Постанова суду № 295/11514/14-ц від 13.10.2021 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства...

Постанова

Іменем України

13 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 295/11514/14-ц

провадження № 61-605св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В.,

Ткачука О. С.,

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - публічне акціонерне товариство комерційний банк "Надра", правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю "Девелоп Фінанс",

відповідачі за первісним позовом: ОСОБА_1 (позивач за зустрічним позовом), ОСОБА_2,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 23 листопада 2015 року в складі судді Корицької В. О. та постанову Житомирського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року в складі колегії суддів: Шевчук А. М., Талько О. Б., Коломієць О. С., у справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "Надра" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційний банк "Надра" про визнання недійсним кредитного договору,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2014 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "Надра" (далі - ПАТ КБ "Надра") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості.

Позов мотивовано тим, що 27 червня 2007 року між відкритим акціонерним товариством комерційний банк "Надра" (далі - ВАТ КБ "Надра") та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 192/06-2007, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 120 000,00 дол. США зі сплатою процентів за використання кредитом у розмірі 12,49 % річних, строком до 24 червня 2022 року.

Того ж дня у забезпечення виконання основного зобов`язання між банком та ОСОБА_2 укладений договір поруки, за умовами якого поручитель зобов`язався відповідати перед банком за належне виконання позичальником умов кредитного договору від 27 червня 2007 року № 192/06-2007.

При настанні чергових строків погашення кредиту та сплати процентів позичальник своїх зобов`язань перед банком не виконала, внаслідок чого станом на 11 червня 2014 року утворилася заборгованість у розмірі 108 864,47 дол. США, яка складається із: тіла кредиту в сумі

98 880,79 дол. США, процентів за користування кредитом -

11 983,68 дол. США, а також пені за порушення строку сплати платежу в сумі 19 787,18 грн.

Посилаючись на вищевикладене, ПАТ КБ "Надра" просило стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором від 27 червня 2007 року № 192/06-2007 у розмірі 108 864,47 дол. США та пеню за порушення строку сплати платежу в сумі 19 787,18 грн.

У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до ПАТ КБ "Надра" про визнання недійсним кредитного договору.

Позов мотивований тим, що після підписання кредитного договору від 27 червня 2007 року № 192/06-2007 до моменту отримання коштів у неї відпала необхідність в одержанні кредиту, про що вона повідомила керівника Ужгородської філії банку та вважала, що договір розірваний.

Позивач вказувала, що кредитний договір є неукладеним (відсутня істотна умова договору), оскільки у ньому не зазначено про відкриття банківського (поточного) рахунку.

Посилаючись на те, що без відкриття банківського (поточного) рахунку кредитний договір є безгрошовим зобов`язанням, ОСОБА_1 просила визнати недійсним кредитний договір від 27 червня 2007 року

№ 192/06-2007.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 23 листопада 2015 року позов ПАТ КБ "Надра" задоволено. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ "Надра" заборгованість за кредитним договором від 27 червня 2007 року № 192/06-2007 у розмірі 108 864,47 дол. США, з яких заборгованість за кредитом - 96 880,79 дол. США, відсотки за користування кредитом - 11 983,68 дол. США, а також пеню у розмірі 19 787,18 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання недійсним кредитного договору від 27 червня 2007 року № 192/06-2007, дослідив зібрані у справі докази та виходив із того, що банк виконав свої зобов`язання та надав позичальнику кредитні кошти в сумі 120 000,00 дол. США, а ОСОБА_1 їх отримала, придбала за вказані кошти квартири, передала їх банку в іпотеку та в подальшому виконувала зобов`язання, сплачуючи щомісячні платежі.

Задовольняючи первісний позов ПАТ КБ "Надра", суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 допустила порушення зобов`язання за кредитним договором від 27 червня 2007 року № 192/06-2007, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню в солідарному порядку з позичальника та поручителя ОСОБА_2 .

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Богунського районного суду м. Житомира від 23 листопада 2015 року в частині вирішення позову ПАТ КБ "Надра" скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про часткове задоволення позову. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "Надра" заборгованість за кредитним договором від 27 червня 2007 року № 192/06-2007 у розмірі 97 921,22 дол. США, яка складається з тіла кредиту в розмірі 96 880,79 дол. США та процентів за користування кредитом у розмірі 1 040,43 дол. США. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ "Надра" заборгованість за кредитним договором від 27 червня 2007 року № 192/06-2007, а саме - 4 186,14 дол. США процентів за користування кредитом та 19 787,18 грн пені. В задоволенні іншої частини позовних вимог ПАТ КБ "Надра" відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В іншій частині рішення залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні зустрічного позову, вважаючи, що до таких висновків місцевий суд дійшов на підставі всебічного і повного з`ясування обставин справи, дотримуючись принципу змагальності сторін.

Скасовуючи рішення місцевого суду в частині вирішення первісного позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що за умовами договору поруки 27 червня 2007 року обсяг відповідальності поручителя не перевищує 120 000,00 грн.

Обчислюючи розмір заборгованості відповідачів за кредитним договором, апеляційний суд навів розрахунок заборгованості по процентах за користування кредитом за останні шість місяців.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У січні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 23 листопада 2015 року та на постанову Житомирського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та направити справу до суду першої інстанції на новий розгляд.

Ухвалою Верховного Суду від 11 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Богунського районного суду м. Житомира.

У березні 2020 року справа № 295/11514/14-ц передана до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій не врахували, що банк не виконав ухвали суду про витребування доказів, які ОСОБА_1 мала намір використати для доведення своїх заперечень і вимог за зустрічним позовом. Суди не перевірили розрахунок заборгованості, зокрема, щодо строку позовної давності за кожним окремим платежем. Суд апеляційної інстанції не звернув увагу, що ОСОБА_1 вказувала на те, що не отримувала кредитні кошти у валюті. Банківський рахунок для обліку наданих кредитів на ім`я ОСОБА_1 не був відкритий, що унеможливлює здійснення касових операцій із видачі кредиту та його сплати.

Доводи інших учасників справи

Відзив ТОВ "Девелоп Фінанс" мотивований тим, що ОСОБА_1 не надала належних доказів неотримання нею кредитних коштів, а її заперечення ґрунтуються виключно на невиконанні банком нормативів НБУ щодо оформлення, видачі, приймання у подальшому грошових коштів за кредитним договором, веденні кредитної справи та відсутності відкриття поточного рахунку фізичної особи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 27 червня 2007 року між ВАТ КБ "Надра" та

ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 192/06-2007, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 120 000,00 дол. США зі сплатою процентів за використання кредитом у розмірі 12,49 % річних, строком до 24 червня 2022 року (а. с. 7-8, т. 1).

Цільове використання кредиту - проведення розрахунків по придбанню приватної житлової квартири АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_3, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; проведення розрахунків по придбанню приватної житлової квартири АДРЕСА_3, яка належить ОСОБА_4, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; витрати страхувальника (позичальника) по договору страхування нерухомого майна, визначеного у пункті 2.1 цього договору; витрати, пов`язані з оформленням кредиту (пункт 1.2 кредитного договору).

Сторони, керуючись статтею 259 ЦК України, дійшли згоди збільшити строк позовної давності до 10 років (пункт 6. 4. кредитного договору).

У разі прострочення позичальником строку сплати мінімально необхідного платежу по погашенню кредиту, визначеного у підпункті 3.3.3 цього договору, а також у випадку прострочення строку виконання зобов`язань позичальника щодо повернення кредиту, сплати всіх нарахованих відсотків, комісії та можливих штрафних санкцій у строк, визначений у пункті 4.3.5 цього договору, позичальник сплачує банку пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ України, що діяла на час виникнення заборгованості від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення (пункт 5.1. кредитного договору).

Згідно з пунктом 1.1. договору поруки від 27 червня 2007 року поручитель поручається перед кредитором за належне виконання ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань, що витікають із кредитного договору від 27 червня 2007 року № 192/06-2007, у тому числі повернути до 24 червня 2022 року кредит у сумі 120 000,00 грн, сплатити відсотки за користування кредитними коштами, сплатити інші платежі, передбачені кредитним договором, та сплатити можливі штрафні санкції (штраф, пеня).

В якості забезпечення виконання позичальником своїх зобов`язань щодо погашення кредиту, сплати відсотків та інших платежів, передбачених цим договором, можливих штрафних санкцій, позичальник (майновий поручитель) укладає з банком договір іпотеки предметом якого є : приватна житлова квартира АДРЕСА_4, та приватна житлова квартира АДРЕСА_5 (пункт 2.1 кредитного договору від 27 червня 2007 року № 192/06-2007).

27 червня 2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4, посвідчений нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу (а. с. 17-18, т. 3).

27 червня 2007 року між ОСОБА_5, яка діяла від імені ОСОБА_4, та ОСОБА_1 укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_5, посвідчений нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу (а. с. 22-23, т. 3).

27 червня 2007 року між ВАТ КБ "Надра" та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки, за умовами якого банку в іпотеку передано дві квартири:

АДРЕСА_1 та АДРЕСА_5 (а. с. 134-137, т. 2).

26 червня 2014 року ПАТ КБ "Надра" надіслало ОСОБА_1 та ОСОБА_2 претензію, у якій вказувало, що станом на 11 червня 2014 року заборгованість за кредитним договором від 27 червня 2007 року № 192/06-2007 становить 110 565,69 дол. США, яка підлягає сплаті протягом десяти днів із дня отримання цього листа (а. с. 3, т. 1).

З наданого банком розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 11 червня 2014 року заборгованість за кредитним договором від 27 червня 2007 року № 192/06-2007 становить 110 565,69 дол. США та складається із: тіла кредиту в сумі 98 880,79 дол. США, процентів за користування кредитом за період із 27 липня 2007 року до 01 червня 2014 року - 11 983,68 дол. США, а також пені за порушення строку сплати платежу за період із

11 червня 2013 року до 10 червня 2014 року в сумі 19 787,18 грн (а. с. 4-6,

т. 1).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).

За змістом частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується

надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

Відповідно до статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

За змістом частини першої, другої статті 554 ЦК України уразі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою. Боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором

є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України та відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Відповідно до частин першої-другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 12 червня 2019 року в справі № 2-6315/11 (провадження № 61-23326св18) зроблено висновок, що "невід`ємною складовою правильної правової кваліфікації судами спірних договірних відносин є визначення правової природи договору, який є основою їх виникнення. Виходячи зі змісту статті 640 ЦК України, залежно від моменту виникнення цивільних прав і обов`язків у сторін договору, законодавець розрізняє договори консенсуальні і реальні. Консенсуальний договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Щодо реальних договорів, для укладення яких, крім згоди сторін, вимагається передання майна або вчинення іншої дії, частина друга статті 640 ЦК України передбачає правило, за яким договір вважається укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України кредитний договір - це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовʼязується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір за своєю юридичною природою є консенсуальним".

У постанові Верховного Суду від 07 квітня 2021 року в справі

№ 301/1310/16-ц (провадження № 61-14792св19) зроблено висновок про те, що при укладенні кредитного договору сторони погодили усі істотні умови договору, що стверджується підписом позичальника у кредитному договорі і ним ця обставина не заперечується; укладення кредитного договору не оспорюється; мало місце погашення кредиту; відповідач до правоохоронних органів щодо вчинення шахрайських дій щодо отримання кредитних коштів не звертався, а тому апеляційний суд обґрунтовано відхилив доводи апеляційної скарги позичальника, що кошти по кредитному договору ним не отримувалися".

У справі, що переглядається, встановлено, що відповідно до пункту 1.2 кредитного договору 27 червня 2007 року № 192/06-2007 цільовим використанням кредиту є проведення розрахунків за придбання приватних житлових квартир АДРЕСА_1 та АДРЕСА_5 .

На підставі договорів купівлі-продажу від 27 червня 2007 року ОСОБА_1 придбала вищевказані квартири, які є предметом цільового використання кредиту (а. с. 17-18, 22-23, т. 3).

Умовами кредитного договору (пункт 2.1) передбачено, що в якості забезпечення виконання позичальником своїх зобов`язань щодо погашення кредиту, сплати відсотків та інших платежів, передбачених цим договором, можливих штрафних санкцій, позичальник (майновий поручитель) укладає з банком договір іпотеки квартир АДРЕСА_1 та АДРЕСА_5 .

27 червня 2007 року на підставі договору іпотеки ОСОБА_1 передала в іпотеку квартири: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_5 (а. с. 134-137, т. 2).

З наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором від 27 червня 2007 року № 192/06-2007 судами встановлено, що позичальник частково сплачувала заборгованість за кредитним договором, а саме - 23 119,21 дол. США основного боргу та 82 192,33 дол. США заборгованості зі сплати відсотків (а. с. 4-6, т. 1).

Вказані дії свідчать про визнання ОСОБА_1 боргу за кредитним договором.

Таким чином, враховуючи, що при укладенні кредитного договору від 27 червня 2007 року № 192/06-2007 сторони погодили усі істотні умови договору, що підтверджується підписом ОСОБА_1 у кредитному договорі, факт підписання кредитного договору останньою не заперечується, отримані кредитні кошти були спрямовані на купівлю квартир АДРЕСА_1 та АДРЕСА_5, позичальник взяті на себе зобов`язання за кредитним договором виконувала, Верховний Суд погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій у частині відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання недійсним кредитного договору від 27 червня 2007 року № 192/06-2007.

Аналіз доводів та мотивування касаційної скарги ОСОБА_1 у частині оскарження судових рішень щодо часткового задоволення первісних позовних вимог ПАТ КБ "Надра" про стягнення заборгованості за кредитним договором свідчить про те, що ОСОБА_1 заперечує сам факт надання банком кредитних коштів, оскільки позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження видачі готівки чи перерахування коштів на поточний рахунок, а також суди не перевірили розрахунок заборгованості, зокрема, щодо строку позовної давності за кожним окремим платежем, не дослідили докази у справі, зокрема, первинні касові та бухгалтерські документи про відкриття поточного рахунку, видачу готівки.

Разом із тим, вказані доводи були предметом дослідження апеляційним судом та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом апеляційної інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Ураховуючи, що позичальник взяті на себе зобов`язання за кредитним договором виконувала, частково сплачувала заборгованість за кредитним договором (23 119,21 дол. США основного боргу та 82 192,33 дол. США заборгованості зі сплати відсотків), тобто визнавала наявність між нею і банком зобов`язань за кредитним договором, а тому суди правомірно відхилили доводи ОСОБА_1 стосовно неотримання нею кредиту.

Доводи касаційної скарги зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, що у силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації").

Таким чином, Верховний Суд є судом права, а не судом фактів, позбавлений можливості самостійно встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку.

Доводи касаційної скарги, спрямовані на оскарження судових рішень у частині вирішення питання про солідарне стягнення заборгованості з поручителя, не заслуговують на увагу з огляду на наступне.

Задовольняючи частково позовні вимоги ПАТ КБ "Надра", суд апеляційної інстанції вважав за необхідне стягнути з позичальника тіло кредиту у сумі 96 880,79 дол. США та проценти за користування кредитом у сумі

1 040,43 дол. США, а із позичальника та поручителя солідарно - проценти за користування кредитом у сумі 4 186,14 дол. США та пеню у сумі

19 787,18 грн.

При цьому суд апеляційної інстанції виходив із того, що за умовами договору поруки 27 червня 2007 року обсяг відповідальності поручителя не перевищує 120 000,00 грн.

Обчислюючи розмір заборгованості поручителя за кредитним договором, апеляційний суд навів розрахунок заборгованості по процентах за користування кредитом за останні шість місяців.

Поручитель ОСОБА_2 у випадку незгоди із вказаним судовим рішенням не позбавлений можливості оскарження його в касаційному порядку, проте не скористався своїм процесуальним правом на звернення до суду та оскарження постанови Житомирського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року, якою, зокрема, вирішено питання про стягнення з нього та позичальника солідарно процентів за користування кредитом у сумі

4 186,14 дол. США та пені у сумі 19 787,18 грн.

Матеріали справи та касаційного провадження не містять відомостей про наявність права ОСОБА_1 представляти інтереси поручителя

ОСОБА_2, а тому доводи касаційної скарги щодо правовідносин, які виникли на підставі договору поруки між ПАТ КБ "Надра" та ОСОБА_2, є безпідставними.

Наведені в касаційній скарзі доводи загалом аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на докази, що були предметом дослідження й оцінки судами, та спрямовані на переоцінку доказів у справі, не спростовують висновків суду першої інстанції у нескасованій частині та суду апеляційної інстанції, не дають підстав вважати, що судами неправильно застосовано норми матеріального права або допущено порушення норм процесуального права, які б могли бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків суду першої інстанції у не скасованій частині та суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, судові процедури повинні бути справедливі для всіх учасників процесу, що відповідає положенням статті 6 Конвенції, а тому колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції у нескасованій частині та постанову апеляційного суду - без змін.

................

Перейти до повного тексту