ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 826/11887/18
касаційне провадження № К/9901/15588/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київський суднобудівний-судноремонтний завод"
на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2021 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Глущенко Я.Б.; судді: Кузьмишина О.М., Пилипенко О.Є.)
у справі № 826/11887/18
за позовом Публічного акціонерного товариства "Київський суднобудівний-судноремонтний завод"
до Головного управління ДФС у м. Києві
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В:
У липні 2018 року Публічне акціонерне товариство "Київський суднобудівний-судноремонтний завод" (далі - ПАТ "Київський суднобудівний-судноремонтний завод"; позивач; платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ГУ ДФС у м. Києві; відповідач; контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 14 травня 2018 року № 0731140304 та від 14 травня 2018 року № 0727140304.
Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 04 серпня 2020 року позов задовольнив повністю.
Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 10 лютого 2021 року рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове - про відмову в задоволенні позову.
ПАТ "Київський суднобудівний-судноремонтний завод" звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2021 року та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому наголошує на безпідставності неврахування Шостим апеляційним адміністративним судом при вирішення спору поданих платником доказів, а також правового висновку, вкладеного Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 15 грудня 2020 у справі № 904/1693/19.
Верховний Суд ухвалою від 08 липня 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ "Київський суднобудівний-судноремонтний завод".
Відзиву на касаційну скаргу від відповідача не надійшло, що в силу частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішення суду апеляційної інстанції.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що контролюючим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПАТ "Київський суднобудівний-судноремонтний завод" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 липня 2016 року по 31 грудня 2017 року, валютного - за період з 01 липня 2016 року по 31 грудня 2017 року, єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2017 року, результати якої оформлено актом від 12 квітня 2018 року № 143/1-26-15-14-03-01/03149949.
За її наслідками відповідач дійшов висновку про порушення позивачем вимог статті 286, пункту 289.2 статті 289 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України), пункту 5.6 Положення про плату за землю в м. Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 23 червня 2011 року № 242/5629 (до 23 лютого 2017 року; далі - Положення) та пункту 5.4 Положення (з 23 лютого 2017 року) з огляду на визначення земельного податку для земель комерційного використання в розмірі 1 відсотка від нормативної грошової оцінки землі, що призвело до заниження грошового зобов`язання із земельного податку на 10704827,83 грн.
Крім того, виявлено неотримання платником правил підпункту 266.1.1 пункту 266.1, підпункту 266.5.1 пункту 266.5, підпункту 266.9.1 пункту 266.9 статті 266 ПК України з підстави заниження грошового зобов`язання з податку на нерухоме майну, відмінне від земельної ділянки, на 55733,43 грн внаслідок неподанням ПАТ "Київський суднобудівний-судноремонтний завод" декларації та несплати ним відповідного податку в 2016 році, а також застосування контролюючим органом у 2017 році ставки податку в розмірі 24,00 грн за 1 кв. м, а не 17,00 грн, як визначено платником у податковій звітності.
На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем 14 травня 2018 року прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0731140304, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання із земельного податку з юридичних осіб у розмірі 10704827,83 грн за основним платежем та 5352413,92 грн за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0727140304, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплаченого юридичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, в розмірі 55733,43 грн за основним платежем та 27866,72 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.
Визнаючи протиправним та скасовуючи податкове повідомлення-рішення від 14 травня 2018 року № 0731140304, суд першої інстанції встановив що, контролюючим органом при обчисленні спірного розміру земельного податку враховувалася ставка, визначена пунктом 5.6 (пунктом 5.4 у 2017 році) Положення.
Проте, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 квітня 2017 року у справі № 826/10434/16, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2017 року, визнано незаконним та таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, пункт 5.6 Положення.
У зв`язку з цим, Окружний адміністративний суд м. Києва дійшов висновку, що пункт 5.6 Положення (в редакції до 23 лютого 2017 року) та пункт 5.4 Положення (в редакції з 23 лютого 2017 року) не могли бути застосовані до спірних правовідносин як такі, що не відповідають закону, а відтак застосуванню підлягав загальний пункт 5.1 Положення, яким встановлено ставку податку за земельні ділянки на рівні 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки.
Натомість суд апеляційної інстанції зазначив, що визнання незаконним пункту 5.6 (пункту 5.4 в редакції 2017 року) Положення не звільняє позивача від обов`язку зі справляння земельного податку, як і не наділяє правом із визначення ставки такого податку на власний розсуд.
Пунктом 5.1 Положення передбачено, що ставка за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено та які перебувають у власності фізичних та юридичних осіб та у постійному користуванні юридичних осіб державної та комунальної форми власності, коло яких визначено статтею 92 Земельного кодексу України, встановлюється в розмірі 1 відотка від їх нормативної грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у пунктах 5.3 та 5.4 (пункті 5.6 у редакції 2016 року) цього Положення.
Водночас відповідно до пункту 5.2 Положення ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, які перебувають у постійному користуванні юридичних осіб (крім державної та комунальної власності), встановлюється в розмірі 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у пунктах 5.3 та 5.4 (пункті 5.6 у редакції 2016 року) цього Положення.
З огляду на викладене, врахувавши, що земельні ділянки за адресою м. Київ, вул. Набережно-Лугова, 8, передані у тимчасове довгострокове користування та обліковуються за позивачем, а також застосувавши правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 03 серпня 2020 року у справі № 826/13307/18, Шостий апеляційний адміністративний суд дійшов висновку, що земельний податок із земель комерційного використання у період з 01 липня 2016 року по 26 червня 2017 року становив 3 відсотки від нормативної грошової оцінки на підставі пункту 5.6 (пункту 5.4 у редакції 2017 року) Положення, а з 27 червня 2017 року по 31 грудня 2017 року 3 відсотки від нормативної грошової оцінки на підставі пункту 5.2 Положення.
При цьому суд вказав, що помилкове зазначення відповідачем за період з 27 червня 2017 року по 31 грудня 2017 року застосованого ним пункту Положення не призвело до неправильного розрахунку суми грошового зобов`язання, а відповідна сума земельного податку визначена ГУ ДФС у м. Києві вірно.
За правилами частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Утім, суд апеляційної інстанції, вказуючи про правильність визначеної контролюючим органом суми грошового зобов`язання ПАТ "Київський суднобудівний-судноремонтний завод" із земельного податку згідно з податковим повідомленням-рішенням від 14 травня 2018 року № 0731140304, не навів у рішенні відповідний розрахунок, застосований судом при визначенні дійсного податкового обов`язку платника в межах спірних правовідносин, в той час як розрахунок суми грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за податковим повідомленням-рішенням від 14 травня 2018 року № 0727140304 у судовому акті детально описаний.
Щодо податкового повідомлення-рішення від 14 травня 2018 року № 0727140304, то Окружний адміністративний суд м. Києва зазначив, що згідно з цим актом індивідуальної дії позивачу в тому числі збільшено суму грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, щодо майна, а саме: їдальні УПМ, загальною площею 429,8 кв. м, за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Лугова, буд. 8; магазину УПМ, загальною площею 312,0 кв. м, за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Лугова, буд. 8; прохідної УПМ, загальною площею 72,1 кв. м., за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Лугова, буд. 8, наявність якого платник заперечував, а відповідач у порушення вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України не надав належних підтверджуючих доказів.
Шостий апеляційний адміністративний суд на противагу наведеним доводам указав, що розбіжність між площею нежитлової нерухомості, зазначеною позивачем у декларації за 2017 рік, та визначеною контролюючим органом в акті перевірки, відсутня, а тому не прийняв до уваги посилання ПАТ "Київський суднобудівний-судноремонтний завод" на ненадання відповідачем доказів на підтвердження його права власності на зазначені об`єкти нерухомості.
За правилами частин першої, другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).
Обґрунтовуючи свою позицію щодо неперебування в його власності їдальні УПМ, загальною площею 429,8 кв. м, за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Лугова, буд. 8, магазину УПМ, загальною площею 312,0 кв. м, за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Лугова, буд. 8, прохідної УПМ, загальною площею 72,1 кв. м., за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Лугова, буд. 8, позивач долучив до матеріалів справи Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 15 травня 2014 року (індексний номер: 21671020), проте Шостий апеляційний адміністративний суд жодної правової оцінки названому документу не надав без обґрунтування причин цього.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
Таким чином, постановлене у справі судове рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Під час нового розгляду справи суд на підставі встановлених ним обставин та досліджених доказів, з урахуванням принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі, повинен дійти висновку про обґрунтованість/безпідставність позовних вимог із відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.
При цьому слід врахувати, що неправильне визначення дійсного податкового обов`язку позивача в межах розглядуваних правовідносин перешкоджає новому нарахуванню грошових зобов`язань за тих же обставин і з тих же підстав, що зазначені в акті контролюючого органу та в його податкових повідомленнях-рішеннях про збільшення сум грошових зобов`язань.
В протилежному випадку буде мати місце порушення конституційної вимоги про сплату кожним податків і зборів в порядку і розмірах, встановлених законом (стаття 67 Конституції України).
Наслідком встановлення судом невідповідності частини рішення суб`єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства є визнання такого акта частково протиправним, при умові, що цю частину може бути ідентифіковано (виокремлено, названо) та що без неї оспорюваний акт в іншій частині (частинах) не втрачає свою цілісність, значення.
В той же час, суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржуються, приймаючи замість актів індивідуальної дії, які визнаються протиправними та скасовуються, інше рішення, які б відповідали закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.
На користь наведеного свідчить правова позиція Верховного Суду України, викладена в постанові від 05 грудня 2006 року у справі за позовом Закритого акціонерного товариства "Київський склотарний завод" до Державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва про визнання недійсними рішень, яка має враховуватися при застосуванні норм права у подібних правовідносинах відповідно до підпункту 8 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -