Ухвала
Іменем України
05 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 1423/17967/2012 провадження № 51-5611км18
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Шевченко Т.В.,
суддів Антонюк Н.О., Бущенка А.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Михальчука В.В.,
прокурора Шевченко О.О.,
засуджених ОСОБА_1, ОСОБА_2 (в режимі відеоконференції),
захисників Бондаренка В.В., Завадської Л.М.,
Ілянди О.І. (в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_2 на вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 лютого 2017 року та ухвалу Херсонського апеляційного суду від 07 квітня 2020 року у кримінальній справі щодо
ОСОБА_2,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
уродженця і жителя м. Миколаєва,
засудженого за вчинення злочинів, передбачених ч. 4 ст. 187, п. 6, п. 12 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 263 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 лютого 2017 року ОСОБА_2 засуджений до покарання у виді позбавлення волі:
- за ч. 4 ст. 187 КК - на строк 11 років з конфіскацією Ѕ частини майна;
- за пунктами 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК - на строк 15 років з конфіскацією майна;
- за ч. 1 ст. 263 КК у редакції Закону від 01вересня 2001 року - на строк 3 роки.
На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно ОСОБА_2 визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років із конфіскацією майна.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК зараховано ОСОБА_2 у строк відбування покарання його попереднє ув`язнення з моменту фактичного затримання 26 травня 2012 року по дату ухвалення вироку 22 лютого 2017 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
Цим же вироком засуджені ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за вчинення злочинів, передбачених ч. 4 ст. 187, п. 6, п. 12 ч. 2 ст. 115 КК, щодо яких судових рішень у касаційному порядку не оскаржено.
Ухвалою Херсонського апеляційного суду від 07 квітня 2020 року вирок щодо ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 змінено: визнано недопустимими та виключено з мотивувальної частини посилання суду як на докази винуватості засуджених протоколи допиту підозрюваного ОСОБА_1 (а.с.126-128, т. 1) і протокол відтворення обстановки та обставин події від 26 травня 2012 року за участю підозрюваного ОСОБА_1 (а.с.130-149, т.1).
На підставі ч. 5 ст. 72 КК у редакції Закону від 26 листопада 2015 року № 838-VIII зараховано ОСОБА_4 у строк відбування покарання його попереднє ув`язнення з 23 лютого по 26 січня 2018 року та з 10 жовтня 2019 року по 07 квітня 2020 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
У решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
У цій же кримінальній справі ухвалою Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року частково задоволено касаційну скаргу захисника Верцюха В.В. в інтересах ОСОБА_1 та скасовану хвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 26 січня 2018 року щодо ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 з направленням справи на новий апеляційний розгляд.
За вироком суду ОСОБА_2 засуджений за те, що він 15 травня 2012 року за попередньою змовою групою осіб із ОСОБА_5, ОСОБА_4 та іншою невстановленою особою (далі - інша особа) під вигаданим приводом привезли ОСОБА_6 до автогаражного кооперативу "Мир" у м. Миколаєві, де в приміщенні одного з гаражів у період часу з 19:00 до 20:00 вчинили розбійний напад на останнього, під час якого з метою позбавлення життя умисно завдали йому численних ударів руками і дерев`яною палицею по голові та іншим частинам тіла, спричинивши тяжкі тілесні ушкодження, від яких потерпілий помер на місці. Після цього вказані особи заволоділи ключами потерпілого, за допомогою яких шляхом вільного доступу проникли до його квартири АДРЕСА_1, з якої викрали майно на загальну суму 42 292,44 грн.
Крім того, ОСОБА_2 визнаний винним у тому, що він за невстановлених обставин без передбаченого законом дозволу придбав пістолет марки "Вlow" моделі "Firebird", який носив при собі та зберігав за місцем свого проживання на АДРЕСА_2 .
Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_2 ставить вимогу про скасування судових рішень щодо нього та просить направити справу на нове розслідування. Посилається на неправильне застосування кримінального закону, істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону. Вказує, що під час ухвалення вироку суд залишив поза увагою те, що на місці злочину була присутня ще одна особа, що докази під час досудового слідства були отримані внаслідок застосування до нього заходів фізичного впливу працівниками правоохоронних органів, не врахував показання обвинувачених та свідка про його відсутність на місці злочину під час інкримінованих подій, не дав належної оцінки іншим доказам, внаслідок чого безпідставно дійшов висновку про його причетність до розбійного нападу та умисного вбивства ОСОБА_6 . Звертає увагу, що в обвинувальному висновку не конкретизовано дій кожного з учасників злочинів, а обвинувачення, визнане судом доведеним, не узгоджується з правовою оцінкою його дій, кваліфікованих за ч. 2 ст. 115 КК. Зазначає, що обвинувальний висновок на порушення вимог ст. 223 Кримінально-процесуального кодексу України (далі - КПК 1960 року) складено неуповноваженою особою. Вважає, що наведене свідчить про порушення його права на захист, що не може бути усунуто шляхом зміни обвинувачення в суді, а тому потребує направлення справи на нове розслідування. Вказує на те, що наведені порушення залишилися поза увагою апеляційного суду.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні засуджені та захисники підтримали касаційну скаргу. Прокурор висловилася про законність оскаржених судових рішень та вважала за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення.
Мотиви суду
Згідно зі ст. 395 КПК 1960 року касаційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення за наявними у справі і додатково поданими матеріалами в тій частині, в якій воно було оскаржене.
Відповідно до ч. 1 ст. 398 КПК 1960 року підставами для скасування або зміни вироку та ухвали є істотне порушення кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону, невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність цих підстав суд касаційної інстанції керується статтями 370-372 цього Кодексу.
Вимогами ст. 370 КПК 1960 року передбачено, що істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок чи постанову.
Згідно з пунктом 1 статті 46 Європейської конвенції з прав людини та ст. 2 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" рішення Європейського суду з прав людини є обов`язковими для виконання Україною.
Виходячи із положень статті 3 Конвенції, за обставин, коли особа висуває небезпідставну скаргу на жорстоке поводження з нею, а саме застосування недозволених методів під час проведення слідства та дізнання, у поєднанні із загальним обов`язком держави за статтею 1 Конвенції слід провести ефективне офіційне розслідування. Це означає, що таке розслідування повинно бути ретельним, а органи влади завжди повинні добросовісно намагатись з`ясувати те, що трапилось, та не покладатися на поспішні та необґрунтовані висновки для закриття кримінальної справи або використовувати такі висновки як підставу для своїх рішень (правова позиція ЄСПЛ, викладена в рішеннях у справах "Яременко проти України" (п. 57 рішення від 12 червня 2008 року), "Вергельський проти України" (п. 97 рішення від 12 березня 2009 року), "Олексій Михайлович Захарків проти України" (рішення від 24 червня 2010 року), "Нечипорук і Йонкало проти України" (рішення від 21 квітня 2011 року).
Як зазначив ЄСПЛ у справі "Нечипорук і Йонкало проти України" (п. 150 рішення від 21 квітня 2011 року), коли вся чи значна частина інформації стосовно подій, про які йдеться, відома винятково органам влади - як це має місце у справі щодо ув`язнених осіб, які перебувають під контролем органів влади, - і коли у таких осіб під час їхнього ув`язнення з`являються тілесні ушкодження, це породжує відповідні обґрунтовані презумпції факту.
З матеріалів кримінальної справи видно, що ОСОБА_2 у порядку ст. 115 КПК 1960 року був затриманий 26 травня 2012 року за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого п. 6, п. 12 ч. 2 ст. 115 КК.
З акта судово-медичного дослідження № 1072 від 01 червня 2012 року видно, що у ОСОБА_2 на час обстеження виявлені ушкодження у вигляді крововиливів на грудній клітці, верхніх кінцівках, животі, які утворилися від дій тупих твердих предметів, строк давності яких становить не менше 5-7 діб до часу освідування і не більше 10-12 діб, і за ступенем тяжкості вони відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень.
