Постанова
іменем України
13 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 297/1099/18
провадження № 51-5385км20
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Стороженка С.О.,
суддів Бородія В.М., Єремейчука С.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Нестеренка Ю.Є.,
прокурора Вараниці В.М.,
розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на вирок Берегівського районного суду Закарпатської області від 19 квітня 2019 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014070060000830, щодо
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки смт Міжгір`я Богородчанського району Івано-Франківської області, жительки АДРЕСА_1 ),
обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 190, частинами 2, 4 ст. 358, ч. 1 ст. 362 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Берегівського районного суду Закарпатської області від 19 квітня 2019 року ОСОБА_1 виправдано за відсутністю в її діях складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 190, частинами 2, 4 ст. 358, ч. 1 ст. 362 КК.
Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувалася в тому, що вона 30 травня 2013 року як приватний нотаріус Берегівського нотаріального округу, будучи особою, яка здійснює професійну діяльність, пов`язану з наданням публічних послуг, та відповідно до ст. 3 Закону України "Про нотаріат" фізичною особою, уповноваженою державою на здійснення незалежної професійної нотаріальної діяльності, зокрема щодо посвідчення прав і фактів, які мають юридичне значення, умисно, за попередньою змовою з ОСОБА_2, усупереч вимогам підпунктів 4.2, 4.3 п. 4 глави 1 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, а також ч. 3 ст. 65 Сімейного кодексу України, перебуваючи за місцем здійснення нотаріальної діяльності на АДРЕСА_2, за відсутності згоди співвласника об`єкта нерухомого майна ОСОБА_3, на власному комп`ютері склала договір дарування серії ВТІ 061086, ВТІ 061087 від 30 травня 2013 року земельної ділянки, розташованої на АДРЕСА_3, за кадастровим номером 2120483600:02:000:0245, загальною площею 0,0277 га, в п. 7 якого внесла неправдиві відомості про те, що вказана земельна ділянка є особистою приватною власністю ОСОБА_2, хоча насправді вона була набута у спільну сумісну власність під час перебування у шлюбі останнього та ОСОБА_3 . Так, ця земельна ділянка була ними набута на підставі договору купівлі-продажу від 19 серпня 2009 року № 3031, посвідченого приватним нотаріусом Берегівського районного нотаріального округу Мирончук О.В., під час її придбання ОСОБА_3 надала на це письмову згоду, засвідчену приватним нотаріусом та зареєстровану в реєстрі за № 3030.
Надалі підготовлений ОСОБА_1 примірник договору дарування у приміщенні офісу був підписаний ОСОБА_2 у графі "Дарувальник", а в графі "Обдарований" підписаний сином останнього - ОСОБА_4, та посвідчений власним підписом і відтиском круглої печатки приватного нотаріуса.
Далі приватний нотаріус ОСОБА_1 умисно внесла відповідні фіктивні відомості про зміну власника шляхом відкриття нового розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а саме на своєму робочому комп`ютері під особистим логіном та паролем незаконно, безпідставно здійснила несанкціоновану зміну інформації, яка обробляється в цій автоматизованій системі - внесла дані про зміну власника земельної ділянки, розташованої на АДРЕСА_3, за кадастровим номером 2120483600:02:000:0245, загальною площею 0,0277 га, на ОСОБА_4 .
За пособництвом ОСОБА_1 потерпілу ОСОБА_3 було позбавлено права на Ѕ частину земельної ділянки, розташованої за вищевказаною адресою, ринкова вартість якої станом на 30 травня 2013 року становила 45 702,87 грн, чим спричинено потерпілій шкоду на суму 22 851,44 грн.
Таким чином, орган досудового розслідування кваліфікував вчиненні дії ОСОБА_1 за ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 190 КК як пособництво у придбанні права на майно шляхом обману та зловживання довірою (шахрайство), вчинене за попередньою змовою групою осіб; за ч. 2 ст. 358 КК як складання, видача особою, яка здійснює професійну діяльність, пов`язану з наданням публічних послуг, завідомо підроблених офіційних документів, які посвідчують певні факти, що мають юридичне значення та надають певні права; за ч. 4 ст. 358 КК як використання завідомо підробленого документа, за ч. 1 ст. 362 КК як несанкціонована зміна інформації, яка обробляється в автоматизованих системах, вчинена особою, яка має право доступу до неї.
Івано-Франківський апеляційний суд ухвалою від 23 лютого 2021 року вказаний вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_1 залишив без змін.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати оскаржені судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. На обґрунтування своїх вимог вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій не дали належної оцінки усім зібраним у справі доказам, що призвело до безпідставного виправдання ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих їй кримінальних правопорушень. Вважає, що вирок місцевого суду ухвалено незаконним складом суду, оскільки головуючий у цій справі суддя Гал Л.Л. також постановляв рішення у цивільній справі, предметом розгляду якої була одна і та ж земельна ділянка, що згідно зі ст. 75 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) є обставиною, яка викликає сумнів у його неупередженості. Зазначає, що суд апеляційної інстанції всупереч вимогам ч. 3 ст. 404 КПК залишив без розгляду клопотання прокурора про повторне дослідження доказів. Також вважає, що суд апеляційної інстанції, порушуючи ст. 419 КПК, ретельно не перевірив викладених у його апеляційній скарзі доводів щодо безпідставного виправдання ОСОБА_1, не спростував їх та не навів переконливих мотивів і підстав для залишення без зміни вироку суду першої інстанції.
У запереченнях захисник виправданої ОСОБА_1 - адвокат Горінецький Й.І. просить залишити судові рішення без змін, а касаційну скаргу прокурора без задоволення.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор підтримав касаційну скаргу.
Мотиви Суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Статтею 370 КПК передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, пред`явленого особі й визнаного судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку має бути викладено результати дослідження, аналізу й оцінки доказів у справі, зібраних сторонами обвинувачення та захисту, в тому числі й поданих у судовому засіданні.
Положеннями ст. 62 Конституції України та ст. 17 КПК передбачено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Статтею 92 КПК обов`язок доказування обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, за винятком випадків, визначених ч. 2 цієї статті, покладено на слідчого, прокурора та в установлених цим Кодексом випадках на потерпілого. Тобто саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом, чого в цьому кримінальному провадженні зроблено не було.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що стороною обвинувачення не надано належних та достатніх доказів на підтвердження поза розумним сумнівом винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 190, частинами 2, 4 ст. 358, ч. 1 ст. 362 КК.
Зокрема, суд зробив такі висновки на підставі оцінки показань, наданих у судовому засіданні, виправданої ОСОБА_1, яка заперечувала свою винуватість у вчиненні інкримінованих їй злочинів та стверджувала, що, будучи приватним нотаріусом, посвідчувала договір дарування земельної ділянки між дарувальником ОСОБА_2 та обдарованим - його сином ОСОБА_4 . Під час підготовки правочину запитувала в ОСОБА_2 про згоду його дружини на дарування ним сину земельної ділянки, придбаної у період шлюбу, що підтверджувалось штампом у паспорті та рішенням Берегівського районного суду. Однак ОСОБА_2 наполягав на тому, що земельна ділянка придбана ним у період шлюбу за його особисті кошти і дружина згоди на її купівлю не давала. На підтвердження цього він надав оригінал договору купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки за 2009 рік, посвідчений приватним нотаріусом Мирончук О.В., у якому дійсно не було вказано про те, що його дружина давала згоду на її придбання. Хоча відповідно до п. 44 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України мало бути зазначено про наявність згоди другого подружжя в тексті договору з посиланням на реєстровий номер, за яким ця згода посвідчена, та дату її посвідчення. У поданих ОСОБА_2 державному акті на право власності на земельну ділянку та витязі з технічної документації про нормативну грошову оцінку, а також у Державному земельному кадастрі власником ділянки був указаний саме ОСОБА_2 . Тому за її пропозицією він подав письмову заяву, що земельна ділянка є його особистою приватною власністю, а вона її посвідчила.
Також місцевийсуд узяв до уваги показання свідка ОСОБА_5, яка пояснила, що у 2009 році посвідчувала договір купівлі-продажу земельної ділянки, згідно з яким ОСОБА_2 придбав ділянку в с. Дийда. При цьому вона перевіряла факт перебування сторін у шлюбі, а дружина покупця ОСОБА_3 надавала згоду на придбання її чоловіком вказаної земельної ділянки. У договір купівлі-продажу згоду ОСОБА_3 вона не вписала, що є формальним порушенням п. 44 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Однак нотаріально завірена згода, яка є невід`ємною частиною договору купівлі-продажу, нею посвідчувалася та міститься у відповідному наряді разом з цим договором.
Крім того, суд звернув належну увагу на те, що п. 44 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року № 20/5, на час укладення договору купівлі-продажу від 19 серпня 2009 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2, посвідченого приватним нотаріусом Мирончук О.В., вимагалось зазначати про наявність згоди другого подружжя на укладення такого договору в його тексті з посиланням на реєстровий номер, за яким ця згода посвідчена, та дату її посвідчення, однак нотаріус цього не зробила.
Таким чином, місцевий суд правильно встановив, що надані стороною обвинувачення докази не підтверджують наявності у діях ОСОБА_1 умислу на незаконне позбавлення права потерпілої ОСОБА_3 на Ѕ частини земельної ділянки, а у її діях під час посвідчення договору дарування від 13 травня 2013 року вбачаються ознаки недбалого ставлення до виконання своїх професійних обов`язків. Крім того, під час судового розгляду стороною обвинувачення не доведено, що дії ОСОБА_1 щодо складання, видачі та використання посвідченого договору дарування як завідомо підробленого документа були умисними. Також суд правильно зазначив, що згідно із Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" ОСОБА_1 як приватний нотаріус після посвідчення нею правочину зобов`язана була внести зміни щодо власника земельної ділянки на АДРЕСА_3 .
Тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність у діях ОСОБА_1 складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 190, частинами 2, 4 ст. 358, ч. 1 ст. 362 КК.
Суд апеляційної інстанції визнав безпідставними доводи прокурора про необґрунтованість виправдувального вироку, оскільки за результатами перевірки матеріалів кримінального провадження встановив, що наданими стороною обвинувачення та дослідженими в судовому засіданні доказами не підтверджено винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих їй злочинів.
Під час розгляду кримінального провадження апеляційний суд належним чином перевірив доводи прокурора, проаналізував і дав на них переконливі відповіді. Крім того, виклав аналіз доказів і навів детальні мотиви прийнятого рішення, спростувавши твердження сторони обвинувачення щодо необґрунтованого виправдання ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих їй злочинів та наявності істотних порушень вимог кримінального процесуального закону.
Ухвала апеляційного суду є належно вмотивованою та в повній мірі відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
За наведених обставин суд апеляційної інстанції постановив правильне рішення про обґрунтованість вироку суду першої інстанції та виправдання ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих їй злочинів.
Суд касаційної інстанції вважає правильними висновки судів першої та апеляційної інстанцій стосовно того, що стороною обвинувачення не доведено наявності у діях ОСОБА_1 складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 190, частинами 2, 4 ст. 358, ч. 1 ст. 362 КК.
Доводи прокурора про те, що апеляційний суд усупереч вимогам ч. 3 ст. 404 КПК відмовив у задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів, чим порушив принципи безпосередності дослідження доказів та змагальності сторін, позбавлені підстав.
Положеннями ч. 3 ст. 404 КПК передбачено, що за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судомпершої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
З матеріалів провадження видно, що прокурор заявив клопотання про повторне дослідження доказів, однак апеляційний суд відмовив у його задоволенні, оскільки всі докази судом першої інстанції досліджено повно та відповідно до вимог кримінального процесуального закону. Крім того, повторне дослідження доказів є правом, а не обов`язком суду.
Також є безпідставними твердження прокурора про ухвалення вироку незаконним складом суду.
Зі справи видно, що в судовому засіданні 12 вересня 2018 року прокурор заявив клопотання про відвід головуючого судді Гала Л.Л., посилаючись на те, що останній ухвалював рішення за позовом ОСОБА_3, яка є потерпілою в цьому кримінальному провадженні, до ОСОБА_2, ОСОБА_4 та інших, де предметом розгляду була земельна ділянка, що є об`єктом злочину.
Суддя Берегівського районного суду Закарпатської області ухвалою від 27 вересня 2018 року відмовив у задоволенні вказаного клопотання прокурора у зв`язку з відсутністю обставин, що викликають сумнів у неупередженості судді Гала Л.Л. На обґрунтування свого рішення зазначив, що у клопотанні не наведено належних та підтверджених даних, які свідчили б про наявність підстав для відводу судді, передбачених ст. 75 КПК.
З урахуванням наведеного істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були підставою для скасування оскаржених судових рішень, про що йдеться у касаційній скарзі прокурора, за результатами перевірки кримінального провадження не встановлено. Тому підстав для задоволення касаційної скарги колегія суддів не вбачає.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд