Постанова
Іменем України
06 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 484/3096/19
провадження № 61-9362св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Петрова Є. В. (суддя-доповідач),
Ткачука О. С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 березня 2020 року під головуванням судді Закревського В. І. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 21 травня 2020 року у складі колегії суддів: Коломієць В. В., Данилової О. О., Шаманської Н. О. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання правочину удаваним та визнання права власності на майно,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання правочину удаваним та визнання права власності на майно.
На обґрунтування позовних вимог зазначала, що з 25 вересня 2001 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2, який розірвано рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 квітня 2017 року.
В період перебування у шлюбі, а саме 30 травня 2002 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 укладено договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1 . Проте, за твердженням позивачки, цей правочин є удаваним, оскільки сторони договору до його укладення ніяких стосунків не підтримували та насправді уклали договір купівлі-продажу, на виконання якого зі спільного бюджету сім`ї було сплачено кількома платежами кошти за будинок ОСОБА_5 та його братові ОСОБА_6 .
У зв`язку з тим, що дійти згоди з ОСОБА_2 про добровільний поділ житлового будинку, який був придбаний у період шлюбу за спільні кошти та є спільною сумісною власністю подружжя, не вдалося, ОСОБА_1 просила визнати договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Первомайського міського нотаріального округу Миколаївської області Токарчук С. А. 30 травня 2002 року, удаваним правочином, визнавши, що в дійсності був укладений договір купівлі-продажу цього будинку та визнати за нею право власності на Ѕ частину вказаного будинку. При цьому позивачка зазначала, що оскільки дарувальник будинку за спірним договором - ОСОБА_5 - помер, то позов заявлено до його правонаступників - спадкоємців ОСОБА_3 і ОСОБА_4 .
Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 березня 2020 року, яке постановою Миколаївського апеляційного суду від 21 травня 2020 року залишено без змін, позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1, посвідчений 30 травня 2002 року приватним нотаріусом Первомайського міського нотаріального округу Миколаївської області Токарчук С. А., удаваним правочином.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку зазначеного житлового будинку.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1 548 грн 80 коп.
Скасовано заходи забезпечення позову у вигляді заборони відчуження спірного житлового будинку, накладені ухвалою суду від 08 липня 2019 року.
Задовольняючи позов в частині визнання договору дарування удаваним, суд дійшов висновку, що укладений ОСОБА_2 і ОСОБА_5 договір дарування був вчинений для приховання іншого правочину - договору купівлі-продажу.
При цьому суд виходив із доведеності позовних вимог в цій частині, зазначивши, що дійсна спрямованість волі сторін була направлена на укладення договору купівлі-продажу будинку, а не договору дарування, про що свідчить встановлений судом із врахуванням показань свідка ОСОБА_6 факт передачі грошей за договором. Крім того, судом першої інстанції було зазначено, що ОСОБА_2 не перебував із ОСОБА_5 в родинних стосунках та відповідач не надав будь-яких доказів свого знайомства із ОСОБА_5 до укладання спірного договору.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У червні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, з урахуванням уточнень, просив скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій та направити справу на новий розгляд.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 17 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження, зупинено виконання рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської областівід 13 березня 2020 року та постанови Миколаївського апеляційного суду від 21 травня 2020 року, витребувано цивільну справу з Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області.
29 грудня 2020 року до Верховного Суду надійшла витребовувана справа.
Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі ОСОБА_2 зазначав, що у оскаржуваних рішеннях судом безпосередньо не досліджені докази, на які посилаються сторони, а саме не опитано відповідача ОСОБА_3, щодо обставин у справі, а також обставин зміни правової позиції при розгляді апеляційної скарги. До апеляційної скарги залучена відповідь відповідача без належного підтвердження особи, яка подала цю заяву, та за фактом підробки якої 25 червня 2020 року є рішення Первомайського районного суду у справі № 484/1996/20 про внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
ОСОБА_2 зазначав, що ОСОБА_1 вже зверталась з аналогічним позовом до суду. Рішенням Первомайського районного суду у справі № 484/3454/16-ц від 19 лютого 2019 року в частині задоволення вимог ОСОБА_1 про визнання удаваним договору дарування житлового будинку АДРЕСА_1, укладеного 30 травня 2002 року та посвідченого приватним нотаріусом Токарчуком С. А., скасовано та в цій частині прийнято нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 05 березня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 19 лютого 2019 року в незміненій частині та постанову Миколаївською апеляційного суду від 14 травня 2019 року залишено без змін.
Також вказував на те, що у відповідь на адвокатський запит ОСОБА_3 повідомила, що заяву від 18 травня 2020 року про розгляд справи за її відсутності та визнання законним рішення Первомайського районного суду, вона не подавала до Миколаївського апеляційного суду. Тобто невстановленими особами підроблено заяву відповідача, а рішення суду апеляційної інстанції прийнято на підставі підробленого документа.
ОСОБА_2 зазначає, що суд не мав брати до уваги пояснення свідка ОСОБА_6, оскільки той не був співласником спірного будинку, оскільки відмовився від спадщини на користь ОСОБА_5, а тому не мав права на отримання коштів у зв`язку із відчуженням цього будинку, доказів отримання ОСОБА_6 від ОСОБА_2 грошових коштів за нібито укладання договору купівлі-продажу будинку надано не було.
Крім того, посилався на те, що рішення ухвалено без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 25 жовтня 2018 року у справі № 333/7876/15-к, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18; правової позиції Верховного Суду України № 6-1026цс16; висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15, від якої Велика Палата Верховного Суду не відступала.
Аргументи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_3 зазначала, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки суди ухвалили законне рішення про задоволення позову.
Вказувала, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 отримали у спадок спірний будинок, в який заселився ОСОБА_5 з сімʼєю. ОСОБА_5 мав сплатити вартість Ѕ частини вартості будинку ОСОБА_6, однак такої матеріальної можливості не було і ОСОБА_5 тяжко захворів, тому був змушений з сім`єю переселитись у гуртожиток, а будинок продати.
ОСОБА_2 частинами розраховувався з ОСОБА_5 за проданий будинок.
Зазначала, що ОСОБА_2 раніше не знали, ніяких стосунків з ним не підтримували, ніякої допомоги їхній сімʼї він не надавав.
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Сотська С. О., зазначала, що, задовольняючи позов в частині визнання договору дарування будинку удаваним правочином, суди на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами, дійшли обґрунтованого висновку, що укладений договір дарування був вчинений для приховання іншого правочину - договору купівлі-продажу.
При цьому суди виходили з доведеності позовних вимог в цій частині, зазначивши, що при укладенні договору дарування зовнішній прояв волі сторін правочину не відповідав їх внутрішній волі, а дійсна спрямованість волі була направлена на укладення договору купівлі-продажу будинку, а не договору дарування, про що свідчать встановлені судами факти.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 25 серпня 2001 року перебували у шлюбі, який рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 квітня 2017 року розірвано (справа № 484/3420/16-ц) (а. с. 9).
Вказаним судовим рішенням встановлено, що сторони зпочатку вересня 2016 року припинили шлюбні відносини, стали проживати окремо, спільного господарства не вели.
В період перебування у шлюбі, а саме 30 травня 2002 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 було укладено договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Первомайського міського нотаріального округу Миколаївської області Токарчук С. А.
Згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданим 11 листопада 2004 року Первомайським міжміським бюро технічної інвентаризації за № 5396427 за ОСОБА_2 було зареєстровано право приватної власності на вказаний житловий будинок (а. с. 7-8).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.