ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 вересня 2021 року
м. Київ
Справа № 9901/401/20
Провадження № 11-261заі21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Гриціва М. І.,
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
розглянула в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 03 червня 2021 року (судді Блажівська Н. Є., Олендер І. Я., Юрченко В. П., Ханова Р. Ф., Яковенко М. М.) в адміністративній справі № 9901/401/20 за позовом ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, відшкодування моральної шкоди та
ВСТАНОВИЛА:
1. У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому з урахуванням уточнень просив:
- визнати протиправними дії Президента України Зеленського В. О. щодо безпідставної відмови Президентом України у розгляді звернення від 4 серпня 2020 року про здійснення демократичного цивільного контролю за діяльністю органів Національної поліції України та забезпечення права доступу до правосуддя і обов`язковості судових рішень у його кримінальних провадженнях, зазначених в чинному зверненні, особисто Президентом України Зеленським В. О. та залишення його звернення від 4 серпня 2020 року Президентом України без реалізації (без перевірки і прийняття рішення);
- зобов`язати Президента України Зеленського В. О. в місячний термін з дня прийняття Верховним Судом рішення розглянути заяву-скаргу від 4 серпня 2020 року в порядку, визначеному Законом України від 2 жовтня 1996 року № 393/96-ВР "Про звернення громадян" (далі - Закон № 393/96-ВР), та здійснити перевірку фактів, викладених у заяві-скарзі, і прийняти за нею реальні рішення та письмово повідомити про результати перевірки заяви-скарги і про суть прийнятих рішень; перевірку заяви-скарги здійснити за безпосередньою участю позивача;
- відшкодувати за рахунок держави України компенсацію моральної шкоди в сумі 15 000 000 гривень, завданої Президентом України (Офісом Президента України) внаслідок порушення ним: конституційного права на звернення за захистом до Президента України і органів державної влади України щодо реалізації порушеного особистого немайнового права на судовий захист, визначеного статтями 15 і 17 Цивільного кодексу України, статтями 1 і 7 Закону № 393/96-ВР, статтею 40 Конституції України та його похідного конституційного права на захист (судовий захист), статтею 7 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" і статтею 55 Конституції України.
Вимоги обґрунтовував тим, що Президент України залишив без розгляду його звернення від 4 серпня 2020 року про здійснення демократичного цивільного контролю за діяльністю органів Національної поліції України та забезпечення права доступу до правосуддя й обов`язковості судових рішень.
Оскільки, він є ветераном війни - інвалідом війни ІІ групи, таке звернення підлягало розгляду безпосередньо Президентом України Зеленським В. О., натомість Офіс Президента не мав права розглядати звернення і приймати за ним рішення.
Безпідставним, на думку позивача, є й спрямування керівником Офісу Президента України ОСОБА_2 звернення від 04 вересня 2020 року на розгляд до Офісу Генерального прокурора України, що суперечить вимогам статей 15, 17 Закону № 393/96-ВР. До того ж адресування звернення до органів прокуратури України, про протиправність дій яких зазначав скаржник, є порушенням статті 7 наведеного Закону.
Вважає, що такими діями керівником держави - Президентом України заподіяна значна моральна шкода, яку позивач оцінює в розмірі 15 000 000 гривень.
2. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 03 червня 2021 року в задоволенні позову відмовив.
Рішення мотивував тим, що Президент України здійснює лише ті повноваження, які йому визначені Конституцією України. При реалізації громадянами України свого права на участь в управлінні державними і громадськими справами в усіх передбачених законом формах - пропозиціях, заявах і скаргах, Президент України діє як через свій допоміжний орган - Офіс Президента України, так і безпосередньо через Керівника Офісу Президента України. Водночас ані Конституція України, ані Закон № 393/96-ВР не встановлюють обов`язок Президента України особисто розглядати індивідуальні звернення громадянина України та повідомляти його про результати розгляду такого звернення.
Оскільки, на думку ОСОБА_1, слідчі Мелітопольського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Запорізькій області (далі - Мелітопольський відділ ГУ НП в Запорізькій області) чинили протиправну бездіяльність, направлення звернення позивача до Офісу Генерального прокурора з проханням забезпечити перевірку наведених фактів у межах компетенції відповідає вимогам чинного законодавства.
У зв`язку із тим, що вимога про стягнення моральної шкоди походить від зобов`язання Президента України вчинити дії, яке не містить правового обґрунтування, суд відмовив у відшкодуванні заявленої суми немайнових збитків.
3. ОСОБА_1 не погодився з рішенням суду першої інстанції і подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати це рішення та направити справу на новий судовий розгляд.
Вважає, що судовий розгляд справи не був спрямований на забезпечення повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин у справі, що виразилося в нез`ясуванні в повній мірі всіх обставин, які мають значення для справи, що є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду.
