ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 жовтня 2021 року
м. Київ
справа №823/1639/16
адміністративне провадження № К/9901/31568/18
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Хохуляка В.В.,
суддів - Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,
розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Черкаської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Черкаської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23.03.2017 (головуючий суддя - Лічевецький І.О., судді: Мельничук В.П., Мацедонська В.Е.) у справі №823/1639/16.
встановив:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Черкаської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області (далі - Черкаська ОДПІ) від 11.07.2016 № 0001511300 та № 0001501300.
Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 30.01.2017 в позові відмовлено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.03.2017 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким позов задоволено.
Не погодившись з висновками суду апеляційної інстанції, Черкаська ОДПІ оскаржила його у касаційному порядку.
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23.03.2017 та залишити в силі постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 30.01.2017.
В обґрунтування своїх вимог Черкаська ОДПІ зазначає, що за відсутності ведення бухгалтерського обліку, іншого обліку в частині підтвердження використання майна (товару) у підприємницькій діяльності платник не може на підставі податкової накладної/митної декларації включати до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість по придбаних транспортних засобах.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями, Черкаською ОДПІ проведено камеральну перевірку даних ФОП ОСОБА_1, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість щодо від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту та сумою бюджетного відшкодування за квітень 2016 року.
За результатами проведеної перевірки складено акт № 73/23-25-13-013 від 17.06.2016, в якому відображено висновки про порушення вимог пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено бюджетне відшкодування з ПДВ на суму 135 784 грн та пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість на 135 784 грн., з огляду на те, що за відсутності ведення бухгалтерського обліку, іншого обліку в частині підтвердження використання майна (товару) у підприємницькій діяльності, позивач не може на підставі податкової накладної/митної декларації включати до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість по придбаному транспортному засобу.
На підставі названого акту перевірки 11.07.2016 Черкаською ОДПІ прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:
№ 0001511300, згідно з яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 135 784 грн та накладено штрафні (фінансові) санкції в розмірі 67 892 грн;
№ 0001501330, згідно з яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість за квітень 2016 року.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Судами встановлено, що позивачем було укладено контракт № UA/ОСОБА_1/1xXF460/90.12.15IB від 09.12.2015, на виконання умов контракту та придбання сідельного тягача надано митну декларацію форми МД-2 від 25.02.2016, платіжне доручення № 127 від 19.02.2016, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_1, відповідно до якого вказаний сідловий тягач зареєстровано на фізичну особу підприємця ОСОБА_1 .
Наданими позивачем до матеріалів справи доказами належним чином підтверджено, що даний сідельний тягач було придбано позивачем з метою використання його у господарській діяльності у сфері вантажного автомобільного транспорту.
Крім того, необхідно врахувати, що підпунктом 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України визначено, що камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального.
Предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах.
За змістом пункту 76.1 статті 76 Податкового кодексу України камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов`язкова.
Таким чином, камеральна перевірка за своєю правовою сутністю є формою поточного документального контролю за дотриманням платником вимог податкового законодавства, предмет якої передбачає проведення контролюючим органом арифметичного та логічного контролю правильності оформлення документів податкової звітності (повноти заповнення усіх необхідних реквізитів, чіткості їх заповнення тощо), перевірку правильності складення розрахунків за податковими платежами (арифметичний підрахунок остаточних сум податків; правильність відображення показників, необхідних для обчислення бази оподаткування; логічний зв`язок та узгодженість відповідних показників поточного періоду та їх зіставлення з показниками попередніх періодів).
Також під час камеральної перевірки може бути перевірена своєчасність:
подання податкових декларацій (розрахунків);
реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до них у ЄРПН, акцизних накладних та/або розрахунків до них у Єдиному реєстрі акцизних накладних;
виправлення помилок у податкових накладних;
сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання.
Інші обставини, які впливають на своєчасність, достовірність, повноту нарахування і сплати податків, є предметом перевірки контролюючим органом під час здійснення документальних перевірок в порядку, передбаченому статтями 77, 78 Податкового кодексу України.
Наведені вище норми права свідчать про те, що зменшення суми бюджетного відшкодування згідно спірних податкових повідомлень-рішень з підстав нездійснення позивачем бухгалтерського обліку, відповідачем порушено спосіб реалізації владних управлінських функцій.
За таких обставин Верховний Суд вважає за необхідне погодитися з висновком суду апеляційної інстанції про необхідність задоволення даних позовних вимог.
З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд