Постанова
Іменем України
06 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 405/8285/15
провадження № 61-8960св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство акціонерний банк "Укргазбанк",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк", підписану адвокатом Кузнєцовим Олександром Володимировичем, на постанову Кропивницького апеляційного суду від 05 травня 2020 року в складі колегії суддів Чельник О. І., Дуковського О. Л., Письменного О. А.,
ВСТАНОВИВ :
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2015 року ПАТ КБ "Укргазбанк" звернулося з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позову зазначало, що 21 квітня 2008 року між ПАТ КБ "Укргазбанк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 03-101200208-04-Ф, за умовами якого банк надав їй кредит у сумі 27 000 дол. США на строк до 20 квітня 2033 року. Цього ж дня в забезпечення виконання умов указаного кредитного договору між ПАТ КБ "Укргазбанк" та ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 укладено окремі договори поруки, за умовами яких останні зобов`язалися солідарно з позичальником відповідати перед банком за виконання зобов`язання за кредитним договором.
В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 21 квітня 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки без оформлення заставної, посвідчений нотаріально, реєстровий номер 3795.
За умовами пункту 2.1. договору іпотеки та пункту 2.1. кредитного договору банку в іпотеку передано нерухоме майно - однокімнатну квартиру під АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_1 .
Умовами кредитного договору передбачено право вимоги банку на дострокове повернення кредиту у разі неналежного виконання зобов`язань за кредитним договором (пункт 3.2.5 кредитного договору).
Позичальник з лютого 2015 року перестала вносити чергові платежі на погашення кредитної заборгованості та в порушення умов кредитного договору після закінчення дії 20 лютого 2015 року договору добровільного страхування майна не уклала договір страхування заставного майна на наступний термін, що відповідно до частини 4 пункту 3.2.5. кредитного договору є підставою для дострокового повернення кредиту.
Зазначає, що ОСОБА_1 в порушення пункту 3.3.4. договору іпотеки та пунктів 3.3.12, 3.3.13 кредитного договору не переуклала договір страхування заставного майна на наступний термін, тому з неї підлягає стягненню штраф у розмірі 5% від заставної вартості предмета іпотеки. Оскільки вартість предмета іпотеки становить 154 000,0 грн, п`ять відсотків від цієї суми становить 7 700,0 грн.
Посилаючись на вказані обставини, банк звернувся до суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості в розмірі станом на 12 листопада 2015 року, проте в подальшому збільшив позовні вимоги та розрахував заборгованість станом на 11 лютого 2019 року і просив стягнути солідарно з відповідачів на його користь заборгованість у розмірі 29 661,81 дол. США та 25 8617,61 грн, яка складається з:
- 15 300,0 дол. США строкової заборгованості за кредитом;
- 4 319,31 дол. США простроченої заборгованості за кредитом;
- 75,78 дол. США поточної заборгованості по процентах;
- 9971,72 дол. США простроченої заборгованості за процентами;
- 78 383,28 грн пені за несвоєчасне погашення кредиту;
- 180235,33 грн пені за несвоєчасну сплату процентів.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Ленінського районного суду міста Кіровограда від 04 червня 2019 року позов задоволено; стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь ПАТ АТ "Укргазбанк" заборгованість за кредитним договором від 21 квітня 2008 року № 03-101200208-04-Ф у розмірі 29 661,81 дол. США, що за офіційним курсом НБУ станом на 22 квітня 2019 року складає 798 007,51 грн, та пеню в сумі 25 8617,61 грн; вирішено питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 допустила порушення зобов`язань за кредитним договором від 21 квітня 2008 року № 03-101200208-04-Ф, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню в солідарному порядку з позичальника та поручителів.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 05 травня 2020 року апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено частково; рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 04 червня 2019 року скасовано; позов ПАТ АТ "Укргазбанк" задоволено частково;
- стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ АТ "Укргазбанк" заборгованість за кредитним договором від 21 квітня 2008 року № 03-101200208-04-Ф у розмірі 21 409,64 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 05 травня 2020 року складає 577 417,99 грн;
- у задоволенні позову ПАТ АТ "Укргазбанк" до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором від 21 квітня 2008 року № 03-101200208-04-Ф відмовлено;
- вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що вимоги позивача про стягнення заборгованості станом на 22 квітня 2019 року не підлягають задоволенню, оскільки, звернувшись 12 листопада 2015 року з претензією про дострокове стягнення усієї суми заборгованості, банк змінив порядок, умови і строк дії кредитного договору. У разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитора нараховувати передбачені договором проценти та пеню за кредитом припиняється, а тому заборгованість підлягає стягненню в розмірі, нарахованому позивачем на час звернення до боржника та поручителів з претензією, тобто станом на 12 листопада 2015 року.
Відмовляючи в задоволенні позову до поручителів, апеляційний суд виходив із того, що останній платіж на погашення заборгованості за січень 2015 року ОСОБА_1 здійснила у лютому 2015 року, а черговий платіж у наступному місяці вже не здійснювався, що обумовило виникнення простроченої заборгованості з березня 2015 року, проте ПАТ "Укргазбанк" звернувся з претензією про повернення усієї суми кредиту 12 листопада 2015 року, тобто поза межами шестимісячного строку. У зв`язку з чим апеляційний суд зробив висновок, що строк звернення до поручителів сплив у серпні 2015 року, що відповідно до пункту 5.2. договорів поруки від 21 квітня 2008 року свідчить про припинення поруки поручителів.
Аргументи учасників справи
У червні 2020 року ПАТ АТ "Укргазбанк" подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Кропивницького апеляційного суду від 05 травня 2020 року, у якій просить скасувати постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позову до поручителів та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції застосував частину четверту статті 559 ЦК України без врахування висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року в справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18). Вказує, що у зв`язку з порушенням позичальником зобов`язань за кредитним договором банк на адресу позичальника та поручителів направив претензію 12 листопада 2015 року. Направленням вказаної вимоги банк змінив строк основного зобов`язання у листопаді 2015 року, а в грудні 2015 року звернувся з цим позовом до суду. Апеляційний суд, обраховуючи строк для припинення поруки з моменту здійснення боржником останнього платежу (лютого 2015 року), не звернув увагу на те, що у разі зміни кредитором на підставі частини другої статті 1050 ЦК України строку виконання основного зобов`язання передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячний строк підлягає обчисленню від цієї дати. Вказує, що суд апеляційної інстанції не досліджував питання припинення поруки після направлення вимоги про повне дострокове повернення кредиту.
У вересні 2020 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 подали до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу ПАТ АТ "Укргазбанк", в яких просять залишити її без задоволення, а постанову апеляційного суду в оскарженій частині без змін. Відзиви мотивовано безпідставністю доводів касаційної скарги, оскільки договорами поруки передбачено, що порука припиняється у разі, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання зобов`язання позичальника за кредитним договором не пред`явить вимогу до поручителя. Вказують, що строк виконання зобов`язань позичальника, у тому числі внесення періодичних платежів, настав у березні 2015 року, а з претензією до поручителів банк звернувся у листопаді 2015 року через 9 місяців, а тому апеляційний суд зробив правильний висновок про припинення поруки. Зазначають, що норми закону, якими врегульована порука, не містять положень щодо солідарної відповідальності поручителів за різними договорами, якщо договорами поруки не передбачено інше. У разі укладення між банком та поручителями кількох договорів поруки на виконання одного й того самого зобов`язання між ними не виникає солідарної відповідальності.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 04 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 04 серпня 2020 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року в справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18).
Постанова Кропивницького апеляційного суду від 05 травня 2020 року оскаржується в частині відмови у задоволенні позовних вимог до поручителів ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості, в іншій частині не оскаржується, а тому Верховним Судом не переглядається.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 21 квітня 2008 року між ПАТ "Укргазбанк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 03-101200208-04-Ф, за умовами якого банк надав ОСОБА_1 кредит в розмірі 27 000 дол. США строком до 20 квітня 2033 року.
21 квітня 2008 року між ПАТ "Укргазбанк" та поручителями укладені договори поруки, а саме № 03-101200208-04-Ф - із ОСОБА_2, № 101200208-04-Ф - із ОСОБА_3, № 03-101200208-04-Ф - із ОСОБА_4, № 03-101200208-04-Ф - із ОСОБА_5 .
Відповідно до пунктів 1.2., 1.3. зазначених договорів поруки поручитель несе солідарну відповідальність з позичальником перед кредитором за порушення виконання зобов`язання по кредитному договору. Поручитель відповідає за повернення заборгованості за кредитним договором в тому ж об`ємі, що і позичальник - за сплату кредиту, процентів за користування кредитом, неустойки (штрафи, пені) за невиконання або неналежне виконання зобов`язань - повному об`ємі.
