ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 209/2075/18
провадження № 51-2047км21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Мазура М. В.,
суддів Бородія В. М., Фоміна С. Б.,
за участю:
секретаря судового засідання Миколюка Я. О.,
прокурора Подоляка М. С.,
виправданого ОСОБА_1
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 21 січня 2021 року у кримінальному провадженні № 1201704000001209, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Донецька, зареєстрованого та проживаючого у АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України,
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця с. Старий Мізунь, Долинський район Івано-Франківської області, зареєстрованого та проживаючого у АДРЕСА_2 ), раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 3 ст. 368 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 15 липня 2020 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, та виправдано. Цим же вироком ОСОБА_2 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 368 КК України, та виправдано.
Відповідно до вироку, органом досудового слідства ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обвинувачувалися у тому, що ОСОБА_1, обіймаючи посаду головного архітектора району - начальника відділу архітектури та містобудування, житлово-комунального господарства та будівництва Петриківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, тобто будучи службовою особою, яка займає відповідальне становище, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою отримання неправомірної вигоди за видачу висновку про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, у невстановлений слідством час, підшукав співучасника злочину - ОСОБА_2, який є фізичною особою-підприємцем і має кваліфікаційний сертифікат відповідального виконавця окремих видів робіт (послуг), пов`язаних зі створенням об`єктів архітектури серії АА №001672.
Відповідно до розподілу ролей у вчиненні злочину, ОСОБА_2 мав висувати вимоги замовнику окремих видів робіт (послуг), пов`язаних із створенням об`єктів архітектури щодо надання грошових коштів у сумі, яка заздалегідь обумовлена з ОСОБА_1, за видачу висновку про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, та у подальшому отримувати у замовника вказані грошові кошти. При цьому, згідно з попередньою домовленістю між співучасниками, більшість отриманих грошових коштів ОСОБА_2, виконуючи роль посередника в отриманні неправомірної вигоди, мав передавати ОСОБА_1 .
У невстановлений досудовим розслідуванням час 20 жовтня 2017 року до головного архітектора району - начальника відділу архітектури та містобудування, житлово-комунального господарства та будівництва Петриківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області ОСОБА_1, за місцем роботи останнього за адресою: Дніпропетровська область, смт. Петриківка, пр-кт Петра Калнишевського, 69, звернулись ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які є представниками за довіреністю ОСОБА_5, з питань оформлення на її ім`я правоустановчих документів на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 .
Цього ж дня ОСОБА_1, реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на отримання неправомірної вигоди, діючи умисно, з корисливих мотивів, за попередньою змовою з ОСОБА_2, знаходячись у приміщенні свого службового кабінету, заявив ОСОБА_3 та ОСОБА_4, що отримання висновку про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки можливе лише за умови розробки детального плану частини території с. Іванівка Іванівської сільської ради Петриківського району Дніпропетровської області фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, таким чином спрямувавши ОСОБА_4 до ОСОБА_2 .
Після цього ОСОБА_2, виконуючи свою роль пособника у вчиненні злочину, 30 листопада 2017 року близько 10 год., більш точний час досудовим розслідуванням не встановлено, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою отримання неправомірної вигоди, за попередньою змовою з ОСОБА_1, у ході зустрічі з ОСОБА_4, перебуваючи біля приміщення ДП "Проектний інститут "Дніпродзержинськцивільпроект" за адресою: Дніпропетровська область, м. Кам`янське, вул. Запорізька, 20А, висунув ОСОБА_4 вимогу щодо передачі додатково грошових коштів у сумі 20000 грн., крім грошових коштів, у сумі 7000 грн., в якості оплати робіт (послуг) ОСОБА_2, передбачених тристороннім договором на розроблення детального плану території частини с. Іванівка Іванівської сільської ради Петриківського району Дніпропетровської області №30/11/17 від 30.11.2017 року, укладеного між Іванівською сільською радою Петриківського району Дніпропетровської області (замовник), фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (виконавець) та ОСОБА_5 (інвестор).
У подальшому, 06 березня 2018 року близько 20 год. 40 хв., ОСОБА_2, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою отримання неправомірної вигоди, за попередньою змовою з ОСОБА_1 зустрівся з ОСОБА_4 біля середньої школи №44, що на вул. Воїнів-Афганців, 7-А, у м. Кам`янське, та одержав від ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 20000 грн.
Наступного дня, 07 березня 2018 року близько 07 год. 30 хв., ОСОБА_1, реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на отримання своєї частки неправомірної вигоди, за попередньою домовленістю з ОСОБА_2, прибув на автомобілі марки ВАЗ 2104, д. н. НОМЕР_1, за місцем проживання останнього за адресою: АДРЕСА_4, де у ході зустрічі у салоні вказаного автомобіля отримав від ОСОБА_2 частину своєї неправомірної вигоди в сумі 16 600 грн.
Таким чином, ОСОБА_2, який виступив в ролі пособника у вчиненні злочину, за попередньою змовою з ОСОБА_1, який обіймає посаду головного архітектору району-начальника відділу архітектури та містобудування, житлово-комунального господарства та будівництва Петриківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області та є службовою особою, одержав неправомірну вигоду від ОСОБА_4 у сумі 20000 грн., за видачу висновку про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Своє рішення суд мотивував тим, що через неналежність та недопустимість одних доказів, а також неспроможність та недостатність інших досліджених у сукупності доказів, наявні ознаки провокації злочину, є недоведеним факт вчинення кримінального правопорушення, в якому обвинувачуються ОСОБА_1 та ОСОБА_2, у зв`язку з чим останніх на підставі п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК України слід визнати невинуватими та виправдати.
На вказаний виправдувальний вирок прокурором було подано апеляційну скаргу, в якій порушувалося питання про скасування апеляційним судом зазначеного вироку та ухвалення обвинувального вироку.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 21 січня 2021 року апеляційна скарга прокурора залишена без задоволення, а вирок місцевого суду - без змін.
Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції допущені істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність. Зазначається, що апеляційний суд залишив поза увагою те: що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не інкримінувалася така кваліфікуюча ознака, як вимагання неправомірної вигоди; що висновки судів ґрунтуються на недопустимих доказах (довідка і кошторис, надані стороною захисту); що відмовлено в долученні до матеріалів кримінального провадження заяви ОСОБА_6 . Крім того вказується, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що суд першої інстанції в резолютивній частині вироку не вказав підставу виправдання, а в мотивувальній навів дві різні підстави. Наводяться доводи, що суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив вирок суду першої інстанції.
В запереченнях на касаційну скаргу прокурора захисник ОСОБА_2 - адвокат Фесюк Ю. О. вказує на безпідставність наведених у скарзі доводів та на законність і обґрунтованість постановлених судових рішень.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор підтримав подану касаційну скаргу, просив її задовольнити.
Виправданий ОСОБА_1 заперечив проти задоволення касаційної скарги прокурора, вважав її необгрунтованою.
Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, заперечень або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.
Мотиви Суду
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Положеннями ст. 438 КПК України визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: 1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412-414 КПК України.
Доводи касаційної скарги прокурора зводяться фактично до його незгоди з ухвалою апеляційного суду, якою залишено без зміни виправдувальний вирок відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Перевіривши зазначену касаційну скаргу та матеріали провадження, Верховний Суд приходить до висновку, що вказана скарга прокурора задоволенню не підлягає. При цьому Верховний Суд виходить з такого.
1. З огляду на вимоги ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Отже, суд касаційної інстанції позбавлений можливості досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, однак при цьому до його компетенції входить перевірка правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права.
Так за змістом ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути, зокрема, обґрунтованим і вмотивованим. При цьому обґрунтованим - є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу, а вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Таким чином, перевіряючи дотримання судами нижчих інстанцій, зокрема апеляційним судом, вимог КПК України, Верховний Суд у межах доводів касаційної скарги має з`ясувати, чи навели суди нижчих інстанцій належні й достатні мотиви ухвалення судових рішень та чи обґрунтували свої висновки з посиланням на досліджені докази.
Згідно з ч. 2 ст. 17 КПК України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. При цьому відповідно до ч. 4 ст. 17 КПК усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на користь такої особи.
Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Верховний Суд, стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.
Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
З одного боку, стандарт доведення поза розумним сумнівом передбачає, що сумнів не повинен бути суто умоглядним, а має ґрунтуватися на певних установлених судом обставинах або недоведеності важливих для справи обставин, що дає підстави припускати такий розвиток подій, який суперечить версії обвинувачення і який неможливо спростувати наданими сторонами доказами.
З іншого боку, для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням (див. постанови Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 688/788/15-к, від 8 жовтня 2019 р. у справі № 195/1563/16-к, від 21 січня 2020 р. у справі № 754/17019/17, від 16 вересня 2020 р. у справі № 760/23459/17 та ін.).
Таким чином, суди повинні ретельно перевіряти доводи сторони захисту, які обґрунтовано ставлять під сумнів версію сторони обвинувачення. У випадку, якщо суд після такої перевірки відхиляє доводи сторони захисту, він має навести переконливі мотиви такого висновку, які не залишають розумного сумніву у винуватості обвинуваченого. Разом з тим, якщо небезпідставні доводи сторони захисту не можуть бути спростовані з наведенням переконливих мотивів, які ґрунтуються на обставинах відповідного провадження, то це свідчить про існування розумного сумніву в доведеності винуватості особи.
У цьому кримінальному провадженні суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, відповідно до яких під час вказаного судового розгляду вичерпані можливості усунути суперечності та сумніви щодо доведення стороною обвинувачення винуватості обвинувачених, а тому через неналежність та недопустимість одних доказів, а також неспроможність та недостатність інших досліджених у сукупності доказів, наявність ознак провокації злочину, є недоведеним, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачуються ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Підставами для прийняття такого рішення суд вказав на те, що згідно з показаннями свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . ОСОБА_1 від них грошей не вимагав, а лише вказав на необхідність виготовлення детального плану земельної ділянки та запропонував в якості спеціаліста ОСОБА_2 . Крім того, ОСОБА_2 також жодного разу не зазначав, що грошові кошти, які він бажає отримати за роботу, частково чи повністю підуть на користь ОСОБА_1 . Зазначені показання, у свою чергу, підтверджуються і протоколами НСРД, і іншими матеріалами кримінального провадження, зокрема показаннями свідка ОСОБА_4 .
Поряд з цим, суд вказав, що стороною обвинувачення не доведено, що грошові кошти, які ОСОБА_2 передав ОСОБА_1 і які були використані працівниками поліції для фіксації злочину, отримані в якості неправомірної вигоди та не спростовано твердження сторони захисту, що зазначені грошові кошти є лише поверненням боргу ОСОБА_2 ОСОБА_1 .
Також суд зазначив, що посилання сторони обвинувачення на протоколи НСРД як на беззаперечні докази вчинення злочину, є їх намаганням викривити зміст розмов між обвинуваченими та свідком ОСОБА_4, оскільки, згідно зі вказаними розмовами, що зафіксовані в протоколах про результати аудіо-, відео контролю особи ОСОБА_1 (а.с. 13 Т.4), вбачається лише, що свідок ОСОБА_4 вказував на те, що виплатить всі гроші, які був винен ОСОБА_2 .
При цьому за змістом протоколів про дослідження інформації, знятої з транспортних телекомунікаційних мереж, свідок ОСОБА_4 постійно під час розмов з обвинуваченими намагається вставити фрази на кшталт: "розрахуюсь як домовлялися…(а.с. 6 Т4), "розрахуюсь двадцятка не питання … (а.с. 13 Т.4), що на думку сторони обвинувачення повинно було вказувати на обізнаність обвинувачених зокрема ОСОБА_1 на отриманні ним неправомірної вигоди, але враховуючи пояснення як самого свідка так і обвинувачених, тобто фактично, мова зводилася до розрахунку саме з ОСОБА_2 за виконання ним детального плану, і жодним чином не стосувалась ОСОБА_1, більше того останній в цих розмовах вказував, що це не його питання (а.с. 13 Т.4).
З урахуванням викладеного суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно зазначив, що в даному кримінальному провадженні стороною обвинувачення не було наведено безсумнівних доводів на спростування позиції сторони захисту, а також не надано переконливих доказів на доведення винуватості ОСОБА_2 та ОСОБА_1, у зв`язку з чим суд був позбавлений можливості зробити висновок про доведеність поза розумним сумнівом факту вчинення вказаними особами інкримінованого їм злочину. А виходячи з положень ст. 62 Конституції України, будь-які сумніви тлумачаться на користь обвинуваченого.
Такий висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, відповідає наведеній вище практиці Верховного Суду. У цьому кримінальному провадженні хоча версія сторони обвинувачення і є вірогідною, проте встановлені судом фактичні обставини не виключають із переконливістю версію сторони захисту, що залишає розумний сумнів у тому, що обставини, наведені в обвинувальному акті, мали місце. При цьому сторона обвинувачення не надала доказів чи пояснень, які б дозволили беззаперечно виключити ці сумніви.
Тому тверження прокурора про безпідставність виправдання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не є слушними.
Щодо інших доводів касаційної скарги прокурора, то Верховний Суд також не вважає їх обґрунтованими. Більше того ці доводи були вже предметом перегляду суду апеляційної інстанції, який навів належні і достатні мотиви на їх спростування.
Зокрема, спростовуючи твердження прокурора, що суд першої інстанції виправдав ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у вимаганні неправомірної вигоди, у той час, як зазначена кваліфікуюча ознака органом досудового розслідування не інкримінувалась, апеляційний суд в ухвалі зазначив, що згідно з формулюванням обвинувачення, яке викладене в обвинувальному акті, " ... ОСОБА_2, виконуючи свою роль пособника у вчиненні злочину, 30.11.2017, приблизно о 10.00 годині, за попередньою змовою з ОСОБА_1, у ході зустрічі з ОСОБА_4 ... висунув ОСОБА_4 вимогу щодо передачі додатково грошових коштів у сумі 20000 (двадцять тисяч) гривень, крім грошових коштів, у сумі 7000 (сім тисяч) гривень, в якості оплати робіт (послуг) ОСОБА_2 ...". За таких обставин, як обґрунтовано зауважив апеляційний суд, суд першої інстанції у даному випадку висловився щодо недоведеності тих фактичних обставин, якими обґрунтовується обвинувачення, і одночасно констатував відсутність будь-якої ініціативи з боку обвинувачених щодо отримання неправомірної винагороди від ОСОБА_4, що не може вважатися тотожним спростуванню кваліфікуючої обставини, яка не була інкримінована обвинуваченим.
Також перевірив апеляційний суд і доводи сторони обвинувачення щодо наявності у вироку різних підстав для виправдання і на їх спростування зазначив, що у мотивувальній частині вироку суд першої інстанції вказав, що є недоведеним факт вчинення кримінального правопорушення, в якому обвинувачуються ОСОБА_1 та ОСОБА_2, що, у свою чергу, згідно п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК України є підставою для визнання їх невинуватими та виправдання, а отже, як зазначив апеляційний суд, в оскаржуваному вироку зазначена одна конкретна передбачена процесуальним законом підстава для виправдання обвинувачених.
З вказаними висновками апеляційного суду Верховний Суд погоджується і не знаходить підстав для
Що стосується інших доводів касаційної скарги, то Верховний Суд вважає за доцільне зазначити, що наведені судом першої інстанції мотиви, з яких ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були виправдані, є обґрунтованими і достатніми і зазначені доводи касаційної скарги жодним чином не можуть спростувати ці висновки.
Виходячи з наведеного та керуючись статтями 433, 434, 436-438, 440, 441, 442 КПК України, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.