ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 817/2227/15
касаційне провадження № К/9901/39999/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Дубровицької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Рівненській області
на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2016 року (головуючий суддя - Сало А.Б.)
та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2016 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Майор Г.І.; судді - Бучик А.Ю., Шевчук С.М.)
у справі № 817/2227/15
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Дубровицької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Рівненській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В:
У серпні 2015 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ; позивач; платник) звернувся до суду з адміністративним позовом до Дубровицької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Рівненській області (далі - Дубровицька ОДПІ; відповідач; контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 28 жовтня 2013 року № 0002241700, від 10 квітня 2015 року № 0000741700, від 10 квітня 2015 року № 0000761700, вимоги від 03 липня 2015 року № Ф-12/02 про сплату боргу (недоїмки), а також рішень від 10 квітня 2015 року № 0000771700, від 10 квітня 2015 року № 0000791700, від 10 квітня 2015 року № 0000801700, від 10 квітня 2015 року № 0000811700 про застосування штрафних санкцій.
Рівненський окружний адміністративний суд постановою від 08 квітня 2016 року адміністративний позов задовольнив частково. Визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 28 жовтня 2013 року № 0002241700, від 10 квітня 2015 року № 0000761700, вимогу від 03 липня 2015 року № Ф-12/02 про сплату боргу (недоїмки), рішення від 10 квітня 2015 року № 0000771700, від 10 квітня 2015 року № 0000791700, від 10 квітня 2015 року № 0000801700, від 10 квітня 2015 року № 0000811700 про застосування штрафних санкцій. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.
Житомирський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 12 липня 2016 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Дубровицька ОДПІ звернулася до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2016 року, ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2016 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. При цьому наголошує на об`єктивності викладених в акті перевірки висновків.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 12 січня 2017 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Дубровицької ОДПІ.
Відзиву на касаційну скаргу від позивача не надійшло, що в силу частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Згідно з підпунктом 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
19 березня 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій з`ясовано, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ФОП ОСОБА_1 за період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року, а також документальну планову виїзну перевірку позивача щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2014 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2014 року, за результатами яких складено акти від 14 жовтня 2013 року № 212/17-2856115614 та від 31 березня 2015 року № 100/17/2856115614.
Перевірками, зокрема, встановлено недотримання платником вимог підпункту 138.8.1 пункту 138.8 статті 138, пунктів 177.2, 177.4 статті 177 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) з огляду на завищення собівартості реалізованих товарів за 2012 рік на 63124,00 грн за рахунок включення до витрат вартості товарів, які відвантажені покупцям у 2012 році, але не оплачені в указаному періоді, завищення у 2013 - 2014 роках витрат на придбання товарно-матеріальних цінностей у розмірі 14640,53 грн, а також інших витрат на 4509,41 грн, а саме - витрат на обслуговування програми МЕДОК, закупівлю комплектуючих до персонального комп`ютера, шин до автомобіля, погашення адміністративних штрафів, що, в свою чергу, призвело до порушення статей 11, 25 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
На підставі зазначених актів перевірок контролюючим органом, у тому числі прийнято: податкове повідомлення-рішення від 28 жовтня 2013 року № 0002241700, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується за результатами річного декларування, в розмірі 9469,00 грн за основним платежем та 4734,50 грн за штрафними (фінансовими) санкціями; податкове повідомлення-рішення від 10 квітня 2015 року № 0000761700, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується за результатами річного декларування, в розмірі 2872,41 грн за основним платежем та 718,10 грн за штрафними (фінансовими) санкціями; вимогу від 03 липня 2015 року № Ф-12/02 про сплату боргу (недоїмки) в розмірі 28549,06 грн; рішення від 10 квітня 2015 року № 0000771700, згідно з яким застосовано штрафні санкції в розмірі 3876,03 грн; рішення від 10 квітня 2015 року № 0000791700, згідно з яким застосовано штрафні санкції в розмірі 300,30 грн; рішення від 10 квітня 2015 року № 0000801700, згідно з яким застосовано штрафні санкції в розмірі 312,45 грн; рішення від 10 квітня 2015 року № 0000811700, згідно з яким застосовано штрафні санкції в розмірі 164,48 грн.
Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем названих актів індивідуальної дії, Верховний Суд виходить із такого.
За змістом частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в попередніх судових інстанціях) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 996-XIV) визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Згідно з пунктами 1.4, 1.7 розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків-фізичними особами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14 березня 2013 року № 395 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Порядок), результати документальних перевірок оформлюються у формі акта або довідки. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт, а у разі відсутності порушень - довідка.
Актом є службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.
Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та повною мірою, з посиланнями на первинні або інші документи, які зафіксовані в обліку та підтверджують наявність зазначених фактів.
Відповідно до підпункту 2.3.2.2 пункту 2.3 розділу ІІ Порядку у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) діяльності платника податків та операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи з обліку, та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання їх чи інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення; у разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати, факт про складання такого акта відображається в акті документальної перевірки; у разі надання платником податків або його законними представниками посадовим (службовим) особам органу державної податкової служби письмових пояснень щодо встановлених порушень податкового законодавства та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, або їх копій факти про надання таких пояснень необхідно відобразити в акті.
У справі, яка розглядається, судами встановлено, що в порушення наведених вище норм відповідачем в актах перевірок від 14 жовтня 2013 року № 212/17-2856115614 та від 31 березня 2015 року № 100/17/2856115614 не зазначено жодного первинного документа або будь-яких інших доказів, що підтверджують факт завищення позивачем витрат у 2012 - 2014 роках.
Натомість платником до матеріалів справи долучено первинні бухгалтерські документи (видаткові та податкові накладні, квитанції до прибуткових касових ордерів тощо), які підтверджують правомірність віднесення до складу витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, у 2012 - 2014 роках витрат, понесених у зв`язку зі здійсненням ним господарської діяльності.
Наведені первині документи щодо підтвердження фактичних витрат надавалися відповідачу й під час здійснення контрольних заходів. Зауважень щодо відсутності документів чи їх неправильного оформлення в актах перевірок не викладено.
За таких обставин висновок судових інстанцій про необґрунтованість доводів контролюючого органу про завищення платником витрат від ведення підприємницької діяльності за 2012 рік у розмірі 63124,00 грн, за 2013 рік у сумі 14880,53 грн, за 2014 рік у розмірі 4269,41 грн є цілком об`єктивним.
Наведене, в свою чергу, обумовлює протиправність вимоги від 03 липня 2015 року № Ф-12/02 про сплату боргу (недоїмки), рішень від 10 квітня 2015 року № 0000771700, від 10 квітня 2015 року № 0000791700, від 10 квітня 2015 року № 0000801700 про застосування штрафних санкцій, які прийняті за наслідками встановлення відповідачем заниження платником оподатковуваного доходу, на який нараховується єдиний внесок.
Щодо рішення від 10 квітня 2015 року № 0000811700, то підставою для його прийняття, за доводами Дубровицької ОДПІ, послугувала несвоєчасна сплата позивачем єдиного внеску за період з 22 липня 2013 року по 27 вересня 2013 року.
Проте, відповідачем, як з`ясовано судами, в порушення вимог частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в попередніх судових інстанціях) не наведено жодного доказу несвоєчасної сплати ФОП ОСОБА_1 єдиного внеску за вказаний період.
З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Дубровицької ОДПІ без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.
У частині відмови в задоволенні позовних вимог рішення судів першої та апеляційної інстанцій особами, які беруть участь у справі, не оскаржуються, а тому відсутні підстави для надання правового аналізу відповідним висновкам судів у рамках даного касаційного провадження.
Керуючись частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -