Постанова
Іменем України
05 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 536/1266/19
провадження № 51-2471км21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Слинька С. С.,
суддів Марчука О. П., Матієк Т. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Гапон С. А.,
прокурора Сингаївської А. О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019170220000315
від 08 травня 2019 року, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), такого, що судимості не має,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України,
за касаційною скаргою захисника Охмака В. І. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Кременчуцького районного суду Полтавської області від 21 грудня
2020 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 30 березня 2021 року.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Кременчуцького районного суду Полтавської області від 21 грудня 2020 року, залишеним без зміни ухвалою Полтавського апеляційного суду
від 30 березня 2021 року, ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 286 КК України
до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від призначеного судом основного покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки.
Ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 50 000 грн у рахунок відшкодування завданої моральної шкоди.
Вирішено питання про стягнення судових витрат та про долю речових доказів
у кримінальному провадженні.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 07 травня
2019 року о 14:30 в похмуру погоду без опадів по сухому асфальтобетонному покриттю автодороги Кременчук - Манжелія в напрямку з м. Кременчука
до с. Омельник Кременчуцького району Полтавської області, керуючи автомобілем "Chery Аmulet", державний номерний знак НОМЕР_1, рухаючись зі швидкістю
80 км/год, порушуючи вимоги п. 10.1 Правил дорожнього руху, відповідно до якого перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним та не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, виїхав на смугу зустрічного руху і допустив зіткнення передньою частиною керованого ним автомобіля з передньою частиною автомобіля ЗАЗ Sens, державний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням потерпілого ОСОБА_2, який рухався в зустрічному напрямку з с. Омельник
в напрямку м. Кременчука. У результаті дорожньо-транспортної пригоди
ОСОБА_2 отримав середнього ступеня тяжкості тілесні ушкодження
за ознакою довготривалого розладу здоров`я.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала, а також позиції інших учасників кримінального провадження
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення кримінального процесуального закону і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, порушує питання про зміну оскаржуваних судових рішень шляхом призначення покарання без позбавлення права керувати транспортним засобом та зменшення розміру моральної шкоди,
що підлягає стягненню на користь ОСОБА_2, до 5 000 грн.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги, посилається на дані про особу засудженого та ряд пом`якшуючих покарання обставин, що, на його думку, були не в повній мірі враховані під час вирішення судами питання про призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортним засобом. Вважає,
що засуджений може виправитись і без застосування до нього вказаного додаткового покарання. Звертає увагу суду, що ОСОБА_1 наразі офіційно працює водієм, має змогу утримувати сім`ю, з часу дорожньо-транспортної пригоди
не вчиняв жодних правопорушень, не притягався до кримінальної чи адміністративної відповідальності, обтяжуючі покарання обставини у справі відсутні. Наголошує, що робота водієм є єдиним джерелом доходу для його підзахисного, а після смерті батька він вимушений виконувати зобов`язання
за договором лізингу авто, кошти на виконання яких отримує за місцем своєї роботи. Крім того, вважає, що визначений судом розмір моральної шкоди,
що підлягає стягненню на користь потерпілого, є занадто великим, не відповідає моральним переживанням потерпілого з огляду на ступінь тяжкості тілесних ушкоджень, спричинених йому, а тому підлягає зменшенню. До того ж посилається на невмотивованість судових рішень у цій частині.
Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні суду касаційної інстанції
Під час касаційного розгляду прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги захисника.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновки суду про винуватість ОСОБА_1 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, доведеність цього обвинувачення та кваліфікація дій за ч. 1 ст. 286 КК України в касаційній скарзі не оспорюються.
Доводи захисника про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість,
а також щодо необхідності зменшення розміру моральної шкоди, що підлягає стягненню, колегія суддів вважає безпідставними.
Так, згідно зі статтями 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та наділяють суд правом вибору розміру призначеного покарання, завданням якого
є виправлення і попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки вищезазначених обставин, що впливають на покарання, а її реалізація становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість виправлення засудженого.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, вказаних вимог закону суди першої та апеляційної інстанцій дотримались.
Суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_1 покарання у виді обмеження волі
на строк 2 роки, врахував характер і тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного, який характеризується позитивно, працездатний, на обліку в нарколога та психіатра не перебуває, а також відсутність обтяжуючих покарання обставин та обставини, що пом`якшують покарання, якими визнав те, що він раніше не судимий та розкаявся у вчиненому.
Зважив суд першої інстанції і на те, що ОСОБА_1 матеріальної допомоги потерпілому не надав, вибачення не попросив, станом його здоров`я не цікавився.
При цьому з урахуванням наведеного, а також усіх обставин справи у їх сукупності, суд дійшов висновку про можливість виправлення ОСОБА_1 без ізоляції
від суспільства й на підставі ст. 75 КК України звільнив його від відбування основного покарання у виді обмеження волі з випробуванням зі встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки.
Разом із тим, вирішуючи питання про застосування додаткової міри покарання, суд урахував роз`яснення, викладені у пунктах 20, 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення
на транспорті", згідно зякими при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали,
а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.
З огляду на вищезазначені обставини вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, мотиви допущених останнім порушень правил безпеки дорожнього руху, ставлення винного до своєї протиправної поведінки та
її наслідків, суд вважав за необхідне призначити йому додаткове покарання, передбачене санкцією ч. 1 ст. 286 КК України, у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Призначення такого покарання відповідає принципу необхідності і достатності
для виправлення обвинуваченого, випливає з дотримання судом принципів "рівних можливостей" та "справедливого судового розгляду", встановлених
ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, з чим погоджується і колегія суддів.
Апеляційний суд, переглядаючи провадження в апеляційному порядку, відповідно до вимог ст. 419 КПК України ретельно перевірив доводи в апеляційній скарзі захисника щодо суворості призначеного засудженому покарання та безпідставного застосування до нього додаткового покарання, які є аналогічними доводам у його касаційній скарзі, та обґрунтовано залишив подану скаргу
без задоволення, навівши належні й достатні мотиви спростування.
При цьому суд апеляційної інстанції, стверджуючи про правильність рішення місцевого суду, в тому числі у частині призначення ОСОБА_1 додаткового покарання, передбаченого санкцією ч. 1 ст. 286 КК України, слушно послався на те, що обвинувачений працевлаштувався лише 25 березня 2021 року, тобто за 5 днів до судового засідання апеляційного суду; його мати, яка, як було зазначено, перебуває на його утриманні, є працездатною особою 1967 року народження,
а отже не може перебувати на утриманні обвинуваченого; наявність бабусі також істотним чином не впливає на прийняте судове рішення. Крім того, зважив суд і
на наявність договору лізингу на транспортний засіб.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Переконливих доводів, які б спростовували висновки місцевого й апеляційного судів у частині необхідності призначення ОСОБА_1 додаткового покарання, захисник у касаційній скарзі не навів.
Що стосується доводів касаційної скарги захисника в частині вирішення цивільного позову, то вони також є безпідставними.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема,
у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку
з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також
з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. Під час визначення розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Суд першої інстанції, визначаючи розмір завданої моральної шкоди, який підлягає стягненню на користь потерпілого, вказав на те, що така шкода була спричинена внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та виразилась у фізичному болю, душевних стражданнях, вимушених змінах у його житті внаслідок ушкодження здоров`я, необхідності проходження курсу лікування.
Тому з урахуванням обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних), яких зазнав потерпілий, характеру немайнових втрат, ступеня тяжкості змін у життєвих стосунках і звичному життєвому укладі, пов`язаних з обмеженням у пересуванні та з необхідністю витрачати час на лікування, з врахуванням принципів розумності та справедливості й матеріального стану обвинуваченого суд обґрунтовано визначив розмір моральної шкоди, який становить 50 000 грн.
Крім того, доводи захисника про неправильне визначення розміру відшкодування моральної шкоди місцевим судом були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який належним чином їх розглянув, та, зазначивши відповідні правові підстави, умотивовано залишив без задоволення апеляційну скаргу захисника
в цій частині.
Не вбачає і колегія суддів касаційного суду підстав для зменшення розміру моральної шкоди, що була завдана внаслідок вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення і підлягає стягненню на користь потерпілого.
Таким чином, постановлені у кримінальному провадженні судові рішення
необхідним чином вмотивовані та обґрунтовані, їх зміст відповідає вимогам
статей 370, 374, 419 КПК України, у них наведено мотиви, з яких виходили суди,
та положення закону, якими вони керувалися під час їх постановлення.
Доводи захисника, викладені у його касаційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, а тому скаргу слід залишити без задоволення.
Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування судових рішень, касаційний суд не встановив.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд