ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 640/25314/19
адміністративне провадження № К/9901/26844/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Уханенка С.А.,
суддів: Кашпур О.В., Радишевської О.Р.,
розглянув у письмовому провадженні як суд касаційної інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Громадської ради доброчесності, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, про визнання протиправним і скасування висновку, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 квітня 2021 року (суддя Головань О.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2021 року (суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р., судді Кобаль М.І., Коротких А.Ю.),
У С Т А Н О В И В:
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Громадської ради доброчесності про визнання протиправним і скасування висновку від 15 березня 2018 року про невідповідність його як судді Дарницького районного суду м. Києва критеріям доброчесності та професійної етики.
Ухвалою від 09 січня 2020 року Окружний адміністративний суд міста Києва відкрив провадження у справі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 квітня 2021 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2021 року, провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Закриваючи провадження у справі, суди попередніх інстанцій виходили з того, що висновок Громадської ради доброчесності не може бути предметом судового оскарження, оскільки Громадська рада доброчесності у спірних правовідносинах не є суб`єктом владних повноважень, а затверджуваний нею висновок щодо невідповідності судді критеріям доброчесності та професійної етики не є остаточним рішенням у процедурі кваліфікаційного оцінювання судді.
У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення про закриття провадження у справі та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга обґрунтована необхідністю відступлення від висновку щодо застосування пункту 1 частини першої статті 238 КАС України у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 30 березня 2021 року у справі №160/9844/19, який застосований судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Так, за доводами позивача, аналіз статей 2, 4 і 19 КАС України у взаємозв`язку з положеннями статей 85, 87 і 88 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" свідчить про те, що надання Громадською радою доброчесності висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики містить усі ознаки владної управлінської діяльності, що здійснюється на підставі закону. Аргументом на користь цього твердження позивач уважає позицію міжнародного експерта Проекту ЄС "Підтримка реформ у сфері юстиції в Україні" Реди Молієне та міжнародного експерта Програми USAID "Нове правосуддя" доктора Пім Альберс, які, зі слів позивача, висловили думку про те, що Громадську раду доброчесності цілком можна вважати адміністративним органом, рішення (діяльність) якого підлягають оскарженню (https://www.vkksu.gov.ua/userfiles/doc/mission_report.pdf; https://www.vkksu.gov.ua/userfiles/doc/perelik-dokumentiv/zvit_grd.pdf).
Крім того, позивач уважає, що висновки суду апеляційної інстанції про невиконання Громадською радою доброчесності владних управлінських функцій та про можливість оскарження в судовому порядку рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України як остаточного є такими, що суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у справах №9901/460/18, №9901/852/18 і №9901/652/18.
Відповідачем і третьою особою не подано відзиву на касаційну скаргу.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, колегія суддів виходить з такого.
Частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства названо справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
У пункті 7 частини першої статті 4 КАС України визначено, що суб`єктом владних повноважень є орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Отже, необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення цим суб`єктом публічно-владних управлінських функцій, тобто реалізація ним законодавчо наданих повноважень владно керувати поведінкою іншого суб`єкта (суб`єктів), який, відповідно, зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого владного суб`єкта. При цьому публічно-владні управлінські функції повинні здійснюватися суб`єктом саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи в публічно-правових спорах, зокрема, фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Предметом цього спору є висновок Громадської ради доброчесності від 15 березня 2018 року про невідповідність судді Дарницького районного суду м. Києва ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики. На обґрунтування позовних вимог про визнання протиправним і скасування вказаного висновку Громадської ради доброчесності ОСОБА_1 зазначив, що цей висновок є невмотивованим, ґрунтується виключно на припущеннях та зроблений відповідачем з перевищенням його повноважень щодо надання оцінки судовим рішенням.
Згідно з підпунктом 4 пункту 161 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади. Порядок та вичерпні підстави оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання встановлюються законом.
Закон України від 02.06.2016 № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" набрав чинності з 30 вересня 2016 року.
За змістом пункту 20 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" та частин першої і другої статті 83 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кваліфікаційне оцінювання проводиться колегіями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в порядку, визначеному цим Законом, з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за критеріями компетентності, професійної етики, доброчесності.
Відповідно до частини першої статті 85 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кваліфікаційне оцінювання включає такі етапи: складення іспиту; дослідження досьє та проведення співбесіди.
З метою сприяння Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання утворюється Громадська рада доброчесності, яка, серед іншого: збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); надає Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); надає, за наявності відповідних підстав, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє; делегує уповноваженого представника для участі у засіданні Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді) (частина перша, пункти 1-4 частини шостої статті 87 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Згідно з частиною першою статті 88 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді. Якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, то Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами.
За наведеного нормативно-правового регулювання суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, що у процедурі кваліфікаційного оцінювання судді Громадська рада доброчесності не здійснює публічно-владних управлінських функцій, а як інструмент громадськості виконує допоміжну (консультативну) функцію у встановленні Вищою кваліфікаційною комісією суддів України відповідності судді критеріям професійної етики та доброчесності шляхом надання інформації про нього або висновків про невідповідність судді цим критеріям.
Суди мотивовано виходили з того, що оскаржуваний висновок Громадської ради доброчесності безпосередньо не породжує для позивача будь-яких прав чи обов?язків. Такий висновок додається до суддівського досьє і підлягає дослідженню Вищою кваліфікаційною комісією суддів України з-поміж іншої інформації при оцінці показників критеріїв професійної етики та доброчесності судді. Водночас рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді, в тому числі за критеріями професійної етики і доброчесності, приймає саме Вища кваліфікаційна комісія суддів України.
З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що Громадська рада доброчесності у спірних правовідносинах не є суб?єктом владних повноважень у розумінні пункту 7 частини першої статті 4 КАС України, а складений нею висновок про невідповідність судді критеріям професійної етики та доброчесності не є рішенням суб?єкта владних повноважень, що підлягає оскарженню за правилами КАС України чи будь-якого іншого виду судочинства.
Зазначений висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, висловленою в постанові від 30 березня 2021 року у справі №160/9844/19, підстав для відступу від якої колегія суддів не вбачає.
Надані міжнародними експертами висновки і рекомендації щодо діяльності Громадської ради доброчесності, на які посилається позивач, також не спростовують висновок судів щодо непідвідомчості цього спору суду адміністративною юрисдикції, позаяк свою позицію з приводу статусу і результатів роботи Громадської ради доброчесності експерти висловлювали у світлі проблемних питань щодо повноважень, методології роботи, конфлікту інтересів та оплати праці членів цього органу громадського контролю тощо, не торкаючись питань, пов`язаних з процедурою оскарження рішень, що ним приймаються.
Висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у справах №9901/460/18, №9901/852/18 і №9901/652/18, так само не стосуються питання підвідомчості спорів за участю Громадської ради доброчесності.
Крім того, зважаючи на вимоги частин першої і другої статті 337 КАС України, колегія суддів не враховує доповнення до касаційної скарги від 22 вересня 2021 року, які подані позивачем поза межами строку на касаційне оскарження та без надання доказів їх направлення іншим учасникам справи.
Таким чином, доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав уважати, що судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права.
Керуючись статтями 345, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд