Постанова
Іменем України
04 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 572/2642/17
провадження № 51-9391км18
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Бородія В.М.,
суддів Мазура М.В., Фоміна С.Б.,
за участю:
секретаря судового засідання Лисоконь І.В.,
прокурора Матюшевої О.В.,
захисника Ніжніченко О.А.,
засудженого ОСОБА_1,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора Марути Р.Д. на ухвалу Рівненського апеляційного суду від 26 квітня 2021 року щодо
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбаченихч. 1 ст. 289, ч.3 ст. 369 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Сарненського районного суду Рівненської області від 14 березня 2018 року ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за вчинення злочинів, передбачених ч. 1 ст. 289, ч. 3 ст. 369 КК, та призначено йому покарання за ч. 1 ст. 289 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки, за ч. 3 ст. 369 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки зі спеціальною конфіскацією грошей, що були предметом неправомірної вигоди, в сумі 500 дол. США.
Застосовано спеціальну конфіскацію грошових коштів у сумі 500 дол. США.
На підставі ст.75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з іспитовим строком тривалістю 2 роки та з покладенням обов`язків, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст.76 КК.
Згідно з вироком суду ОСОБА_1 вчинив злочини за таких обставин.
У ніч на 16 серпня 2017 року ОСОБА_1, перебуваючи на території господарства, що на АДРЕСА_1, скориставшись відсутністю власника та інших сторонніх осіб, незаконно заволодів належним ОСОБА_2 мотоциклом марки "Shineray", яким розпорядився на власний розсуд.
Крім цього, 29 серпня 2017 року приблизно о 14 годині ОСОБА_1, перебуваючи у службовому кабінеті №205 адміністративного приміщення Сарненського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Рівненській області, що розташоване на вул. Технічній,1 у м.Сарнах, надав службовій особі, яка займає відповідальне становище, а саме заступнику начальника Сарненського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Рівненській області - начальнику сектора кримінальної поліції капітану поліції ОСОБА_3, 500 дол. США як неправомірну вигоду за використання службового становища, а саме за невчинення ним дій, пов`язаних із притягненням ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності за незаконне заволодіння мотоциклом ОСОБА_2 .
Апеляційний суд Рівненської області 13 вересня 2018 року скасував вирок місцевого щодо ОСОБА_1 в частині призначеного покарання та постановив свій вирок, яким визнав останнього винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 289, ч. 3 ст. 369 КК, та призначив йому покарання за ч. 1 ст. 289 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки, за ч. 3 ст. 369 КК - у виді позбавлення волі на строк 4 роки із конфіскацією в дохід держави 1/4 майна належного йому на праві власності.
Відповідно до ч. 1ст.70 КК остаточне покарання визначено за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, а саме у виді позбавлення волі на строк 4 роки із конфіскацією в дохід держави 1/4 майна належного йому на праві власності.
Верховний Суд постановою від 23 травня 2019 року задовольнив частково касаційні скарги захисників ОСОБА_5. та Ногачевського В.В., скасував вирок Апеляційного суду Рівненської області від 13 вересня 2018 року щодо ОСОБА_1 і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Рівненський апеляційний суд ухвалою від 26 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково, вирок Сарненського районного суду Рівненської області від 14 березня 2018 року в частині засудження останнього за ч. 3 ст. 369 КК скасував і закрив у цій частині кримінальне провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) за відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.
В іншій частині вирок залишив без змін.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції у зв`язку з істотним порушенням кримінального процесуального закону і неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Істотним порушенням кримінального процесуального закону, на думку прокурора, є недотримання судом апеляційної інстанції вимог статей 94, 370, 419 КПК, що призвело до прийняття незаконного рішення в частині закриття кримінального провадження стосовно ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 369 КК за відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення (п. 2 ч. 1 ст. 284 КК). Як вказує прокурор, апеляційний суд неналежно оцінив докази у справі, не навів мотивів, з яких не врахував доказів винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 369 КК, а саме протоколу огляду місця події від 29 серпня 2019 року та протоколу огляду відеозапису з камер відеоспостереження, відповідно до яких установлено факт надання неправомірної вигоди. Суд належно не оцінив показання ОСОБА_1 в частині не заперечення факту передачі грошових коштів, як подяки за гарне ставлення, а не за прийняття рішення у справі стосовно нього, а також в частині зміни ним показань про те, що грошові кошти передавав ОСОБА_3 за вказівкою свого попереднього захисника ОСОБА_5. і така зміна відбулась лише під час апеляційного розгляду.
На думку прокурора, апеляційний суд без наведення мотивів установив наявність у діях правоохоронних органів провокації, яка нібито спонукала ОСОБА_1 дати неправомірну вигоду.
Виходячи із практики ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції належним чином не встановив, чи були дії правоохоронних органів активними, чи мало місце з їх боку спонукання особи до вчинення злочину.
Також безпідставно суд визнав недопустимими показання свідка ОСОБА_3 . Таким чином на переконання прокурора апеляційний суд належним чином не перевірив докази у справі, ні кожен окремо, ні в сукупності з іншими доказами.
Ці порушення також призвели до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність у частині незастосування закону, який підлягає застосуванню, а саме ч. 3 ст. 369 КК.
Прокурор указує, що суд апеляційної інстанції всупереч ст. 404 КПК без клопотання учасників провадження, вибірково повторно дослідив докази у справі, які досліджувались місцевим судом і яким надано оцінку.
Також суд не дотримався положень ст. 419 КПК, оскільки не відобразив в повному обсязі в ухвалі доводів прокурора, викладених в апеляційній скарзі.
До суду касаційної інстанції надійшли заперечення захисника Ніжніченко О.А. в інтересах засудженого ОСОБА_1, у яких вона не погоджується з доводами прокурора про незаконність ухвали суду апеляційної інстанції, вважає, що суд обґрунтовано дійшов висновку про наявність провокації з боку правоохоронних органів на дачу неправомірної вигоди і закрив кримінальне провадження стосовно ОСОБА_1 в цій частині за відсутністю в його діяннях складу кримінального правопорушення. На її думку, рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор Матюшева О.В. підтримала доводи, викладені в касаційній скарзі представника публічного обвинувачення, просила задовольнити її та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Захисник Ніжніченко О.А. підтримала свої письмові заперечення та просила касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без зміни.
Засуджений ОСОБА_1 підтримав позицію, викладену в запереченнях захисника, і просив відмовити у задоволенні касаційної скарги прокурора, а ухвалу суду апеляційної інстанції залишити без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, позицію захисника та засудженого, а також перевіривши матеріали кримінального провадження, доводи касаційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.
Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Статтею 438 КПК визначено, що предметом перегляду справи в касаційному порядку можуть бути істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також достовірність фактичних обставин кримінального провадження. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки судів першої та апеляційної інстанцій.
Згідно з положеннями ст. 62 Конституції України та ст. 17 КПК особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності винуватості особи тлумачаться на її користь.
Згідно сталою практикою Верховного Суду під час оцінки доказів слід керуватися критерієм доведення винуватості поза розумним сумнівом. Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою.
У достовірності факту (винуватості особи) не повинно залишитися розумних сумнівів. Це не означає, що в його достовірності взагалі немає сумнівів, а означає, що всі альтернативні можливості пояснення наданих доказів є надмірно малоймовірними.
За правилами ст. 91 КПК доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.
Відповідно до змісту ст. 92 КПК обов`язок доказування покладено на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом, чого в цьому кримінальному провадженні в частині обвинувачення ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 369 КК зроблено не було.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суди першої та апеляційної інстанцій забезпечили сторонам усі можливості для реалізації своїх прав у судовому засіданні в межах кримінального процесуального закону тобто дотрималися ст. 22 КПК.
Мотивуючи свою скаргу, прокурор оспорює невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність оцінки доказів, надаючи їм власну оцінку, тоді як перевірка цих питань до повноважень суду касаційної інстанції законом не віднесена.
З матеріалів кримінального провадження убачається, що розглядаючи апеляційні скарги прокурора, обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника Ніжніченко О.А після скасування судом касаційної інстанції ухвали суду апеляційної інстанції, цей суд у своєму рішенні вказав, що рішення місцевого суду в частині доведення винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК підтверджується ретельно перевіреними доказами і не оспорюються в апеляційних скаргах.
Разом з тим, провівши частково судове слідство шляхом допиту ОСОБА_1, свідка ОСОБА_4 та перевіривши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд обґрунтовано дійшов висновку про відсутністю в діянні ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 369 КК та закрив кримінальне провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК.
При цьому, з урахуванням встановлених судом першої інстанції фактичних обставин справи та досліджених повторно доказів кримінального провадження, апеляційний суд дійшов умотивованого висновку про те, що у вказаній ситуації мала місце провокація ОСОБА_1 до вчинення злочину з боку правоохоронних органів.
Так, апеляційний суд дослідивши обставини кримінального провадження, зокрема допитавши ОСОБА_1, встановив, що він своєї винуватості у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 т. 369 КК не визнав, при цьому зазначив, що кошти в розмірі 500 дол. США для ОСОБА_3 заніс 29 серпня 2017 року за вказівкою його попереднього захисника, адвоката ОСОБА_5, з яким був укладений договір на досудовому розслідуванні. Показав, що дійсно разом із адвокатом вранці був запрошений в кабінет ОСОБА_3, якого раніше не знав, і яку той займає посаду йому також не було відомо. В кабінеті спочатку перебували всі втрьох, потім його попросили зачекати в коридорі. Зміст розмови свого адвоката з ОСОБА_3 йому невідомий і він його не чув, вийшовши з кабінету адвокат повідомив йому "що все буде добре". Далі вони разом вийшли на вулицю де адвокат йому повідомив, що після обіду він самостійно має занести ОСОБА_3 кошти в сумі 500 дол. США, оскільки його не буде на місці. В той час він був розгублений і перебував у стресовій ситуації, оскільки таких коштів він при собі не мав, на що адвокат запропонував дати свої 500 дол. США, які були йому сплачені за надання юридичних послуг. Довіряючи своєму адвокату він о 13:00 прийшов до ОСОБА_3 в кабінет, де, останній сів за стіл відкрив свій блокнот, куди він поклав 500 дол. США.
Раніше про вказані обставини він не повідомляв через те, що в суді першої інстанції адвокат ОСОБА_5 захищав його та наголошував, щоб він притримувався позиції, що вказані гроші були принесені свідку ОСОБА_3, як вдячність за роботу. Будучи некомпетентним, повністю довіряв своєму захиснику.
Повторно допитаний апеляційним судом свідок ОСОБА_3 підтвердив, що 29 серпня 2017 року до нього в кабінет за його вказівкою привели ОСОБА_6 разом із адвокатом ОСОБА_5, який повідомив, що є пенсіонером органів внутрішніх справ і звільнився з такої посади, яку обіймає на даний час свідок. Зазначив, що прямих доказів винуватості ОСОБА_6 у незаконному заволодінні мотоциклом не має. Після цієї розмови вони викликали його на вулицю, де розмовляли по справі, адвокат ОСОБА_5 схиляв його домовитись із ОСОБА_1, і наголосив, що ОСОБА_1 прийде до нього в обідню пору, не пояснивши причин. ОСОБА_1 виявив бажання надати йому неправомірну вигоду, вказавши, що має намір принести допомогу на райвідділ, на що він відмовив, однак, повідомив свого керівника письмовим рапортом. Близько обідньої пори ОСОБА_6 прийшов в службовий кабінет, де надав йому неправомірну вигоду в сумі 500 доларів США. Після чого до кабінету зайшла слідча оперативна група та почала фіксувати дане кримінальне правопорушення. Зазначив, що ОСОБА_1 знав, яку він займає посаду та вказав, що на прийняття процесуального рішення у кримінальному провадженні за ч. 1 ст. 289 КК він особисто не міг вплинути.
Згідно відеозапису з камер спостереження службового кабінету № 205 Сарненського відділу поліції 29 серпня 2017 року ОСОБА_1, перебуваючи в службовому кабінеті ОСОБА_3, поклав в його блокнот 500 дол. США при цьому блокнот лежав на столі і його відкрив сам ОСОБА_3 . Далі ОСОБА_3 здійснив дзвінок і до кабінету зайшли працівники поліції з понятими, які зафіксували надання неправомірної вигоди.
Оцінюючи докази, апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції не надав відповідної оцінки діям свідка ОСОБА_3, котрий спонукав ОСОБА_1 до активних дій, передати йому кошти.
Обґрунтованим є посилання суду апеляційної інстанції на практику Європейського Суду, який визначив такі критерії провокації злочину: чи були дії правоохоронних органів активними, чи мало місце з їх боку спонукання особи до вчинення злочину, наприклад, прояв ініціативи у контактах з особою, повторні пропозиції, незважаючи на початкову відмову особи, наполегливі нагадування, підвищення ціни вище середньої; чи був би скоєний злочин без втручання правоохоронних органів; вагомість причин проведення оперативної закупівлі, чи були у правоохоронних органів об`єктивні дані про те, що особа була втягнута у злочинну діяльність і ймовірність вчинення нею злочину була суттєвою.
Вирішуючи питання провокації суди мають брати до уваги більш широке коло обставин, ніж поведінка та висловлювання учасників безпосередньо під час події, яку захист вважає наслідком провокації, а обвинувачення - допустимим методом розслідування. Характер тиску або іншого способу підбурити особу до вчинення злочину є лише одним з факторів, який має значення в цьому контексті.
Для відмежування провокації від допустимої поведінки правоохоронних органів Європейський суд з прав людини виробив ряд критеріїв, такі як: a) змістовний критерій, b) процесуальний критерій.
При цьому під змістовним критерієм розуміється наявність/відсутність суттєвих змістовних ознак, притаманних провокації правоохоронних органів, а під процесуальним - наявність у суду можливості перевірити відомості про ймовірну провокацію під час судового засідання з дотриманням принципів змагальності та рівності сторін.
Обґрунтовуючи свій висновок про наявність провокації злочину у цьому кримінальному провадженні за ч. 3 ст. 369 КК апеляційний суд в ухвалі вказав, що з досліджених доказів слідує, що саме ОСОБА_3 вчиняв активні дії, зокрема, 29 серпня 2017 року до зустрічі із слідчим мав розмову у своєму кабінеті з ОСОБА_1 та його захисником, яких запросив до себе, виходив на вулицю для розмов з ОСОБА_1 і його захисником, а близько обіду прийняв ОСОБА_1 в кабінеті, де особисто розгорнув блокнот, у який той поклав грошові кошти у розмірі 500 дол. США.
Суд касаційної інстанції вважає вмотивованими висновки суду апеляційної інстанції про те, що у цьому кримінальному провадженні щодо особи ОСОБА_1 мала місце провокація у наданні неправомірної вигоди при цьому апеляційний суд дійшов такого висновку з урахуванням встановлених фактичних обставин кримінального провадження та досліджених ним доказів. У матеріалах кримінального відсутні достатні фактичні дані, що без активних дій працівника правоохоронного органу ОСОБА_3, направлених на те щоб ОСОБА_1 надав йому неправомірну вигоду, злочин було б вчинено. Не посилається на такі фактичні дані і прокурор у касаційній скарзі.
Беручи до уваги викладене, суд апеляційної інстанції визнав необґрунтованими висновки місцевого суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369 КК при цьому обґрунтованого вказав на те, що суд першої інстанції належної перевірки доказів в цій частині обвинувачення не провів.
Відповідно до ст. 92 КПК обов`язок доказування покладений на прокурора. Саме сторона обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів винуватість особи поза розумним сумнівом, чого в цьому кримінальному провадженні зроблено не було.
Також вірно вказав суд апеляційної інстанції, що достатніхданих на спростування доводів щодо провокації вчинення злочину прокурором не надано.
Таким чином, апеляційний суд встановивши, що в цьому кримінальному провадженні у діях правоохоронних органів мала місце провокація на вчинення злочину, а тому обґрунтовано визнав всі докази, недопустимими, оскільки їх отримано внаслідок істотного порушення прав людини на справедливий судовий розгляд, що закріплене у п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Колегія суддів погоджується з указаною позицією суду апеляційної інстанції.
Крім цього колегія суддів бере до уваги, що постановою Касаційного кримінального суду від 23 травня 2019 року у цій справі вирок Апеляційного суду Рівненської області від 13 вересня 2018 року щодо ОСОБА_1 було скасовано та призначено новий розгляд в суді апеляційної інстанції лише за касаційними скаргами захисників ОСОБА_5 та Ногачевського В. В.
Скасовуючи вирок суду апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції зазначив про те, що апеляційний суд під час розгляду кримінального провадження залишаючи апеляційну скаргу сторони захисту без задоволення, ретельно не перевірив усіх доводів обвинуваченого і не дав на них вичерпних відповідей. Зокрема не отримали належної перевірки доводи щодо можливої наявності провокації злочину з боку ОСОБА_3, а також суд не спростував позицію ОСОБА_1 шляхом аналізу всіх доказів в аспекті статей 84-86, 90 КПК й правильності їх оцінки з точки зору належності, допустимості, достовірності, не отримали належної перевірки твердження ОСОБА_1 про те, що він не був обізнаний про посаду, яку обіймає у відділі поліції ОСОБА_3 .
Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження в тому числі за апеляційною скаргою сторони обвинувачення, дотримався положень статей 404, 405, 407 КПК тапостановив ухвалу, у якій навів детальні мотиви прийнятого рішення і яка повною мірою відповідає вимогам статей 370, 419 цього Кодексу. Таким чином при новому розгляді, суд апеляційної інстанції виконав вказівки Верховного Суду викладені у попередній постанові і тим самим дотримався приписів ст. 439 КПК.
Крім цього, відповідно до ч. 2 ст. 419 КПК при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Цих вимог закону суд апеляційної інстанції повністю дотримався.
З огляду на викладене, доводи прокурора в касаційній скарзі про неповну оцінку судом апеляційної інстанції доказів, наданих стороною обвинувачення у кримінальному провадженні та не відображення в ухвалі доводів прокурора, викладених в апеляційній скарзі слід визнати безпідставними й такими, що не ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.
Під час перевірки касаційним судом матеріалів кримінального провадження істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, у тому числі й порушень, на які вказував прокурор у своїй касаційній скарзі, колегія суддів не встановила.
Переконливих доводів на спростування висновку суду апеляційної інстанцій про наявність провокації вчинення злочину, представник публічного обвинувачення у касаційній скарзі не навів.
Що стосується наведених у касаційній скарзі інших доводів, то прокурор по суті дає в них власну оцінку наданим доказам на користь винуватості ОСОБА_1, відмінну від оцінки, наданої їм судом апеляційної інстанції, однак при цьому не конкретизує у чому саме полягають істотні порушення вимог кримінального процесуального закону допущені цим судом, за наявності яких судове рішення підлягало би безумовному скасуванню.
За таких обставин касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.
Окрім цього, колегія суддів вважає що впорядку ч. 2 ст. 433 КПКвирок Сарненського районного суду Рівненської області від 14 березня 2018 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 26 квітня 2021 року щодо ОСОБА_1 необхідно змінити.
У зв`язку зі скасуванням апеляційним судом вироку в частині засудження ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 369 КК і закриттям в цій частині кримінального провадження із резолютивної частини вироку Сарненського районного суду Рівненської області від 14 березня 2018 року необхідно виключити рішення про призначення ОСОБА_1 на підставі ч. 1 ст. 70 КК остаточного покарання за сукупністю злочинів.
В іншій частині судові рішення залишити без зміни.
Керуючись статтями 369, 376, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд