Постанова
іменем України
7 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 281/12/20
провадження № 51-2440км21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Матієк Т.В.,
суддів Марчука О.П., Слинька С.С.,
за участю:
секретаря судового засідання Трутенко А.Ю.,
прокурора Кулаківського К.О.,
захисника (у режимі відеоконференції) Єгорова С.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Єгорова С.О. на вирок Лугинського районного суду Житомирської області від 7 липня 2020 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 11 лютого 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за№ 12019060200000169, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), неодноразово судимого, останній раз 11 травня 2019 року вироком Лугинського районного суду Житомирської області за ч. 1 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, звільненого від відбування покарання на підставі ст. 75 КК з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст.185 КК.
Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені обставини
Вироком Лугинського районного суду Житомирської області від 07 липня 2020 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК, і призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
На підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків до покарання за цим вироком частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Лугинського районного суду Житомирської області від 11 травня 2019 року та остаточно призначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавляння волі на строк 4 роки 5 місяців.
Вирішено питання щодо речових доказів.
За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що 1 листопада 2019 року приблизно о 00:00 він, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів, проник до курнику за адресою: АДРЕСА_2, звідки таємно викрав майно потерпілої ОСОБА_2 на суму 1300 грн, чим спричинив останній шкоду на вказану суму.
Житомирський апеляційний суд ухвалою від 11 лютого 2021 року апеляційну скаргу обвинуваченого залишив без задоволення, а зазначений вирок районного суду щодо ОСОБА_1 - без змін.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник посилається на незаконність і необґрунтованість рішень судів першої та апеляційної інстанцій, просить їх скасувати через істотні порушення кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Зазначає про неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки усупереч ст. 242 КПК матеріали провадження не містять судової експертизи, яка би встановила розмір заподіяної потерпілій матеріальної шкоди. Захисник стверджує про порушення права обвинуваченого на захист, оскільки йому не зрозуміло, яким чином за відсутності захисника суд перевірив, що ОСОБА_1 розуміє зміст фактичних обставин справи і те, що йому зрозумілі наслідки розгляду кримінального провадження у порядку, встановленому ч. 3
ст. 349 КПК, зокрема неможливість оспорювати ці обставини в апеляційному порядку.
Позиції учасників судового провадження
Захисник підтримав подану касаційну скаргу та просив її задовольнити.
Прокурор заперечував проти задоволення вказаної касаційної скарги, вважав рішення судів попередніх інстанцій обґрунтованими та умотивованими.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни касаційним судом судового рішення є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Суд касаційної інстанції не перевіряє судові рішення на предмет неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження, натомість при перегляді судових рішень виходить з фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.
Зі змісту касаційної скарги захисника вбачається, що він, надаючи оцінку доказам, по суті заперечує достовірність окремих із них та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження, тоді як їх перевірка, відповідно до ст. 433 КПК, до повноважень суду касаційної інстанції законом не віднесена.
Висновок суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК, підтверджується доказами, дослідженими судом у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК.
Відповідно до ст. 349 КПК суд має право визначити обсяг доказів, що підлягають дослідженню, та порядок їх дослідження. Як передбачено частиною третьою вказаної статті, суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини справи в апеляційному порядку.
Як убачається з матеріалів справи, при розгляді кримінального провадження в межах висунутого обвинувачення, ОСОБА_1 надав суду показання, повністю визнав себе винуватим у вчиненні злочину, в якому він обвинувачувався, не оспорював обставин його вчинення, як і інші учасники судового провадження, не заперечував проти його розгляду у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК, заявивши, що розуміє зміст цих обставин і його процесуальних прав, роз`яснених судом. Водночас суд переконався у добровільності та істинності його позиції, а також позиції інших учасників судового провадження і роз`яснив, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати фактичні обставини справи в апеляційному порядку.
У судовому засіданні ОСОБА_1 не заявляв, що він не розуміє у чому його обвинувачують, не оспорював суму викраденого майна, не заявляв про залучення йому захисника, а стверджував про розуміння смислового змісту висловлювань, у тому числі зачитаних йому прав.
Вищезазначене підтверджується як журналом судового засідання від 7 липня 2020 року (а.к.п. 89-90), так і записом на технічному носії інформації, на якому зафіксовано судовий процес у суді першої інстанції.
Посилання захисника щодо порушення права ОСОБА_1 на захист
не ґрунтуються на вимогах процесуального закону.
ОСОБА_1 інкриміновано вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК, яке є тяжким злочином, а тому участь захисника відповідно до вимог ст. 52 КПК у цьому кримінальному провадженні не є обов`язковою.
Під час розгляду кримінального провадження в судах першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_1 здійснював захист своїх прав та законних інтересів самостійно і не заявляв про порушення його права на захист.
Лише після постановлення рішення апеляційним судом для представництва інтересів ОСОБА_1 10 квітня 2021 року було залучено захисника (а.к.п. 153).
Отже, реалізуючи своє право на захист, ОСОБА_1 обрав способи захищати свої права та законні інтереси як самостійно, що не заборонено кримінальним процесуальним законом, так і за участю професійного адвоката.
За таких обставин підстав вважати, що були порушені права ОСОБА_1 і що суд розглянув справу з порушенням вимог кримінального процесуального закону, а саме ч. 3 ст. 349 КПК, немає.
З такими висновками судів попередніх інстанцій погоджується Верховний Суд.
За встановлених судом фактичних обставин справи, які не заперечувалися учасниками процесу, дії ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 185 КК кваліфіковано правильно.
Що стосується доводів сторони захисту про те, що по справі не було проведено експертизи для визначення вартості викраденого майна, то колегія суддів вважає їх безпідставними з огляду на таке.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 242 КПК експертиза проводиться експертною установою, експертом або експертами, якщо для з`ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання.
В окремих кримінальних провадженнях для встановлення розміру матеріальних збитків не потрібні наукові, технічні або інші спеціальні знання, а достатньо загальновідомих і загальнодоступних знань для оцінки даних, отриманих за допомогою інших, крім експертизи, джерел доказування.
Як убачається з матеріалів провадження, обвинувачений під час судового провадження не оспорював вартість викраденого майна (курей), у зв`язку з чим докази щодо зазначених обставин судом не досліджувались.
Вирок місцевого суду відповідає положенням статей 370, 374 КПК, а ухвала апеляційного суду є вмотивованою та узгоджується з вимогами ст. 419 КПК.
Інші доводи, викладені в касаційній скарзі, та матеріали кримінального провадження не містять посилань на порушення судами обох інстанцій при розгляді провадження норм кримінального процесуального закону, які би ставили під сумнів обґрунтованість прийнятих рішень.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, касаційну скаргу захисника слід залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд