Постанова
Іменем України
12 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 742/1034/19
провадження № 61-1001св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
треті особи: приватний нотаріус Прилуцького міського нотаріального округу Чернігівської області Могиленко Лариса Миколаївна, приватний нотаріус Прилуцького районного нотаріального округу Чернігівської області Бич Володимир Миколайович, ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Чернігівського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Шарапової О. Л., Бечка Є. М., Євстафіїва О. К.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: приватний нотаріус Прилуцького міського нотаріального округу Могиленко Лариса Миколаївна, приватний нотаріус Прилуцького районного нотаріального округу Бич Володимир Миколайович, ОСОБА_3, про визнання заповіту недійсним.
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, посвідчений 22 травня 2018 року приватним нотаріусом Прилуцького міського нотаріального округу Чернігівської області Могиленко Л. М., зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за № 669, у спадковому реєстрі за № 62452146.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла її рідна сестра ОСОБА_4, яка проживала в АДРЕСА_1 . Після смерті сестри вона звернулася до нотаріуса для прийняття спадщини, однак їй повідомили, що спадкова справа уже заведена нотаріусом Бичем В. М. за заявою іншого спадкоємця. Із витягу зі спадкового реєстру вона дізналася, що 22 травня 2018 року приватний нотаріус Прилуцького міського нотаріального округу Чернігівської області Могиленко Л. М. посвідчила заповіт ОСОБА_4 за № 669 в реєстрі нотаріальних дій, № 62452146 у спадковому реєстрі. Даний заповіт складений на користь ОСОБА_2, яка є сторонньою для неї та її сестри особою, а тому складати на неї заповіт за звичайних умов у померлої не було жодних підстав.
Позивач вказувала, що за життя ОСОБА_4 тривалий час мала психічні розлади, а з 2016 року безперервно перебувала на обліку у лікаря-психіатра. В останній період життя, а особливо з квітня 2018 року стан ОСОБА_4 значно погіршився, у зв`язку з хворобливим станом вона знаходилась під наглядом сімейного лікаря та перебувала на стаціонарному лікуванні у психіатричній лікарні в с. Валки Прилуцького району Чернігівської області, де і померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . У силу свого захворювання у період складення заповіту в травні 2018 року ОСОБА_4 не могла розумно оцінювати свої дії та свідомо керувати ними.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 10 червня 2020 року позовні вимоги задоволено.
Визнано недійсним заповіт, складений ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, мешканкою АДРЕСА_1, посвідчений 22 травня 2018 року приватним нотаріусом Прилуцького міського нотаріального округу Чернігівської області Могиленко Л. М., зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за № 669, у спадковому реєстрі за № 62452146.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_4 за своїм психічним станом була позбавлена здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними під час складання заповіту 22 травня 2018 року.
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року скасовано рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 10 червня 2020 року, у задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що оспорюваний заповіт не порушує права позивача.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у січні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області.
18 лютого 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не повно з`ясовано обставини справи. Заявник зазначає, що вона є спадкоємицею за законом та позбавлена права на спадкування.
В касаційній скарзі заявник посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Відзив на касаційну скаргу не надходив
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, є рідними сестрами (т. 1 а. с. 9, 10).
ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1 а. с. 8).
Згідно із довідкою виконавчого комітету Заїздської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області № 122 від 07 лютого 2019 року ОСОБА_4 проживала і була зареєстрована в АДРЕСА_1 з 08 серпня 1980 року і виписана у зв`язку зі смертю, ІНФОРМАЦІЯ_2 . Проживала одна (т. 1 а. с. 11).
Відповідно до довідки виконавчого комітету Заїздської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області № 184 від 18 березня 2019 року ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 дійсно проживав і був зареєстрований в АДРЕСА_1 з 05 січня 2007 року і виписаний у зв`язку зі смертю. Разом з ним проживала і була зареєстрована його мати ОСОБА_4 (т. 1 а. с. 12).
12 березня 2018 року ОСОБА_4, згідно заповіту, який посвідчений секретарем виконавчого комітету Заїздської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області Тарасенко Л. В. та зареєстрованого в реєстрі за № 06, заповіла зазначене все своє майно ОСОБА_3 (т. 1 а. с. 68).
22 травня 2018 року ОСОБА_4, згідно заповіту, який був посвідчений приватним нотаріусом Прилуцького міського нотаріального округу Чернігівської області Могиленко Л. М., зареєстрований в реєстрі за № 669, заповіла все своє майно ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 56).
Після смерті ОСОБА_4 з заявами про прийняття спадщини звернулися ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (т. 1 а. с. 46, 61, 66).
ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_3 померла. Після смерті ОСОБА_3 спадкова справа була заведена приватним нотаріусом Прилуцького міського нотаріального округу Чернігівської області Ігнатовим Д. Є. Спадкоємцями померлої ОСОБА_3 є ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_6, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_7 .
Відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи № 140 від 24 березня 2020 року ОСОБА_4 за своїм психічним станом була позбавлена здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними під час складання заповіту 22 травня 2018 року (т. 1 а. с. 214-219).
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповіт є одностороннім правочином, оскільки залежить виключно від волі заповідача.
Згідно із частиною другою статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Відповідно до положень частин другої-четвертої статті 1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним.
Якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених статтями 225 і 231 цього Кодексу.
Тобто, чинність попереднього заповіту не відновлюється у випадку, коли новий заповіт був визнаний недійсним, за виключенням випадків, коли недійсність нового заповіту зумовлена вчиненням його заповідачем у момент, коли він не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними (стаття 225 ЦК України), або якщо новий заповіт визнаний судом недійсним як такий, що було вчинено під впливом насильства (стаття 231 ЦК України). Існування таких винятків обумовлено відсутністю волі спадкодавця на складання нового заповіту, а відтак - презумпцією волі на збереження чинними умов попередньо складеного заповіту.
Аналогічний за змістом висновок викладено у постановах Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 755/15670/16-ц (провадження № 61-27010св18) та від 30 жовтня 2019 року у справі № 695/506/13-ц (провадження № 61-21968св18).
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач як на підставу для визнання оспорюваного заповіту недійсним, посилалась на те, що в момент його посвідчення заповідач, унаслідок стану здоров`я, не усвідомлювала значення своїх дій, тому заповіт не відповідав її волевиявленню. При цьому, зазначала, що вона є спадкоємцем за законом.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.
Загальний перелік способів захисту цивільного права та інтересів визначені у статті 16 ЦК України.
У вказаній нормі зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) зазначено, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.
Апеляційний суд під час розгляду справи встановив, що після смерті ОСОБА_4, окрім сторін у справі, у зв`язку із наявністю заповіту від 12 березня 2018 року, посвідченого секретарем виконавчого комітету Заїздської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області Тарасенко Л. В. та зареєстрованого в реєстрі за № 06, заяву про прийняття спадщини подала ОСОБА_3 . Від спадщини ОСОБА_3 не відмовилась.
Ураховуючи те, що позивач просила визнати заповіт від 22 травня 2018 року недійсним на підставі статті 225 ЦК України, що передбачає можливість відновлення чинності попереднього заповіту від 12 березня 2018 року та виходячи з того, що ОСОБА_1, як спадкоємець за законом не довела порушення її права чи інтересу, тому обраний нею спосіб судового захисту прав та законних інтересів не призводить до поновлення права, порушення якого не доведено, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову.
Аналогічний правовий висновок за тотожних обставин викладений у постанові Верховного Суду від 19 квітня 2021 року у справі № 346/4596/16-ц (провадження № 61-6641св20).
Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладено у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновку суду апеляційної інстанції.
Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.