Постанова
Іменем України
06 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 308/4532/20
провадження № 61-12891св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: держава Україна в особі Державної казначейської служби України, Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області,
треті особи: Головне управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області, Закарпатська обласна прокуратура,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області на постанову Закарпатського апеляційного суду від 16 червня 2021 року в складі колегії суддів: Готри Т. Ю., Собослоя Г. Г., Мацунича М. В., та касаційну скаргу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області на постанову Закарпатського апеляційного суду від 16 червня 2021 року в складі колегії суддів: Готри Т. Ю., Собослоя Г. Г., Мацунича М. В.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовної заяви
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до держави Україна в особі Державної казначейської служби України та Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області, третя особа - ГУ Державної фіскальної служби у Закарпатській області про відшкодування майнової та моральної шкоди.
Короткий зміст ухвал суду першої інстанції
Ухвалою Перечинського районного суду Закарпатської області від 09 жовтня 2020 року у складі судді: Чепурнова В. О., у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України та Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області, третя особа - ГУ ДФС у Закарпатській області, про відшкодування майнової шкоди у розмірі 643 304,30 грн в частині позовних вимог до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області - відмовлено у зв`язку з тим, що заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що позовназаява у цій частині не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України, оскільки суд не є належним відповідачем і відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльності суду покладається саме на державу, а не суд, який діє від імені держави, має імунітет та виконує покладені на нього державою функції правосуддя. Наведене узгоджується з постановами Верховного Суду України від 01 березня 2017 року у справі № 6-3139цс16, від 16 січня 2018 року у справі № 454/1008/16-ц.
Ухвалою Перечинського районного суду Закарпатської області від 09 жовтня 2020 року у складі судді: Чепурнова В. О., провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України та Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області, третя особа - ГУ ДФС у Закарпатській області про стягнення моральної шкоди в частині позовних вимог до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області - закрито.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що позовна заява у цій частині не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки суд не є належним відповідачем і відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльності суду покладається саме на державу, а не суд, який діє від імені держави, має імунітет та виконує покладені на нього державою функції правосуддя. Наведене узгоджується, зокрема, з постановами Верховного Суду України від 01 березня 2017 року у справі № 6-3139цс16, від 16 січня 2018 року у справі № 454/1008/16-ц.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 16 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Ухвалу Перечинського районного суду Закарпатської області від 09 жовтня 2020 року про відмову у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України та Ужгородського міськрайонного суду, треті особи: ГУ Державної фіскальної служби у Закарпатській області, Закарпатська обласна прокуратура, про відшкодування матеріальної шкоди, в частині позовних вимог до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області у зв`язку з тим, що заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства - скасовано і направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 не просить відшкодувати йому завдану судом чи певним суддею шкоди внаслідок прийняття конкретного судового рішення Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області, а просив відшкодувати спричинену йому бездіяльністю цього суду шкоду загалом по не вирішенню протягом тривалого часу питання вилучених у нього трикотажних речей (речових доказів) з 2016 року в кримінальному провадженні, яке в 2017 році відносно нього закрите. Суд першої інстанції не роз`яснив ОСОБА_1 до юрисдикції якого суду віднесено розгляд його справи. Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, окрім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача. Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області діє за певних умов в якості відповідача щодо доказування своєї правомірності у наведених у позові обставин порушення цивільних прав та законних інтересів ОСОБА_1 .
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 16 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Ухвалу Перечинського районного суду Закарпатської області від 09 жовтня 2020 року в частині закриття провадження до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області про стягнення моральної шкоди скасовано і направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 не просить відшкодувати йому завдану судом чи певним суддею шкоди внаслідок прийняття конкретного судового рішення Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області, а просив відшкодувати спричинену йому бездіяльністю цього суду шкоду загалом по не вирішенню протягом тривалого часу питання вилучених у нього трикотажних речей (речових доказів) з 2016 року в кримінальному провадженні, яке в 2017 році відносно нього закрите. Суд першої інстанції не роз`яснив ОСОБА_1 до юрисдикції якого суду віднесено розгляд його справи. Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, окрім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача. Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області діє за певних умов в якості відповідача щодо доказування своєї правомірності у наведених у позові обставин порушення цивільних прав та законних інтересів ОСОБА_1 .
Аргументи учасників справи
28 липня 2021 року Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області засобами поштового зв`язку подав касаційну скаргу на постанову Закарпатського апеляційного суду від 16 червня 2021 року, якою скасовано ухвалу Перечинського районного суду Закарпатської області від 09 жовтня 2020 року про відмову у відкритті провадження у справі, в якій просить скасувати оскаржену постанову апеляційного суду та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що позивач вказав, що дії суду стосуються стадії досудового розслідування та постановлення ухвал слідчими суддями. законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної судом, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя. Законом встановлено імунітет суду і він не може бути відповідачем у справі.
28 липня 2021 року Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області засобами поштового зв`язку подав касаційну скаргу на постанову Закарпатського апеляційного суду від 16 червня 2021 року, якою скасовано ухвалу Перечинського районного суду Закарпатської області від 09 жовтня 2020 року в частині закриття провадження у справі, в якій просить скасувати оскаржену постанову апеляційного суду та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що позивач вказав, що дії суду стосуються стадії досудового розслідування та постановлення ухвал слідчими суддями. законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної судом, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя. Законом встановлено імунітет суду і він не може бути відповідачем у справі.
Рух справи
Ухвалами Верховного Суду від 06 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалах Верховного Суду від 06 вересня 2021 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: порушення норм процесуального права.
Фактичні обставини
Суди встановили, що у травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до держави Україна в особі Державної казначейської служби України та Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області, третя особа - ГУ Державної фіскальної служби у Закарпатській області про відшкодування завданої майнової та моральної шкоди.
Ухвалою Перечинського районного суду Закарпатської області від 11 червня 2020 року у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України та Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області, третя особа - ГУ Державної фіскальної служби у Закарпатській області про відшкодування майнової шкоди у розмірі 643 304,30 грн відмовлено.
Ухвалою Перечинського районного суду Закарпатської області від 11 червня 2020 року відкрито загальне позовне провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України та Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області, третя особа - ГУ Державної фіскальної служби у Закарпатській області про стягнення компенсації моральної шкоди.
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 20 серпня 2020 року ухвалу Перечинського районного суду Закарпатської області від 11 червня 2020 року, якою було відмовлено у відкритті провадження скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду зі стадії відкриття провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області на постанову Закарпатського апеляційного суду від 20 серпня 2020 року.
Ухвалою Перечинського районного суду Закарпатської області від 09 жовтня 2020 року у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України та Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області, третя особа - ГУ Державної фіскальної служби у Закарпатській області про відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 643 304,30 грн в частині позовних вимог до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області - відмовлено у зв`язку з тим, що заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Ухвалою Перечинського районного суду Закарпатської області від 09 жовтня 2020 року загальне позовне провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, третя особа - ГУ Державної фіскальної служби у Закарпатській області про відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 643 304,20 грн відкрито.
Ухвалою Перечинського районного суду Закарпатської області від 09 жовтня 2020 року, зокрема, провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України та Ужгородського районного суду Закарпатської області, третя особа - ГУ Державної фіскальної служби у Закарпатській області, про стягнення моральної шкоди в частині позовних вимог до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області - закрито; залучено до участі справі як третю особу - Закарпатську обласну прокуратуру.
Позиція Верховного Суду
За шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом (частина одинадцята статті 49 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду України від 01 березня 2017 року у справі № 6-3139цс16 вказано, що "згідно із статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист в суді свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, зокрема, шляхом відшкодування моральної шкоди. Проте у справі, яка переглядається, між позивачем та судом (суддею) зазначені правовідносини не виникли, тому такі справи не можуть бути підсудні судам загальної юрисдикції. Особи мають право оскаржити судове рішення до судів вищої інстанції в порядку та з підстав, визначених у процесуальному законодавстві. Отже, чинне законодавство дає можливість особі повною мірою реалізувати своє право на оскарження судового рішення. Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Аналогічну позицію висловлено у пункті 57 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів, де зазначено, що зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини. У Висновку № 3 (2002 ) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (наприклад надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави. За таких обставин, слід дійти висновку, що належним відповідачем у таких спорах може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя".
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року в справі № 711/2652/17 (провадження № 14-638цс18) вказано, що "частиною п`ятою статті 1176 ЦК України, на яку, зокрема, посилався позивач, передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. На спірні правовідносини в частині позовних вимог до судді Придніпровського районного суду м. Черкас ОСОБА_4. не поширюється юрисдикція судів з розгляду заявлених позивачем вимог, оскільки ні суддя як посадова особа, що здійснює правосуддя, ні суд як орган, що здійснює правосуддя, не може бути відповідачем або іншою стороною, котра бере участь у цивільній справі, за винятком випадків, коли суддя виступає як представник цієї установи, а не орган, що здійснює правосуддя. Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Аналогічну позицію висловлено у пункті 57 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів, де зазначено, що зміст конкретних судових рішень контролюється насамперед за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до ЄСПЛ. У Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (наприклад, надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави. За таких обставин належним відповідачем у цих спорах може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя. Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 01 березня 2017 року у справі № 6-3139цс16, постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 січня 2018 року у справі № 61-1091св17, а також Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 08 травня 2018 року у справі № 14-90цс18 та від 21 листопада 2018 року у справі № 14-399цс18 і підстав для відступу від такої позиції не вбачається. Ураховуючи наведене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, зробив обґрунтований висновок про відмову у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини другої статті 122 ЦПК України (у редакції, чинній на момент постановлення ухвали), оскільки така позовна заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 489/5045/18 (провадження № 14-191цс19) вказано, що: "згідно з частинами першою та третьою статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом. Щодо цивільної відповідальності, до якої позивач має намір притягнути суд-відповідача, Консультативна рада європейських суддів зазначає, що, беручи до уваги принцип незалежності суду: i) засобом захисту від судових помилок (стосовно питань юрисдикції, суті справи або процедури розгляду) повинна бути належна система апеляційного оскарження рішень (як з дозволу суду, так і без дозволу); ii) будь-яка компенсація за інші недоліки в процесі здійснення правосуддя (у тому числі, наприклад, порушення строків розгляду справи) може вимагатися тільки від держави; iii) недоцільним є притягнення судді до будь-якої особистої відповідальності за здійснення ним уповноважених професійних обов`язків, навіть шляхом відшкодування збитків державі, крім випадків навмисного порушення (пункт 76 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів). Крім того, якщо держава повинна була виплатити компенсацію стороні через помилку у відправленні правосуддя, саме у держави, а не у сторони справи має бути право притягнути суддю до цивільної відповідальності шляхом подання судового позову (пункт 37 Висновку № 18 (2015) Консультативної ради європейських суддів). Велика Палата Верховного Суду вважає, що означений підхід однаково застосовний як особисто до суддів, так і до судів, в яких вони здійснюють правосуддя (пункт 36 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц). Велика Палата Верховного Суду вже зазначала, що можливість розгляду судом позовних вимог про зобов`язання іншого суду вчинити певні процесуальні дії та (або) ухвалити рішення, пов`язане з розглядом іншої судової справи, Закони України не передбачають. Оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені(пункт 78-80 постанови від 8 травня 2018 року у справі № 521/18287/15-ц; пункти 61-65 постанови від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц)".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 454/3208/16-ц (провадження № 14-500цс19) зазначено, що "згідно з частиною сьомою статті 49 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції, чинній на момент пред`явлення позову) за шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом. Тлумачення норми свідчить, що на законодавчому рівні встановлено імунітет суду, і він не може бути відповідачем у цивільній справі. Наявність імунітету, за своєю суттю, є засобом, який гарантує належне функціонування системи правосуддя і дозволяє судам виконувати свою судову функцію незалежно та неупереджено. Європейський суд з прав людини зауважив, що питання імунітету суддів вже зустрічалося при розгляді однієї зі справ, і в ній Суд дійшов висновку, що такий імунітет мав законну мету, оскільки був засобом забезпечення належного здійснення правосуддя. Суд також постановив, що з огляду на обставини тієї справи таке обмеження було пропорційним (Плахтєєв та Плахтєєва проти України (Plakhteyev and Plakhteyeva v. Ukraine), № 20347/03, § 36, від 12 березня 2009 року). Висновок про недопустимість суду бути відповідачем у цивільній справі дозволяє зробити і тлумачення статей 1174 і 1176 ЦК України. Відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду, покладається на державу, а не на суд. Схожий висновок було зроблено і Верховним Судом України. Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 01 березня 2017 року у справі № 6-3139цс16 вказано, що законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної судом, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя. Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб забороняється і тягне відповідальність, установлену законом (частини перша та третя статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у редакції, чинній до 30 вересня 2016 року; аналогічні приписи закріплені у частинах першій і третій статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у редакції, чинній з 30 вересня 2016 року)".
Суди встановили, що позивач основною підставою для звернення із позовом зазначає те, що заподіяння йому майнової та моральної шкоди відбулося внаслідок протиправних дій та бездіяльності Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області. В розумінні змісту заявлених позовних вимог та з урахуванням вимог чинного законодавства суд (суддя) як орган (особа), що здійснює правосуддя, не може бути відповідачем у цивільній справі. Винятками є лише випадки, коли суд (суддя) виступає не як орган (особа), що здійснює правосуддя, а як будь-яка інша установа (особа).
За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у відкритті провадження у частині позовних вимог про відшкодування майнової шкоди у розмірі 643 304,30 грн, пред`явлених до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області; та обґрунтовано закрив провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення моральної шкоди, пред`явлених до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області. Натомість суд апеляційної інстанції скасував законні та обґрунтовані ухвали суду першої інстанції.