Апелянт указує, що суд першої інстанції надав перевагу доказам відповідача, натомість його докази залишив поза увагою й у загальному підсумку його порушене право залишив незахищеним.
4. Велика Палата Верховного Суду (далі - Велика Палата) ухвалою від 08 липня 2021 року відкрила апеляційне провадження в зазначеній справі, а ухвалою від 21 липня 2021 року призначила до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Позивач подав до Великої Палати клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням технічних засобів Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи відеозв`язку "Свідок", що знаходиться в приміщенні Мелітопольського районного суду Запорізької області.
Велика Палата ухвалою від 22 вересня 2021 року відмовила в задоволенні цього клопотання.
5. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому навів доводи, аналогічні доводам, викладеним у рішенні суду першої інстанції.
6. Велика Палата дослідила матеріали справи і дійшла висновку про таке.
Обставини справи можна коротко викласти таким чином.
Мелітопольський відділ ГУ НП в Запорізькій області розслідує ряд кримінальних проваджень стосовно таємного викрадення майна. За результатами розгляду скарг ОСОБА_1 на бездіяльність слідчого Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області постановив ухвали із вказівкою вчинити процесуальні (слідчі) дії, які не були виконані правоохоронним органом. ОСОБА_1 неодноразово звертався до органів прокуратури і правоохоронних органів усіх інстанцій України з проханням забезпечити доступ до правосуддя і виконати судові рішення у кримінальних провадженнях керівниками вказаних вище державних правоохоронних органів України. Ці звернення були залишені без задоволення.
ОСОБА_1 звернувся до Президента України із заявою 14 листопада 2018 року, яку той спрямував на розгляд до Міністерства внутрішніх справ України.
У зв`язку з відмовою Міністерства внутрішніх справ України виконати доручення Президента України про перевірку відомостей, викладених в заяві від 14 листопада 2018 року, ОСОБА_1 звернувся до Президента України із заявою від 4 серпня 2020 року, в якій просив: утворити незалежну тимчасову спеціальну комісію або інший контрольний орган із високопрофесійних спеціалістів у сфері юриспруденції України для перевірки фактів, викладених в заяві; здійснити перевірку викладених в заяві фактів за безпосередньою участю заявника. Відповідно до статті 21 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) у кримінальних провадженнях методом здійснення демократичного цивільного контролю за діяльністю органів Національної поліції України або іншим способом забезпечити право доступу до правосуддя та обов`язковість судових рішень.
Керівник Офісу Президента України листом від 14 вересня 2020 року № 02-2145 надав відповідь, у якій зазначив, що питання здійснення Президентом України демократичного цивільного контролю щодо порушень органами Національної поліції України законів під час проведення ними досудового розслідування у зазначених кримінальних провадженнях та невиконання ними судових рішень слідчих суддів у цих провадженнях було предметом розгляду Верховного Суду, яким висловлено правову позицію, що порушені питання знаходяться поза межами визначеного Законом України "Про національну безпеку України" предмета здійснення Президентом України такого контролю (постанова Великої Палати від 17 червня 2020 року у справі № 9901/10/20).
Здійснення досудового розслідування регулюються положеннями КПК України. Прокурор, слідчий, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійними у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється (частина перша статті 36, частина п`ята статті 40 КПК України).
Зазначив також, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19 Конституції України), повноваження Президента України визначаються виключно Конституцією України (стаття 106 Конституції України, рішення Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року № 7-рп/2003, від 7 квітня 2004 року № 9-рп/2004, від 16 травня 2007 року № 1-рп/2007, від 10 червня 2010 року № 16-рп/2010, від 13 червня 2019 року № 5-р/2019), здійснення главою держави повноважень, визначених кримінальним процесуальним законом для сторін кримінального провадження, є неможливим.
Ураховуючи те, що глава держави створює консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби виключно для здійснення своїх повноважень (пункт 28 частини першої статті 106 Конституції України), пропозиція про утворення указом Президента України контрольного органу для перевірки наведених фактів не може бути підтримана.
З огляду на те, що нагляд за додержанням законів органами, які провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство, покладено на прокурора (частина перша статті 25 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру"; далі - Закон № 1697-VII), звернення ОСОБА_1 надіслано до Офісу Генерального прокурора з проханням забезпечити в межах компетенції перевірку наведених фактів.
Офіс Генерального прокурора листом від 29 вересня 2020 року № 09/1/1-2307-20 повідомив ОСОБА_1 про те, що його звернення направлено керівнику Запорізької обласної прокуратури.
Не погоджуючись із такими діями Президента України, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом.
7. Спірні відносини регулюються Конституцією України, Законом № 393/96-ВР.
За частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 40 Конституції України визначено, що всі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів регулює Закон № 393/96-ВР.
Згідно із частиною першою статті 1 Закону № 393/96-ВР громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків, зокрема, із заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 393/96-ВР звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду.
Статтею 15 Закону № 393/96-ВР передбачено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Заяви (клопотання) Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, осіб з інвалідністю внаслідок війни розглядаються першими керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій особисто. Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.
Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон № 393/96-ВР і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Згідно із частиною першою статті 20 Закону № 393/96-ВР звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.
Як установив суд першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до Президента України із заявою від 4 серпня 2020 року, у якій просив: Указом Президента України утворити незалежну тимчасову спеціальну комісію чи інший допоміжний орган з високопрофесійних спеціалістів у сфері юриспруденції для перевірки фактів, викладених ним у цій заяві; здійснити демократичний контроль за діяльністю правоохоронних органів під час проведення ними досудового розслідування у вказаних заявником кримінальних провадженнях; забезпечити виконання ними приписів судових рішень слідчих суддів щодо проведення процесуальних дій у цих кримінальних провадженнях у визначений судом строк.
Відповідно до частин першої та другої статті 102 Конституції України Президент України є главою держави і виступає від її імені.
Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.
Конституційний Суд України неодноразово вказував у своїх актах на те, що повноваження Президента України вичерпно визначені Конституцією України (рішення від 10 квітня 2003 року № 7-рп/2003, 07 квітня 2004 року № 9-рп/2004, 16 травня 2007 року № 1-рп/2007, 02 жовтня 2008 року № 19-рп/2008).
Повноваження Президента України визначені статтею 106 Конституцій України.
Відповідно до частини першої вказаної статті Конституції України Президент України:
1) забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави;
2) звертається з посланнями до народу та зі щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України;
3) представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України;
4) приймає рішення про визнання іноземних держав;
5) призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; приймає вірчі і відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав;
6) призначає всеукраїнський референдум щодо змін Конституції України відповідно до статті 156 цієї Конституції, проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою;
7) призначає позачергові вибори до Верховної Ради України у строки, встановлені цією Конституцією;
8) припиняє повноваження Верховної Ради України у випадках, передбачених цією Конституцією;
9) вносить за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, сформованої відповідно до статті 83 Конституції України, подання про призначення Верховною Радою України Прем`єр-міністра України в строк не пізніше ніж на п`ятнадцятий день після одержання такої пропозиції;
10) вносить до Верховної Ради України подання про призначення Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України;
11) призначає на посаду та звільняє з посади за згодою Верховної Ради України Генерального прокурора;
12) призначає на посади та звільняє з посад половину складу Ради Національного банку України;
13) призначає на посади та звільняє з посад половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;
14) вносить до Верховної Ради України подання про призначення на посаду та звільнення з посади Голови Служби безпеки України;
15) зупиняє дію актів Кабінету Міністрів України з мотивів невідповідності цій Конституції з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності;
16) скасовує акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим;
17) є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави;
18) очолює Раду національної безпеки і оборони України;
19) вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань;
20) приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України;
21) приймає у разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошує у разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації - з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України;
22) призначає на посади третину складу Конституційного Суду України;
24) присвоює вищі військові звання, вищі дипломатичні ранги та інші вищі спеціальні звання і класні чини;
25) нагороджує державними нагородами; встановлює президентські відзнаки та нагороджує ними;
26) приймає рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України, про надання притулку в Україні;
27) здійснює помилування;
28) створює у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби;
29) підписує закони, прийняті Верховною Радою України;
30) має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів (крім законів про внесення змін до Конституції України) з наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховною Радою України;
31) здійснює інші повноваження, визначені Конституцією України.
Згідно з пунктами 1 і 3 Положення про Офіс Президента України, затвердженого Указом Президента України від 25 червня 2019 року № 436/2019 (далі - Положення № 436/2019; в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), Офіс Президента України є постійно діючим допоміжним органом, утвореним Президентом України відповідно до пункту 28 частини першої статті 106 Конституції України.
Основними завданнями Офісу є організаційне, правове, консультативне, інформаційне, експертно-аналітичне та інше забезпечення здійснення Президентом України визначених Конституцією України повноважень.
Підпунктом 22 пункту 4 цього Положення визначено, що Офіс Президента України відповідно до покладених на нього завдань організовує прийом громадян, які звертаються до Президента України, розгляд звернень громадян, а також звернень органів місцевого самоврядування, політичних партій та громадських об`єднань (у тому числі професійних спілок), підприємств, установ, організацій, здійснює облік і аналіз таких звернень, на основі аналізу звернень розробляє та подає Президентові України пропозиції щодо розв`язання порушених у них проблем.
Відповідно до пункту 7 Положення № 436/2019 до складу Офісу входять: Керівник Офісу Президента України; Перший заступник Керівника Офісу Президента України; заступники Керівника Офісу Президента України; Керівник Апарату Офісу Президента України; Перший помічник, помічники Президента України; радники Президента України; Прес-секретар Президента України; представники Президента України; уповноважені Президента України; Кабінет Президента України; Кабінет Керівника Офісу Президента України; директорати; департаменти.
Згідно з пунктом 8 Положення № 436/2019 Керівник Офісу Президента України, Перший помічник, помічники Президента України, Керівник Кабінету Президента України, радники Президента України підпорядковуються безпосередньо Президентові України.
Системний аналіз наведених норм права дозволяє дійти висновку, що Президент України здійснює лише ті повноваження, які йому визначені Конституцією України. При реалізації громадянами України свого права на участь в управлінні державними і громадськими справами в усіх передбачених законом формах - пропозиціях, заявах і скаргах, Президент України діє як через свій допоміжний орган - Офіс Президента України, так і безпосередньо через Керівника Офісу Президента України. Водночас ані Конституція України, ані Закон № 393/96-ВР не встановлюють обов`язок Президента України особисто розглядати індивідуальні звернення громадянина України та повідомляти його про результати розгляду такого звернення.
Положеннями частини третьої статті 5 Закону № 393/96-ВР визначено особливу форму колективного звернення громадян до Президента України - електронну петицію, яка розглядається в порядку, встановленому статтею 23-1 цього Закону за умови збору на її підтримку не менш як 25 000 підписів громадян протягом не більше трьох місяців з дня оприлюднення петиції. При цьому на Офіс Президента України покладено забезпечення розгляду електронної петиції, рішення ж про підтримку чи непідтримку петиції приймає Президент України особисто, після чого глава держави надає відповідь на електронну петицію, що підлягає оприлюдненню на офіційному вебсайті Президента України та надсилається у письмовому вигляді автору петиції.
Отже, Конституція України та Закон № 393/96-ВР не встановлюють обов`язок Президента України особисто розглядати індивідуальні звернення громадян України, у тому числі Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, осіб з інвалідністю внаслідок війни, та повідомляти їх про результати розгляду такого звернення. Положеннями частини третьої статті 5 та статті 23-1 Закону № 393/96-ВР визначено лише обов`язок Президента України особисто прийняти рішення за результатами розгляду електронної петиції як особливої форми колективного звернення громадян та надати відповідь на електронну петицію.
З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що оскільки позивач є особою з інвалідністю внаслідок війни, тому відповідно до статті 15 Закону № 393/96-ВР подана ним 04 серпня 2020 року заява / скарга до Президента України підлягала розгляду безпосередньо Керівником Офісу Президента України.
Аналогічний підхід до застосування норми права стосовно розгляду звернень інвалідів війни Велика Палата висловила у постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 9901/327/20.
8. Завдання прокурорського нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство, у загальному вигляді сформульовані КПК України, Законом № 1697-VII, Законом України від 18 лютого 1992 року № 2135-XII "Про оперативно-розшукову діяльність" (далі - Закон № 2135-XII).
Об`єктами прокурорського нагляду за додержанням законів органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, відповідно до статті 5 Закону № 2135-XII виступають оперативні підрозділи, зокрема, Національної поліції - підрозділи кримінальної та спеціальної поліції.
У контексті встановлених обставин справи Велика Палата, як і суд першої інстанції, вважає, що Офіс Президента України, коли направляв заяву ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора з проханням у межах компетенції здійснити перевірку наведених фактів, діяв у порядку, передбаченому статтею 7 Закону № 393/96-ВР.
9. Велика Палата дослідила наведені в апеляційній скарзі доводи, перевірила матеріали справи, переглянула оскаржуване судове рішення і не виявила порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 4 КАС України позивач - це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.
Частиною першою статті 5 КАС України регламентовано, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Велика Палата погоджується з висновком суду першої інстанції, що аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що право на захист виникає у випадку порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод та інтересів особи, яка звертається за захистом порушеного її права.
При цьому протиправна поведінка суб`єкта владних повноважень має місце в тому випадку, коли в межах повноважень суб`єкт владних повноважень приймає рішення, яке не відповідає вимогам закону.
10. Міркування і твердження позивача в апеляційній скарзі не спростовують правильності правових висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених в оскаржуваному рішенні.
Велика Палата визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права і причин для втручання в нього немає.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не містять жодних вагомих підстав для визнання його протиправним, необґрунтованим і таким, що підлягає скасуванню.
Інших доводів апеляційної скарги, якими обґрунтовується незаконність судового рішення і щодо яких не наведено мотивів їх відхилення, немає.
11. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У цій справі суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального і процесуального права й ухвалив законне й обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позову.
Отже, апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.
Керуючись статями 243, 266, 311, 315, 316, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду