Постанова
Іменем України
11 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 761/43002/19-ц
провадження № 61-6485св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Акціонерне товариство "Альфа-Банк",
третя особа - державний реєстратор Комунального підприємства "Центр розвитку та інвестицій Васильківського району" Попова Олександра Валеріївна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Альфа-Банк" на постанову Київського апеляційного суду від 18 березня 2021 року у складі колегії суддів: Мережко М. В., Верланова С. М., Савченка С. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів попередніх інстанцій
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Акціонерного товариства "Альфа-Банк" (далі - АТ "Альфа-Банк"), третя особа - державний реєстратор Комунального підприємства "Центр розвитку та інвестицій Васильківського району" Попова О. В. (далі - державний реєстратор Попова О. В.), про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора.
Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що 26 червня 2007 року між нею та АТ "Укрсоцбанк" укладений кредитний договір № 39.29-50/819к. За умовами договору вона отримала кредит у розмірі 216 901,00 дол. США строком до 26 червня 2030 року. Крім того, 26 червня 2007 року укладений договір іпотеки № 39.29-50/498і, в якості забезпечення виконання умов договору кредиту. Предметом іпотеки є незакінчена будівництвом двокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1 .
12 жовтня 2009 року внесені зміни до договору іпотеки, де предметом іпотеки визначена квартира за адресою: АДРЕСА_3 . Право власності на квартиру зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва від 12 червня 2009 року № НОМЕР_1.
Із позовної заяви АТ "Укрсоцбанк" до неї про усунення перешкод у здійсненні права користування майном, стало відомо, що ПАТ "Укрсоцбанк" зареєстрував право на квартиру шляхом внесення запису про право власності до Державного реєстру майнових прав 03 травня 2018 року. Підставою виникнення зазначено договір іпотеки, рекомендоване поштове відправлення від 14 вересня 2017 року.
Вважає, що рішення державного реєстратора Попової О. В. є протиправним, таким, що здійснено з порушенням законодавства, а тому підлягає скасуванню.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 14 серпня 2017 року, у справі за позовом ПАТ "Укрсоцбанк" до неї про звернення стягнення на предмет іпотеки, встановлено, що строк виконання зобов`язання є таким, що настав 26 жовтня 2011 року та саме з цього моменту у позивача виникло право на звернення до суду за захистом своїх прав.
Проте відповідач звернув стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку лише 03 травня 2018 року, тобто більше ніж через шість років після настання строку повернення кредиту. Строк позовної давності за основним зобов`язанням сплинув 26 жовтня 2014 року, іпотека ж припиняється у разі припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору. Крім того, відповідачем порушено вимоги Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", оскільки квартира використовувалась нею як постійне місце проживання, у її власності не перебувало інше майно, а загальна площа майна не перевищує 140 кв. м. Зазначені обставини унеможливлювали реєстрацію нерухомого майна за іпотекодержателем без згоди іпотекодавця. Крім того, вона не отримувала вимоги від банку про усунення порушень, що також унеможливлювало здійснення реєстрації права за новим власником.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просилавизнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Попової О. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 40911049 від 03 травня 2018 року про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_3, за ПАТ "Укрсоцбанк", номер запису про право власності: 25977260.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 09 вересня 2020 року в складі судді Юзькової О. Л., у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що реєстрація права власності на предмет іпотеки відбулась без згоди власника, за наявності заборони, встановленої Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".
Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а сформулювала висновок про те, що рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію, тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності (частина друга статті 26 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").
Постановою Київського апеляційного суду від 18 березня 2021 року рішення суду першої інстанції скасовано, та ухвалено нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 . Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора Попової О. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 40911049 від 03 травня 2018 року про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_3, за ПАТ "Укрсоцбанк" (правонаступником якого є АТ "Альфа-Банк", номер запису про право власності: 25977260.
Ухвалюючи нове рішення, суд апеляційної інстанції виходив із того, що судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав, є ефективними способами захисту прав.
Майно, що є предметом іпотеки, вибуло з власності іпотекодавця ОСОБА_1 без її згоди, як власника.Матеріали справи не містять доказів отримання позивачем вимоги від банку про усунення порушень, що також унеможливлює здійснення реєстрації права за новим власником.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У квітні 2021 року АТ "Альфа-Банк" подано до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 18 березня 2021 року, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 755/2030/19, від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17, від 18 листопада 2020 року у справі № 154/883/19, від 11 березня 2021 року у справі № 727/7775/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 725/885/16-ц, від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, 23 червня 2020 року у справах №№ 906/516/19, 905/633/19, 922/2589/19, від 30 червня 2020 року у справі № 922/3130/19, від 14 липня 2020 року у справі № 910/8387/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 676/58/17, від 31 жовтня 2018 року у справі № 369/382/17, від 22 травня 2019 року у справі № 490/3505/17.
У червні 2021 року представник ОСОБА_1 - Тарасов С. О. подав відзив на касаційну скаргу згідно з яким постанови Верховного Суду вказані відповідачем у касаційній скарзі не підлягають застосуванню у правовідносинах, що виникли між сторонами цього спору, адже не містять висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. Обраний позивачем та застосований судом спосіб захисту є ефективним та відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано справу та надано строк для подання відзивів на касаційну скаргу.
18 серпня 2021 року справа надійшла до суду касаційної інстанції.
Позиція Верховного Суду
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження (пункти 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України), Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає нормам ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.
Встановлені судами обставини
26 червня 2007 року між ОСОБА_1 та АТ "Укрсоцбанк" укладений кредитний договір № 39.29-50/819к, за умовами якого вона отримала кредит у розмірі 216 901,00 дол. США строком до 26 червня 2030 року.
Цього ж дня, з метою забезпечення виконання зобов`язання за вказаним кредитним договором, між сторонами у справі укладений договір іпотеки № 39.29-50/498і, предметом якого є незакінчена будівництвом двокімнатна квартир за адресою: АДРЕСА_1 . 12 жовтня 2009 року внесені зміни до договору іпотеки, де предметом іпотеки визначена квартира АДРЕСА_3 . Право власності на квартиру зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва № НОМЕР_1 від 12 червня 2009 року.
Державним реєстратором Поповою О. В. прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру за ПАТ "Укрсоцбанк", правонаступником якого є АТ "Альфа-Банк". Підставою для прийняття такого рішення, як свідчить довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, став договір іпотеки від 26 червня 2007 року, укладений між сторонами, рекомендоване поштове повідомлення, серія та номер: б/н, видавник: ПАТ "Укрпошта".
Щодо доводів про порушення статті 35 Закону України "Про іпотеку"
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 33 Закону України "Про іпотеку").
Згідно з частинами першою та третьою статті 36 Закону України "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.
Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.
Відносини, пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулює Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", згідно з частиною другою статті 18 якого порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень встановлює Кабінет Міністрів України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
У частині першій статті 20 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що заява на проведення реєстраційних дій та оригінали документів, необхідних для проведення таких дій, подаються заявником у паперовій або електронній формі у випадках, передбачених законодавством.
Відповідно до частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Визначена у частині першій статті 35 Закону України "Про іпотеку" процедура подання іпотекодержателем вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору передує прийняттю іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб на підставі договору (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 червня 2019 року у справі № 205/578/14-ц).
Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок), визначено процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.
Згідно з пунктом 61 Порядку у редакції, чинній на час проведення реєстрації права власності, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
Отже, пунктом 61 Порядку визначено вичерпний перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і державний реєстратор у ході її проведення приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.
Іпотекодержатель на підтвердження факту направлення й отримання іпотекодавцем вимоги про порушення основного зобов`язання та звернення стягнення на предмет іпотеки у силу зазначених норм матеріального права зобов`язаний надати державному реєстратору докази отримання іпотекодавцем такої вимоги разом із заявою про державну реєстрацію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 638/20000/16-ц).
У пункті 3 частини першої статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам Закону.
Наведені норми спрямовані на забезпечення фактичного повідомлення боржника, аби надати йому можливість усунути порушення, і цим запобігти зверненню стягнення на майно боржника. Тому повідомлення боржника потрібно вважати здійсненим належним чином за умови, що він одержав або мав одержати повідомлення, але не одержав його з власної вини. Доказом належного здійснення повідомлення може бути, зокрема, повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення.
Аналогічний висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 645/1979/15-ц.
У постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також потрібно вважати також таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання.
Направлення такої вимоги іпотекодавцю про усунення порушень основного зобов`язання обґрунтовується саме тим, що іпотекодавець має право замість боржника усунути порушення основного зобов`язання і тим самим убезпечити себе від звернення стягнення на належний йому предмет іпотеки.
У разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку.
За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.
Таким чином, недотримання вимог частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя.
При цьому, метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання.
В іншому випадку іпотекодержатель не набуває права звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, зокрема не вправі відчужувати предмет іпотеки іншій особі. За таких умов предмет іпотеки, придбаний іншою особою за договором з іпотекодержателем, є майном, придбаним в особи, яка не мала права його відчужувати. При цьому добросовісна особа, яка придбаває майно в особи, яка не є його власником, має пересвідчитися у наявності в останньої права розпоряджатися чужим майном.
Підсумовуючи наведене потрібно зробити висновок про те, що метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання.
Як встановлено судами, позивач вимогу про усунення порушення зобов`язання не отримала, тому іпотекодержатель не набув права на звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку шляхом реєстрації права власності.
За таких обставин, встановивши, що іпотекодержателем не надано належного підтвердження виконання вимог статті 35 Закону України "Про іпотеку" так і Порядку № 1127 щодо надіслання боржнику повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання, що унеможливило встановлення державним реєстратором завершення 30-денного строку, сплив якого пов`язується з проведенням ним подальших дій зі звернення стягнення на предмет іпотеки, у тому числі й шляхом набуття права власності, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок, що державна реєстрація права власності на предмет іпотеки проведена всупереч норм чинного законодавства.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про скасування рішення державного реєстратора, правильно виходив із того, що процедура звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодержателем порушена, оскільки іпотекодавець не отримувала повідомлення банку про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання.
Зазначений висновок відповідає висновкам, сформульованим Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц; від 24 квітня 2019 року у справі № 521/18393/16-ц.
Отже, порушення вимог статті 35 Закону України "Про іпотеку" є самостійною та достатньою підставою для скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за іпотекодержателем.
Доводи заявника про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 755/2030/19, від 22 травня 2019 року у справі № 490/3505/17 та Великої Палати Верховного Суду у постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17, не знайшли свого підтвердження.
У постанові від 15 жовтня 2020 року у справі № 755/2030/19 сформульовано висновок про те, що ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс" не надало доказів направлення основному боржнику та майновому поручителю письмової вимоги про усунення порушення, як це передбачено положеннями статтею 35 Закону України "Про іпотеку", а приватним нотаріусом не надано доказів дотримання нею вимог пункту 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень при здійсненні реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем, що є достатньою підставою для визнання вчинених дій протиправними.
Отже, у справі, що переглядається, та у постанові Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 755/2030/19 зроблені аналогічні висновки щодо порушення закону при здійсненні державної реєстрації прав на нерухоме майно з метою задоволення кредиторських вимог у позасудовому порядку.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 сформульовано висновок про те, що недотримання вимог частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя. При цьому метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання. В іншому випадку іпотекодержатель не набуває права звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, зокрема не вправі відчужувати предмет іпотеки іншій особі.
Отже, суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального права та скасував рішення державного реєстратора з огляду на недотримання вимог щодо належного надсилання іпотекодавцю вимоги про усунення порушення основного зобов`язання.
Та обставина, що суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення не вказав на те, що його висновки відповідають висновкам, сформульованим у вказаній постанові Великої Палати Верховного Суду, не свідчить про те, що суд не врахував висновки викладені у такій постанові.
У постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 490/3505/17 викладено висновок про те, що поштові конверти з адресою відправника повернулися на адресу останнього з відміткою пошти "За закінченням терміну зберігання". Отже, позивач цих відправлень не отримала, що в свою чергу свідчить про недобросовісність іпотекодавця та порушення прав іпотекодержателя в очікуванні таких дій (стаття 13 ЦК України). Отже, у справі № 490/3505/17 встановлені інші, ніж у справі, яка переглядається, фактичні обставини, від яких залежав результат правильного вирішення спору.