ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 жовтня 2021 року
м. Київ
справа №809/1452/16
касаційне провадження № К/9901/31183/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2017 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Кушнерик М.П.; судді - Мікула О.І., Курилець А.Р.)
у справі № 809/1452/16
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Долинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Івано-Франківській області
про скасування податкових повідомлень-рішень, рішення про застосування штрафних санкцій та вимоги про сплату боргу,
В С Т А Н О В И В:
У жовтні 2016 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ; позивач; платник) звернувся до суду з адміністративним позовом до Долинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Івано-Франківській області (далі - Долинська ОДПІ; відповідач; контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 05 серпня 2016 року № 0002411300, від 05 серпня 2016 року № 0002421300, від 05 серпня 2016 року № 0002431300, рішення від 05 серпня 2016 року № 0002451300 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, вимоги від 05 серпня 2016 року № Ф-0002461300 про сплату боргу (недоїмки).
Івано-Франківський окружний адміністративний суд постановою від 06 грудня 2016 року позов задовольнив, дійшовши висновку про правомірність формування платником витрат в охоплений перевіркою період.
Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 01 березня 2017 року рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове - про відмову в задоволенні позову.
ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2017 року та залишити в силі постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2016 року.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому зазначає, що цілком обґрунтовано включав до складу витрат сплачені відсотки за кредит, оскільки останні є витратами відповідно до положень Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України), документально підтверджені та пов`язані з господарською діяльністю платника. Крім того, ФОП ОСОБА_1 вказує, що не займався сільським господарством на земельній ділянці, яка орендована для обслуговування виробничої бази, а також звертає увагу на відсутність доказів на підтвердження таких обставин у матеріалах справи.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 08 червня 2017 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою позивача.
18 липня 2017 року від відповідача надійшли заперечення на касаційну скаргу, в яких він зазначив, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права.
Згідно з підпунктом 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
01 березня 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2015 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2015 року, за результатами якої складено акт від 26 липня 2016 року № 1617/130/2416703432.
За її наслідками відповідач дійшов висновку про недотримання платником вимог пункту 177.4 статті 177 ПК України у зв`язку з безпідставним віднесенням до складу витрат відсотків за користування кредитами, наданими Кредитною спілкою "Злет" за 2013 рік у сумі 41857,90 грн, за 2014 рік у розмірі 26431,00 грн та Публічним акціонерним товариством "ВіЕс Банк" за 2013 рік у сумі 98514,73 грн, за 2014 рік у розмірі 72894,88 грн, а також сум сплаченої орендної плати за користування земельною ділянкою несільськогосподарського призначення, площею 0,5960 га, за 2013 рік у сумі 7081,50 грн, за 2014 рік у розмірі 10249,50 грн, за 2015 рік у сумі 43208,46 грн, що, в свою чергу, призвело до порушення підпункту 1.4 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України, пункту 2 частини першої статті 7, статті 25 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
На підставі зазначеного акта перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 05 серпня 2016 року № 0002421300, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 48455,51 грн за основним платежем та 12113,88 грн за штрафними (фінансовими) санкціями, податкове повідомлення-рішення від 05 серпня 2016 року № 0002411300, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору в розмірі 648,13 грн за основним платежем та 162,03 грн за штрафними (фінансовими) санкціями, від 05 серпня 2016 року № 0002431300, згідно з яким визначено штраф у розмірі 510,00 грн, вимогу від 05 серпня 2016 року № Ф-0002461300 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 104182,46 грн, рішення від 05 серпня 2016 року № 0002451300 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в розмірі 12976,57 грн.
Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем названих актів індивідуальної дії, Верховний Суд виходить із такого.
За правилами пунктів 177.1, 177.2, 177.4 статті 177 ПК України доходи фізичних осіб-підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.
Об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.
До переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.
За правилами підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
Натомість витрати на нарахування процентів відповідно до підпункту 138.10.5 пункту 138.10 статті 138 ПК України належать до фінансових витрат, включаються саме до складу інших витрат (які не беруть участі у визначенні чистого доходу), а не до витрат операційної діяльності, а тому позивачем безпідставно віднесено до складу витрат відсотки за користування кредитами, наданими Кредитною спілкою "Злет" за 2013 рік у сумі 41857,90 грн, за 2014 рік у розмірі 26431,00 грн та Публічним акціонерним товариством "ВіЕс Банк" за 2013 рік у сумі 98514,73 грн, за 2014 рік у розмірі 72894,88 грн.
Щодо витрат на сплату орендної плати за користування земельною ділянкою несільськогосподарського призначення, площею 0,5960 га, за 2013 рік у сумі 7081,50 грн, за 2014 рік у розмірі 10249,50 грн, за 2015 рік у сумі 43208,46 грн, то відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 815/4242/14 (касаційне провадження К/9901/20816/19), витрати на сплату орендної плати за землю державної і комунальної власності та/або земельного податку на час виникнення спірних правовідносин відносилися до витрат фізичної особи-підприємця, у разі якщо ці витрати пов`язані зі здійсненням такою особою господарської діяльності.
Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Разом з тим, за змістом статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій) розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Утім, у розглядуваній ситуації позивач, обґрунтовуючи свою позицію щодо правомірності формування витрат за розглядуваним епізодом, жодних доказів щодо пов`язаності витрат на сплату орендної плати з його господарською діяльністю не подав. Відсутня відповідна мотивація й у касаційній скарзі.
З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суд апеляційної інстанції не допустив порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосував норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги ФОП ОСОБА_1 без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", статтями 341, 343, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -