржується рішення Господарського суду міста Києва від 24.02.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.05.2021 у даній справі лише в частині задоволення позовних вимог.
Відтак, суд касаційної інстанції переглядає оскаржувані судові рішення у справі саме в частині задоволення позовних вимог.
Касаційне провадження у даній справі відкрито згідно із пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Так, пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Визначення подібності правовідносин міститься у правових висновках, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27 березня 2020 року у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин та об`єкт (предмет).
Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/17, пункт 40 постанови від 25 квітня 2018 року у справі №910/24257/16). Такі ж висновки були викладені у постановах Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 910/8956/15 та від 13 вересня 2017 року у справі № 923/682/16.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 757/31606/15ц).
Проаналізувавши висновки щодо питання застосування норм права, що викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/24198/16 та від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, на які посилався скаржник у касаційній скарзі, колегія суддів вважає підстави для врахування цих висновків при вирішенні спору у цій справі відсутні, оскільки вони стосуються правовідносин, які не є подібними, з огляду на таке.
Так, у справі № 910/24198/16 предметом позову була вимога про визнання недійсним наказу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві Комерційному банку "ЄВРОБАНК" Кононця Вадима Валерійовича від 25 липня 2016 року №178/1-ОД "Щодо заходів, пов`язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів, операцій) за вкладними операціями", яким визнано нікчемними низку правочинів з переказу коштів. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що перекази коштів здійснено на підставі дійсних і правомірних правочинів позивача з третіми особами, банк не є стороною таких правочинів і виконував лише технічну функцію з перерахування грошових коштів між рахунками юридичних осіб - клієнтів банку, тому такі правочини щодо переказу коштів не можуть бути визнані нікчемними відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". В постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/24198/16 викладено наступний висновок про застосування норм права, суть якого полягає в тому, що за результатами перевірки, здійсненої відповідно до статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи Банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу Банку, підписаного уповноваженою особою Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України та частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб") незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною 2 статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів Банку і виданий згаданий наказ. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Наказ Банку не є підставою для застосування таких наслідків. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом Банку, який прийнято особою, що здійснює повноваження органів управління та контролю банку, спрямованим на збереження активів і документації банку та який діє у межах цієї юридичної особи.
У справі № 522/1528/15-ц предметом позову були вимоги про визнання договору поруки припиненим та про визнання договору поруки частково недійсним. Позов мотивовано тим, що 01 грудня 2007 року між банком та Приватним малим підприємством "Виробничо-комерційна фірма "Влад" був укладений договір банківського рахунку № 693/Ю01.-83, а 05 грудня 2007 року - додаткова угода № 1 про надання овердрафту в сумі 243 140,00 грн з кінцевим терміном погашення заборгованості до 04 грудня 2008 року. 11 листопада 2008 року з метою забезпечення своїх зобов`язань між банком, Приватним малим підприємством "Виробничо-комерційна фірма "Влад" та ОСОБА_1 укладено договір поруки № 06-09/23, відповідно до якого поручитель зобов`язується перед банком у повному обсязі солідарно відповідати за виконання Приватним малим підприємством "Виробничо-комерційна фірма "Влад" зобов`язань щодо повернення овердрафту, сплати відсотків за користування овердрафтом та інших платежів у розмірі та у випадках, передбачених кредитним договором. Позивач вважав, що оскільки банк звертався до суду з позовом до позичальника та поручителів про повернення простроченої заборгованості 30 жовтня 2009 року, тоді як кінцевий термін, до якого мала бути повністю погашена заборгованість за овердрафтом, відповідно до умов кредитного договору визначено 04 грудня 2008 року, то порука була припинена у зв`язку з недотриманням банком строку звернення до суду з вимогами до поручителя. Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та приймаючи нове рішення у справі № 522/1528/15-ц, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, сформульованого в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), згідно із яким наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості саме по собі свідчить про закінчення строку дії договору; на правовідносини, які виникають після ухвалення рішення про стягнення заборгованості, порука не поширюється, якщо інше не встановлене договором поруки. Велика Палата Верховного Суду зауважила, що наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості свідчить, що суд дійшов висновку про те, що строк виконання зобов`язання настав, причому саме за тією вимогою, яку задоволено судом, та встановив наявність обов`язку відповідача (відповідачів) сплатити заборгованість. Рішення суду про стягнення заборгованості, у тому числі з поручителя, не змінює змісту відповідного правовідношення - характер та обсяг прав і обов`язків сторін залишаються незмінними, додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов`язання після ухвалення судового рішення з інших підстав (наприклад, унаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог) відповідне зобов`язання продовжує існувати. Отже, саме по собі набрання законної сили рішенням суду про стягнення з боржника або поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє ані кредитного договору, ані відповідного договору поруки, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення. ефективність позовної вимоги про визнання відсутності права чи про визнання права припиненим має оцінюватися, виходячи з обставин справи залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).
Водночас, у справі № 910/14596/19, що переглядається, предметом позову є вимоги про визнання незаконним рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 208/15 від 31.08.2015 про затвердження ліквідної маси Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо", зокрема, в частині включення до ліквідної маси Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо" кредитних договорів, і договір забезпечення до них, та про - заборону здійснювати продаж прав вимоги/майнових прав за вищевказаними договорами. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що внаслідок припинення правовідносин між ним та Публічним акціонерним товариством "Банк Камбіо" за кредитними договорами №24/3-07 від 23.04.2017, №КЛ/1000/7/08 від 16.04.2008, №0505/01 від 05.05.2019, №031/1-2009/980 від 19.08.2009, №012/1-2011/980 від 30.03.2011, з огляду на погашення відповідних грошових зобов`язань ПрАТ "ФІРМА "НАФТОГАЗБУД", у відповідача були відсутні правові підстави для прийняття рішення №208/15 від 31.08.2015 про затвердження ліквідаційної маси Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо" в частині включення до ліквідаційної маси останнього вищевказаних кредитних договорів.
Тобто, у справі № 910/14596/19, що переглядається зовсім інші предмет, підстави позову та зміст позовних вимог, що свідчить про неподібність правовідносин.
Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.
Надаючи оцінку аргументам касаційної скарги щодо підстав касаційного оскарження судових рішень на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно зазначити таке.
Причиною спору зі справи стало питання щодо наявності або відсутності підстав для прийняття рішення №208/15 від 31.08.2015 про затвердження ліквідаційної маси Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо" в частині включення до ліквідаційної маси останнього кредитних договорів, укладених між Приватним акціонерним товариством "Фірма "Нафтогазбуд" і Публічним акціонерним товариством "Банк Камбіо", та договорів забезпечення до них.
Відповідно до частини 1 статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Частиною 2 цієї статті визначено, що припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Статтею 599 Цивільного кодексу України та статтею 202 Господарського кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Разом з належним виконанням законодавство передбачає й інші підстави припинення зобов`язань (прощення боргу, неможливість виконання, припинення за домовленістю, передання відступного, зарахування).
Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності. Тобто преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин.
Розглядаючи даний спір, судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 28.08.2019 у справі №910/6618/19, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.10.2020, було задоволено позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Фірма "Нафтогазбуд" про визнання припиненими правовідносини між позивачем та відповідачем за кредитним договором № 24/3-07 від 23.04.2007 про відкриття відновлювальної кредитної лінії, договором кредитної лінії (в національній валюті) №КЛ/1000/7/08 від 16.04.2008, кредитним договором № 05/01 (відновлювальна лінія, юридична особа) від 05.05.2009, кредитним договором № 031/1- 5 від 19.08.2009, кредитним договором № 012/1-2011/980 від 30.03.2011, договором іпотеки № 91/23-2007 від 24.04.2007, договором застави нерухомого майна (іпотеки) від 16.04.2008, договором іпотеки від 05.05.2009, договором іпотеки від 03.09.2009. Зобов`язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо" виключити із ліквідаційної маси Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо" активи у вигляді права вимоги боргу за такими кредитними договорами: за кредитним договором № 24/3-07 від 23.04.2007 про відкриття відновлювальної кредитної лінії, укладеним між Приватним акціонерним товариством "Фірма "Нафтогазбуд" та Публічним акціонерним товариством "Банк Камбіо"; за договором кредитної лінії (в національній валюті) №КЛ/1000/7/08 від 16.04.2008, укладеним між Приватним акціонерним товариством "Фірма "Нафтогазбуд" та Публічним акціонерним товариством "Банк Камбіо"; за кредитним договором №0505/01 (відновлювальна лінія, юридична особа) від 05.05.2009, укладеним між Приватним акціонерним товариством "Фірма "Нафтогазбуд" та Публічним акціонерним товариством "Банк Камбіо"; за кредитним договором №031/1-2009/980 від 19.08.2009, укладеним між Приватним акціонерним товариством "Фірма "Нафтогазбуд" та Публічним акціонерним товариством "Банк Камбіо"; за кредитним договором №012/1-2011/980 від 30.03.2011, укладеним між Приватним акціонерним товариством "Фірма "Нафтогазбуд" та Публічним акціонерним товариством "Банк Камбіо".
Відтак, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, що оскільки в іншій справі №910/6618/19 було встановлено факт припинення правовідносин сторін за кредитними договорами № 24/3-07 від 23.04.2007, № КЛ/1000/7/08 від 16.04.2008, № 031/1-2009/980/1 від 10.09.2014, №012/1-2011/980 від 30.03.2011, № 0505/01 від 05.05.2009 у зв`язку з переведенням боргу та повним виконанням зобов`язання заставодавцями, а також за іпотечними договорами у зв`язку з виконанням у повному обсязі зобов`язання, забезпеченого іпотекою, наведені обставини є преюдиціальними та не потребують повторного доведення в силу вимог частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Водночас, судами правомірно зазначено, що оскільки правовідносини між позивачем та Банком за вказаними кредитними договорами та договорами забезпечення припинилися, включення до ліквідаційної маси Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо" цих договорів (права вимог за ними) є неправомірним.
При цьому, судами враховано, що першочергово на аукціоні з продажу активів Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо" було виставлено саме права вимоги за наведеними кредитними договорами та договорами забезпечення, що підтверджується роздруківкою з інформаційного порталу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. В подальшому, після прийняття у справі № 910/6618/19 судового рішення, яким, зокрема, зобов`язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо" виключити із ліквідаційної маси активи у вигляді права вимоги боргу за вказаними договорами, Фондом змінено наведене формулювання на майнові права. Разом з тим, як правомірно зазначено судами, наведене жодним чином не свідчить про виконання вказаного судового рішення та виключення з ліквідаційної маси прав вимоги за наведеними договорами, оскільки майновими визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності, а також інші специфічні права та права вимоги.
Крім наведеного, Суд також враховує, що як у справі, що переглядається, так і у справі № 910/6618/19 судами надавалася оцінка доводам, з посиланням на положення частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", щодо нікчемності правочинів відповідно до положень, на підставі яких припинено зобов`язання Приватного акціонерного товариства "Фірма "Нафтогазбуд" перед Публічним акціонерним товариством "Банк Камбіо", за результатами розгляду яких судами встановлено, що відсутні правові підстави для визначення даних правочинів нікчемними відповідно до частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Враховуючи викладене, Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання незаконним рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 208/15 від 31.08.2015 про затвердження ліквідної маси Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо", зокрема, в частині включення до ліквідної маси Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо" кредитного договору № 24/3-07 від 23.04.2007 про відкриття відновлювальної кредитної лінії, укладеного між Приватним акціонерним товариством "Фірма "Нафтогазбуд" та Публічним акціонерним товариством "Банк Камбіо", та договору іпотеки № 91/23-2007 від 24.04.2007 до нього; договору кредитної лінії (в національній валюті) №KJI/1000/7/08 від 16.04.2008, укладеного між Приватним акціонерним товариством "Фірма "Нафтогазбуд" та Публічним акціонерним товариством "Банк Камбіо", та договору застави нерухомого майна (іпотеки) № КЛЗ/1000/40/08 від 16.04.2008 до нього; кредитного договору № 0505/01(відновлювальна лінія, юридична особа) від 05.05.2009, укладеного між Приватним акціонерним товариством "Фірма "Нафтогазбуд" та Публічним акціонерним товариством "Банк Камбіо", та договору іпотеки від 05.05.2009 до нього; кредитного договору № 031/1-2009/980 від 19.08.2009, укладеного між Приватним акціонерним товариством "Фірма "Нафтогазбуд" та Публічним акціонерним товариством "Банк Камбіо", та договору іпотеки від 03.09.2009 до нього; кредитного договору № 012/1-2011/980 від 30.03.2011, укладеного між Приватним акціонерним товариством "Фірма "Нафтогазбуд" та Публічним акціонерним товариством "Банк Камбіо", та договорами забезпечення до нього.
Водночас, Суд вважає, що відсутні підстави для формування висновку Верховного Суду з питань, зазначених заявником касаційної скарги, оскільки наведена скаржником у касаційній скарзі стаття 50 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є загальною щодо формування ліквідаційної маси банку. При цьому, скаржник не конкретизував (з посиланням на особливості фактичних обставин справи), змісту правовідносин, в яких висновок щодо застосування статті 50 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (формування ліквідаційної маси банку) відсутній, яким чином ця норма має бути застосована до спірних правовідносин, не обґрунтовує необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування цієї норми для правильного вирішення спору у подібних правовідносинах. Натомість, касаційна скарга за своїм змістом фактично зводиться до незгоди з наданою судами першої та апеляційної інстанцій оцінкою встановлених обставин справи, доводи скаржника зводяться до надання судом касаційної інстанції переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, що з огляду на визначені в статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не є компетенцією суду касаційної інстанції.
Щодо доводів, викладених Фондом гарантування вкладів фізичних осіб у касаційній скарзі, про те, що суди не дослідили зібрані у справі докази, Верховний Суд звертає увагу, що умовою для застосування положень пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу. Проте у цій справі заявлені скаржником підстави для касаційного оскарження судових рішень попередніх інстанцій з посиланням на пункти 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підтвердилися.
При цьому колегія суддів зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.
До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.
Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.
Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").
Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ від 09.10.1979 у справах "Ейрі проти Ірландії", п.24, Series A № 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява № 38695/97, п.43, ECHR 2000-II).
У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, № 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, № 212-A, с.15, п.31).
Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).