ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 жовтня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/13574/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В. А. - головуючого, Берднік І. С., Міщенка І. С.,
за участю секретаря судового засідання - Дерлі І. І.,
за участю представників сторін:
позивача - Зелінська Н. М. (самопредставництво),
відповідача - Клименко О. А. (самопредставництво),
третьої особи-1 - Омельчук М. А.,
третьої особи-2 - Уманський С. О. (адвокат),
третьої особи-3 - не з`явився,
третьої особи-4 - не з`явився,
третьої особи-5 - не з`явився,
третьої особи-6 - не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.07.2021 (судді: Майданевич А. Г. - головуючий, Сулім В. В., Коротун О. М.)
за позовом Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації
до Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд"
треті особи:
1. ОСОБА_1,
2. ОСОБА_2,
3. ОСОБА_3,
4. ОСОБА_4,
5. Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),
6. Київська міська рада
про усунення перешкод в управлінні майном, що належить до комунальної власності шляхом скасування державної реєстрації права власності на квартиру,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. У вересні 2020 року Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація (далі - Державна адміністрація, Позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" (далі - ПрАТ "ХК "Київміськбуд", Відповідач), треті особи: 1) ОСОБА_1, 2) ОСОБА_2, 3) ОСОБА_3, 4) ОСОБА_4, 5) Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), 6) Київська міська рада; про усунення перешкод в управлінні майном, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, шляхом скасування державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за АТ "ХК "Київміськбуд", правонаступником якого є ПрАТ "ХК "Київміськбуд", та припинити речове право, зареєстроване за АТ "ХК "Київміськбуд", правонаступником якого є ПрАТ "ХК "Київміськбуд", на вказану квартиру (з урахування заяви про уточнення позовних вимог від 05.11.2020).
1.2. Зазначені вимоги обґрунтовані тим, що АТ "ХК "Київміськбуд" передало за актом від 02.06.2000 Ватутінській районній державній адміністрації в м. Києві три квартири (у тому числі і спірну) для службових потреб для обслуговування будинку. З огляду на зазначене Відповідач передав право власності на спірну квартиру у комунальну власність на виконання власних зобов`язань перед міською радою - у зв`язку зі здійсненням певного виду господарської діяльності - ведення забудови міста Києва, що передбачено, зокрема, статтею 26 Житлового кодексу Української РСР (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). На думку Державної адміністрації, починаючи з 02.06.2000, єдиним власником вказаної квартири є територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради, а державна реєстрація права власності на цю квартиру за Відповідачем створює Позивачу перешкоди у здійсненні ним права користування та розпорядження майном.
2. Короткий зміст судових рішень у справі
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.01.2021 у задоволенні позову відмовлено повністю.
2.2. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що Позивачем неправильно обрано спосіб захисту порушеного права, оскільки за Відповідачем спірна квартира зареєстрована правомірно, що, у свою чергу, виключає можливість застосування такого способу захисту права, як усунення перешкод в управлінні майном, який застосовується у випадках наявності порушень прав власника, не пов`язаних із позбавленням його права володіння майном.
2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.07.2021 скасовано вказане рішення Господарського суду міста Києва та прийнято нове, яким позовні вимоги задоволено. Скасовано державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за AT "Холдингова компанія "Київміськбуд", правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Холдингова компанія "Київміськбуд". Припинено речове право, зареєстроване за AT "Холдингова компанія "Київміськбуд", правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Холдингова компанія "Київміськбуд" на вказану квартиру.
2.4. Зазначене судове рішення обґрунтовано тим, що державна реєстрація права власності на квартиру АДРЕСА_1 за Відповідачем створює перешкоди Позивачу у здійсненні ним права користування та розпорядження цим майном, оскільки АТ "ХК "Київміськбуд" 02.06.2000 за актом № 1/297 передало відповідно до статті 26 Житлового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності на спірну квартиру в комунальну власність на виконання власних зобов`язань перед міською радою, у зв`язку із здійсненням господарської діяльності, а саме ведення забудови міста Києва. Вчинення АТ "ХК "Київміськбуд" дій з підписання та передачі відповідної квартири райдержадміністрації на підставі акта є юридичним фактом розпорядження своєю власністю, внаслідок чого, право власності компанії припинилося, а квартира перейшла до комунальної власності і знаходилася у повному розпорядженні райдержадміністрації, яка визначала її статус та вирішувала питання щодо передачі вказаної квартири особам, які перебували на квартобліку і потребували покращення умов проживання. При цьому, за висновком апеляційного суду, Позивачем застосовано ефективний спосіб захисту, оскільки право власності на вказану квартиру фактично перейшло до комунальної власності (органів місцевого самоврядування) у 2000 році, тобто відповідно до закону, який діяв на час її передачі, а відтак вимога Державної адміністрації відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення і забезпечує реальне поновлення порушеного права Позивача. Беручи до уваги те, що даний позов за своїм правовим змістом є негаторним, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для застосування строку позовної давності.
3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг
3.1. У касаційній скарзі Приватне акціонерне товариство "Холдингова компанія "Київміськбуд" просить повністю скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду та ухвалити нове рішення, яким залишити без змін рішення місцевого господарського суду.
3.2. У якості підстави для подання вказаної скарги Відповідач посилається на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норм, які регулюють момент виникнення, зміни та припинення права власності на нерухоме майно, та визначають обов`язковість здійснення державної реєстрації вказаного права у 2000 році у подібних правовідносинах, зокрема положень Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 09.06.1998 N121.
3.3. Крім того, обґрунтовуючи наявність підстав для подання зазначеної скарги, заявник посилається на встановлення апеляційним господарським судом обставин справи, які мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, а саме акта № 1/297 від 02.06.2000.
3.4. У відзиві на касаційну скаргу треті особи -1, -2, -3, -4 просять ухвалити постанову, якою відхилити вказану скаргу, а оскаржувану постанову апеляційного суду залишити без змін.
3.5. Від Державної адміністрації також надійшов відзив на касаційну скаргу в якому Позивач просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову господарського суду апеляційної інстанції - без змін.
4. Обставини встановлені судами
4.1. Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 05.04.2000 між АТ "ХК "Київміськбуд" та ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 укладено договір міни, за умовами якого АТ "ХК "Київміськбуд" здійснило обмін належної товариству новозбудованої квартири АДРЕСА_2, на квартиру АДРЕСА_1 . Право власності на квартиру у встановленому законом порядку зареєстровано за АТ "ХК "Київміськбуд" 10.05.2000.
4.2. Згідно з п. 6.1.розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 16.05.2000 № 725 "Про розподіл загальної площі у жилих будинках на 2000 рік" при будівництві житла всіма забудовниками, незалежно від джерел фінансування, 2% житла передається як службова жила площа районним у м.Києві державним адміністраціям.
4.3. 02.06.2000 за актом № 1/297 АТ "ХК "Київміськбуд" передало Ватутінській районній державній адміністрації в м. Києві (далі - Ватутінська РДА) для службових потреб для обслуговування будинку три квартири, у тому числі квартиру АДРЕСА_1 .
4.4. Розпорядженням Ватутінської РДА "Про включення до числа службових житлових приміщень" № 568 від 13.06.2000 квартира АДРЕСА_1 була включена до числа службових житлових приміщень Ватутінського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві.
4.5. На підставі розпорядження Ватутінської РДА від 08.08.2000 № 760 "Про надання службової житлової площі працівникам Ватутінського РУ ГУ МВС України в м. Києві", відповідно до Положення про порядок надання службових житлових приміщень і користування ними в Українській РСР (затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 04.02.1988 № 37 "Про службові житі приміщення") гр. ОСОБА_1, який на той період працював старшим слідчим Ватутінського РУ ГУ МВС України у м.Києві, видано ордер № 003681 від 16.08.2000 на сім`ю з 4 осіб на право зайняття службового жилого приміщення, а саме квартири АДРЕСА_1 .
4.6. Після отримання вказаного ордеру, ОСОБА_1 з сім`єю з 4 осіб у встановлений законом строк вселився у зазначену квартиру, постійно проживає у ній по теперішній час, утримує квартиру, сплачує комунальні послуги, заборгованості зі сплати комунальних послуг не має, проводить поточний ремонт, побут соціального проживання не порушує.
