Постанова
Іменем України
13 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 664/3076/19
провадження № 61-7315св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука О. С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Державне підприємство "Адміністрація морських портів України",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" на рішення Цюрупинського районного суду Херсонської області від 26 січня 2021 року у складі судді Сіденко С. І. та постанову Херсонського апеляційного суду від 06 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Чорної Т. Г., Пузанової Л. В., Склярської І. В.
у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 у жовтні 2019 року звернувся до суду з позовом з вищевказаним позовом, який уточнив у процесі та остаточно просив:
- скасувати пункт 1 наказу Херсонської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" від 24 вересня 2019 року № 569-К/26 "Про внесення змін до штатного розпису філії", а саме виключити з 26 листопада 2019 року із штатного розпису флоту (портового) посаду змінний механік (судновий) - старший шкіпер;
- скасувати наказ від 26 листопада 2019 року № 728-к про припинення трудового договору (контракту), яким його звільнено з посади змінний механік (судновий) - старший шкіпер згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України (у зв`язку із скороченням штатів);
- поновити його на посаді змінний механік (судновий) - старший шкіпер;
- стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу;
- стягнути з відповідача на його користь компенсацію за моральну шкоду в розмірі 10 000 грн.
Зазначений позов ОСОБА_1 мотивував тим, що за переводом з Державного підприємства "Херсонський морський торгівельний порт" він з 13 червня 2013 року зарахований змінним механіком (судновим) - старшим шкіпером нафтоналивного несамохідного судна "ННС Механік Воробйов".
Його 25 вересня 2020 року ознайомлено з наказом № 569-к/26 від 24 вересня 2020 року "Про внесення змін до штатного розпису філії", згідно з яким у зв`язку зі змінами в організації праці та виробництва, з метою упорядкування штатного розпису філії відповідно до затвердженої організаційної структури та у часткову зміну штатного розпису філії виключити з 26 листопада 2020 року зі штатного розпису флоту (портового) посаду змінного механіка (судового) - старшого шкіпера (пункт 1 наказу).
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Цюрупинський районний суд Херсонської області рішенням від 26 січня 2021 року позов задовольнив частково.
Визнав незаконним та скасував наказ від 26 листопада 2019 року № 728-к "Про припинення трудового договору (контракту)", яким ОСОБА_1 звільнено з посади змінний механік (судновий) - старший шкіпер згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України (у зв`язку із скороченням штатів).
Поновив ОСОБА_1 на посаді змінний механік (судновий) - старший шкіпер нафтоналивного несамохідного судна ННС "Механік Воробйов".
Стягнув з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27 листопада 2019 року до 26 січня 2021 року в сумі 211 343,53 грн.
Стягнув з відповідача на користь ОСОБА_1 компенсацію за завдану моральну шкоду у розмірі 10 000 грн.
Стягнув з позивача на користь держави суму недоплаченого судового збору в розмірі 768,40 грн, що складає різницю між сплатою судового збору при подачі первісної позовної заяви та уточненої позовної заяви.
У задоволенні решти вимог відмовив за необґрунтованістю.
Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць допустив до негайного виконання.
Місцевий суд рішення мотивував тим, що відповідачем не надано документів на підтвердження того, що зміна організаційної структури та штатного розпису підприємства відбулась за погодженням з профспілковою організацією та головою підприємства відповідно до пункту 5.6 Положення про Херсонську філію ДП "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Херсонського морського порту), тому у суду немає доказів законності проведення змін в організації та штатному розписі підприємства, які потягли подальше звільнення позивача. Також немає підтвердження законності звільнення позивача з новоствореної посади, оскільки фактично він не був на цю посаду переведений. Адже згідно записів в трудовій книжці ОСОБА_1 призначений на посаду змінного механіка старшого шкіпера нафтоналивного несамохідного судна "ННС Механік Воробйов", а звільнений з посади змінного механіка (суднового) старшого шкіпера флоту портового. Будь-яких належних і допустимих доказів, які б спростовували встановлені судом обставини, суду надано не було, тому звільнення позивача було проведено з порушенням норм трудового законодавства.
Наказом від 24 вересня 2019 року № 569-К/26 виведено посаду, на яку позивач фактично не був переведений, але на підставі цього наказу було проведено попередження та його подальше звільнення.
Враховуючи незаконність звільнення позивача з раніше займаної посади та необхідність поновлення його на роботі, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27 листопада 2019 року по дату ухвалення судового рішення.
ОСОБА_1 внаслідок його незаконного звільнення (порушення права на працю) завдано моральну шкоду, тобто він отримав душевні страждання через те, що відповідач позбавив його роботи і заробітної плати - як джерела для існування, трудового стажу та, в майбутньому, достатньої пенсії, що завдало йому душевних хвилювань та страждань.
Місцевий суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги щодо скасування пункту 1 наказу Херсонської філії ДП "Адміністрація морських портів України" від 24 вересня 2019 року № 569-К/26 про внесення змін до штатного розпису в частині виключення з 26 листопада 2019 року зі штатного розпису флоту (портового) посади змінного механіка (судового) - старшого шкіпера не підлягають задоволенню, оскільки цим наказом виведено посаду, на яку позивач фактично не був переведений, але на підставі цього наказу було проведено попередження та його подальше звільнення, тому підлягає скасуванню незаконний наказ про звільнення, а не підстава до нього.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано документів на підтвердження понесених витрат.
Рішення місцевого суду оскаржувалося в апеляційному порядку тільки в частині задоволених позовних вимог, тому і переглядалося апеляційним судом тільки в цій частині.
Херсонський апеляційний суд постановою від 06 квітня 2021 року апеляційну скаргу ДП "Адміністрація морських портів України" залишив без задоволення, а рішення Цюрупинського районного суду Херсонської області від 26 січня 2021 року залишив без змін.
Постанову апеляційний суд мотивував тим, що суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, правильно встановив характер правовідносин сторін, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову щодо відновлення порушених прав позивача у обраний ним спосіб. Висновки суду в оскаржуваній частині підтверджені належними, дослідженими в судовому засіданні доказами, яким суд дав оцінку відповідно до положень ЦПК України, та відповідають нормам матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ДП "Адміністрація морських портів України" у травні 2021 року подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Цюрупинського районного суду Херсонської області від 26 січня 2021 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 06 квітня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано висновки Верховного Суду, висловлені у постановах від 09 липня 2020 року у справі № 922/404/19, від 10 грудня 2019 року у справі № 923/1061/18, від 19 грудня 2019 року у справі № 925/185/19, від 23 січня 2020 року № 925/186/19 щодо збільшення або зменшення розміру позовних вимог та заборони під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені у тексті позовної заяви.
Також суди залишили поза увагою постанову Верховного Суду України від 01 липня 2015 року № 6-703цс15 щодо перевірки рішень профспілкового органу про відмову у наданні згоди на розірвання трудового договору, постанову Верховного Суду від 28 листопада 2018 року № 761/11472/15-ц, якою визначено, що вимога про відшкодування моральної шкоди, визначена у грошовому вимірі, є майновою вимогою, тому судовий збір підлягає стягненню, як за вимогу майнового характеру та постанову від 03 лютого 2021 року у справі № 761/22110/18 щодо порядку застосування статті 42 КЗпП України.
На порушення норм процесуального права, апеляційний суд не надав жодної правової оцінки аргументам апеляційної скарги та не зазначив мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного в апеляційній скарзі.
Висновки судів попередніх інстанцій щодо порушення порядку переміщення не ґрунтуються на належних доказах та спираються лише на припущеннях.
Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 15 червня 2021 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Цюрупинського районного суду Херсонської області.
Справа № 664/3076/19 надійшла до Верховного Суду 24 червня 2021 року.
Верховний Суд ухвалою від 29 вересня 2021 року справу призначив до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 з 13 червня 2013 року зарахований до Херсонської філії ДП "Адміністрація морських портів України (адміністрація Херсонського морського порту) змінним механіком (судновим) - старшим шкіпером нафтоналивного несамохідного судна "ННС Механік Воробйов".
Згідно з пунктом 1 наказу № 568-К/26 від 24 вересня 2019 року "Про внесення змін до штатного розпису філії" у зв`язку з проведенням реструктуризації у філії, з метою упорядкування штатного розпису філії відповідно до затвердженої структури та у часткову зміну штатного розпису філії відповідач вводить з 25 вересня 2019 року посаду змінного механіка - старшого шкіпера флоту портового на ставку 1,0 одиниця, пунктом 2 цього наказу виводить з 25 вересня 2019 року зі складу флоту портового нафтоналивне несамохідне судно "ННС Механік Воробйов" (без особового складу) та включає з 25 вересня 2019 року вказане судно до складу караванної вахти комплексу з обслуговування портових операцій (без особового складу). Пунктом 3 цього ж наказу відповідач наказує сектору кадрової роботи попередити працівників судна про переміщення до складу флоту портового відповідно до статті 32 КЗпП України.
Вказаний наказ не містить відміток про ознайомлення з ним позивача, а також не надано документів, що підтверджують факт попередження ОСОБА_1 про переміщення його з особового складу судна до складу флоту портового. Документів (наказів, розпоряджень, записів в трудовій книжці), що підтверджують переведення ОСОБА_1 на посаду змінного механіка - старшого шкіпера флоту портового не надано.
В подальшому наказом № 569-к від 24 вересня 2019 року "Про внесення змін до штатного розпису філії" у зв`язку зі змінами в організації праці та виробництва, з метою упорядкування штатного розпису філії відповідно до затвердженої організаційної структури та у часткову зміну штатного розпису філії відповідач виключає зі штату з 26 листопада 2019 року нововведену посаду змінного механіка - старшого шкіпера флоту портового зі ставкою 1,0 одиниці та на підставі цього ж наказу попереджає позивача про майбутнє вивільнення з 26 листопада 2019 року.
Відповідачем не надано суду наказу про переведення позивача на введену посаду, а судами встановлено, що відповідач 24 вересня 2019 року включив з 25 вересня 2019 року посаду "змінний механік (судновий ) - старший помічник капітана флоту портового" 1,0 одиниця і з 26 листопада 2019 року виключив цю ж посаду. Тобто позивача попереджають про скорочення створеної посади, на яку він не переведений фактично.
Отже, позивача не було повідомлено про зміну істотних умов праці на підставі статті 32 КЗпП України, яка передбачає припинення трудового договору за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України, а фактично звільнили у зв`язку з скороченням чисельності штату та працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Первинна профспілкова організація Херсонського морського торгового порту 25 листопада 2019 року розглянула подання адміністрації Херсонської філії ДП "Адміністрація морських портів України" про звільнення ОСОБА_1 з посади змінного механіка (суднового) - старшого шкіпера флоту портового з 26 листопада 2019 року, у зв`язку із скороченням штатів на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Згідно з витягом з протоколу засідання профкому Херсонського морського торгового порту № 116 від 25 листопада 2019 року згоди на звільнення позивача профспілковою організацією не надано з наступних підстав: в протоколі зазначено, що ОСОБА_1 працює змінним механіком (судновим) - старшим шкіпером нафтоналивного несамохідного судна "ННС Механік Воробйов" (при цьому скорочується посада змінного механіка (суднового) - старшого шкіпера флоту портового).
Крім того напередодні скорочення посади було введено посаду з аналогічними посадовими обов`язками, що в майбутньому порушило б право ОСОБА_1 на працевлаштування. Встановлено, що відповідач своїм наказом від 19 вересня 2019 року № 549-к/26 "Про внесення змін до штатного розпису караванної вахти комплексу з обслуговування портових операцій" включає з 20 вересня 2019 року посаду "старший механік (судновий ) - змінний помічник капітана" 1,0 одиниця у зв`язку з виробничою необхідністю, збільшенням та перерозподілом посадових обов`язків і приймає на роботу "виконуючим обов`язки" ОСОБА_2 .
Згідно з листом, направленим відповідачем на адресу голови первинної профспілкової організації Херсонського морського торгового порту від 23 серпня 2019 року, судами встановлено, що з 27 листопада 2019 року на підприємстві заплановано вивільнення зі штатного розпису філії 88,0 одиниць працівників. Відміток про отримання вказаного листа профспілковою організацією або резолюцій голови профспілкової організації лист не містить.
Також відповідачем не надано документів, що підтверджують погодження профспілковою організацією запланованого з 27 листопада 2019 року виключення 88,0 одиниць посад зі штатного розпису.
Листом визначено дату вивільнення працівників з 27 листопада 2019 року (натомість позивач 26 листопада 2019 року вже був звільнений з посади).
Маючи з серпня повідомлення про вивільнення 88,0 одиниць працівників, відповідач вводить посаду старшого механіка (суднового) - змінного помічника капітана з аналогічними посадовими обов`язками, як у позивача (на яку призначений ОСОБА_2 ). Тобто первинна профспілкова організація звертала увагу роботодавця, що введення нової посади і прийняття на роботу іншого працівника напередодні скорочення 88 одиниць посад, серед яких і посада позивача з аналогічними посадовими обов`язками, порушує в майбутньому право позивача на працевлаштування, оскільки введення посади свідчить про відсутність необхідності скорочення посади з аналогічними посадовими обов`язками, а в подальшому позбавляє позивача права зайняти вакантну посаду після скорочення.
Згідно з розпорядженням від 19 вересня 2019 року № 553-к ОСОБА_2 прийнятий на посаду "виконуючого обов`язки".
Тобто наявні підстави вважати, що всі дії відповідача (роботодавця) щодо введення та виведення посад 19 та 24 вересня 2019 року не були проведені з підстав виробничої необхідності, а були створені штучно з метою звільнення ОСОБА_1, що і викладено як підстава для відмови профспілкової організації у звільненні позивача і зазначено у витягу з протоколу первинної профспілкової організації № 116 від 25 листопада 2019 року.
Позивач з 26 листопада 2019 року звільнений з посади змінного механіка (суднового) - старшого шкіпера флоту портового відповідно до наказу № 728-к від 26 листопада 2019 року без згоди первинної профспілкової організації.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Частиною другою статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації (частини перша, третя статті 49-2 КЗпП України).
Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.
Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника. Реалізація зазначеного обов`язку повинна відбуватися з урахуванням принципу рівності трудових прав громадян і не може бути обумовлена виключно розсудом роботодавця.
Згідно з частиною першою статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених, зокрема пунктом 4статті 40 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.
Тобто до порядку застосування дисциплінарного стягнення встановлені такі обов`язкові вимоги: виявлення дисциплінарного проступку; отримання від порушника письмового пояснення; додержання строків накладення дисциплінарного стягнення - один місяць із дня виявлення дисциплінарного проступку і шість місяців із дня його вчинення працівником; видання власником наказу чи розпорядження про застосування дисциплінарного стягнення; доведення наказу (розпорядження) під розписку до відома працівника.
Отже системний аналіз указаних норм закону дозволяє зробити висновок, що попередня згода чи незгода на звільнення працівника, який є членом профспілкової організації або його керівником, з боку профспілкової організації є засобом захисту прав працівника, і це право на захист не може бути обмежено.
Аналогічна позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 01 жовтня 2013 року у справі № 21-319а13 та від 25 березня 2014 року у справі № 21-44а14.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог, дійшов обґрунтованого висновку про те, що звільнення позивача відбулося з порушенням норм трудового законодавства, оскільки відсутні докази законності проведення змін в організації та штатному розписі підприємства, які потягли подальше звільнення позивача, а також докази на підтвердження законності звільнення позивача з новоствореної посади, оскільки фактично він не був на цю посаду переведений.
Встановивши, що ОСОБА_1 є членом первинної профспілкової організації Херсонського морського торгового порту, суди попередніх інстанцій дали належну оцінку рішенню профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення позивача та правильно виходили з того, що воно відповідає критеріям обґрунтованості у розумінні частини сьомої статті 43 КЗпП України та частини шостої статті 39 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності".
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Розмір такого стягнення слід обчислювати відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, виходячи із середньоденного заробітку позивача за два останні місяці роботи до звільнення, помноженого на кількість робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. При цьому середньоденна заробітна плата обчислюється діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів.
Також обґрунтованим є висновок місцевого суду, з яким погодився апеляційний суд про те, що звільнення позивача відбулося з порушенням його трудових прав та вимог закону, що відповідно до статті 235 КЗпП України є підставою для поновлення його на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Відповідно до частини першої статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
За частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Для настання цивільно-правової відповідальності необхідна наявність наступних елементів: протиправність дій, винність дій особи, яка завдала шкоди, наявність шкоди, причинно-наслідковий зв`язок між винними діями та наслідками, що настали.
Під моральною шкодою слід розуміти витрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Крім того, згідно з частиною першою, пунктом 2 частини другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої.
Вирішуючи питання щодо відшкодування моральної шкоди, суд повинен з`ясувати чим підтверджується факт завдання моральних страждань, або втрат немайнового характеру, за яких обставин вони завдані, в якій грошовій сумі позивач оцінює завдану йому шкоду та з чого він при цьому виходить.
Встановивши, що ОСОБА_1 внаслідок його незаконного звільнення (порушення права на працю) завдано моральної шкоди, яка виразилася у душевних стражданнях через позбавлення його роботи і заробітної плати як джерела для існування, трудового стажу, та в майбутньому достойної пенсії, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, врахувавши характерта обсяг завданих позивачу моральних страждань, взявши до уваги вимоги розумності, виваженості та справедливості, дійшов обґрунтованого висновку, що визначений ним розмір відшкодування відповідатиме інтересам позивача.
Доводи касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій не враховано висновки Верховного Суду, висловлені у постановах від 09 липня 2020 року у справі № 922/404/19, від 10 грудня 2019 року у справі № 923/1061/18, від 19 грудня 2019 року у справі № 925/185/19, від 23 січня 2020 року № 925/186/19 щодо збільшення або зменшення розміру позовних вимог та заборони під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені у тексті позовної заяви, не заслуговують на увагу, з огляду на таке.
За змістом статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини. У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору.
Отже, позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовної якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.
Статтею 49 ЦПК України визначено процесуальні права та обов`язки сторін.
Частиною другою статті 49 ЦПК України передбачено, що крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу: 1) позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу; 2) позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження; 3) відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом. Частиною третьої даної статті визначено, що До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.
Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру.
Позовні вимоги у збільшеній його частині пов`язані як з предметом, так і з підставами позову в первісній редакції.
Заява про збільшення розміру позовних вимог не є фактично поданням окремого позову з іншим предметом та підставами позову, оскільки наказ від 24 вересня 2019 року № 569-К/26, який позивач просив скасувати у первісній позовній заяві, слугував підставою для звільнення ОСОБА_1, тому не відбулося зміни предмета та підстав позову.
Аргументи касаційної скарги про те, що суди залишили поза увагою постанову Верховного Суду України від 01 липня 2015 року № 6-703цс15 щодо перевірки рішень профспілкового органу про відмову у наданні згоди на розірвання трудового договору є безпідставними, оскільки відмова профспілки надати згоду на звільнення позивача належним чином аргументована та містить посилання на правове обґрунтування незаконного звільнення працівника, що відповідає положенням частини сьомої статті 43 КЗпП України та частини шостої статті 39 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності".
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій в частині вирішення позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.