Постанова
Іменем України
06 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 225/5393/19
провадження № 61-18079св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство "Альфа-Банк",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства "Альфа-Банк" на постанову Чернівецького апеляційного суду від 21 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Владичан А. І., Перепелюк І. Б., Одинака О. О.,
ВСТАНОВИВ:
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2020 року Акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (далі - АТ "Укрсоцбанк") звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позов мотивований тим, що 14 серпня 2007 року укладений договір № ЗП 047/2007, відповідно до якого АТ "Укрсоцбанк" надало, а відповідач отримала кредит в розмірі 60 000,00 доларів США.
Відповідно до положень кредитного договору нарахування відсотків за користування кредитом здійснюється на суму фактичної заборгованості за кредитом, у валюті кредиту методом факт/360, де факт - фактична кількість днів у періоді, за який здійснюється нарахування відсотків, 360 -умовна кількість днів у році. При розрахунку відсотків враховується день надання та не враховується день погашення кредиту. Погашення заборгованості позичальника за цим договором здійснюється в наступній черговості: прострочена заборгованість за нарахованими відсотками, прострочена заборгованість за кредитом, строкова заборгованість за нарахованими відсотками, строкова заборгованість за кредитом, пеня за порушення строків повернення кредиту та сплати відсотків, штрафні санкції.
У зв`язку із неналежним виконанням договору ОСОБА_1 станом на 30 липня 2018 року, утворилась заборгованість перед банком в сумі 34 442,57 дол. США, яка складається із заборгованості по кредиту в сумі 22 160, 73 долари США, та заборгованості по відсоткам на суму 12 281,84 доларів США, що підтверджується розрахунком заборгованості.
Враховуючи викладене, просив:
стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ "Укрсоцбанк" заборгованість у розмірі 34 442,57 доларів США за кредитним договором № ЗП 047/2007 від 14 серпня 2007 року.
Ухвалою Першотравневого районного суду м. Чернівці від 22 червня 2020 року залучено до участі у справі правонаступника АТ "Укрсоцбанк" - Акціонерне товариство "Альфа-Банк" (далі - АТ "Альфа-Банк").
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 15 липня 2020 року позовні вимоги задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ "Альфа-Банк" заборгованість у розмірі 34 442,57 дол. США. за кредитним договором № ЗП 047/2007 від 14 серпня 2007 року, а також витрати пов`язанні із сплатою судового збору в розмірі 14 661,32 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач звернувся до суду в межах строку позовної давності, і оскільки відповідач не виконує своїх грошових зобов`язань за кредитним договором, заявлена банком сума заборгованості підлягає стягненню.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 21 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 15 липня 2020 року скасовано.
В задоволенні позовних вимог АТ "Альфа-Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, відмовлено.
Стягнуто з АТ "Альфа-Банк" в дохід держави судовий збір за подачу апеляційної скарги в сумі 21 991,98 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що з моменту настання строку виконання основного зобов`язання до пред`явлення позову сплинуло більше ніж 5 років, то висновки суду першої інстанції про відсутність підстав застосування позовної давності до суми боргу, є хибними. Строк користування кредитом сплив на 61 день прострочки, а саме 14 червня 2011 року, і позичальник був зобов`язаний протягом 14 червня 2011 року погасити в повному обсязі кредит, відсотки а також штраф, однак цього не зробив, отже вже починаючи з 15 червня 2011 року банк набув право звернутися до суду із вимогою про стягнення кредиту в повному обсязі. Тобто з 15 червня 2011 року строк користування кредитом вважається таким, що сплив. Відповідно у банку виникло право протягом трьох років з даної дати пред`явити позов до суду про захист свого порушеного права, проте позивач звернувся до суду із позовом 09 жовтня 2018 року, за межами строку позовної давності. Щодо посилань банку на відсутність підстав для застосування строків позовної давності, так як останні платіж ОСОБА_1 було здійснено 14 червня 2017 року в рахунок погашення заборгованості по відсоткам на суму 1,15 доларів США є необґрунтованими, оскільки не підтверджені належними та допустимими доказами.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2020 року АТ "Альфа-Банк" подав касаційну скаргу, в якій просив скасувати постанову Чернівецького апеляційного суду від 21 жовтня 2020 року, а рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 15 липня 2020 року залишити в силі.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що законодавством передбачено обов`язок кредитора в будь-якому разі направити вимогу боржнику в порядку частини другої статті 1050 ЦК України про дострокове погашення заборгованості, а боржнику гарантовано право як споживача кредитних послуг на усунення протягом встановленого законом строку з моменту отримання такої вимоги вказаних у вимозі порушень, що в свою чергу призводить до втрати чинності такої вимоги кредитора.
Отже строк кредитування закінчується через 30 днів саме після направлення вимоги про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором, якщо така вимога не була виконана боржником.
Суд першої інстанції вірно послався на постанову Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 при вирішенні клопотання відповідача про застосування позовної давності.
Відповідач не надала суду доказів того, що вказані в розрахунку заборгованості платежі, які переривали строки позовної давності, нею не були здійснені, адже відповідач не надала суду жодних виписок по банківських рахунках, які мала можливість отримати безпосередньо в банку, а тому суд апеляційної інстанції фактично застосував "концепцію негативного доказу" дійшовши висновку, що позивач повинен спростувати доводи відповідача про нездійснення погашення кредиту відображеного в розрахунку заборгованості, коли згідно принципу змагальності саме відповідач повинен був спростувати доводи позивача, в тому числі обставини викладені в розрахунку заборгованості.
Крім того, 07 червня 2014 року набув чинності Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" від 03 червня 2014 року, яким зупинено право кредитора на задоволення своїх вимог за рахунок майна боржника за споживчими кредитами виданими в іноземній валюті.
Аргументи учасників справи
У січні 2021 року ОСОБА_1 надала відзив на касаційну скаргу, в якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Відзив мотивований тим, що матеріали справи не містять допустимого доказу про сплату позичальником ОСОБА_1 14 червня 2017 року грошових коштів у сумі 1,15 дол. США на погашення відсотків по договору про надання відновлювальної кредитної лінії № ЗП 047/2007 від 14 серпня 2007 року надалі договір № ЗП 047/2007.
Суд апеляційної інстанції відмовляє у стягненні заборгованості по процентам, розрахованої позивачем станом 30 липня 2018 року в сумі 12 281,84 доларів США, оскільки 15 червня 2011 року сплив строк користування кредитом на підставі пункту 4.5, пункту 7.4 договору № ЗП 047/2007 і банк, як кредитор після спливу строку кредитування втратив право нараховувати відсотки, передбачені зазначеним договором. Висновок апеляційної інстанції повністю узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду в постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), згідно якого позовна давність може бути застосована лише щодо вимог про захист прав або інтересів. Оскільки після спливу строку кредитування або пред`явлення вимог про дострокове виконання основного зобов`язання в порядку частини другої статті 1050 ЦК України у позивача було відсутнє право нараховувати проценти та пеню за кредитом, тому вимоги позивача про стягнення таких процентів є необґрунтованими, що свідчить про відсутність правових підстав для застосування позовної давності до спірних правовідносин.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2020 року поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу з суду першої інстанції.
У березні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
УхвалоюВерховного Суду від 23 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 22 грудня 2020 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц; від 05 червня 2020 року у справі № 138/240/16-ц, та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України.
Фактичні обставини
Суди встановили, що відповідно до укладеного договору № ЗП 047/2007 від 14 серпня 2007 року АТ "Укрсоцбанк" надав, а відповідач ОСОБА_1 отримала кредит в розмірі 60 000,00 доларів США.
З розрахунку заборгованості вбачається, що в наслідок несвоєчасного виконання зобов`язання, відповідач станом на 30 липня 2018 року, заборгувала перед банком суму 34 442,57 доларів США, яка складається із заборгованості за кредитом - 22 160,73 доларів США, заборгованості по відсотках - 12 281,84 доларів США.
Ухвалою Першотравневого районного суду м. Чернівці від 22 червня 2020 року у даній справі замінено позивача з АТ "Укрсоцбанк" на АТ "Альфа-Банк".
Згідно з додатковою угодою № 2 від 18 травня 2009 року про внесення змін до Договору про надання відновлювальної кредитної лінії № ЗП 047/2007 від 14 серпня 2007 року сторони домовилися та дійшли згоди внести наступні зміни, а саме: "починаючи з дня укладення цієї додаткової угоди нарахування процентів за користування кредитними коштами здійснюється виходячи зі ставки 13,25 % річних, за наступним порядком погашення суми основної заборгованості: 1.1.1. щомісячно до 15 числа, починаючи з вересня 2007 року, по 15 квітня 2009 року, в сумі 500 доларів США; 1.1.2. щомісячно до 15 числа, починаючи з травня 2009 року, по 15 жовтня 2010 року, в сумі 40 доларів США; 1.1.3. щомісячно до 15 числа, починаючи з листопада 2010 року, по 15 липня 2017 року, в сумі 601 долар США; по строку до 10 серпня 2017 року, в сумі 599 доларів США".
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.
Пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуваннями вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).
У частині першій статті 628 ЦК України та статті 629 ЦК України закріплено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19), на яку посилався АТ "Альфа-Банк" в касаційній скарзі, зроблено висновок "якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі: 1) затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла щонайменше - на три календарні місяці; або 2) перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; або 3) несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п`ять відсотків суми кредиту; або 4) іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту. Якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність (частина десята статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" зі змінами, передбаченими Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг", який набрав чинності 16 жовтня 2011 року). Наведені приписи дають підстави виснувати, що частина десята статті 11 зазначеного Закону у редакції, що була чинною до 10 червня 2017 року, встановила обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту. Велика Палата Верховного Суду вважає, що звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений вказаним Законом порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором".
Сторони кредитного договору від 14 серпня 2007 року № ЗП 047/2007 в пункті 7.4 договору передбачили, що у разі настання обставин, визначених пунктами 3.2.3, 4.4, 4.5, 5.4 договору, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно, позичальник зобов`язаний погасити кредит, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції.
Згідно з пунктом 4.5 укладеного між сторонами договору кредиту визначено, що у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених п.п. 3.3.7, 3.3.8 договору, протягом більше ніж 60 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та відповідно позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нову постанову, апеляційний суд, зазначив, що строк користування кредитом сплив на 61 день прострочки, а саме 14 червня 2011 року, тому позичальник був зобов`язаний протягом 14 червня 2011 року погасити в повному обсязі кредит, відсотки а також штраф, однак цього не зробив та вважав, що починаючи з 15 червня 2011 року банк набув право звернутися до суду із вимогою про стягнення кредиту в повному обсязі, тобто з 15 червня 2011 року строк користування кредитом вважається таким, що сплив. Відповідно у банка виникло право протягом трьох років з даної дати пред`явити позов до суду про захист свого порушеного права, проте позивач звернувся до суду із позовом 09 жовтня 2018 року, за межами строку позовної давності, на підставі чого апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту за спливом строку позовної давності, про застосування якої було заявлено відповідачем.
Але при цьому суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що невиконання умов договору з боку відповідача вперше мало місце 16 січня 2015 року, тобто саме з цієї дати почався відлік 60 днів невиконання зобов`язання, за закінченням яких сплив строк користування кредитом та відповідно у боржника виник обов`язок щодо погашення кредиту в повному обсязі.
За правилами статей 256-258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України).
Апеляційний суд правильно виходив з того, що позовна давність може бути застосована лише щодо вимог про захист прав або інтересів. Оскільки на момент спливу строку кредитування у позичальника існувала поточна заборгованість, банк мав право пред`явити позичальнику вимоги про стягнення цієї заборгованості, проте в межах позовної давності.
Враховуючи вимоги договору щодо порядку зміни строку кредитування, оскільки відповідач не погасив кредит протягом одного дня, з 18 березня 2015 року почав відлік строк звернення до суду, який відповідно сплив 18 березня 2018 року.
З даним позовом до суду позивач звернувся поштою 04 жовтня 2018 року.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Заперечуючи проти позову ОСОБА_1 просила застосувати наслідки пропуску позовної давності.
Таким чином даний позов поданий з пропуском позовної давності.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, в силу частини третьої цієї статті після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, якщо такі дії вчинено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності. Про переривання позовної давності не свідчить наданий банком розрахунок без підтвердження квитанціями, касовими ордерами та іншими документами, що засвідчують здійснення платежу особисто позичальником та визнання ним боргу, оскільки відповідач заперечував вчинення цих дій.
Отже, встановивши, що відсутнє переривання позовної давності, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості за кредитом та процентами, які нараховані станом на 18 березня 2015 року.
В той же час оскільки після спливу строку кредитування або пред`явлення вимоги про дострокове виконання основного зобов`язання в порядку частини другої статті 1050 ЦК України у позивача було відсутнє право нараховувати проценти за кредитом, тому вимоги позивача про стягнення процентів,які нараховані після 18 березня 2015 року, є необґрунтованими, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог в цій частині.