В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 21 квітня 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки без оформлення заставної, посвідчений нотаріально, реєстровий № 3795.
Відповідно до пункту 2.1. договору іпотеки та пункту 2.1. кредитного договору в рахунок забезпечення кредитного договору банку в іпотеку передано нерухоме майно - однокімнатну квартиру під АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_1 на праві власності.
Згідно з пунктом 3.3.4. договору іпотеки, пунктами 3.3.12, 3.3.13 кредитного договору іпотекодавець зобов`язаний на період дії дійсного договору застрахувати предмет іпотеки на його повну вартість за власний рахунок від всіх ризиків по даному виду страхування та виконувати всі умови кредитного договору при здійсненні страхування. Також вчиняти всі необхідні дії для дійсності договору страхування, за яким застраховано предмет іпотеки, зокрема вчасно сплачувати всі чергові страхові платежі, сплата яких забезпечувала б дію договору страхування на строк не менший ніж той, в межах якого позичальник виконає всі зобов`язання за кредитним договором, а будь-яка чергова сплата платежів продовжувала б дію договору страхування не менше ніж на наступний рік.
20 лютого 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ "Українська страхова компанія "Княжа Вієна Іншуранс Груп" укладено договір добровільного страхування майна фізичних осіб, що є предметом застави (іпотеки), серії 20/08 №К037276 на період з 21 лютого 2014 року по 20 лютого 2015 року. Відповідно до пунктів 4.1. та 4.2. зазначеного договору загальна вартість майна та загальна страхова сума складають 154 000 грн.
Після 20 лютого 2015 року ОСОБА_1 не уклала договір страхування заставного майна на наступний термін, тому відповідно до пункту 4.2 договору іпотеки з неї підлягає стягненню штраф у розмірі 5 % від заставної вартості предмета іпотеки.
Заборгованість за кредитним договором станом на 22 жовтня 2015 року складала 21 409,64 дол. США та 14 059,99 грн.
Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості станом на 11 лютого 2019 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №03-101200208-04-Ф від 21 квітня 2008 року складає 29 661,81 дол. США та 258 617,61 грн, з яких заборгованість за кредитом строкова - 15 300,0 дол.США, заборгованість за кредитом прострочена - 4319,31 дол. США, заборгованість по процентах поточна - 75,78 дол. США, прострочена заборгованість за процентами - 9971,72 дол. США, пеня за несвоєчасне погашення кредиту - 78 383,28 грн, пеня за несвоєчасну сплату процентів - 180 235,33 грн.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів приймає аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.
За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.
Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 цього Кодексу).
Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).
Припинення поруки пов`язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.
Згідно із частиною першою статті 598, статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.
Договорами поруки встановлено, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явив вимоги до поручителя (пункт 5.2 договору поруки). Такі умови договору відповідають положенню частини четвертої статті 559 ЦК України.
Суди встановили, що відповідно до умов кредитного договору та договорів поруки банк направив рекомендованим повідомленням позичальнику та його поручителям претензію від 12 листопада 2015 року щодо погашення суми заборгованості у строк 15 днів, скориставшись передбаченим умовами договору правом на дострокове повернення кредиту в повному обсязі. Відповідачі у вказаний строк з дня отримання вказаної претензії банку свій обов`язок щодо дострокового повернення коштів не виконали.
02 грудня 2015 року банк звернувся до суду з цим позовом.
Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). Натомість, календарна дата або вказівка на подію, яка має неминуче настати, є терміном (частина друга статті 252 ЦК України).
У пункті 3.3.3. кредитного договору від 21 квітня 2008 року передбачено, що повернення суми кредиту здійснюється на рахунок банку щомісячно з першого по десяте число кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту.
Строк виконання боржником щомісячного зобов`язання згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року в справі № 202/781/14-ц (провадження № 14-356цс19) міститься висновок про те, що "припис, викладений у реченні другому частини четвертої статті 559 ЦК України про припинення поруки застосовується, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (пункт 60), від 10 квітня 2019 року у справі № 604/156/14-ц, від 19 червня 2019 року у справі № 523/8249/14-ц (пункт 71), від 03 липня 2019 року у справі № 1519/2-3165/11 (пункт 58), від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (пункт 35)). Зазначений шестимісячний строк є преклюзивним, тобто його сплив є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові у позові до поручителя. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. З огляду на вказане, враховуючи зумовлене цим припинення права кредитора вимагати у поручителя виконання забезпеченого порукою зобов`язання, застосоване у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення "пред`явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред`явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника. Однак і в такому разі кредитор може звернутися із зазначеною вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (пункт 61)). {…} З відповідним позовом про стягнення кредитної заборгованості з поручителів кредитор може звернутися протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами), або з дня, встановленого кредитором для дострокового повернення кредиту в порядку реалізації ним права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов`язання (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту одноразовим платежем) (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (пункт 64) та від 27 березня 2019 року у справі № 200/15135/14-ц) {…} За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, порука за кожним із зобов`язань, визначених періодичними платежами, припиняється після шести місяців з моменту спливу строку погашення кожного чергового платежу. Пред`явлення кредитором вимоги до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку виконання частини основного зобов`язання, визначеної періодичним платежем, є підставою для відмови у задоволенні такої вимоги у зв`язку з припиненням поруки за відповідною частиною основного зобов`язання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12, від 20 червня 2018 року у справі № 758/6863/14-ц, від 19 червня 2019 року у справі № 523/8249/14-ц (пункт 84), від 27 березня 2019 року у справі № 200/15135/14-ц). Тобто встановлений у частині четвертій статті 559 ЦК України у відповідній редакції шестимісячний строк слід обчислювати за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення, що є датою виконання основного зобов`язання. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим висновок судів першої й апеляційної інстанцій про те, що початок перебігу зазначеного шестимісячного строку слід визначати за датою сплати останнього платежу за кредитним договором".
Враховуючи, що останній платіж за кредитним договором ОСОБА_1 здійснила у лютому 2015 року, правом вимоги на дострокове повернення кредиту банк скористався 12 листопада 2015 року, а з даним позовом позивач звернувся до суду 02 грудня 2015 року, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що банк звернувся до суду з вимогами до поручителів з пропуском шестимісячного строку пред`явлення вимоги.
Оскільки кредитним договором передбачено, що чергові платежі боржник повинен був здійснювати не пізніше 10 числа кожного місяця, а відповідальність поручителя наступає з наступного дня за датою платежу, яка передбачена кредитним договором, тому з часу несплати кожного з платежів починається обрахування встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку для пред`явлення вимог до поручителя.
Апеляційний суд не врахував, що кредитним договором передбачено виконання грошових зобов`язань шляхом здійснення щомісячних платежів згідно з графіком, не визначив за якими платежами порука припинилась, а за якими зберегла чинність, не звернув увагу на те, що, звернувшись до суду, кредитор скористався своїм правом на дострокове повернення кредитних коштів та змінив строк виконання основного зобов`язання, яке згідно з цим договором мало виконуватися за графіком погашення кредиту.
За таких обставин суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази, неповно встановив обставини справи, що мають значення для вирішення спору, не перевірив правильність висновків суду першої інстанції та не надав належної оцінки доводам банку, не встановив обсяг відповідальності поручителів та дійшов передчасного висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог до поручителів.
Заперечуючи проти позову ПАТ "Укргазбанк", поручителі зазначили, що вони не є солідарними відповідачами між собою за основним зобов`язанням.
Згідно зі статтею 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
Норми закону, якими врегульована порука, не містять положень щодо солідарної відповідальності поручителів за різними договорами, якщо договорами поруки не передбачено іншого, у разі укладення між ними кількох договорів поруки на виконання одного й того самого зобов`язання між ними не виникає солідарної відповідальності.
Кредитор, керуючись статтею 543 ЦК України, має право на свій розсуд пред`явити вимогу до боржника й кожного з поручителів разом чи окремо, в повному обсязі чи частково, але поручитель, що виконав зобов`язання, не вправі пред`явити вимогу до іншого поручителя на предмет розподілу відповідальності перед кредитором.
Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 317/5082/13-ц (провадження № 14-415цс19).
Відповідно до пунктів 1.2., 1.3. договорів поруки від 21 квітня 2008 року у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.
У справі, яка переглядається, предметом спору є різні самостійні договори поруки.
Ураховуючи викладене, а також те, що ні нормами закону, ні умовами договорів поруки не встановлена солідарна відповідальність поручителів за окремими договорами поруки, підстави для солідарного стягнення з поручителів кредитної заборгованості згідно з вимогами статті 554 ЦК України відсутні.
Зважаючи на наведене, помилковими є висновки судів попередніх інстанцій про те, що поручителі ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_2 несуть спільну солідарну відповідальність між собою за невиконання позичальником зобов`язань за кредитним договором.