ОСОБА_2 заявляв суду про те, що під час досудового розслідування працівники правоохоронних органів до нього застосовували методи фізичного впливу.
Суд першої інстанції не надав належної уваги доводам ОСОБА_2 про застосування щодо нього недозволених методів ведення слідства під час досудового розслідування і, не зважаючи на те, що виявлені у ОСОБА_2 тілесні ушкодження могли утворитися у нього саме за обставин, про які він стверджував, та саме під час його перебування під юрисдикцією держави, послався у вироку як на докази його винуватості, зокрема, на дані, отримані під час слідчих дій, проведених за участю ОСОБА_2 у цей період. Не звернув на це уваги і суд апеляційної інстанції.
Ураховуючи наведене, за відсутності належного спростування доводів ОСОБА_2 щодо отримання доказів незаконним шляхом колегія суддів дійшла висновку про неможливість визнати допустимими доказами дані, які містяться у протоколах допиту ОСОБА_2 під час досудового розслідування, відтворення обстановки і обставин подій за його участю, очної ставки між ним та свідком ОСОБА_7 .
Разом з тим суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що сукупність інших доказів у кримінальній справі повністю доводить винуватість ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованих йому злочинів в обсязі пред`явленого обвинувачення. Так, вина засудженого підтверджується показаннями засудженого в цій же справі ОСОБА_4, який під час досудового розслідування неодноразово давав показання про обставини, за яких він з ОСОБА_2, ОСОБА_5, діючи відповідно до попередньої домовленості, 15 травня 2012 року вчинили умисне вбивство ОСОБА_6, після чого заволоділи майном з його квартири, пояснював про роль кожного у вчиненні злочинів, а також, вказував про таке.
Зокрема, під час допиту як підозрюваного 28 травня 2012 року ОСОБА_4 пояснив, що у квітні 2012 року ОСОБА_3 розповів йому та ОСОБА_2 про наміри вбити ОСОБА_6 та заволодіти його майном. Із цією метою 15 травня 2012 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 привезли і залишили його ( ОСОБА_4 ) у гаражі, де він сховався, а самі поїхали за ОСОБА_6, якого привезли через три години. Коли ОСОБА_6 побачив його, то спробував втекти, але він наздогнав потерпілого та завдав йому близько чотирьох ударів кулаком по голові та затягнув у гараж, де став бити по голові палицею. Після цього він забрав в останнього ключі від квартири і, залишивши його в гаражі, на автомобілі із ОСОБА_5 виїхав з автогаражного кооперативу, а потім, пересівши в автомобіль до ОСОБА_2, поїхав з останнім до будинку ОСОБА_6 . У квартиру потерпілого він пішов сам, а ОСОБА_2 залишався його чекати в автомобілі. За допомогою ключів він проник у квартиру потерпілого, з якої викрав цінності, потім повернувся до автомобіля ОСОБА_2 . Останній вважав, що викраденого не досить, тому подзвонив ОСОБА_3, щоб той приїхав, і він разом з останнім знову проникли у квартиру ОСОБА_6, а ОСОБА_2 залишався чекати їх в автомобілі. Коли вони з викраденим майном повернулися в автомобіль до ОСОБА_2, то домовилися, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 реалізують викрадене, а отримані кошти розділять на всіх. Як доповнення до протоколу допиту від 28 травня 2012 року ОСОБА_4 власноруч намалював план-схему квартири ОСОБА_6, яка відповідає описанню квартири ОСОБА_6, зазначеному в протоколі огляду місця події - квартири потерпілого.
Суд обґрунтовано поклав в основу обвинувачення ці показання, визнавши їх достовірними та допустимими, оскільки вони об`єктивно узгоджуються з іншими доказами і, як встановлено судом, ОСОБА_4 давав їх за участю перекладача та захисника і з дотриманням вимог кримінально-процесуального закону. Тілесних ушкоджень, які свідчили б про застосування щодо ОСОБА_4 незаконних методів ведення досудового слідства, не встановлено.
Засуджений ОСОБА_2 хоч і заперечував у судовому засіданні свою причетність до умисного вбивства ОСОБА_6 та розбійного нападу, однак пояснив, що 15 травня 2012 року на прохання ОСОБА_1 забрав автомобілем ОСОБА_6 та відвіз його до гаражного кооперативу "Мир", де на нього чекали ОСОБА_3 і ОСОБА_10 . Пізніше він сам закрив гараж та відвіз ОСОБА_4 до будинку ОСОБА_6 та чекав його в автомобілі. Коли ОСОБА_4 повернувся, подзвонили ОСОБА_3 й забрали і його. Тоді ОСОБА_4 і ОСОБА_3 удвох пішли до будинку ОСОБА_6, а він очікував їх в автомобілі. Наступного дня ОСОБА_4 повідомив йому, що ОСОБА_6 лежить у підвалі гаража, і він ( ОСОБА_2 ) передав йому ключі від гаража і попросив там навести порядок, а пізніше дізнався від ОСОБА_4, що ОСОБА_6 мертвий. ОСОБА_2 не заперечував своєї участі у приховуванні слідів злочину.
Слід звернути увагу на те, що деталі обставин, про які показував ОСОБА_2 у судовому засіданні, цілком співпадають із вищенаведеними обставинами, про які показував ОСОБА_10 .
Також винуватість ОСОБА_2 підтверджується показаннями потерпілої ОСОБА_11 про те, що з 15 травня 2012 року її батько ОСОБА_6 перестав виходити на телефонний зв`язок; даними протоколу відтворення обстановки і обставин події за участю ОСОБА_4, у ході якого він на місці детально пояснив про обставини подій; показаннями свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13, які брали участь як поняті під час проведення цієї слідчої дії та повністю підтвердили обставини її проведення; показаннями свідка ОСОБА_7, яка пояснила, що ОСОБА_2 розпоряджався її гаражем, а свій автомобіль вона надала в користування ОСОБА_3, і він повернув його 20 травня 2012 року, а також підтвердила, що 22 травня 2012 року купила в останнього телефон, не знаючи, що той раніше належав ОСОБА_6, її ж аналогічними показаннями під час очної ставки з ОСОБА_2 ; показаннями свідка ОСОБА_14, який впізнав браслет, вилучений у ОСОБА_4, як належний потерпілому; показаннями свідка ОСОБА_15 про те, що 15 травня 2012 року на територію автогаражного кооперативу "Мир" на автомобілі ВАЗ разом з ОСОБА_2 і ОСОБА_5 прибула особа, за описанням схожа на ОСОБА_16 ; даними протоколу огляду місця події від 26 травня 2012 року, під час якого за місцем проживання ОСОБА_2 виявлено та вилучено викрадене в ОСОБА_16 майно, пістолет з патронами, а також автомобілі, які використовували ОСОБА_2, ОСОБА_3 й ОСОБА_4 під час злочинів щодо потерпілого; показаннями свідка ОСОБА_17, який пояснив про обставини цієї слідчої дії, в якій він брав участь як понятий; показаннями свідків ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, які пояснили, що 19, 22 та 25 травня 2012 року вони як оператори-оцінщики ПТ "Ломбард-Скарбниця" прийняли від ОСОБА_2 золоті вироби під заставу.
Крім того, висновки суду про винуватість засудженого у вчиненні інкримінованих злочинів ґрунтуються на висновках судово-медичних експертиз про характер виявлених на трупі ОСОБА_16 тілесних ушкоджень, механізм їх утворення, причину та час смерті потерпілого, даних протоколу огляду місця події від 26 травня 2012 року, в ході якого з ґрунту підвалу гаража № НОМЕР_1 автогаражного кооперативу "Мир" був вилучений труп, а також змиви, дошки, килимок та палиця зі слідами крові, які згідно з висновками судово-імунологічно-цитологічних експертиз належать ОСОБА_6 .
Наведені докази були повно, всебічно і об`єктивно досліджені судом, оцінені з точки зору належності, допустимості, достовірності й достатності відповідно до вимог ст. 67 КПК 1960 року.
Колегія суддів вважає, що на підставі оцінки сукупності наведених доказів з точки зору достатності для ухвалення обвинувального вироку можна зробити висновок про доведеність обвинувачення щодо вчинення ОСОБА_2 злочинів, за які він засуджений, за обставин, установлених судом.
Дії ОСОБА_2 правильно кваліфіковані за ч. 4 ст. 187, п. 6, п. 12 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 263 КК. Покарання призначено засудженому з урахуванням положень статей 50, 65 КК.
Зазначене у вироку формулювання обвинувачення, визнане судом доведеним, відповідає диспозиції норми кримінального закону, якою встановлено кримінальну відповідальність за вчинені засудженим дії. Вирок суду є законним, обґрунтованим та за своїм змістом відповідає вимогам статей 324, 334 КПК 1960 року.
Вказівка у скарзі засудженого на те, що поза увагою суду залишилася присутність на місці ще однієї особи, є безпідставною. Як видно з обвинувачення, визнаного судом доведеним, судом встановлено, що злочини стосовно ОСОБА_6 вчинені за попередньою змовою групою осіб за участю ОСОБА_2, ОСОБА_1,ОСОБА_4 та іншої невстановленої особи, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження у зв`язку з розшуком.
Судом установлено та детально викладено у вироку обставини, за яких ОСОБА_2, ОСОБА_5 й ОСОБА_4 за попередньою змовою групою осіб було вчинено розбійний напад та вбивство ОСОБА_6 . При цьому зазначено, яку саме роль при цьому виконував кожен із засуджених для досягнення єдиної мети.
Зокрема, як установлено судом, ОСОБА_2 для вчинення злочину надав належні його співмешканці ОСОБА_7 гараж у гаражному кооперативі "Мир" та два автомобілі, одним з яких керував ОСОБА_3, а іншим сам ОСОБА_2, останній доставив до гаража спочатку ОСОБА_4, а потім потерпілого ОСОБА_6 та залишився спостерігати за навколишньою обстановкою на території автогаражного кооперативу під час умисного вбивства потерпілого. Після цього ОСОБА_2 автомобілем доставив ОСОБА_4 до будинку ОСОБА_6 з метою заволодіння майном потерпілого, а сам очікував його в автомобілі. Надалі отримав від ОСОБА_1 та ОСОБА_4 частину майна, викраденого в ОСОБА_6, та зберігав його за місцем свого проживання.
Таким чином, доводи ОСОБА_2 про те, що на час інкримінованих подій він був відсутній на місці вбивства, не свідчать про його непричетність до цього злочину.
Судом апеляційної інстанції перевірялися доводи про те, що обвинувальний висновок у кримінальній справі складено неуповноваженою особою, та визнані неспроможними на таких підставах.
Статтею 223 КПК 1960 року передбачено, що обвинувальний висновок підписує слідчий із зазначенням місця і часу його складання.
Відповідно до ст.114-1 КПК 1960 року начальник слідчого відділу, крім іншого, має право брати участь у провадженні досудового слідства та особисто провадити досудове слідство, користуючись при цьому повноваженнями слідчого.
Отже, те, що обвинувальний висновок складено заступником начальника слідчого відділу, який брав участь під час розслідування кримінальної справи як слідчий, не суперечить вимогам закону.
Апеляційний розгляд кримінальної справи проведено з дотриманням вимог кримінально-процесуального закону. Ухвала відповідає вимогам ст. 377 КПК 1960 року.
Істотних порушень кримінально-процесуального закону, неправильного застосування кримінального закону з огляду на зміст статей 370, 371 КПК 1960 року, які би були безумовними підставами для скасування або зміни вироку суду першої інстанції або ухвали апеляційного суду, судом касаційної інстанції не встановлено.
Керуючись статтями 383, 394, 396, 400-1, 400-2 КПК 1960 року та пунктами 11, 15 розділу ХІ "Перехідні положення" Кримінального процесуального кодексу України, Верховний Суд