П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 жовтня 2021 року
м. Київ
справа №173/1413/19
провадження № 51-3805км21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:
головуючого Антонюк Н.О.,
суддів Лагнюка М. М., Стефанів Н. С.,
за участю:
секретаря судового засідання Олеярника М. І.,
прокурора Піх Ю. Г.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргупрокурора на вирок Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 18 грудня 2020 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 11 травня 2021 року щодо
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Верхньодніпровськ Дніпропетровської області, який має повну загальну середню освіту, неодружений, військовозобов`язаний, зареєстрований в АДРЕСА_1 ), раніше судимий вироком Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 29 листопада 2018 року за ч. 1 ст. 307, ч. 2 ст. 309 КК,
виправданого за відсутністю у його діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК, і
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 18 грудня 2020 року ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано у зв?язку із відсутністю у його діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК.
Вирішено питання щодо речових доказів.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 11 травня 2021 року вирок місцевого суду залишено без змін.
Судами встановлено, що органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався у тому, що він 10 травня 2019 року приблизно о 18:00 поблизу міського цвинтаря по вул. Тітова у м. Верхньодніпровськ Дніпропетровської області розбив бетонну частину залізобетонної опори та залишив місце скоєння злочину з фрагментами арматури.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати оскаржувані судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
На обґрунтування касаційних вимог прокурор висловлює незгоду з висновками місцевого суду про те, що слідчий не має права вносити відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі рапорту співробітника поліції (не слідчого), а також про те, що заява потерпілого не може оформлюватися у довільній формі. Зазначає, що потерпілий мав право надавати докази, а довідка про перебування на балансі підприємства викраденого майна є допустимим доказом належності такого майна. Вважає, що у діях ОСОБА_1 наявний склад інкримінованого діяння, оскільки він усвідомлював той факт, що не має прав на арматуру. На думку сторони обвинувачення, висновок судової товарознавчої експертизи є допустимим доказом, оскільки експертиза проведена іншим фахівцем з відповідної галузі знань у відповідності із Законом України "Про судову експертизу" (у редакції від 01 січня 2019 року). Прокурор зазначає, що під час виправдання ОСОБА_1 суд першої інстанції послався одночасно на дві підстави для цього, що є суперечливим. Стверджує, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Позиції учасників судового провадження
В судовому засіданні прокурор підтримала вимоги касаційної скарги та просила її задовольнити.
Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання не прибули.
Мотиви суду
Колегія суддів заслухала суддю-доповідача, перевірила матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи і дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.
Згідно із ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Під час касаційного розгляду кримінального провадження колегія суддів виходить із фактичних обставин кримінального провадження, установлених судами нижчих інстанцій.
У касаційній скарзі сторона обвинувачення висловлює незгоду із ухваленням щодо ОСОБА_1 виправдувального вироку та стверджує, що у його діях наявний склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК.
Колегія суддів звертає увагу, що для констатації наявності в діях особи складу кримінально-караної крадіжки, окрім факту умисного таємного вилучення чужого майна, вчиненого суб`єктом цього кримінального правопорушення, необхідно чітко встановити вартість викраденого майна.
Адже саме ця ознака є розмежувальною між кримінально-караною крадіжкою та дрібною крадіжкою, що є адміністративно караним діянням.
З вироку місцевого суду слідує, що предметом крадіжки, яку інкримінували ОСОБА_1, є 8 фрагментів металевої арматури. Визначити вартість предмета крадіжки у цьому провадженні можливо лише шляхом залучення експерта.
Такий висновок кореспондує із позицією Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, згідно з якою обов`язкове залучення експерта для проведення експертизи необхідне за наявності двох підстав: по-перше, коли характер об`єктивних обставин, які мають значення для кримінального провадження, неможливо достовірно встановити без залучення особи, яка володіє науковими, технічними або іншими спеціальними знаннями (що є загальною підставою проведення експертизи в кримінальному провадженні, передбаченою ч. 1 ст. 242 КПК у редакції Закону № 1261-VII); по-друге, коли мають місце обставини, передбачені ч. 2 цієї норми (постанова від 25 листопада 2019 року у справі №420/1667/18, провадження №51-10433кмо18).
Суд першої інстанції, як і апеляційний суд, у своїх судових рішеннях обґрунтовували той факт, що сторона обвинувачення не довела належними та допустимими доказами вартість викраденого майна.
Колегія суддів погоджується, що у цьому кримінальному провадженні обов`язковому доказуванню підлягає вартість викраденого майна, оскільки про кримінально-карану крадіжку (ч. 1 ст. 185 КК) може йтися лише у випадку, якщо вартість викраденого перевищує 0,2 неоподатковуваних мінімуми доходів громадян (ст. 51 Кодексу України про адміністративні правопорушення). Адже саме за ознакою розміру викраденого розмежовується кримінально-каране та адміністративно-каране (дрібне) викрадення у формі крадіжки.
На підтвердження вартості викраденого орган досудового розслідування покликався на довідку від 11 травня 2019 року №67, згідно з якою станом на 11 травня 2019 року на балансі КП "Житловик" знаходиться бетонна опора балансовою вартістю 2750 грн, та висновок судово-товарознавчої експертизи від 21 травня 2019 року №81.
Під час розгляду кримінального провадження суд першої інстанції вказав, що довідка від 11 травня 2019 року №67 є неналежним та недопустимим доказом, з чим погодився і апеляційний суд, який вказав про те, що у зазначеній довідці наведено інформацію про вартість бетонної опори в цілому, а не 8 фрагментів металевої арматури.
Такий висновок судів попередніх інстанцій колегія суддів вважає правильним.
Щодо встановлення вартості викраденого, виходячи із висновків судово-товарознавчої експертизи, то суд звертає увагу на таке.
Оскаржуючи вирок місцевого суду в апеляційному порядку, сторона обвинувачення стверджувала про те, що висновок судово-товарознавчої експертизи від 21 травня 2019 року №81 є допустимим доказом у цьому кримінальному провадженні.
За результатами касаційного перегляду встановлено, що висновок судово-товарознавчої експертизи від 21 травня 2019 року №81 було складено з врахуванням інформації, наведеної в акті зважування від 20 травня 2019 року (а. с. 147, Т. 1).
Судами попередніх інстанцій було визнано недопустимим доказом названий акт зважування від 20 травня 2019 року, в якому комісія, яка складалася із представників КП "Житловик", провела зважування арматури, визначила її характеристики (довжину, діаметр) та вагу (117 кг).
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 56 КПК протягом кримінального провадження потерпілий має право подавати докази слідчому, прокурору, слідчому судді, суду.
Згідно з ч. 3 ст. 93 КПК сторона захисту, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, здійснює збирання доказів шляхом витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, службових та фізичних осіб речей, копій документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій, актів перевірок; ініціювання проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій, а також шляхом здійснення інших дій, які здатні забезпечити подання суду належних і допустимих доказів.
Положеннями ч. 1 ст. 92 КПК передбачено, що обов`язок доказування обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора.
Разом з тим правилами абзацу 2 ч. 3 ст. 93 КПК встановлено, що ініціювання стороною захисту, потерпілим, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, проведення слідчих (розшукових) дій здійснюється шляхом подання слідчому, прокурору відповідних клопотань, які розглядаються в порядку, передбаченому статтею 220 цього Кодексу.
У даному випадку зважування арматури здійснювалося працівниками КП "Житловик", що суперечить зазначеним вище положенням КПК щодо збирання доказів. Адже потерпілий вправі ініціювати проведення певних слідчих (розшукових) дій, брати в них участь, однак не проводити їх самостійно.
З огляду на наведене Суд вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій про недопустимість акту зважування від 20 травня 2019 року як доказу у цьому провадженні.
Оскільки акт зважування від 20 травня 2019 року, який був покладений в основу висновку судово-товарознавчої експертизи від 21 травня 2019 року №81 судами було правильно визнано недопустимим доказом, то й сама експертиза, проведена на його основі, також є недопустимим доказом.
З огляду на вказане інші доводи прокурора щодо допустимості товарознавчої експертизи колегія суддів не аналізує.
Водночас колегія суддів зауважує, що постанови суду касаційної інстанції у справах №211/7531/19 та №465/3756/17, на які посилається прокурор у своїй касаційній скарзі, не є релевантними у розглядуваній справі. Адже у цих постановах йдеться про долучення потерпілими доказів у вигляді записів з камер відеоспостереження, які ними не створювалися, а перебували у їх володінні.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 474 КПК у мотивувальній частині вироку зазначаються: 1) у разі визнання особи виправданою - формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення;
Касаційний аналіз оскаржуваного вироку свідчить про те, що місцевим судом дійсно були допущені суперечності щодо мотивів виправдання ОСОБА_1 в інкримінованому кримінальному правопорушенні.
Однак ретельна касаційна перевірка матеріалів кримінального провадження свідчить, що апеляційним судом було усунуто розбіжності, яких припустився суд першої інстанції.
Так, у своїй ухвалі суд апеляційної інстанції чітко зазначив, що стороною обвинувачення належним чином не встановлено вартість викраденого майна та відповідно розмір матеріальної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, що обґрунтовано ставить під сумнів наявність в діях виправданого складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК.
На переконання колегії суддів, у цьому провадженні відсутні належні та допустимі докази, які б дозволили судам встановити вартість викраденого майна і, як наслідок, констатувати наявність у діях ОСОБА_1 складу кримінально-караного діяння, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК.
Також слід визнати обґрунтованою позицію суду апеляційної інстанції про те, що часткове визнання ОСОБА_1 своєї вини у замаху на викрадення арматури, показання свідків ОСОБА_2, який бачив виправданого біля арматури, та ОСОБА_3, який зазначив, що бачив ОСОБА_1 з кувалдою в руці поблизу стовпа, не дозволяють визначити вартість викраденого та не усувають допущені порушення щодо визначення вартості майна, а тому не є достатніми для встановлення складу кримінального правопорушення у діях ОСОБА_1 .
Суд погоджується із висновком апеляційного суду про те, що стороною обвинувачення належним чином не здійснено дій для встановлення такої ознаки складу інкримінованого діяння як розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, оскільки надані докази не є належними і достатніми, щоб зробити висновок про вартість майна, яке було предметом крадіжки та розмір матеріальної шкоди.
Колегія суддів вважає, що апеляційним судом належно мотивовано прийняте судове рішення, у тому числі й у частині спростування доводів, викладених в апеляційній скарзі прокурора, вказано положення закону, якими він керувався, а також зазначено підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Наведені у касаційній скарзі прокурора інші доводи, якими він обґрунтовує свою позицію, жодним чином не впливають на правильність висновків судів попередніх інстанцій про наявність підстав для виправдання ОСОБА_1 у пред`явленому обвинуваченні.
Таким чином, за результатами касаційного розгляду колегією суддів не встановлено істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, як про це зазначив прокурор у касаційній скарзі, а тому вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду відповідають вимогам статей 370, 419 КПК.
Керуючись статтями 433, 436, 442 Кримінального процесуального кодексу України, Суд