Постанова
Іменем України
06 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 181/1229/19
провадження № 61-5078св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В.,
Ткачука О. С.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідач - Межівська селищна об`єднана територіальна громада Межівського району Дніпропетровської області,
особа, що подала апеляційну скаргу, - заступник прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Межівської селищної ради,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року у складі колегії суддів:
Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Макарова М. О., у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Межівської селищної об`єднаної територіальної громади Межівського району Дніпропетровської області про визнання права на земельну частку (пай)
у порядку спадкування,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2019 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Межівської селищної об`єднаної територіальної громади Межівського району Дніпропетровської області про визнання права на земельну частку (пай) у порядку спадкування.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2 посилалися на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла їхня мати - ОСОБА_3, після смерті якої позивачі успадкували в рівних частках по 1/2 частці житлового будинку та отримали свідоцтво про право на спадщину за заповітом на вказане майно.
Крім того, матері належало право на земельну частку (пай), проте сертифікат на право на земельну частку (пай) остання не отримала у зв`язку з її смертю, що унеможливило надання до нотаріальної контори оригіналу правовстановлюючого документа.
У зв`язку з відсутністю правовстановлюючого документа державним нотаріусом відмовлено позивачам у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом по 1/2 частці права на земельну частку (пай).
Посилаючись на зазначене та неможливість захистити порушене право в досудовому порядку, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили визнати за ними по 1/2 частці права на земельну частку (пай) у розмірі 5,90 умовних кадастрових гектарів КСП "13-річчя Жовтня" Межівського району Дніпропетровської області, яке належало ОСОБА_3, у порядку спадкування.
Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Рішенням Межівського районного суду Дніпропетровської області
від 26 грудня 2019 року позовні вимоги задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 1/2 частці права на земельну частку (пай) у розмірі 5,90 умовних кадастрових гектарів колективного сільськогосподарського підприємства колишнього "13-річчя Жовтня" Межівського району Дніпропетровської області після смерті ОСОБА_3, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, в порядку спадкування за заповітом.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції виходив із доведеності факту внесення ОСОБА_3 (матері позивачів) до списку членів колективного сільськогосподарського підприємства, який додається до державного акта на право колективної власності на землю серії I-ДП № 000066, виданого КСП "13-річчя Жовтня", що свідчить про наявність у спадкоємців права на земельну частку (пай), набутого відповідно до Указу Президента № 720/95 від 08 серпня 1995 року "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям".
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, заступник прокурора Дніпропетровської області подав апеляційну скаргу в інтересах держави в особі Межівської селищної об`єднаної територіальної громади Межівського району в особі Межівської селищної ради.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 28 травня 2020 року апеляційну скаргу заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Межівської селищної об`єднаної територіальної громади Межівського району в особі Межівської селищної ради повернуто скаржнику на підставі статті 357 ЦПК України.
Постановою Верховного Суду від 04 листопада 2020 року ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 28 травня 2020 року скасовано, справу направлено до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що посилаючись на порушення прокурором принципу попереднього повідомлення суб`єкта владних повноважень без отримання його згоди на таке представництво, суд апеляційної інстанції не звернув належної правової уваги на фактичні обставини справи, якими підтверджується звернення прокурора до відповідних органів, та помилково вважав, що отримання згоди суб`єкта владних повноважень є необхідною умовою для здійснення представництва інтересів держави прокурором.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції, ухваленого за результатами нового розгляду справи
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року рішення Межівського районного суду Дніпропетровської області
від 26 грудня 2019 року скасовано.
У задоволенні позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що матеріали справи не містять жодних посилань на докази членства ОСОБА_3 у КСП "13-річчя Жовтня" на час отримання державного акта на право колективної власності, спадкодавцю не видавався сертифікат на право на земельну частку (пай),
а тому зазначене право не входить до складу спадщини і не може бути успадковане.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У березні 2021 року ОСОБА_2 подав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року, у якій просить оскаржувану постанову скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2021 року поновлено
ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.
У червні 2021 року справу № 181/1229/19 передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті
Як на підставу касаційного оскарження скаржник посилається на пункти 1, 3 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Апеляційним судом у порушення норм процесуального права не враховано преюдиціально встановлені обставини в рішенні Межівського районного суду Дніпропетровської області від 02 липня 2019 року, в якому встановлено факт включення ОСОБА_3 (спадкодавця) до списку громадян-членів КСП, який додається до державного акта на право колективної власності на землю серії І-ДП № 000066, виданого КСП "13-річчя Жовтня", що знаходиться на території Райпільської сільської ради Межівського району Дніпропетровської області, під порядковим номером 570, у зв`язку з чим апеляційний суд дійшов помилкового висновку про недоведеність факту членства ОСОБА_3 у КСП "13-річчя Жовтня". При цьому вказане свідчить про неврахування апеляційним судом правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 13 травня 2019 року у справі № 572/1507/16-ц, відповідно до якого обставини, встановлені рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Вказане порушення апеляційного суду також вказує на неналежну оцінку та дослідження доказів у справі.
У цій справі прокурором, що є представником держави, не надано доказів того, що були порушені права та інтереси держави, яка не була учасником справи під час розгляду справи в суді першої інстанції. Право на пай не належить державі, оскільки землі колишнього КСП "13-річчя Жовтня", що були колективною (а не державною) власністю, належать до власності територіальної громади, що підтверджується пунктом 21 Розділу Х "Перехідних положень" ЗК України, відповідно до якого землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені, вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Оскільки спір між позивачами та державою відсутній, прокурор неправомірно втручається у спірні правовідносини щодо спадкування.
Крім того, судом апеляційної інстанції не звернуто увагу на те, що на момент розгляду справи в апеляційному порядку земельна ділянка вже виділена відповідачам, які у визначеному законом порядку здійснили всі необхідні дії для оформлення своїх прав (рішення Межівської селищної об`єднаної територіальної громади Межівського району Дніпропетровської області від 21 липня 2020 року № 242234-VII "Про передачу земельної ділянки у власність").
Доводи інших учасників справи
У червні 2021 року прокурор відділу обласної прокуратури подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін.
Відзив мотивовано безпідставністю доводів касаційної скарги, оскільки сам лише факт включення спадкодавця до списку, що є додатком до державного акта на право колективної власності на землю, не є достатньою підставою для виникнення у особи права на земельну частку (пай).
Прокурор, звертаючись із апеляційною скаргою у цій справі, діяв у межах своїх повноважень із дотриманням порядку, встановленого чинним законодавством, оскільки відповідний орган неналежним чином виконував свої повноваження.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що відповідно до рішення Райпільської сільської ради народних депутатів від 30 червня 1995 року видано державний акт серії I-ДП № 000066 про передачу КСП "13-річчя Жовтня" у колективну власність 5320,2 гектарів землі в межах згідно з планом для ведення сільськогосподарського виробництва. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю № 11 (а. с. 10-11).
У додатку 1 списку громадян членів колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу або товариства
ОСОБА_3 значиться під № 570 (а. с. 12).
ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1, виданим виконкомом Райпільської сільської ради Межівського району Дніпропетровської області 15 березня 1996 року, актовий запис № 13 (а. с. 13).
Заповітом, посвідченим секретарем виконавчого комітету Райпільської сільської ради народних депутатів 12 січня 1990 року та зареєстрованим у книзі для реєстрацій заповітів № 3, підтверджується, що ОСОБА_3 заповіла все майно у власність дітям у рівних частках: ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .
Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за заповітом, посвідченим державним нотаріусом Межівської державної нотаріальної контори
12 лютого 1997 року, зареєстрованим у реєстрі № 224, спадкова справа
№ 1397, спадкоємцями зазначеного майна в заповіті у вигляді житлового будинку в рівних частках є діти ОСОБА_3 : ОСОБА_1 та
ОСОБА_2 (а. с. 14).
Відповідно до повідомлення відділу у Межівському районі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області в книзі реєстрації сертифікатів на земельний пай членів КСП "13-річчя Жовтня" Межівського району Дніпропетровської області 1997 року, сертифікат на право на земельну частку (пай) на ім`я ОСОБА_3 не зареєстровано. Розмір земельної частки (паю) по колишньому КСП "13-річчя Жовтня" становить 5,90 умовних кадастрових гектарів, нормативна грошова оцінка станом на 2018 рік становила 176 946,30 грн (а. с. 15).
Відповідно до інформаційної довідки КСП "13-річчя Жовтня" припинено
14 грудня 2006 року.
Постановою державного нотаріуса Васильківської державної нотаріальної контори від 06 серпня 2019 року відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом права на земельну частку (пай) на землю, яка перебувала у колективній власності КСП "13-річчя Жовтня", яке належало як члену підприємства померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3, у зв`язку з відсутністю правовстановлюючого документа, а саме: сертифіката на право на земельну частку (а. с. 18).
Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно з довідкою Межівського районної ради Дніпропетровської області інформації щодо членства громадянки ОСОБА_3 у КСП "13-річчя Жовтня" у відділі трудового архіву виконавчого апарату Межівської районної ради немає (а. с. 116).
Рішенням Межівського районного суду Дніпропетровської області
від 02 липня 2019 року у справі № 181/593/19 за заявою ОСОБА_1, заінтересована особа - Межівська районна державна адміністрація Дніпропетровської області, про встановлення факту належності правовстановлюючого документа, встановлено факт включення
ОСОБА_3, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, до списку громадян-членів КСП, який додається до державного акта на право колективної власності на землю серії I-ДП № 000066, виданого КСП "13-річчя Жовтня", що знаходиться на території Райпільської сільської ради Межівського району Дніпропетровської області під порядковим № 570 (а. с. 16-17).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, врахувавши аргументи, викладені у відзиві, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є гарантією того, що учасник справи, незалежно від рівня фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, має можливість забезпечити захист своїх прав та інтересів.
Предметом спору у справі, що переглядається, є визнання права власності на земельну частку (пай) у порядку спадкування.
При вирішенні спору про право спадкування на земельну частку (пай) суд застосовує положення чинного на час існування відповідних правовідносин Земельного кодексу України, Указу Президента України від 08 серпня
1995 року "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" та відповідні норми ЦК України.
Відповідно до пункту 1 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року
№ 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" (далі - Порядок паювання земель) встановлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі, створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.
Право на земельну частку (пай) згідно з пунктом 2 Порядку паювання земель мають члени сільськогосподарського підприємства, кооперативу, акціонерного товариства, у тому числі, пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.
При вирішенні спору про спадкування права на земельну частку (пай) основним документом, що посвідчує таке право, є сертифікат про право на земельну частку (пай).
Відповідно до частини першої статті 22 та частини другої статті
2 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) (чинного
на момент виникнення спірних правовідносин) право власності на землю виникає після одержання документа, що посвідчує це право. Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству
із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян.
Отже, право особи на земельну частку (пай) виникає за наявності трьох умов: одержання КСП державного акта на право колективної власності на землю, перебування такої особи в членах КСП на час передачі державного акта та включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю.
Член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта,
і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.
Особа, яку помилково (безпідставно) не внесено до списку чи виключено з додатка до державного акта на право колективної власності на землю, має до проведення розпаювання і видачі сертифікатів звернутися до загальних зборів членів КСП із питанням щодо внесення його до списку. Якщо землі вже розпайовані, то за згодою всіх власників сертифікатів має бути проведено перепаювання; у разі ж недосягнення згоди спір розглядається в судовому порядку.
У такому випадку особа має звернутися до суду з позовом про визнання її права на земельну частку (пай).
Під час вирішення спору про спадкування права на земельну частку (пай) основним документом, що посвідчує таке право, є сертифікат про право на земельну частку (пай). Якщо спадкодавець мав право на земельну частку (пай), але за життя не одержав сертифіката на право власності на земельну частку (пай) або помилково не був включений (безпідставно виключений) до списку, доданого до державного акта про колективну власність на землю відповідного сільськогосподарського підприємства, товариства тощо, при вирішенні спору про право спадкування на земельну частку (пай) суд застосовує положення чинного на час існування відповідних правовідносин Земельного кодексу України 1990 року, Указу Президента України від
08 серпня 1995 року N 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" та відповідні норми ЦК України.
Відносини спадкування регулюються правилами ЦК України 2003 року, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року.
У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК УРСР 1963 року, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом.
Правовідносини, що є предметом розгляду у цій справі, виникли до набрання чинності ЦК України, отже, для вирішення цієї справи підлягають застосуванню норми ЦК УРСР.
Відповідно до положень статті 524 ЦК УРСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.
У статті 527 ЦК УРСР зазначено, що спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті і народженні після його смерті.
До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 88 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Цивільним процесуальним законом передбачено принцип змагальності сторін та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог.
У справі, що переглядається, судами встановлено, що відповідно до рішення Райпільської сільської ради народних депутатів від 30 червня 1995 року видано державний акт серії I-ДП № 000066 про передачу КСП "13-річчя Жовтня" у колективну власність 5 320,2 гектарів землі в межах згідно з планом для ведення сільськогосподарського виробництва.
Після смерті ОСОБА_3 11 березня 1996 року спадкоємцями першої черги є її діти: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (позивачі у цій справі).
Відповідно до довідки Межівського районної ради Дніпропетровської області інформації щодо членства громадянки ОСОБА_3 у КСП "13-річчя Жовтня" у відділі трудового архіву виконавчого апарату Межівської районної ради немає.
Згідно з довідкою Межівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області відсутня інформація в документах КСП "13-річчя Жовтня" про прийняття в члени та членство КСП "13-річчя Жовтня" ОСОБА_3 .
Відповідно до інформаційної довідки КСП "13-річчя Жовтня" припинено
14 грудня 2006 року.
З огляду на зазначене, встановивши відсутність доказів членства
ОСОБА_3 у КСП "13-річчя Жовтня" на час отримання державного акта на право колективної власності, а саме - 11 жовтня 1995 року, а також те, що спадкодавцю не видавався сертифікат на право на земельну частку (пай), суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що право на земельну частку (пай) не належало ОСОБА_3 на момент відкриття спадщини, а тому зазначене право не входить до складу спадщини і не може бути успадковане.
Доводи касаційної скарги про те, що апеляційним судом у порушення норм процесуального права не враховано преюдиціально встановлені обставини в рішенні Межівського районного суду Дніпропетровської області від 02 липня 2019 року у справі № 181/593/19, є безпідставними з огляду на наступне.
Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) зроблено правовий висновок про те, що преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який набрав законної сили. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
У випадку преюдиціального встановлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.
У справі № 181/593/19 у порядку окремого провадження ОСОБА_1 подала до суду заяву про встановлення факту належності правовстановлюючого документа, заінтересована особа - Межівська районна державна адміністрація Дніпропетровської області, а тому, з огляду на наведені вище норми, встановлені обставини у рішенні Межівського районного суду Дніпропетровської області від 02 липня 2019 року не мають преюдиціального значення.
З огляду на зазначене, безпідставними є доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 13 травня 2019 року у справі
№ 572/1507/16-ц, відповідно до якого обставини, встановлені рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно.
Колегія суддів також відхиляє доводи касаційної скарги про неправомірність звернення з апеляційною скаргою у цій справі прокурора, оскільки вказане питання було предметом дослідження суду апеляційної інстанції на момент відкриття апеляційного провадження, а також Верховного Суду у постанові від 04 листопада 2020 року із наданням відповідної правової оцінки.
Інші доводи касаційної скарги переважно зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, що у силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації").
Таким чином, Верховний Суд є судом права, а не судом фактів, позбавлений можливості самостійно встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку.
Забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, дослідивши надані сторонами докази, надавши їм належну правову оцінку за своїм внутрішнім переконанням, суд апеляційної інстанції правильно встановив відсутність підстав для задоволення позову, оскільки позивачами не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували ті обставини, що викладені в позовній заяві.
Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення не впливають, судові процедури повинні бути справедливі для всіх учасників процесу, що відповідає положенням статті 6 Конвенції, а тому колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.