Постанова
Іменем України
18 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 205/4674/19
провадження № 61-3514св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кохан Ганна Леонідівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Гордієвичем Артуром Олеговичем, на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 жовтня 2020 року, ухвалене у складі судді Остапенко Н. Г., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Городничої В. С., Лаченкової О. В., Петешенкової М. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що він є сином ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які проживали у квартирі АДРЕСА_1 .
Його батько ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, а ІНФОРМАЦІЯ_2 померла його матір ОСОБА_4 .
Після смерті батьків відкрилася спадщина, яка складається із квартири АДРЕСА_1 .
Він є спадкоємцем першої черги за законом після смерті батьків. Також право на спадкування за законом за правом представлення має онука спадкодавців - ОСОБА_2 .
Зазначав, що відповідачка не має права на спадкування за законом, оскільки ухилялася від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавцев.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив усунути ОСОБА_2 від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_3, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували у безпорадному стані, однак позивач не надав належних та допустимих доказів ухилення ОСОБА_2 від надання допомоги спадкодавцям.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У березні 2021 року ОСОБА_1 в особі адвоката Гордієвича А. О. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні його позовних вимог, не врахували, що під час тяжкої хвороби спадкодавців догляд за ними здійснював лише він, а відповідач станом здоров`я і потребами спадкодавців не цікавилась, участі у догляді чи фінансовій допомозі на необхідний догляд і забезпечення медикаментами і лікарською допомогою не приймала, навіть не відвідувала спадкодавців.
Вказував на те, що він працює та мав змогу доглядати за батьками лише у неробочий час, а відповідач не працювала, мала вільний час для надання допомоги спадкодавцям, але ухилялась від надання цієї необхідної допомоги. У зв`язку з цим 24 жовтня 2018 року він вимушений був укласти угоду із Центром надання соціальної допомоги, однак не скористався послугами Центру внаслідок смерті батьків.
Зазначав, що відповідач навіть не з`явилась на поховання спадкодавців.
Суди попередніх інстанцій помилково не взяли до уваги показання свідка -його дружини ОСОБА_5, яка пояснила, що вона зверталась до відповідача аби вона хоча б відвідала бабу та діда.
При цьому суди не врахували, що жодна норма права не передбачає необхідність особистого звернення спадкодавця за отриманням допомоги. Спадкодавці не мали можливості звернутись до відповідача за допомогою, оскільки перебували у безпорадному стані, а відповідачка ухилялась від спілкування з ними.
Підставами касаційного оскарження судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 25 жовтня 2018 року у справі № 487/1781/17 (провадження № 61-5026св18), від 30 травня 2018 року у справі № 753/21722/13-ц (провадження № 61-21194св18), від 17 травня 2018 року у справі № 357/10122/16-ц (провадження № 61-16956св18).
Відповідач не скористалась правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направила.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 10 березня 2021 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2021 року продовжено строк для усунення недоліків, вказаних в ухвалі Верховного Суду від 10 березня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 12 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 25 серпня 2021 року клопотання ОСОБА_1, подане адвокатом Гордієвичем А. О., про зупинення дії рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 жовтня 2020 року залишено без задоволення.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_3, 1938 року народження, та ОСОБА_4, 1937 року народження, проживали за адресою: АДРЕСА_2 .
ОСОБА_1 є сином ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
ОСОБА_2 є дочкою рідного брата позивача - ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3, та, відповідно, є рідною онукою ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3, після смерті якого відкрилась спадщина.
07 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3
ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 звернулася до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 за правом представлення.
Постановою приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Кохан Г. Л. від 19 червня 2019 року відмовлено ОСОБА_2 у вчинені нотаріальної дії - у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/2 частку спадкового майна, яке складається з 1/2 частки квартири АДРЕСА_1, що залишилося після смерті діда ОСОБА_3, у зв`язку із тим, що у спадкоємця відсутні документи на зазначене спадкове майно.
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4, після смерті якої відкрилась спадщина.
З заявами про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_4 до нотаріальної контори звернулися такі особи: 26 листопада 2018 року син ОСОБА_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_4 - онука ОСОБА_2 (дочка ОСОБА_6 ) за правом представлення.
Постановою приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Кохан Г. Л. від 19 червня 2019 року відмовлено ОСОБА_2 у вчиненні нотаріальної дії - у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/2 частини спадкового майна, яке складається з 1/2 частки квартири АДРЕСА_1, що залишилося після смерті її баби ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2, у зв`язку із тим, що у спадкоємця відсутні документи на зазначене спадкове майно.
ОСОБА_3 останні п`ять років хворів, переніс інфаркт, інсульт та потребував, за станом здоров`я, постійної сторонньої допомоги.
ОСОБА_4 також потребувала постійної сторонньої допомоги останній рік свого життя, оскільки страждала на склероз, у зв`язку з чим втратила пам`ять.
Догляд за батьками здійснював ОСОБА_1 разом з дружиною ОСОБА_5 . Також періодично допомагала рідна сестра ОСОБА_3 - ОСОБА_7 та сусіди.
ОСОБА_2 участі у догляді за дідом ОСОБА_3 та бабою ОСОБА_4, які потребували сторонньої допомоги, не надавала.
ОСОБА_3 та ОСОБА_4 будь-яке розпорядження на випадок своєї смерті відносно спадкового майна не зробили.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Згідно зі статтею 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Відповідно до частини першої статті 1266 ЦК України внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини.
Частиною п`ятою статті 1224 ЦК України передбачено, що за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" судам роз`яснено, що правило абзацу другого частини третьої статті 1224 ЦК України стосується особи, яка зобов`язана була утримувати спадкодавця згідно з нормами СК України. Факт ухилення особи від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади). При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов`язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов`язку. Непред`явлення спадкодавцем, який мав право на утримання, позову про стягнення аліментів до особи, яка претендує на спадщину, не є достатньою підставою для відмови в позові про усунення від права на спадкування.
Правило частини п`ятої статті 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК України не були зобов`язані утримувати спадкодавця.
Позбавлення особи права спадкувати - це захід, що має застосовуватися лише в крайньому випадку з урахуванням, передусім, характеру поведінки відповідача.
Під безпорадним станом слід розуміти безпомічність особи, неспроможність її своїми силами через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво фізично та матеріально самостійно забезпечити умови свого життя, у зв`язку з чим ця особа потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребував допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.
Крім того, підлягає з`ясуванню судом питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу.
При цьому відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів в їх сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.
Відповідно до частин першої, шостої, сьомої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
У справі, яка переглядається, установлено, що спадкодавці ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували у безпорадному стані. Під час розгляду справи позивач не довів, що ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, зверталися до ОСОБА_2 з проханням про допомогу, догляд та утримання, від чого остання ухилялась.
Отже, ОСОБА_2 не вчинила умисних дій чи бездіяльності, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцям.
Установивши вказані обставини, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач не надав належних, допустимих та безспірних доказів на підтвердження одночасного настання всіх передбачених частиною п`ятою статті 1224 ЦК України обставин, що є його процесуальним обов`язком, а тому відсутні підстави для застосування такого крайнього заходу як усунення ОСОБА_2 від права на спадкування за законом після смерті її діда ОСОБА_3 та баби ОСОБА_4 .
Посилання як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 25 жовтня 2018 року у справі № 487/1781/17 (провадження № 61-5026св18), від 30 травня 2018 року у справі № 753/21722/13-ц (провадження № 61-21194св18), від 17 травня 2018 року у справі № 357/10122/16-ц (провадження № 61-16956св18), не заслуговують на увагу, оскільки у справі, яка переглядається, та у справах, на які посилається заявник, встановлені різні фактичні обставини.
При цьому у справах № 487/1781/17, № 753/21722/13-ц, № 357/10122/16-ц відмовлено у задоволенні позову про усунення від права на спадкування.
За своїм змістом усі доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, тобто стосуються переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судами попередніх інстанцій всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судових рішень, касаційний суд не встановив.