4.7. Розпорядженням Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації від 30.07.2004 № 778 "Про виключення із числа службових жилих приміщені", квартиру АДРЕСА_1 було виключено з числа службових.
4.8. 16.12.2013 ОСОБА_1 звернувся до Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації із заявою про приватизацію вказаної квартири.
4.9. Листом Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації №1020102/00158-455 від 07.03.2014 його було повідомлено про те, що зазначена квартира на праві власності зареєстрована за Приватним акціонерним товариством "Холдингова компанія "Київміськбуд".
4.10. 15.07.2015 Деснянською районною в місті Києві державною адміністрацією на адресу Відповідача направлено лист з проханням направити до Київської міської державної адміністрації правовстановлюючі документи з метою завершення процедури переведення квартири АДРЕСА_1 до комунальної власності.
4.11. 20.08.2015 Позивач отримав лист від Відповідача, в якому останній зазначив, що квартира АДРЕСА_1 є власністю ПрАТ "ХК "Київміськбуд", а тому реалізація зазначених у листі Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації дій порушить його права, як власника квартири.
4.12. У грудні 2016 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 звертались до Деснянського районного суду міста Києва з позовом до ПрАТ "ХК "Київміськбуд", Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, треті особи: Київська міська рада, Головне територіальне управління юстиції в місті Києві, Департамент з питань реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку набувальної давності та про скасування державної реєстрації права власності на зазначену квартиру за відповідачем.
У свою чергу, ПрАТ "ХК "Київміськбуд" звернулась до Деснянського районного суду міста Києва із зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація, Головне територіальне управління юстиції в місті Києві, про виселення.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 05.12.2018 у справі №754/15936/16-ц, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 28.02.2019, первісний позов ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 задоволено частково, скасовано державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ПрАТ "ХК "Київміськбуд", в іншій частині позову відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ПрАТ "ХК "Київміськбуд" відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 08.04.2020 касаційну скаргу ПрАТ "ХК "Київміськбуд" задоволено частково, скасовано рішення Деснянського районного суду міста Києва від 05.12.2018 та постанову Київського апеляційного суду від 28.02.2019 в частині скасування державної реєстрації права власності за ПрАТ "ХК "Київміськбуд" на квартиру АДРЕСА_1 . Прийнято нове рішення в цій частині про відмову в задоволенні позову.
У вказаній справі Верховний Суд дійшов висновку про відсутність у позивачів права на звернення до суду із позовом про скасування державної реєстрації права власності АТ "ХК "Київміськбуд" на квартиру АДРЕСА_1, оскільки правовідносини щодо незавершеності оформлення зміни власника цієї квартири у результаті передачі АТ "ХК "Київміськбуд" житлової площі на виконання Розпорядження Київської міської державної адміністрації № 725 від 16.05.2000 у комунальну власність Деснянської РДА в м. Києві, виникли між АТ "ХК "Київміськбуд" та Деснянською РДА в м. Києві. У той час, як ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 мають право користування спірною квартирою на підставі ордеру, тобто не є такими, що мають право оспорити зареєстроване за АТ "ХК "Київміськбуд" право власності на квартиру, в якій вони проживають.
Щодо зустрічного позову Верховний Суд вказав, що відповідачі за зустрічним позовом вселилися у спірне житло у встановленому житловим законодавством порядку на підставі належним чином виданого ордера, проживають у цьому житлі постійно й протягом тривалого періоду часу, зареєстрували за адресою спірного житла своє постійне місце проживання, набули право користування цим житлом, а отже, є такими, що не підлягають виселенню.
4.13. Звертаючись з цим позовом, Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація вказала, що, починаючи з 02.06.2000, єдиним власником спірної квартири є територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради, а державна реєстрація права власності на цю квартиру за Відповідачем створює Позивачу перешкоди у здійсненні ним права користування та розпорядження майном. У зв`язку з чим, Державна адміністрація просила усунути перешкоди в управлінні майном, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, шляхом скасування державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за АТ "ХК "Київміськбуд", правонаступником якого є ПрАТ "ХК "Київміськбуд", та припинити речове право, зареєстроване за АТ "ХК "Київміськбуд", правонаступником якого є ПрАТ "ХК "Київміськбуд", на зазначену квартиру.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи та їх представників, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзивах на неї доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" у частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно закрити, а в решті заявлених вимог касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на наступне.
5.2. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
5.3. Як зазначалося, у якості підстави для подання касаційної скарги Відповідач посилається, зокрема, на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норм, які регулюють момент виникнення, зміни і припинення права власності на нерухоме майно, та визначають обов`язковість здійснення державної реєстрації вказаного права у 2000 році у подібних правовідносинах, зокрема положень Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 09.06.1998 N 121 (далі - Інструкція).
5.4. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
5.5. Обґрунтовуючи вищевказану підставу для подання касаційної скарги, заявник зазначає, що положеннями Інструкції, чинної на момент виникнення спірних правовідносин, було встановлено обов`язковість та визначено порядок проведення державної реєстрації, з якою пов`язувався момент виникнення, зміни і припинення права власності на нерухоме майно, що не було враховано апеляційним судом в контексті державної реєстрації спірної квартири за Відповідачем. У зв`язку з наведеним, на думку Відповідача, є потреба у формуванні правової позиції Верховного Суду щодо застосування вказаних законодавчих положень у аналогічних правовідносинах.
Крім того, скаржник зазначає, що акт від 02.06.2000 № 1/297, з моменту підписання якого, на думку апеляційного суду, у АТ "ХК "Київміськбуд" припинилося право власності на спірну квартиру, не є правовстановлюючим документом в розумінні Інструкції та не свідчить, що Відповідач передав за ним функцію розпорядження своїм майном.
5.6. Однак, колегія суддів вважає вказані доводи безпідставними та такими, що не підтверджують наявність передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підстави для подання касаційної скарги, виходячи з наступного.
5.7. Згідно зі статтею 4 Цивільного кодексу УРСР (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) цивільні права і обов`язки виникають з підстав, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов`язки.
Відповідно до цього цивільні права і обов`язки виникають: з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; з адміністративних актів, у тому числі для державних, кооперативних та інших громадських організацій - з актів планування; в результаті відкриттів, винаходів, раціоналізаторських пропозицій, створення творів науки, літератури і мистецтва; внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, а так само внаслідок придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав; внаслідок інших дій громадян і організацій; внаслідок подій, з якими закон пов`язує настання цивільно-правових наслідків.
5.8. Господарський суд апеляційної інстанції врахував наведені правові норми та, дослідивши зібрані у справі докази, дійшов висновку, що 02.06.2000 за актом №1/297 АТ "ХК "Київміськбуд" передало спірну квартиру в комунальну власність на виконання власних зобов`язань перед міською радою у зв`язку із здійсненням господарської діяльності, а саме ведення забудови міста Києва. У даному випадку, вчинення АТ "ХК "Київміськбуд" дій щодо передачі відповідної квартири райдержадміністрації на підставі акта є юридичним фактом розпорядження своєю власністю, внаслідок чого, право власності компанії припинилося, а квартира перейшла до комунальної власності і знаходилася у повному розпорядженні райдержадміністрації, яка визначала її статус та вирішувала питання щодо передачі вказаної квартири особам, які перебували на квартобліку та потребували покращення умов проживання. При цьому в зазначеному акті відсутні посилання на те, що квартира підлягає поверненню у власність холдингової компанії через певний час або після настання певних обставин.
5.9. Щодо посилання заявника на Інструкцію, положення якої, на його думку, пов`язували момент виникнення права власності на нерухоме майно з його державною реєстрацією, що не було враховано апеляційним судом та потребує формування відповідної правової позиції Верховного Суду, колегія суддів зазначає наступне.
5.10. Під час дослідження вказаних доводів касаційної скарги Судом було встановлено, що в межах справи № 910/24323/16 розглядалась заява розпорядника майна боржника арбітражного керуючого, зокрема, про спростування майнових дій боржника, у контексті чого Верховним Судом досліджувалося питання застосування норм Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб.
При цьому, за результатами такого дослідження, Верховний Суд дійшов висновку, що Інструкція про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 121 від 09.06.1998, не містила положень про набуття права власності на нерухоме майно тільки після державної реєстрації права власності на нього, а лише встановлювала порядок здійснення державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна в Україні.
5.11. Водночас, колегія суддів звертає увагу на те, що викладена правова позиція також узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, сформованими в контексті визначення суті державної реєстрації, відповідно до яких державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття такого права з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.
Суть державної реєстрації прав - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, які вже мали місце на підставі рішень відповідних органів, договорів чи інших правовстановлюючих документів, шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру прав, а не безпосереднє створення таких фактів зазначеними записами.
Подібний правовий висновок викладено в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.01.2020 у справі №910/10987/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, а також у постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 925/1121/17, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15.
5.12. Таким чином, доводи заявника про наявність передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підстави для подання касаційної скарги є необґрунтованими та такими, що фактично спрямовані на спонукання Суду до необхідності переоцінки поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, що, відповідно до норм статті 300 Господарського процесуального кодексу України, виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
5.13. Що стосується доводів скаржника про встановлення апеляційним господарським судом обставин справи, які мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, а саме акта № 1/297 від 02.06.2000, колегія суддів зазначає наступне.
5.14. Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України ("допустимість доказів") обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
5.15. Отже, допустимість доказів означає, що у певних випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування (постанови Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 913/38/20, від 25.02.2021 у справі №904/7804/16, від 26.02.2021 у справі № 908/2847/19, від 14.04.2021 у справі № 910/7431/19).
5.16. Водночас, за змістом статті 76 Господарського процесуального кодексу України належність доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Тобто з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.
Належність, як змістовна характеристика та допустимість, як характеристика форми, є властивостями доказів, оскільки вони притаманні кожному доказу окремо і без їх одночасної наявності жодний доказ не може бути прийнятий судом.
5.17. Однак, відповідно до положень пункту 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України до повноважень суду касаційної інстанції віднесено вирішення питання тільки щодо допустимості доказу. Установлення цього дефекту доказу є питанням права в тому значенні, що висновок про недопустимість доказу можна зробити виключно із застосуванням норми матеріального права, яка містить пряму заборону використання відповідного засобу доказування на підтвердження певної фактичної обставини справи.
5.18. У той же час скаржником взагалі не зазначено наявності передбачених чинним законодавством обставин, які б зумовлювали визнання оціненого апеляційним судом доказу - акта № 1/297 від 02.06.2000 недопустимим.
Доводи скаржника зводяться до необхідності вирішення питання щодо належності доказу, тобто переоцінки його змісту, що виходить за межі визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України повноважень суду касаційної інстанції.
5.19. Таким чином, скаржник помилково ототожнює категорії належності та допустимості доказів та не враховує вимоги частини другої статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої саме суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 09.06.2021 у справа № 920/505/20.
5.20. Отже, доводи заявника про встановлення місцевим і апеляційним судом істотних обставин справи на підставі недопустимого доказу, яким він вважає акт № 1/297 від 02.06.2000, також є необґрунтованими.
5.21. З огляду на викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції з цієї підстави.
5.22. Колегія суддів звертає увагу, що статтею 296 Господарського процесуального кодексу України визначено вичерпний перелік підстав закриття касаційного провадження, серед яких відсутнє непідтвердження підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 цього Кодексу, якою у розумінні пункту 4 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України є встановлення обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
5.23. Відтак у разі, коли після відкриття касаційного провадження виявилося, що передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підстава не знайшла свого підтвердження, Верховний Суд має право залишити судове рішення суду апеляційної інстанції без змін, а не закривати касаційне провадження.
5.24. Наведене випливає з положень другого речення пункту 4 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України, за змістом якого якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.
5.25. Інші доводи касаційної скарги фактично спрямовані на спонукання Суду до необхідності переоцінки поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, що, як вже зазначалося, відповідно до норм статті 300 Господарського процесуального кодексу України, виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
5.26. Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно закрити, а в частині підстав, передбачених пунктом 4 частини другої статті 287 вказаного Кодексу, зазначену касаційну скаргу слід залишити без задоволення.