Постанова
Іменем України
18 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 175/121/16
провадження № 61-10595св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,
треті особи: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Ричка Юлія Олександрівна, Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Дніпропетровського районного управління юстиції Дніпропетровської області, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Казак Ірина Юріївна, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Кононенко Світлана Анатоліївна, ОСОБА_6, ОСОБА_7,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_8 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 16 жовтня 2018 року в складі судді Новік Л. М. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 травня 2020 року в складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Каратаєва Л. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом та просила:
визнати недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу 1/2 частини домоволодіння АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 23 жовтня 2015 року і застосувати наслідки недійсності цього правочину;
скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на 1/2 частину цього домоволодіння, яке виникло на підставі підробленого рішення Дніпропетровського обласного суду від 31 січня 2001 року;
скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на це домоволодіння, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між ним і ОСОБА_3 23 жовтня 2015 року;
визнати недійсним з моменту укладення договір купівлі - продажу 1/2 частини домоволодіння АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 23 жовтня 2015 року та застосувати наслідки недійсності цього правочину;
скасувати державну реєстрацію права власності на 1/2 частини домоволодіння АДРЕСА_1 за ОСОБА_4, яке виникло на підставі підробленого рішення Дніпропетровського обласного суду від 31 січня 2001 року та скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_4 ;
скасувати державну реєстрацію права власності на 1/2 частини домоволодіння АДРЕСА_1 за ОСОБА_2, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 23 жовтня 2015 року;
визнати недійсними з моменту укладення договори купівлі-продажу 1/2 частини домоволодіння АДРЕСА_1, укладені між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 20 липня 2016 року та скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_5 .
В обґрунтування позову зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_9 .
Вона є спадкоємицею першої черги після смерті її батька - ОСОБА_9, якому на праві власності належав житловий будинок АДРЕСА_1, на підставі Свідоцтва на право власності на житловий будинок (домоволодіння) від 25 січня 2000 року.
Після смерті батька вона, її матір ОСОБА_10 та брати ОСОБА_6, ОСОБА_7 звернулися до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини та приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Фаст Л. Д. була відкрита спадкова справа № 02-14.
До даного моменту свідоцтва про право на спадщину за законом нікому зі спадкоємців не видано, оскільки між ними існує спір про розподіл спадкового майна.
06 серпня 2014 року її матір ОСОБА_10 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_6 . В процесі розгляду цивільної справи була отримана інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру право власності на нерухоме майно за № 50079739, з якої стало відомо, що домоволодіння АДРЕСА_1 23 жовтня 2015 року було продано ОСОБА_2 на підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу Ѕ частин домоволодіння, укладених між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_4, які в свою чергу, як правовстановлюючий документ на цей будинок, надали рішення Дніпропетровського обласного суду від 31 січня 2001 року, на підставі якого приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Ричка Ю. О., виконуючи функцію державного реєстратора, здійснила реєстрацію права власності на вищезазначене спірне домоволодіння за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та у подальшому здійснила посвідчення вищезазначених спірних договорів купівлі - продажу домоволодіння.
Надане приватному нотаріусу Дніпропетровського міського нотаріального округу Ричці Ю. О. для реєстрації права власності рішення Дніпропетровського обласного суду ніколи не ухвалювалося, в провадженні цього суду та суду першої інстанції така справа не перебувала.
Враховуючи наведене, очевидним є той факт, що ОСОБА_3 і ОСОБА_4 здійснили розпорядження спірним нерухомим майном без відповідних правових підстав, оскільки не були його власником.
В ході розгляду справи їй стало відомо, що 20 липня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 були укладені договори купівлі продажу Ѕ частини житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, серія та номер договорів 789 та 786, посвідчені приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кононенко С. А.
Оскільки в момент укладення вказаних договорів ОСОБА_2 не мав права здійснювати розпорядження спірним нерухомим майном, оскільки не був його власником, ці договори також підлягають визнанню недійсними.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила позов задовольнити.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 16 жовтня 2018 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 травня 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу 1/2 частини домоволодіння АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 23 жовтня 2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Ричкою Ю. О. та зареєстрований за реєстровим № 2231.
Скасовано державну реєстрацію права власності на 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_1, за ОСОБА_3, за № 25539834 від 23 жовтня 2015 року.
Скасовано державну реєстрацію права власності № 25541462 від 23 жовтня 2015 року на домоволодіння АДРЕСА_1, (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 757831212214), за ОСОБА_2 .
Визнано недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу Ѕ частини домоволодіння АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 23 жовтня 2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Ричкою Ю. О. та зареєстрований за реєстровим № 2233.
Скасовано державну реєстрацію права власності № 25541752 від 23 жовтня 2015 року на 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_1, за ОСОБА_4, яке виникло на підставі (підробленого) рішення Дніпропетровського обласного суду від 31 січня 2001 року.
Скасовано державну реєстрацію права власності за № 25541941 від 23 жовтня 2015 року на 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_1, (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 757831212214) за ОСОБА_2 .
Визнано недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу 1/2 частини домоволодіння АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 20 липня 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кононенко С. А. (серія та номер: 789).
Скасовано державну реєстрацію права власності на 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_1, (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна : 757831212214) за ОСОБА_5 .
Визнано недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу 1/2 частини домоволодіння АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 20 липня 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кононенко С. А. (серія та номер: 786).
Скасовано державну реєстрацію права власності на 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_1, (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 757831212214), за ОСОБА_5 .
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з незаконності набуття ОСОБА_3 та ОСОБА_4 права власності на спірне домоволодіння АДРЕСА_1, оскільки підставою виникнення права власності на Ѕ частину домоволодіння за кожним є рішення Дніпропетровського обласного суду від 22 січня 2001 року, яке не ухвалювалося цим судом. Крім того, така справа не зареєстрована та не розглядалася Дніпропетровським районним судом Дніпропетровської області. Відтак, рішення суду про визнання права власності на спірне домоволодіння за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не існує.
Оскільки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстрували своє право власності на спірне домоволодіння на підставі неіснуючого рішення суду, у подальшому договори купівлі-продажу цього будинку були укладені без законного набуття ними права власності та права розпорядження цим будинком, а наступні договори купівлі-продажу також були укладені без дотримання вимог частини першої статті 203 ЦК України, що є підставою для задоволення позовних вимог.
Позивач ОСОБА_1 на момент звернення до суду не є власником будинку АДРЕСА_1 . Вона є спадкоємцем на це майно, яке належало на праві власності її батькові ОСОБА_9, та є спадковою масою. Крім того, спадкоємцями є його дружина та сини, які також претендують на спадщину. Тому питання щодо витребування майна з чужого незаконного володіння на цей час ставити не можна бо воно є передчасним.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У липні 2020 року ОСОБА_8 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просила скасувати рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 16 жовтня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 травня 2020 року і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
В обґрунтування касаційної скарги заявник посилалася на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначала, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 674/31/15-ц.
Зазначала, що суди застосували положення статті 216 ЦК України (щодо правових наслідків недійсності правочинів), статей 387, 388 ЦК України (щодо права власника на витребування майна із чужого незаконного володіння) до спірних правовідносин без урахування правового висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленого у постанові від 21 листопада 2018 року у справі №674/31/15- ц, в якій зазначено, що норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватися як підстава позову про повернення майна, яке було передане на виконання недійсного правочину та відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.
Також вказувала, що одночасне пред`явлення позову про витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) та про визнання правочину недійсним із застосуванням реституції (негаторний позов) є помилковим, оскільки відикаційні та негаторні позови вважаються взаємовиключними.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області.
29 вересня 2020 року справа № 175/121/16 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 19 листопада 2020 року зупинено виконання рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 16 жовтня 2018 року, залишеного без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 травня 2020 року.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.