ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 815/2097/14
адміністративне провадження № К/9901/25537/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Гончарової І.А.,
суддів: Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області
на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30 травня 2014 року (головуючий суддя - Токмілова Л.М.)
та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2016 року (колегія суддів: головуючий суддя - Димерлій О.О., судді - Романішин В.Л., Єщенко О.В.)
у справі №815/2097/14
за позовом Чорноморського головного морського агентства "Інфлот"
до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2014 року Чорноморське головне морське агентство "Інфлот" (далі - позивач, платник) звернулося до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області (далі - відповідач, контролюючий орган, ДПІ у Приморському районі) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень.
На обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив про помилковість висновків контролюючого органу, що сума доходу у розмірі 168837,00 грн, отримана позивачем за результатами надання агентських послуг, не була відображена останнім як дохід у рядку 01.1 "Доходи від продажу товарів (робіт, послуг)" декларацій з податку на прибуток, оскільки зазначене не відповідає фактичним обставинам справи. Позивач не погоджується з висновками контролюючого органу про непідтвердження фактичного отримання та використання у своїй господарській діяльності послуг з енерго/тепло/водопостачання через відсутність у нього первинних документів, виписаних безпосередньо постачальниками таких послуг, оскільки платник є лише орендарем приміщень (розташованих у них електроустановок), а не їх власником і, відповідно, договорів постачання комунальних послуг безпосередньо постачальниками, які мають необхідні ліцензії, не укладав. Натомість позивач наголошує на тому, що він здійснює компенсацію балансоутримувачам відповідних приміщень витрат, понесених ними на оплату комунальних послуг орендованих платником приміщень. Також зазначає, що фактичне отримання позивачем послуг з ремонту та обслуговування автомобілів та їх використання у власній господарській діяльності підтверджується відповідними первинними документами. За таких обставин висновки контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства є помилковими, а оскаржувані податкові повідомлення - рішення - протиправними.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 30 травня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2016 року, адміністративний позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 26.03.2014 № 0000752204 та № 0000762204.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що надані позивачем первинні документи підтверджують фактичне надання платником агентських послуг суб`єктам господарювання - нерезидентам на загальну суму 168837,00 грн, і така сума була визначена позивачем як дохід та відображена у рядку 01.1 "Доходи від продажу товарів (робіт, послуг)" декларацій з податку на прибуток в 2 та 3 кварталах 2011 року. Суди вказали, що з огляду на передбачений договором оренди приміщень обов`язок позивача як орендаря приміщень здійснювати орендодавцям компенсацію вартості спожитих ним під час здійснення господарської діяльності комунальних послуг (на підставі відповідних рахунків), позивач правомірно відобразив зазначену суму витрат у податковому обліку. Також суди вказали, що надані позивачем первинні документи підтверджують фактичне надання контрагентами ТОВ ВКФ "Рекар" та ПП ОСОБА_1 платнику послуг з ремонту та обслуговування належних позивачу на праві власності автомобілів, що використовуються ним у своїй господарській діяльності.
Не погодившись із зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. На обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що позивачем не надано доказів на підтвердження своїх доводів про відображення ним у рядку 01.1 "Доходи від продажу товарів (робіт, послуг)" декларацій з податку на прибуток в 2 та 3 квартал 2011 року вартості послуг агентування. Скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій, під час розгляду справи не надано належної правової оцінки та не враховано, що постачати електричну енергію/здійснювати водо/теплопостачання та виписувати відповідні первинні документи має право лише суб`єкт господарювання, який отримав відповідну ліцензію. Натомість споживач має право придбавати та використовувати у власній господарській діяльності такі послуги лише за умови укладення відповідного договору з суб`єктом господарювання, який отримав відповідну ліцензію. Крім того, відповідач зазначає про відсутність фактичного здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ ВКФ "Рекар", ПП ОСОБА_1 у періоді, що перевірявся.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача.
Від позивача відзиву на касаційну скаргу не надійшло, що не перешкоджає розгляду справи.
Підпунктом 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
19 лютого 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідних положень КАС України (в редакції від 03.10.2017).
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи посадовими особами відповідача проведено планову документальну виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 по 31.12.2012, за результатами якої складено акт від 12.03.2014 №1492/15-53-22-04/01180568 (далі - Акт перевірки).
За результатами перевірки контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог:
- пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, пунктів 135.1, 135.2, 135.3, підпункту 135.4.1 пункту 135.4 статті 135, пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження платником податку на прибуток у періоді, що перевірявся, на загальну суму 167501,00 грн;
- пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження платником податку на додану вартість, що підлягає сплаті, на загальну суму 89459,00 грн;
На підставі Акта перевірки відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення від 26 березня 2014 року:
- №0000752204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток на 182805,00 грн, зокрема, за основним платежем - 167501,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - 15304,00 грн;
- №0000762204, яким платнику збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість у сумі 106547,00 грн, зокрема, за основним платежем - 89459,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 17088,00 грн.
З Акта перевірки вбачається, що підставами для визначення позивачу спірними податковими повідомленнями-рішеннями сум грошових зобов`язань з податку на прибуток та податку на додану вартість були висновки контролюючого органу про:
- завищення позивачем показників рядку 05.1 декларацій "собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)" на загальну суму 355712,00 грн та показників рядку 10.1 декларацій "операції, які підлягають оподаткуванню за ставкою 20 відсотків та нульовою ставкою" на загальну суму 83218,00 грн через непідтвердження фактичного отримання та використання у власній господарській діяльності послуг енерго/тепло/водопостачання, у зв`язку з відсутністю у позивача первинних документів, виписаних безпосередньо виконавцями послуг, які мають відповідні ліцензії на здійснення даних видів діяльності;
- віднесення платником до складу рядку 10.1 декларацій "операції, які підлягають оподаткуванню за ставкою 20 відсотків та нульовою ставкою" сум ПДВ, пов`язаних із придбанням у ТОВ ПКФ "Рекар" та ПП ОСОБА_1 послуг з ремонту та обслуговування автомобілів, на суму 162737,00 грн;
- невіднесення позивачем до рядку 01.1 "Доходи від продажу товарів (робіт, послуг)" декларацій з податку на прибуток за 2 та 3 квартали 2011 року вартості наданих платником послуг агентування на користь нерезидентів, які надають послуги з міжнародних перевезень пасажирів, їхнього багажу, вантажу чи міжнародних відправлень на загальну суму 168837,00 грн.
Вважаючи зазначені податкові повідомлення - рішення протиправними, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку викладеним обставинам справи, суд виходить з наступного.
Пунктом 5.1 статті 5 Закону України "Про оприбуткування прибутку підприємств" встановлено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оприбуткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв`язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.
Абзацом 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оприбуткування прибутку підприємств" визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Згідно з пунктом 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10-138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2 статті 138 ПК України).
Відповідно до пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності.
Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Пунктом 198.3 статті 138 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 198 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (пункт 198.6 статті 198 ПК України).
Таким чином, господарські операції для визначення податкового кредиту/витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Правові наслідки у вигляді права платника податку на формування податкового кредиту/витрат виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.
Як встановлено судам попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 05 січня 2005 року між позивачем (Орендар) та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області (Орендодавець) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, за умовами якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно, в саме: вбудовані нежитлові приміщення 2-х поверхової будівлі спорткомплексу, розташовані за адресою: Одеська область, м. Білгород - Дністровський, вул. Шабська, 81, загальною площею 158,3 кв. м. (Об`єкт оренди), які знаходяться на балансі Білгород - Дністровського морського торговельного порту (Балансоутримувач).
Пунктом 5.8 зазначеного договору встановлено, що Орендар зобов`язується укласти з Балансоутримувачем об`єкта оренди договір про відшкодування витрат Балансоутримувача на утримання об`єкта оренди, надання комунальних послуг орендарю та користування земельною ділянкою.
Також між позивачем (Орендар) та Регіональним відділенням Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (Орендодавець) укладено договір оренди №901 від 30.09.2009 індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власті, за умовами якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у термінове платне користування об`єкт нерухомого майна - вбудовані нежитлові приміщення, загальною площею 33,6 кв.м. на першому поверсі адміністративної будівлі портнадзора (Майно), розташовані за адресою: м. Феодосія, вул. Горького, 11, що перебувають на балансі ДП "Феодосійський морський торговельний порт" (Балансоутримувач).
Пунктом 5.11 договору оренди №901 від 30.09.2009 встановлено, що Орендар зобов`язується здійснювати витрати пов`язані з утриманням орендованого майна і протягом 15 календарних днів після підписання даного договору укласти з Балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат Балансоутримувачу на утримання орендованого майна і надання комунальних послуг орендареві, компенсації податку на землю.
На виконання пункту 5.11 договору оренди №901 від 30.09.2009 та пункту 5.8 договору оренди нерухомого майна, що належить до Державної власності, від 05.01.2005 23.02.2010 між ДП "Білгород-Дністровський морський торговельний порт" та позивачем укладено договір №47 - ХД про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна, надання комунальних послуг орендарю, а 01 січня 2011 року та 01 січня 2012 року між ДП "Феодосійський морський торговельний порт" та позивачем укладені договори №901/27 та №12/901 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю.
Судами попередніх інстанцій встановлено та не заперечується відповідачем, що позивач під час здійснення господарської діяльності використовує послуги з постачання електроенергії, водо/теплопостачання орендованих ним приміщень.
На обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на те, що у позивача відсутні виписані на його ім`я безпосередньо виконавцями послуг, які мають ліцензії на здійснення певних видів діяльності, первинні документи, а тому платником неправомірно віднесено вартість комунальних послуг орендованих ним приміщень до складу витрат.
Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає необґрунтованими такі доводи скаржника та погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про правомірність віднесення позивачем до складу витрат суми коштів, сплачених на користь Балансоутримувачів (орендованих платником приміщень) в якості компенсації витрат на оплату комунальних послуг, та зазначає, що позивач не є стороною договору постачання електричної енергії, водо/теплопостачання, оскільки договори про постачання комунальних послуг між Орендарем та безпосередньо постачальниками таких послуг, які мають ліцензію на здійснення відповідних видів діяльності, не укладалися. Натомість такі договори укладалися постачальниками з Балансоутримувачами орендованих позивачем приміщень. Позивач є лише орендарем приміщень (розташованих у них електроустановок) і на виконання своїх зобов`язань, за договорами про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю здійснює відшкодування витрат, понесених Балансоутримувачами (на підставі відповідних рахунків) на оплату комунальних послуг орендованих ним приміщень, а тому має право на віднесення до складу витрат сум виплачених Балансоутримувачам компенсацій.
Крім того, Суд звертає увагу на те, що умовами договорів оренди не передбачено право позивача укладати договори про постачання електричної енергії водо/теплопостачання безпосередньо з постачальниками таких послуг, натомість передбачений обов`язок Орендаря укласти договори про відшкодування витрат Балансоутримувача, зокрема, за спожиті комунальні послуги.
Верховний Суд також погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що ДП "Білгород - Дністровський морський торговельний порт" та ДП "Феодосійський морський торговельний порт", які є Балансоутримувачами приміщень та яким позивач здійснює компенсацію витрат, понесених на оплату комунальних послуг, не вважаються постачальниками цих послуг, а тому не потребують спеціальних дозволів (ліцензій).
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що у перевіряємому періоді позивач мав господарські відносини з ТОВ ВКФ "Рекар" та ПП ОСОБА_1 щодо надання останніми послуг з ремонту та обслуговування належних позивачу на праві власності автомобілів.
Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що надані позивачем первинні документи в повній мірі підтверджують фактичне здійснення господарських відносин між позивачем та вказаними вище контрагентами, фактичне надання останніми позивачу послуг з ремонту та обслуговування належних йому на праві власності автомобілів, що використовуються платником у своїй господарській діяльності, а тому доводи контролюючого органу про протиправність відображення позивачем результатів господарських операцій з вказаними вище контрагентами у даних податкового обліку є необґрунтованими та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.
Пунктами 135.1, 135.2, 135.3 статті 135 ПК України встановлено, що доходи, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.
Доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Суми, відображені у складі доходів платника податку, не підлягають повторному включенню до складу його доходів.
Згідно з підпунктом 135.4.1 пункту 135.1 статті 135 ПК України дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов`язань, та включає: дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо); особливості визначення доходів від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг для окремих категорій платників податків або доходів від окремих операцій встановлюються положеннями цього розділу.
Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про безпідставність доводів контролюючого органу про заниження позивачем доходів, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування податком на прибуток, за період з 01.04.2011 по 31.12.2012 на загальну суму 168837,00 грн з посиланнями на те, що сума, отримана позивачем за надані ним агентські послуги, у розмірі 168837,00 грн не визначена платником як дохід та, відповідно, не відображена у рядку 01.1 "Доходи від продажу товарів (робіт, послуг)" декларацій з податку на прибуток, оскільки такі висновки контролюючого органу спростовуються наданими позивачем документами бухгалтерського обліку, з яких вбачається, що спірна сума визначена платником як дохід та відображена позивачем у рядку 01.1 "Доходи від продажу товарів (робіт, послуг)" декларацій з податку на прибуток за 2 та 3 квартали 2011 року. При цьому наявність у позивача первинних документів та фактичне надання останнім агентських послуг щодо міжнародних перевезень пасажирів, їхнього багажу, вантажів чи міжнародних відправлень (дисбурсментських рахунків) відповідачем не заперечується.
Згідно з частиною першої статті 341 КАС України (у редакції, що була чинною після 15.12.2017) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та здійснивши системний аналіз долучених до справи доказів, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм законодавства, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, а тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій -без змін.
Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України,