Постанова
іменем України
5 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 715/2106/20
провадження № 51-3613км21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Короля В.В.,
суддів: Лагнюка М.М., Макаровець А.М.,
за участю:
секретаря судового засідання Кулініч К.С.,
прокурора Костюка О.С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Боднарюка К.В. на вирок Глибоцького районного суду Чернівецької області
від 10 лютого 2021 року та ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 22 квітня 2021 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020260080000128, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Глибоцького районного суду Чернівецької області від 10 лютого 2021 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 286 КК до покарання у виді обмеження волі на строк один рік з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на один рік.
На підставі ст. 75 КК звільнено ОСОБА_1 від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю один рік з покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу, а саме періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Цим же вироком вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.
Також ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 39 978 грн на відшкодування матеріальної шкоди та 35 000 грн на відшкодування моральної шкоди. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 22 квітня 2021 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 залишено без змін.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 26 березня 2020 року приблизно о 05-й годині 20 хвилин, керуючи автомобілем марки
"Audi А-6", номерний знак " НОМЕР_1", рухаючись по вул. Головній у с. Слобідка Глибоцького району Чернівецької області зі сторони смт Глибока в напрямку с. Опришени зі швидкістю не менше 121,3 км/год, що перевищує допустиму 50 км/год в межах населеного пункту, та наближаючись до електроопори № 18/13, проїжджаючи ділянку дороги з асфальтобетонним покриттям, яка має заокруглення вліво, проявив неуважність до дорожньої обстановки та самовпевненість у своїх діях, не обрав безпечну швидкість руху та неправильно застосував прийоми керування транспортним засобом, змінив напрямок руху вліво, не переконавшись при цьому, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам дорожнього руху, здійснив виїзд на праве узбіччя, де в стані юзу допустив виїзд на смугу зустрічного руху та виїхав за межі проїзної частини дороги вліво з подальшим перекиданням у кювет і зіткненням з деревом.
У результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажиру автомобіля марки
"Audi А-6", номерний знак " НОМЕР_1", ОСОБА_2 спричинено тілесні ушкодження у вигляді компресійно-уламкового перелому тіл L1, L2 хребців, забою спинного мозку на цьому рівні, забою легень з обох сторін та забою серця, які відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості за критерієм тривалого розладу здоров`я.
Дорожньо-транспортну пригоду водій ОСОБА_1 скоїв у результаті порушення та невиконання вимог п.п. 12.1 та 12.4 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), які безпосередньо перебувають у причинному зв`язку з наслідками, а також п.п. 1.5, 2.3 (б), які лише сприяли порушенню вищевказаних правил.
Вимоги касаційної скаргита узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Боднарюк К.В. просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_1, звільнити його від кримінальної відповідальності в зв`язку з примиренням винного з потерпілим і закрити кримінальне провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК). Вважає, що місцевий суд безпідставно відхилив його клопотання, надавши перевагу стороні обвинувачення і потерпілому та обмеживши можливість стороні захисту реалізувати свої процесуальні права. Вказує на порушення статей 283,
286 КПК і зазначає, що за наявності наведених у ст. 46 КК підстав для звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності із закриттям кримінального провадження суд цього не зробив й ухвалив обвинувальний вирок. Вважає, що цивільний позов суд мав би залишити без розгляду. На думку захисника, рішення в цій частині не вмотивовано, при цьому позовна заява містить недоліки, судом не взято до уваги всі обставини, викладені у відзиві цивільного відповідача на позовну заяву. А саме, отримання ОСОБА_2 коштів від ОСОБА_1, примирення останнього з потерпілим та відшкодування заподіяної матеріальної та моральної шкоди. Вважає, що за відсутності предмета спору подача цивільного позову вказує на зловживання потерпілим процесуальними правами. Посилається на те, що апеляційний суд не дотримався вимог ст. 404 КПК, належно не перевірив доводів апеляційної скарги, повторно не дослідив обставин, встановлених під час кримінального провадження.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор Костюк О.С. вважав касаційну скаргу необґрунтованою та просив судові рішення щодо ОСОБА_1 залишити без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора Костюка О.С., перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає на таких підставах.
Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу (ч. 1 ст. 433 КПК).
Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що його розгляд проводився в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження, та кваліфікація його дій за ч. 1 ст. 286ККу касаційній скарзі захисником не оспорюються та не заперечуються.
Доводи касаційної скарги захисника про те, що суд безпідставно не звільнивОСОБА_1 від кримінальної відповідальності в зв`язку із примиренням обвинуваченого з потерпілим є необґрунтованими.
Відповідно до ч. 2 ст. 288 КПК під час розгляду питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності суд зобов`язаний з`ясувати думку потерпілого щодо можливості звільнення підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності.
А згідно з ч. 3 ст. 288 КПК суд своєю ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.
Положеннями ж ст. 46 КК (у редакції Закону № 1698-VIIвід 14 жовтня 2014 року) визначено, що особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, крім корупційних злочинів, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.
Отже, для застосування ст. 46 КК (у редакції Закону № 1698-VIIвід 14 жовтня 2014 року) та прийняття судом рішення про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності у зв`язку з примиренням винного з потерпілим необхідною є сукупність таких умов:
1) вчинення особою злочину вперше;
2) вчинене діяння належить до злочинів невеликої тяжкості або необережних злочинів середньої тяжкості, крім корупційних злочинів;
3) примирення особи, яка вчинила такий злочин, з потерпілим;
4) відшкодування завдані нею збитків або усунення заподіяної шкоди.
При цьому згідно з усталеною судовою практикою примирення винної особи з потерпілим (потерпілими) належить розуміти як акт прощення її ним (ними) в результаті вільного волевиявлення, що виключає будь-який неправомірний вплив, незалежно від того, яка зі сторін була ініціатором та з яких мотивів (пункт 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 23 грудня 2005 року "Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності").
Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 285 КПК, у разі якщо підозрюваний чи обвинувачений, щодо якого передбачене звільнення від кримінальної відповідальності, заперечує проти цього, досудове розслідування та судове провадження проводяться в повному обсязі в загальному порядку.
Іншими словами, під примиренням як однією з умов звільнення особи, яка вчинила злочин, від кримінальної відповідальності на підставі ст. 46 КК слід розуміти примирення як кінцевий результат усіх попередніх примирних процедур та домовленостей між винним та потерпілим, який полягає, з одного боку, у добровільному волевиявленні потерпілого, яке проявляється у його проханні (клопотанні) про звільнення винного від кримінальної відповідальності на підставі ст. 46 КК або у відсутності заперечень щодо такого звільнення, а з іншого - у відсутності заперечень щодо такого звільнення з боку самого підозрюваного, обвинуваченого.
При цьому з огляду на положення ст. 46 КК та ч. 2 і ч. 3 ст. 288 КПК у їх взаємозв`язку для встановлення факту такого примирення обов`язковим є підтвердження потерпілим своєї позиції у суді, що слугує важливою процесуальною гарантією забезпечення добровільності його волевиявлення.
Виходячи з наведених нормативних положень, колегія суддів дійшла висновку, що обов`язковою процесуальною умовою для встановлення такої підстави звільнення від кримінальної відповідальності, як "примирення особи, яка вчинила злочин, з потерпілим" (ст. 46 КК), під час розгляду відповідного питання в суді є підтвердження факту примирення винного з потерпілим, зокрема і під час з`ясування думки потерпілого щодо можливості звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності за цією підставою.
Натомість у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1, як убачається з журналу судового засідання суду першої інстанції від 8 лютого 2021 року та аудіозапису цього судового засідання, під час з`ясування судом відповідно до положень ч. 2 ст. 288 КПК думки потерпілого ОСОБА_2 щодо можливості звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності у судовому засіданні не було підтверджено факту примирення винного з потерпілим, оскільки останній заперечив таке примирення зі свого боку (не підтвердив наявність акту прощення винного).
Таким чином, з огляду на те, що в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_2 заперечував проти закриття кримінального провадження, пред`явив до обвинуваченого цивільний позов, що не підтверджує факт примирення його з обвинуваченим, Глибоцький районний суд Чернівецької області ухвалою
від 8 лютого 2021 рокуобґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання захисника Боднарюка К.В. про закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_1 на підставі ст. 46 КК.
При цьому доводи захисника про те, що суд мав би зважити на подані стороною захисту розписку про отримання грошей і відшкодування матеріальної та моральної шкоди, а також заяву потерпілого про закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_1 на підставі ст. 46 КК та ухвалити рішення про звільнення останнього від кримінальної відповідальності, є неспроможними, оскільки під час розгляду в судовому засіданні питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності саме позиція потерпілого щодо можливості такого звільнення у цьому випадку є визначальною.
Водночас безпідставними є доводи захисника про нез`ясування думки обвинуваченого при вирішенні указаного питання, оскільки судом було з`ясовано думку ОСОБА_1, котрий просив закрити кримінальне провадження щодо нього у зв`язку з примиренням з потерпілим.
Крім того, у касаційній скарзі захисник вказує про порушення вимог КПК, посилаючись на те, що клопотання обвинуваченого і заяву потерпілого про закриття кримінального провадження суд не вирішив у підготовчому судовому засіданні.
Однак, відповідно до журналу судового засідання від 28 грудня 2020 року та аудіозапису цього судового засідання, потерпілий ОСОБА_2 у підготовче судове засідання не з`явився, а тому за його відсутності суд позбавлений був можливості розглянути клопотання про закриття кримінального провадження.
Під час судового провадження суд дотримався вимог статей 10, 22 КПК, створивши необхідні умови для реалізації сторонами кримінального провадження їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, вирішив всі заявлені клопотання, а тому доводи захисника про порушення змагальних засад кримінального провадження колегія суддів також визнає неспроможними.
Так, згідно з данимижурналу судового засідання суду першої інстанції від 8 лютого 2021 року та аудіозапису цього судового засідання, в задоволенні клопотання захисника Боднарюка К.В. про допит в якості свідків ОСОБА_3 і ОСОБА_4 судом було відмовлено з тих підстав, що обставини, які могли би засвідчити вказані особи, про отримання від ОСОБА_1 13000 грн у рахунок відшкодування збитків потерпілим не заперечувалися.
Отже, вирок суду відповідає вимогам статей 370, 374 КПК та є законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Дії ОСОБА_1 правильно кваліфіковані судом за ч. 1 ст. 286 КК, а призначене йому покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК.
Також безпідставними є й доводи касаційної скарги захисника про те, що суд апеляційної інстанції не дотримався вимог ст. 404 КПК і повторно не дослідив обставин,встановлених під час кримінального провадження, а саме клопотання сторони захисту та заяву потерпілого про закриття кримінального провадження на підставі ст. 46 КК.
Частиною ч. 3 ст. 404 КПК встановлено, що за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Тобто для повторного дослідження судом апеляційної інстанції обставин, встановлених під час кримінального провадження, кримінальний процесуальний закон визначає обов`язковою наявність (сукупність) як відповідного процесуального приводу (клопотання учасника судового провадження), так й однієї із закріплених у законі умов (неповнота дослідження зазначених обставин або наявність певних порушень у ході їх дослідження), які також можна розглядати як фактичну підставу для такого дослідження.
На вирок місцевого суду захисник Боднарюк К.В. подав апеляційну скаргу, в якій не заявляв клопотання про повторне дослідження апеляційним судом обставин, установлених під час кримінального провадження, у зв`язку з їх дослідженням судом першої інстанції неповністю або з порушеннями.
Як убачається з журналу судового засідання апеляційного суду від 22 квітня 2021 року та аудіозапису цього судового засідання, під час апеляційного розгляду захисником також не заявлялись клопотання відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК, зокрема, про повторне дослідження вказаних вище документів.
Разом із тим, апеляційний суд у відповідності до приписів статей 370, 404, 405 КПК належно перевірив доводи апеляційної скарги захисника Боднарюка К.В., надав на них вичерпні відповіді,навів мотиви, з яких виходив при постановленні ухвали, і положення закону, якими керувався. З наведеними в ухвалі апеляційного суду підставами, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, погоджується й колегія суддів касаційного суду.
Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК.
Окрім того, необґрунтованими є й доводи касаційної скарги захисника про неправильне вирішення цивільного позову в зв`язку із примиренням ОСОБА_1 із потерпілим та відшкодуванням матеріальної і моральної шкоди.
Згідно з положеннями ст. 128 КПК особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до обвинуваченого.
Згідно з положеннями ст. 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Частина 1 ст. 1167 ЦК визначає загальні підстави відшкодування моральної шкоди: моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, котра її завдала, за наявності її вини у заподіянні такої шкоди. А відповідно до пункту 2 частини 2 статті 23 ЦК моральна шкода може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.
Як зазначено у ч. 3 ст. 23 ЦК, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Вирішуючи цивільний позов, суд першої інстанції встановив, що потерпілому ОСОБА_2 заподіяно матеріальну шкоду ОСОБА_1 на загальну суму 56978 грн, що підтверджується наданими квитанціями. Оскільки в ході досудового розслідування ОСОБА_1 сплатив потерпілому 17000 грн у рахунок відшкодування завданих збитків, сума невідшкодованої матеріальної шкоди, яка підлягає стягненню з обвинуваченого, становить 39978 грн.
При визначенні розміру моральної шкоди було враховано те, що внаслідок дій ОСОБА_1 потерпілому ОСОБА_2 завдано моральні та фізичні страждання, порушено нормальні життєві зв`язки та стосунки з оточуючими людьми, в сім`ї, а тому, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов висновку про те, що цивільний позов в частині стягнення моральної шкоди в сумі 100000 грн підлягає частковому задоволенню, а саме на суму 35000 грн.
Крім того, доводи обвинуваченого та його захисника, які вказували на зловживання потерпілим ОСОБА_2 процесуальними правами, посилаючись на відшкодування завданої йому шкоди, суд перевірив та обґрунтовано визнав безпідставними, навівши відповідні мотиви, з якими погоджується й колегія суддів касаційного суду.
Водночас, безпідставними є й доводи захисника про те, що потерпілий мав би сплатити судовий збір за подачу позовної заяви, виходячи з положень п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI "Про судовий збір", згідно з якими від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також смертю фізичної особи.
А згідно з правовим висновком, наведеним у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 23 січня 2019 року (справа № 187/291/17), при вирішенні у межах кримінального провадження цивільного позову стягнення судового збору з обвинуваченого (засудженого), який несе цивільну відповідальність, не допускається, адже таке стягнення суперечить закріпленим у статтях 2, 7, 9 КПК завданням кримінального провадження, засаді законності, не відповідає приписам ч. 5 ст. 128, статей 118, 119, 370 цього Кодексу та істотно порушує гарантоване особі право на розгляд справи щодо неї з додержанням вимог зазначеного провадження, передбачених указаним Кодексом.
Отже, цивільний позов місцевим судом вирішено відповідно до вимог статей 127-129 КПК. Розмір відшкодування моральної шкоди визначено судом із дотриманням вимог ст. 23 ЦК.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були би підставами для зміни або скасування судових рішень, не встановлено.
А тому касаційну скаргу захисника Боднарюка К.В. необхідно залишити без задоволення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441-442 КПК України, Суд