Постанова
Іменем України
06 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 2-12341/10
провадження № 61-6686св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради, Товариство з обмеженою відповідальністю "ТК", Виконавчий комітет Дніпропетровської міської ради,
третя особа - Комунальне виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство Жовтневого району м. Дніпропетровська,
особа, яка подала апеляційну і касаційну скарги, - Дніпровська міська рада,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Дніпровської міської ради на постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2021 року у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Пищиди М. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради, Товариства
з обмеженою відповідальністю "ТК", Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради, третя особа - Комунальне виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство Жовтневого району
м. Дніпропетровська, про визнання права власності.
Короткий зміст судових рішень
Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 жовтня 2010 року у складі судді Башмакова Є. А. позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на нежитлове приміщення
№ 2 - магазин з кафетерієм, загальною площею 103,9 кв. м, яке складається з: літ. "А-2", "А1-2" (поз. 1-11 площею 73,6 кв. м), літ. "А2-1" прибудова (поз. 13 площею 21,0 кв. м), літ. "А3-1" прибудова (поз. 14 площею 5,0 кв. м), літ. "А4-1" прибудова (поз. 12 площею 4,3 кв. м), розташоване на першому поверсі в житловому будинку літ. "А-2" та ґанки літ. "а2", "а3", на АДРЕСА_1, без додаткових актів введення в експлуатацію.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради 98 184,00 грн в рахунок викупу нежитлового приміщення на АДРЕСА_1 .
Суд першої інстанції виходив із того, що, оскільки позивач здійснив поліпшення об`єкта оренди, вартість якого перевищує 25 % залишкової вартості об`єкта, відповідно до вимог статті 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), наявні підстави для задоволення позову.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 27 вересня 2019 року
у прийнятті апеляційної скарги Дніпровської міської ради на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 жовтня 2010 року відмовлено.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2020 року касаційну скаргу Дніпровської міської ради задоволено.
Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 27 вересня 2019 року скасовано, справу направлено до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження (провадження
№ 61-20103св19).
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 05 жовтня 2020 року поновлено Дніпровській міській раді строк на апеляційне оскарження рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 жовтня
2010 року.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2021 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою Дніпровської міської ради - особи, яка не брала участі у справі, на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 жовтня 2010 року у справі
за позовом ОСОБА_1 до Управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради, ТОВ "ТК", Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради, третя особа - Комунальне виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство Жовтневого району м. Дніпропетровська, про визнання права власності закрито.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що спір виник у сторін щодо права власності на нежитлову будівлю, що перебувала у власності Управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради,
а отже, оскаржуване рішення суду першої інстанції безпосередньо
не стосується прав і обов`язків саме Дніпровської міської ради.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у квітні 2021 року до Верховного Суду,
Дніпровська міська рада,посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати, справу передати до апеляційного суду для продовження розгляду.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
У червні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 13 вересня 2021 року справу призначено
до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до вимог статті 83 Земельного Кодексу України (далі - ЗК України) презюмується належність земельних ділянок на території м. Дніпро територіальній громаді міста
з визначенням її власником Дніпровської міської ради (яка не була залучена до участі у справі). Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин здійснюється виключно на пленарних засіданнях міської ради. Отже, правовою основою виникнення права користування земельною ділянкою є рішення органу місцевого самоврядування.
Зазначає, що спірне нерухоме майно розташоване на земельній ділянці, яка належить до земель комунальної власності, проте суд апеляційної інстанції вказаного не врахував та дійшов помилкового висновку про закриття провадження у справі. Договір оренди позивач уклав з управлінням житлового господарства Дніпропетровської міської ради, що діє у межах своїх повноважень та має право на укладання таких договорів.
Відзив на касаційну скаргу учасники справи не подали.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно
у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного
у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою
статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга Дніпровської міської ради підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями реалізації права на судовий захист.
Згідно з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України однією
з основних засад судочинства в Україні визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
Конституційний Суд України у рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини
і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).
Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи,
а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Правилами статті 18 ЦПК України передбачено, що обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
Частиною першою статті 352 ЦК України визначено, що учасники справи,
а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити
в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.
Так, законодавець визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
При цьому судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є заявник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо
в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що випливають із сформульованого в пункті 1
статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.
З огляду на наведені норми закону право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі в справі, проте ухвалене судом рішення певним чином впливає на їхні права та обов`язки, завдає шкоди, що може виражатися у несприятливих для них наслідках.
Таким чином, суд апеляційної інстанції має першочергово з`ясувати, чи зачіпає оскаржуване судове рішення безпосередньо права та обов`язки заявника, та лише після встановлення таких обставин вирішити питання про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що ухвалене судом першої інстанції рішення не впливає на права та обов`язки
заявника - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду.
Апеляційний суд, закриваючи апеляційне провадження за апеляційною скаргою Дніпровської міської ради, посилався на те, що відповідно до заявленого позову та оскаржуваного рішення спір виник у сторін щодо права власності на нежитлову будівлю, що перебувала у власності Управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради,
а отже, оскаржуване рішення суду першої інстанції безпосередньо
не стосується прав і обов`язків саме Дніпровської міської ради.
Вказаний висновок є передчасним з огляду на таке.
Згідно зі статтею 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Відповідно до частин другої, третьої статті 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля
в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Статтею 80 ЗК України встановлено, що самостійними суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності, а також держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, на землі державної власності.
Згідно з частиною першою статті 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.
Виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин (пункт 34 частина перша статті 23 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Звертаючись із апеляційною скаргою на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 жовтня 2010 року, Дніпровська міська рада посилалася на те, що спірне нерухоме майно, на яке вказаним рішенням визнано право власності за ОСОБА_1, розташоване на земельній ділянці, яка належить до земель комунальної власності, тобто належить територіальній громаді міста з визначенням її власником Дніпровську міську раду.
Згідно з пунктом 2.2 типового договору оренди комунального майна
від 30 листопада 2003 року, укладеного між Управлінням житлового господарства Дніпропетровської міської ради (орендодавець) і ТОВ "ТК", передача майна в оренду не тягне за собою передачу орендарю права власності на це майно. Власником є територіальна громада
м. Дніпропетровська в особі міської ради, а орендар володіє і користується ним протягом строку оренди.
Апеляційний суд вказаного не врахував та дійшов передчасного висновку про закриття апеляційного провадження з підстав, передбачених пунктом 3 частини третьої статті 362 ЦПК України, тому оскаржуване судове рішення апеляційного суду підлягає скасуванню.
Верховний Суд звертає увагу апеляційного суду на необхідність урахування положень статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо доступу до суду як елементу права на справедливий суд.
Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.