ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 жовтня 2021 року
м. Київ
Справа № 916/852/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Пєскова В.Г. - головуючого, Банаська О.О., Васьковського О.В.,
розглянув у порядку письмового провадження без виклику учасників судового процесу касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Карнавал-Юг" за вх. № 7718/2021
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.07.2021
у складі колегії суддів: Богатиря К.В. (головуючий), Бєляновського В.В., Філінюка І.Г.
та на рішення Господарського суду Одеської області від 11.05.2021
у складі судді Невінгловської Ю.М.
за позовом Управління з питань охорони культурної спадщини Одеської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Карнавал-Юг"
про стягнення 170 000 грн.
За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вирішив залишити касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Карнавал-Юг" за вх. № 7718/2021 без задоволення, а постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.07.2021 та рішення Господарського суду Одеської області від 11.05.2021 у справі № 916/852/20 - без змін. При цьому
ВСТАНОВИВ:
Вступ.
1. На розгляд суду поставлено питання обґрунтованості вжитих судом фінансових санкцій за порушення відповідачем законодавства України у сфері охорони культурної спадщини.
Хронологія подій та опис обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.
2. Згідно із інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 10.07.2019, відповідачу належать на праві власності житлові та нежитлові приміщення в будинку за адресою: м. Одеса, вул. Гоголя, буд. 23 (далі - об`єкт).
3. Ця будівля є пам`яткою архітектури, що встановлено під час розгляду адміністративної справи № 815/1441/18. Крім того, такий статус будівлі не заперечується жодною із сторін.
4. 17.01.2012 відповідач підписав охоронний договір на пам`ятку культурної спадщини, відповідно до якого (пункти 11-13 Договору) взяв на себе зобов`язання своєчасно проводити капітальний ремонт пам`ятки і роботи з упорядження території пам`ятки, виконання реставраційних, ремонтних та інших робіт.
5. 21.02.2018 позивач склав акт № 1 про вчинення правопорушення, у якому зазначено, що об`єкт перебуває у незадовільному стані. Внаслідок бездіяльності власника пам`ятки, ухилення від вживання заходів щодо запобігання загрозі пошкодження, руйнування, знищення, спотворення та від підтримання пам`ятки в належному стані і своєчасного проведення ремонту за власні кошти виникла загроза, яка негативно позначилася на стані пам`ятки (створювалась загроза знищення, руйнування, пошкодження, спотворення пам`ятки), що разом суперечить вимогам статей 24, 27, 29 Закону України "Про охорону культурної спадщини", про що складено акт візуального огляду об`єкту культурної спадщини від 22.01.2018.
6. 02.03.2018 заступник Одеського міського голови Рябоконь П.М. прийняв та підписав постанову № 1 "Про накладення фінансових санкцій за порушення законодавства України у сфері охорони культурної спадщини", якою на відповідача накладено фінансові санкції в сумі 170 000 грн.
7. У цій постанові зазначені наступні порушення:
- внаслідок бездіяльності власника пам`ятки, ухилення від вжиття заходів щодо запобігання загрозі пошкодження, руйнування, знищення, спотворення та від підтримання пам`ятки в належному стані і своєчасного проведення ремонту за власні кошти виникла загроза, яка негативно позначилась на стані пам`ятки (створилась загроза знищення, руйнування, пошкодження спотворення пам`ятки), невиконання вимог охоронного договору, що призвело до порушення вимог статей 24, 27, 29, 44 Закону України "Про охорону культурної спадщини";
- вимоги припису позивача від 26.01.2018 № 01-15/06зд до відповідача не виконані у встановлені строки, що є порушенням положень статей 30, 44, 45 Закону України "Про охорону культурної спадщини".
8. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22.10.2018, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11.04.2019, відмовлено у задоволенні вимог відповідача до Заступника Одеського міського голови Рябоконя П.М. та до позивача про визнання протиправними дій позивача зі складення акту від 21.02.2018 № 1 про вчинення правопорушення та про визнання протиправної та скасування постанови, направленої листом від 03.03.2018 за вих. № 02.2-16 вих/137, винесеної Заступником Одеського міського голови Рябоконем П.М.
9. 10.07.2019 позивач подав до Одеського окружного адміністративного суду позов про стягнення з відповідача фінансових санкцій в сумі 170 000 грн.
10. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 09.09.2019 у справі № 420/4130/19 позовні вимоги задоволено та стягнуто з відповідача фінансові санкції в сумі 170 000 грн.
11. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03.12.2019 у справі № 420/4130/19 апеляційну скаргу відповідача задоволено частково, відповідне судове рішення скасовано, провадження у справі закрито та роз`яснено право на звернення до суду в порядку господарського судочинства.
12. Із метою повторного надання відповідачу можливості добровільного виконання постанови від 02.03.2018 № 1 та досудового врегулювання спору позивач направив відповідачу лист від 26.12.2019 № 01-30/333 з вимогою сплатити фінансові санкції у добровільному порядку протягом 10 календарних днів із моменту отримання даного листа. Також у цьому листі позивач попередив відповідача, що у разі несплати фінансової санкції, вони стягуватимуться у судовому порядку.
13. Згідно з поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення зазначена вимога була отримана відповідачем 09.01.2020, однак відповідач не сплатив фінансові санкції, що стало підставою для звернення позивача з позовом до Господарського суду Одеської області.
14. Відповідно до рішення Одеської міської ради від 21.03.2018 № 3044-VII "Про затвердження Положення про управління з питань охорони об`єктів культурної спадщини Одеської міської ради у новій редакції" (далі - Положення) управління є виконавчим органом Одеської міської ради, є юридичною особою та у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про охорону культурної спадщини", іншими законодавчими та підзаконними актами України у сфері охорони культурної спадщини, рішеннями Одеської міської ради, її виконавчого комітету, розпорядженнями міського голови.
15. Згідно з пунктом 1.2 Положення управління є юридичною особою, може відкривати рахунки в органах Державної казначейської служби України, має самостійний баланс, гербову печатку зі своїм найменуванням, бланки і штампи.
16. Відповідно до пунктів 1.4, 1.5 Положення управління є спеціально уповноваженим органом охорони культурної спадщини відповідно до Закону України "Про охорону культурної спадщини". Управління є підзвітним і підконтрольним Одеській міській раді, підпорядкованим її виконавчому комітету, Одеському міському голові та відповідним органам виконавчої влади.
17. Відповідно до підпункту 2.1.2 пункту 2.1 Положення основним завданням управління є забезпечення в установленому порядку контролю за дотриманням законодавства у сфері охорони культурної спадщини на території міста Одеси.
18. На управління покладено функції щодо забезпечення підготовки матеріалів для заступника міського голови з питань накладення фінансових санкцій, а також здійснення діяльності щодо притягнення правопорушників до адміністративної відповідальності в межах компетенції, визначеної чинним законодавством України, рішеннями Одеської міської ради, її виконавчого комітету та розпорядженнями міського голови (підпункти 2.2.27, 2.2.29 Положення).
Подання до суду позову.
19. 01.04.2020 Управління з питань охорони об`єктів культурної спадщини Одеської міської ради подало до Господарського суду Одеської області позовну заяву про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Карнавал-Юг" (далі - ТОВ "Карнавал-Юг") 170 000 грн фінансових санкцій за порушення законодавства України у сфері охорони культурної спадщини.
20. Позовна заява мотивована невиконанням відповідачем постанови від 02.03.2018 № 1 про застосування до нього фінансових санкції за порушення вимог закону про охорону культурної спадщини.
21. 27.04.2020 відповідач подав відзив із запереченнями позовних вимог та просив відмовити у позові, застосувавши до вимог у цьому спорі позовну давність, що спливла, на його думку, 02.03.2019.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
22. Справа судами розглядалася неодноразово.
23. 24.07.2020 рішенням Господарського суду Одеської області, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.10.2020, у задоволенні позову відмовлено.
24. 08.02.2021 постановою Верховного Суду скасовано рішення Господарського суду Одеської області від 24.07.2020 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.10.2020, а справу № 916/852/20 направлено на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.
25. Передаючи справу на новий розгляд, Верховний Суд зазначив про передчасність висновків в оскаржуваних рішеннях про відсутність підстав до застосування позовної давності у спірних правовідносинах, оскільки ці висновки зроблені з неповним дослідженням зібраних у справі доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме: обставин початку перебігу та спливу позовної давності за вимогами у спірних правовідносинах, та, відповідно, наявності/відсутності підстав для застосування відповідно до статті 267 Цивільного кодексу України наслідків спливу позовної давності у спірних правовідносинах.
26. 11.05.2021 рішенням Господарського суду Одеської області позов Управління з питань охорони об`єктів культурної спадщини Одеської міської ради до ТОВ "Карнавал-Юг" задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача фінансові санкції у розмірі 170 000 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 550 грн.
27. Судове рішення мотивоване тим, що у позивача наявні повноваження на застосування/стягнення суми фінансової санкції за порушення законодавства у сфері охорони культурної спадщини, що охоплюють також повноваження позивача звертатись з цими вимогами в судовому порядку.
28. Щодо строків позовної давності, то суд першої інстанції вказав, що на момент звернення позивачем 31.03.2020 до Господарського суду Одеської області з позовом строк позовної давності сплинув. Однак, суд першої інстанції зазначив, що з урахуванням конкретних обставин справи, подання позову з недодержанням правил підвідомчості/підсудності є поважною причиною для поновлення строку позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права. Тому пропущений позивачем строк позовної давності підлягає поновленню.
29. 21.07.2021 постановою Південно-західного апеляційного господарського суду резолютивну частину рішення Господарського суду Одеської області від 11.05.2021 залишено без змін. Змінено мотивувальну частину рішення Господарського суду Одеської області від 11.05.2021 у справі № 916/852/20 в частині застосування строків позовної давності. Викладено мотиви щодо застосування строків позовної давності в редакції, зазначеній у даній постанові Південно-західного апеляційного господарського суду.
30. При цьому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про непорушення позивачем строку позовної давності, який у цих правовідносинах складає три роки, а не один, так як для стягнення фінансових санкцій за постановами про порушення у сфері охорони культурної спадщини необхідно застосовувати загальну позовну давність тривалістю у 3 роки.
Зокрема, суд апеляційної інстанції дійшов такого висновку, що фінансова санкція за постановою № 1, про стягнення якої заявлено позов, не є неустойкою (штрафом, пенею), адміністративно-господарським штрафом у розумінні ЦК України, ГК України. Крім того, фінансова санкція за порушення законодавства про охорону культурної спадщини не є штрафом в розумінні приписів статті 549 ЦК України, статей 217, 230, 238, 239, 241 ГК України, а тому до вимог про її стягнення не може бути застосована стаття 258 ЦК України (спеціальна позовна давність про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Також судом апеляційної інстанції було визначено початок перебігу строку позовної давності з 23.01.2020, оскільки до 22.01.2020 відповідач мав повідомити позивача про оплату/неоплату фінансових санкцій, як це визначено у вимозі позивача, адресованій відповідачу листом від 26.12.2019 № 01-30/717.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ.
А. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу.
31. 09.08.2021 (згідно з відміткою на поштовому конверті "Укрпошта Експрес") ТОВ "Карнавал-Юг" надіслано до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.07.2021 та рішення Господарського суду Одеської області від 11.05.2021 і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у цій справі.
32. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції при ухваленні постанови не враховано висновків Верховного Суду викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 19.11.2019 у справі №911/3680/17, від 19.11.2019 у справі № 911/3677/17 від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц, у постанові Касаційного господарського суду від 18.07.2018 у справі № 908/1846/17. Також, ТОВ "Карнавал-Юг" стверджує, що судом апеляційної інстанції помилково застосовано правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 14.02.2019 у справі № 910/5309/18.
33. Скаржник вказує на неправильне визначення судом апеляційної інстанції початку перебігу строку позовної давності.
Б. Доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу.
34. 17.09.2021 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу ТОВ "Карнавал-Юг", в якому зазначено про правильність застосування судом апеляційної інстанції норм права та наведено прохання залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення у цій справі - без змін.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої і апеляційної інстанцій.
А. Щодо суті касаційної скарги.
35. Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, здійснивши перевірку правильності застосування судами норм права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
36. Згідно з частиною першою статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
37. Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін резолютивну частину рішення суду першої інстанції у цій справі, змінив мотиви стосовно застосування строку позовної давності та дійшов висновку, що для стягнення фінансових санкцій за постановами про порушення у сфері охорони культурної спадщини необхідно застосовувати загальну позовну давність тривалістю у 3 роки.
38. Судова колегія погоджується з таким висновком з огляду на таке.
39. Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
40. Положеннями статті 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
41. Водночас, за частиною першою статті 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
42. Так, частиною другою статті 258 ЦК України унормовано, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: 1) про стягнення неустойки (штрафу, пені); 2) про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації. У цьому разі позовна давність обчислюється від дня поміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості; 3) про переведення на співвласника прав та обов`язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності (стаття 362 цього Кодексу); 4) у зв`язку з недоліками проданого товару (стаття 681 цього Кодексу); 5) про розірвання договору дарування (стаття 728 цього Кодексу); 6) у зв`язку з перевезенням вантажу, пошти (стаття 925 цього Кодексу); 7) про оскарження дій виконавця заповіту (стаття 1293 цього Кодексу); 8) про визнання недійсним рішення загальних зборів товариства.
43. На думку скаржника, у даному випадку необхідно застосовувати спеціальний строк позовної давності у 1 рік, оскільки позивач просить стягнути неустойку (штраф, пеню).
44. Із цього приводу, слід зауважити, що санкції у сфері культурної спадщини є особливим видом фінансових санкцій, підстави та порядок накладення яких регламентується виключно Законом України "Про охорону культурної спадщини".
45. У той же час, відповідальність учасників господарських відносин регламентована Главою 24 ГК України. Види господарських санкцій як правового засобу відповідальності у сфері господарювання визначені у статті 217 ГК України, відповідно до частини другої якої передбачені такі види господарських санкцій як: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
46. Частиною третьою статті 217 ГК України передбачено, що до суб`єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції, а відповідно до частини четвертої статті 217 ГК України адміністративно-господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
47. Питання адміністративно-господарських санкцій регламентовано Главою 27 ГК України, серед яких фінансові санкції за порушення законодавства у сфері культурної спадщини, відсутні.
48. Згідно з частиною першою статті 238 ГК України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
49. Отже, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб`єкта господарювання за результатами здійсненого заходу державного нагляду (контролю) відповідно до Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", який, не регулює спірні правовідносини, а відносини з охорони культурної спадщини не відносяться до різновидів контролю у сфері господарської діяльності.
50. За змістом статті 217 ГК України до господарських санкцій відносяться штрафні санкції.
51. Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (стаття 230 ГК України).
52. ЦК України також визначає такі поняття як неустойка, штраф, пеня.
53. Так, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина перша статті 549 ЦК України).
54. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина друга статті 549 ЦК України).
55. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).
56. Ці норми розміщені в Главі 49 ЦК України, яка має назву "Забезпечення виконання зобов`язання", а тому штраф у розумінні статті 549 ЦК України є способом забезпечення виконання зобов`язання; а зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
57. У цій же справі правовідносини не пов`язані з виконанням зобов`язань.
58. Відтак, неустойка (штраф, пеня), адміністративно-господарські та інші види господарських санкцій є відповідальністю суб`єктів господарювання за порушення здійснення господарської діяльності.
59. Водночас, порядок застосування фінансових санкцій за порушення законодавства про охорону культурної спадщини передбачено статтями 44, 45 Закону України "Про охорону культурної спадщини".
60. Як зазначено вище, підставами для накладення на ТОВ "Карнавал-Юг" фінансових санкцій зазначені наступні порушення: внаслідок бездіяльності власника пам`ятки, ухилення від вжиття заходів щодо запобігання загрозі пошкодження, руйнування, знищення, спотворення та від підтримання пам`ятки в належному стані і своєчасного проведення ремонту за власні кошти виникла загроза, яка негативно позначилась на стані пам`ятки (створилась загроза знищення, руйнування, пошкодження спотворення пам`ятки), невиконання вимог охоронного договору, що призвело до порушення вимог статей 24, 27, 29, 44 Закону України "Про охорону культурної спадщини"; вимоги припису Управління з питань охорони об`єктів культурної спадщини Одеської міської ради від 26.01.2018 № 01-15/06зд до ТОВ "Карнавал-Юг" не виконані у встановлені строки, що є порушенням положень статей 30, 44, 45 Закону України "Про охорону культурної спадщини".
61. Тому з урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що підстави для застосування фінансових санкцій жодним чином не стосуються здійснення ТОВ "Карнавал-Юг" господарської діяльності, не є порушенням у сфері господарювання, не виникли з приводу порушення здійснення господарської діяльності, а передбачена Законом України "Про охорону культурної спадщини" фінансова санкція згідно з постановою № 1 накладена саме за недодержання вимог щодо захисту, збереження, утримання, використання, реставрації, реабілітації пам`яток, у тому числі тих вимог, що передбачені охоронними договорами, умисне доведення їх до стану руйнації, а не за порушення встановлених правил здійснення господарської діяльності.
62. Судова колегія підтримує і висновок суду апеляційної інстанції, що фінансова санкція за постановою № 1, про стягнення якої заявлено позов, не є неустойкою (штрафом, пенею), адміністративно-господарським штрафом у розумінні ЦК України, ГК України; фінансова санкція за порушення законодавства про охорону культурної спадщини не є штрафом в розумінні приписів статті 549 ЦК України, статей 217, 230, 238, 239, 241 ГК України, а тому до вимог про її стягнення не може бути застосоване положення статті 258 ЦК України (спеціальна позовна давність про стягнення неустойки (штрафу, пені).
63. Таким чином, для стягнення фінансових санкцій за постановами про порушення у сфері охорони культурної спадщини необхідно застосовувати загальну позовну давність тривалістю у 3 роки.
64. Про аналогічний підхід до визначення строку позовної давності тривалістю у 3 роки для стягнення фінансових санкцій за постановами про порушення у сфері охорони культурної спадщини відображено у рішенні Господарського суду міста Києва від 19.06.2018 у справі № 910/5309/18, де зазначено, що у правовідносинах щодо стягнення фінансових санкцій за порушення законодавства у сфері охорони культурної спадщини застосовується загальний строк позовної давності (за положеннями статті 257 ЦК України загальний строк позовної давності складає 3 роки). При цьому постановою Верховного Суду від 14.02.2019 у справі № 910/5309/18 залишено без змін рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2018 у цій справі та жодних мотивів про застосування спеціальної позовної давності у таких правовідносинах касаційним судом не наведено.
65. Разом з тим судова колегія погоджується з доводами відповідача про неправильне визначення судом апеляційної інстанції початку перебігу строку позовної давності.
66. Так, згідно з положеннями частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
67. Із приводу застосування цієї норми законодавства Велика Палата Верховного Суду неодноразово акцентувала увагу на те, що для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) чинники (постанови від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 та від 19.11.2019 у справі № 911/3677/17).
68. При цьому згідно з абзацом 2 частини п`ятої статті 261 ЦК України за зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання.
69. Як встановлено судами попередніх інстанцій, у постанові від 02.03.2018 № 1 "Про накладення фінансових санкцій за порушення законодавства України у сфері охорони культурної спадщини", якою на відповідача накладено фінансові санкції в сумі 170 000 грн, не визначено строк сплати цієї фінансової санкції.
70. Відтак, на переконання судової колегії, уже з наступного дня після 02.03.2018, тобто з 03.03.2018 у позивача виникло право пред`явити вимогу відповідачу про сплату фінансові санкції в сумі 170 000 грн.
71. Таким чином, перебіг позовної давності розпочався з 03.03.2018.
72. Однак, така обставина жодним чином не впливає на правильність висновків суду апеляційної інстанції про те, що строк позовної давності у цій справі не сплив, оскільки позивачем подано позов до господарського суду 01.04.2020, тобто у межах трирічного строку позовної давності, про необхідність застосування якого описано в пунктах 39-64 цієї постанови.
73. Судовою колегією відхиляються і доводи касаційної скарги про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики у застосуванні норм частини п`ятої статті 267 ЦК України стосовно визначення судом поважності пропущення строку позовної давності, оскільки це питання не розв`язується судом касаційної інстанції з огляду на непропущення позивачем у цій справі строків позовної давності, про що описано вище.
74. Тому, у цьому випадку Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що у спірних правовідносинах не сплинув строк позовної давності, а позовні вимоги підлягають задоволенню.