Постанова
Іменем України
06 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 621/914/21
провадження № 61-11298св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Ткачука О. С.,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на окрему ухвалу Харківського апеляційного суду від 01 червня 2021 року у складі колегії суддів: Маміної О. В., Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю., у справі за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову до подання позовної заяви.
Короткий зміст заявлених вимог та рішень судів першої та апеляційної інстанцій
У квітні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви.
Ухвалою Зміївського районного суду Харківської області від 06 квітня 2021 року у складі судді ОСОБА_1 заяву задоволено частково.
Вжито заходи забезпечення позову шляхом зупинення дії наказу Міністерства освіти і науки України від 26 березня 2021 року № 132-к про звільнення ОСОБА_2 від виконання обов`язків директора Харківського державного вищого училища фізичної культури № 1, 01 квітня 2021 року до набрання рішенням суду по цій справі законної сили.
Заборонено будь-яким суб`єктам державної реєстрації, державним реєстраторам юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, які уповноважені відповідно до законодавства України здійснювати реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, вчиняти та здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо внесення чи зміну відомостей про керівника Харківського державного вищого училища фізичної культури № 1.
На вказану ухвалу суду першої інстанції ОСОБА_3, виконуючий обов`язки директора Харківського державного вищого училища фізичної культури № 1, подав апеляційну скаргу.
Постановою Харківського апеляційного суду від 01 червня 2021 року апеляційну скаргу задоволено частково. Ухвалу Зміївського районного суду Харківської області від 06 квітня 2021 року скасовано та постановлено нову. Відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову.
Окремою ухвалою Харківського апеляційного суду від 01 червня 2021 року доведено до відома Вищої ради правосуддя про допущені порушення при
вирішенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову до подання позовної заяви норм матеріального та процесуального права суддею Зміївського районного суду Харківської області ОСОБА_1.
Окрема ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що зупиняючи дію наказу про звільнення, суд першої інстанції вирішив питання про поновлення ОСОБА_2 на роботі до вирішення спору по суті та до подання ним позовної заяви. Забороняючи будь-яким субʼєктам державної реєстрації, державним реєстраторам юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, які уповноважені відповідно до законодавства України здійснювати реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, вчиняти та здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо внесення чи зміну відомостей про керівника Харківського державного вищого училища фізичної культури № 1, суд фактично відсторонив від роботи виконуючого обовʼязки директора Харківського державного вищого училища фізичної культури № 1 ОСОБА_3 у спосіб, не передбачений законом. При цьому суд першої інстанції не мотивував, яким чином незабезпечення позову у спосіб, про який просить заявник, утруднить або унеможливить виконання рішення суду.
Зазначені обставини свідчать про грубе порушення суддею Зміївського районного суду Харківської області ОСОБА_1 норм чинного законодавства України при розгляді заяви про забезпечення позову.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у липні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права тапорушення норм процесуального права, просить окрему ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 15 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її із Зміївського районного суду Харківської області та зупинено дію окремої ухвали Харківського апеляційного суду від 01 червня 2021 року до закінчення касаційного провадження.
26 липня 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.
На підставі ухвали Верховного Суду від 23 вересня 2021 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.
Згідно з протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 27 вересня 2021 року визначено наступний склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Висоцька В. С., Литвиненко І. В., Петров Є. В., Ткачук О. С.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В касаційній скарзі заявник просить скасувати окрему ухвалу суду апеляційної інстанції посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Зазначає, що окрема ухвала суду апеляційної інстанції постановлена всупереч вимогам частини першої статті 262 ЦПК України. Питання про поновлення заявника на роботі та відсторонення ОСОБА_3 вказаною ухвалою не вирішувалося.
Окрема ухвала може бути постановлена лише за наслідками розгляду справи по суті.
Відповідачі по справі ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову не оскаржували.
Заявник зазначає, що не вчиняла будь-яких дій, передбачених частиною першою статті 106 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а тому постановлення відносно неї окремої ухвали є необґрунтованим та протиправним.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не надіслали відзив на касаційну скаргу.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що у квітні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви про визнання протиправними актів індивідуальної дії та поновлення на роботі.
Заявник зазначав, що в період з 01 липня 2015 року по 01 липня 2020 року він працював за контрактом на посаді директора Харківського державного вищого училища фізичної культури № 1. Наказом Міністерства освіти і науки України від 25 червня 2020 року № 173-к його було звільнено з посади директора Харківського державного вищого училища фізичної культури № 1 у зв`язку із закінченням строку контракту (а. с. 17).
17 червня 2020 року він звернувся до Міністерства освіти і науки України із заявою про призначення його виконуючим обов`язки директора з 02 липня 2020 року. Наказом Міністерства освіти і науки України від 25 червня 2020 року № 176-к його призначено виконуючим обов`язки директора Харківського державного вищого училища фізичної культури № 1 з 02 липня 2020 року по 01 жовтня 2020 року (а. с. 19).
ОСОБА_2 вказував, що наказом Міністерства освіти і науки України від 24 вересня 2020 року № 291-к йому було продовжено строк виконання обов`язків директора Харківського державного вищого училища фізичної культури № 1 до призначення керівника Харківського державного вищого училища фізичної культури № 1 у встановленому законодавством порядку, але не пізніше ніж до 01 квітня 2021 року (а. с. 20).
Увесь цей час ОСОБА_2 виконував функції виконуючого обов`язки директора Харківського державного вищого училища фізичної культури № 1. Йому виплачувалася заробітна плата у встановленому порядку та виконувались усі інші приписи трудового законодавства. Трудові відносини із Харківським державним вищим училищем фізичної культури № 1 фактично тривали після 01 жовтня 2020 року, тобто після припинення першого строкового трудового договору про тимчасове виконання обов`язків директора Харківського державного вищого училища фізичної культури № 1 (наказ Міністерства освіти і науки України від 25 червня 2020 № 176-к).
Заявник вважає, що між ним та Міністерством освіти і науки України та Харківським державним вищим училищем фізичної культури № 1 було укладено безстроковий трудовий договір.
Разом з тим стало відомо, що наказом Міністерства освіти і науки України від 26 березня 2021 року № 132-к його звільнено з посади виконуючого обов`язки директора Харківського державного вищого училища фізичної культури № 1 на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України (а. с. 21).
Наказом Міністерства освіти і науки України від 26 березня 2021 року № 133-к призначено виконуючим обов`язки директора Харківського державного вищого училища фізичної культури № 1 ОСОБА_3 (а. с. 22).
ОСОБА_2 вважає, що наявні підстави для поновлення його на роботі. При цьому зазначив, що з 27 березня 2021 року він перебуває на лікарняному. З урахуванням того, що він буде подавати позов доМіністерства освіти і науки України, Харківського державного вищого училища фізичної культури № 1, третя особа - ОСОБА_3, про визнання протиправними актів індивідуальної дії та поновлення на роботі, ОСОБА_2 просив суд забезпечити позов шляхом зупинення дії наказу Міністерства освіти і науки України від 26 березня 2021 року № 132-к, а також наказу від 26 березня 2021 року № 133-к до набрання рішенням суду по цій справі законної сили; заборонити будь-яким суб`єктам державної реєстрації, державним реєстраторам юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, які уповноважені відповідно до законодавства України здійснювати реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, вчиняти та здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо внесення чи зміну відомостей про керівника Харківського державного вищого училища фізичної культури № 1.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана окрема ухвала суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини восьмої статті 262 ЦПК України окрему ухвалу може бути постановлено судом першої інстанції, судами апеляційної чи касаційної інстанцій.
Згідно з частиною десятою статті 262 ЦПК України суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції порушення норм матеріального або процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення. Такі самі повноваження має Велика Палата Верховного Суду щодо питань передачі справ на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Відповідно до статті 385 ЦПК України суд апеляційної інстанції у випадках і в порядку, встановлених статтею 262 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу.
Правовими підставами для постановлення окремої ухвали є виявлені під час розгляду справи порушення матеріального або процесуального права, встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню таких порушень.
Вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є правом, а не обов`язком суду, отже знаходиться в межах дискреційних повноважень відповідного суду.
У висновку № 18 (2015) "Позиція судової влади та її відносини з іншими гілками державної влади в умовах сучасної демократії" Консультативна рада європейських суддів зазначила, що судді повинні виконувати свої обов`язки в рамках положень, викладених у дисциплінарних і процесуальних нормах та (очевидно) кримінальному законодавстві. Повноваження судді пов`язані з цінностями правди, законності, справедливості і свободи. Тому судді повинні виконувати свої обов`язки відповідно до найвищих стандартів професійної поведінки. У Висновку № 3 (2002) Консультативна рада європейських суддів обговорила такі стандарти та принципи професійної поведінки. Робота в межах цих принципів допомагає гарантувати легітимність окремих суддів, які є частиною судової влади в цілому.
Верховний Суд зауважує, що окрема ухвала, постановлена щодо конкретного судді, стосується його прав та інтересів, впливає на довіру суспільства і повагу до судової влади. Тому її постановлення щодо судді вимагає справедливості, достатньою мірою висвітлення мотивів, на яких вона ґрунтується. Межі такого обов`язку мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Суд має обов`язок обґрунтувати свою позицію шляхом наведення підстав для такого рішення. Суд має зазначити, які саме норми процесуального права істотно порушив суддя, що призвело до неможливості реалізації учасниками судового процесу своїх процесуальних прав, які саме процесуальні права не змогли реалізувати учасники справи під час здійснення правосуддя, а також які процесуальні обов`язки вони не змогли виконувати.
Відповідно до частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
У частині десятій статті 150 ЦПК України передбачено, що не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.
При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; у імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
У справах про захист трудових чи корпоративних прав не допускається забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення про звільнення позивача з роботи та зобов`язання відповідача й інших осіб не чинити перешкод позивачеві у виконанні ним своїх попередніх трудових обов`язків, оскільки таким чином фактично ухвалюється рішення без розгляду справи по суті.
Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 761/39266/17 (провадження № 61-36887св18).
Скасовуючи ухвалу про забезпечення позову апеляційний суд вказав, які конкретні норми матеріального і процесуального права були порушені судом першої інстанції.
Обґрунтовуючи наявність підстав для постановлення окремої ухвали апеляційний суд зазначив, що забороняючи будь-яким суб`єктам державної реєстрації, державним реєстраторам юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, які уповноважені відповідно до законодавства України здійснювати реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, вчиняти та здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо внесення чи зміну відомостей про керівника Харківського державного вищого училища фізичної культури № 1, суд фактично відсторонив від роботи виконуючого обов`язки директора Харківського державного вищого училища фізичної культури № 1 - ОСОБА_3 у спосіб, не передбачений законом.
Суд апеляційної інстанції також наголосив на тому, що зупиняючи дію наказу про звільнення, суд першої інстанції вирішив питання про поновлення ОСОБА_2 на роботі до вирішення спору по суті та до подання ним позовної заяви та не мотивував, яким чином незабезпечення позову у спосіб, про який просить заявник, ускладнить або унеможливить виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав, передбачених статтею 106 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Право на звернення із скаргою щодо дисциплінарного проступку судді, з повідомленням про вчинення дисциплінарного проступку суддею (дисциплінарною скаргою) має будь-яка особа (стаття 107 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Відповідно до статті 108 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя у порядку, визначеному Законом України "Про Вищу раду правосуддя", з урахуванням вимог цього Закону.
Харківський апеляційний суд ухвалив довести до відома Вищої ради правосуддя про допущені порушення при вирішенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову до подання позовної заяви норм матеріального та процесуального права суддею Зміївського районного суду Харківської області ОСОБА_1 . При цьому апеляційний суд діяв в межах своїх дискреційних повноважень та не робив будь-яких висновків щодо наявності чи відсутності в діях судді ознак дисциплінарного проступку.
Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині ухвали суду апеляційної інстанції.
Процесуальний закон не обмежує апеляційний суд у праві постановити окрему ухвалу за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.