Постанова
Іменем України
06 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 459/143/20
провадження № 61-3236св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Публічне акціонерне товариство "Львівська вугільна компанія",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Львівська вугільна компанія" на постанову Львівського апеляційного суду від 21 січня 2021 року у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., та касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Мацей Михайло Михайлович, на ухвалу Львівського апеляційного суду
від 25 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
Усічні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства "Львівська вугільна компанія" (далі - ТОВ "Львівська вугільна компанія"), у якому просив суд:
- визнати незаконним та скасувати наказ генерального директора Публічного акціонерного товариства "Львівська вугільна компанія"
Яриша І. Я. від 10 грудня 2019 року № 30 про оголошення догани;
- визнати незаконним та скасувати наказ керуючого санацією
ПАТ "Львівська вугільна компанія" Степаненко І. Є. від 02 січня 2020 року
№ 4-к про припинення трудового договору на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України;
- поновити його на роботі охоронником служби охорони ПАТ "Львівська вугільна компанія";
- стягнути з ПАТ "Львівська вугільна компанія" на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з наступним вирахуванням із цієї суми податків та інших обов`язкових платежів;
- стягнути з ПАТ "Львівська вугільна компанія" на його користь
10 000,00 грн моральної шкоди.
27 травня 2020 року ПАТ "Львівська вугільна компанія" подало клопотання, в якому просило закрити провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Червоноградського міського суду Львівської області від 28 травня 2020 року у складі судді Рудакова Д. І. провадження у справі закрито.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що оскільки ухвалою Господарського суду Львівської області від 24 травня 2018 року відкрито провадження у справі № 914/2441/15 про банкрутство ПАТ "Львівська вугільна компанія", то відповідно до статті 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та статті 7 Кодексу України з процедури банкрутства цей спір підлягає розгляду господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, тому провадження у цій справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 21 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Ухвалу Червоноградського міського суду Львівської області від 28 травня 2020 року скасовано, справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ "Львівська вугільна компанія" про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та стягнення моральної шкоди передано до Господарського суду Львівської області для розгляду в межах справи № 914/2441/15 про банкрутство ПАТ "Львівська вугільна компанія".
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що 21 жовтня 2019 року набрав чинності Кодекс України з процедури банкрутства. З дня введення
в дію цього Кодексу визнано таким, що втратили чинність Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України
з процедур банкрутства, з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.
Враховуючи вимоги статті 7 Кодексу України з процедури банкрутства, апеляційний суд дійшов висновку про передачу матеріалів справи
№ 459/143/20 до Господарського суду Львівської області для розгляду
в межах справи № 914/2441/15 про банкрутство ПАТ "Львівська вугільна компанія".
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 25 лютого 2021 року
у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення відмовлено.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що справа по суті не розглядалась, прийняття Львівським апеляційним судом постанови про передачу справи для розгляду до іншого суду не свідчить про розгляд справи по суті і ухвалення рішення, а тому правових підстав, передбачених статтями 141 та 142 ЦПК України для ухвалення додаткового рішення, немає.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У касаційній скарзі, поданій у березні 2021 року до Верховного Суду,
ПАТ "Львівська вугільна компанія", посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
У касаційній скарзі, поданій у квітні 2021 року до Верховного Суду,
ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Мацей М. М., посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його заяву про ухвалення додаткового рішення.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ "Львівська вугільна компанія" про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та стягнення моральної шкоди, за касаційною скаргою
ПАТ"Львівська вугільна компанія" на постанову Львівського апеляційного суду від 21 січня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі запозовом ОСОБА_1 до ПАТ "Львівська вугільна компанія" про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та стягнення моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_1,
в інтересах якого діє адвокат Мацей М. М., на ухвалу Львівського апеляційного суду від 25 лютого 2021 року.
У липні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2021 року справу призначено
до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи осіб, які подали касаційні скарги
Касаційна скарга ПАТ "Львівська вугільна компанія"мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував вимог пункту 1 частини першої
статті 255 та частини першої статті 256 ЦПК України, безпідставно,
за власною ініціативою, передав справу до господарського суду та не роз`яснив позивачеві про наявність у нього права протягом 10 днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Апеляційний суд не врахував висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 372/3584/16-ц (провадження № 14-226цс18).
Касаційна скарга ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат
Мацей М. М., мотивована тим, що апеляційний суд, відмовляючи
у задоволенні його заяви про ухвалення додаткового рішення, не врахував висновків, викладених у постанові Касаційного адміністративного суду
у складі Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року у справі № 520/928/19,
(адміністративне провадження № К/9901/6985/20), у якій зазначено, що адміністративний процесуальний закон не обмежує можливість вирішення питання розподілу процесуальних витрат, зокрема витрат на правову допомогу, виключно при ухваленні судового рішення по суті спору, а й може бути вирішено при здійсненні судового контролю".
Вважає, що в цьому випадку потрібно було застосувати аналогію закону щодо стягнення судових витрат.
Крім того, у травні 2021 року ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат
Мацей М. М., подав до Верховного Суду заяву про ухвалення додаткового рішення та стягнення витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У травні 2021 року ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат
Мацей М. М., подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу
ПАТ "Львівська вугільна компанія", у якому зазначає, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, а доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.
Також просить стягнути з відповідача на його користь судові витрати.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно
у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного
у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою
статті 411 цього Кодексу.
Касаційні скарги ПАТ "Львівська вугільна компанія" та ОСОБА_1,
в інтересах якого діє адвокат Мацей М. М., задоволенню не підлягають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Щодо касаційної скарги ПАТ "Львівська вугільна компанія"
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується
за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня
2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням
у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так
і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства,
в якому розглядається визначена категорія справ.
У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають
у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Отже, загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин у всіх випадках,
за винятком, якщо розгляд таких справ прямо визначений за правилами іншого судочинства.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге - суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).
При вирішенні питання щодо можливості розгляду справи у порядку цивільного судочинства необхідно керуватися завданнями цивільного судочинства, які передбачено у статті 2 ЦПК України і до яких віднесено справедливий, неупереджений тасвоєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
При цьому суди повинні керуватися принципом правової визначеності і не допускати наявності проваджень, а отже, і судових рішень, ухвалених
у спорі між тими ж сторонами, з того самого предмета, але судами у різних юрисдикціях.
21 жовтня 2019 року набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства від 18 жовтня 2018 року № 2597-VIII.
У пункті 4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу встановлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Відповідно до статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом
за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею (частина перша).
Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. У разі якщо відповідачем у такому спорі є суб`єкт владних повноважень, суд керується принципом офіційного з`ясування всіх обставин у справі та вживає визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів, з власної ініціативи (частина друга вказаної статті).
Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів
з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито
до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються
до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи (частина третя вказаної статті).
Згідно з частинами першою-третьою статті 3 ГПК України (у редакції, чинній на час касаційного перегляду справи) судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом",
а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Тобто законодавець указав, що у Законі України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" містяться процесуальні норми, які передбачають особливості розгляду справ указаної категорії.
Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" втратив чинність з 21 жовтня 2019 року,
з набранням чинності Кодексом України з процедур банкрутства.
Отже, можна зробити висновок, що вказаний Кодекс України з процедур банкрутства передбачає також особливості розгляду справ про банкрутство, що і підтверджено у статті 7 цього Кодексу.
Оскільки суд має застосовувати відповідно до частини третьої статті 3 ГПК України норму, чинну на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду (перегляду) справи, у тому числі й у суді касаційної інстанції, Верховний Суд застосовує норми Кодексу України з процедур банкрутства, які є чинними на час такого перегляду.
Зі змісту вказаних норм убачається, що законодавець захищає не лише права банкрута, а й права інших осіб, які мають вимоги до банкрута.
Захист таких осіб полягає у тому, що інші суди, незалежно від юрисдикції, які розглядали справи за позовами до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство після відкриття провадження в інших справах, не закривають таке провадження, а передають справу до належного суду для розгляду по суті. При цьому таким належним судом
є виключно суд господарської юрисдикції, який відкрив справу про банкрутство відповідача.
Таке урегулювання процедури розгляду спорів до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, встановлює зрозумілу
і справедливу процедуру закінчення розгляду справи належним судом, дотримання принципу визначення юрисдикції справи та підсудності спорів одному господарському суду, який акумулює усі вимоги до відповідача, щодо якого порушено процедуру банкрутства.
Таким чином, законодавець підкреслив, що розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.
Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного
Суду від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц (провадження
№ 14-404цс19) та у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 червня 2020 року у справі № 640/20224/15-ц (провадження № 61-6920 св18).
Судом встановлено, що ухвалою Господарського суду Львівської області
від 24 травня 2018 року відкрито провадження у справі № 914/2441/15 про банкрутство ПАТ "Львівська вугільна компанія".
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ПАТ "Львівська вугільна компанія" про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та стягнення моральної шкоди.
Отже, виходячи зі змісту та підстав позову, характеру спірних правовідносин, ураховуючи наведені положення чинного законодавства, спір у цій справі між сторонами виник з трудових правовідносин, що стосуються стягнення заборгованості із виплати заробітної плати, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, згідно з наведеними приписами ГПК України.
Апеляційний суд, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, дійшов правильного висновку про те, що справу необхідно передати до господарського суду, на розгляді якого перебуває справа про банкрутство ПАТ "Львівська вугільна компанія".
Щодо касаційної скарги ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат
Мацей М. М.
26 січня 2021 року ОСОБА_1 подав до суду апеляційної інстанції заяву про ухвалення додаткового рішення, посилався на те, що апеляційний суд не вирішив питання розподілу понесених судових витрати, а саме судового збору та витрат на правничу допомогу, а тому просив суд стягнути на його користь 420,40 грн судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги, яку судом апеляційної інстанції задоволено частково, та стягнути
5 500 грн витрат на професійну правничу допомогу.
На підтвердження таких витрат долучив копію договору про надання правової допомоги від 16 січня 2020 року, копію додаткової угоди
від 25 січня 2021 року № 1 до договору про надання правової допомоги, квитанцію до прибуткового касового ордера, акт приймання-передачі наданих послуг, розрахунок суми гонорару за надану професійну правничу допомогу.
Відповідно до статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.
Судом встановлено, що у січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до ПАТ "Львівська вугільна компанія" про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та стягнення моральної шкоди.
Предметом розгляду справи в суді апеляційної інстанції була ухвала Червоноградського міського суду Львівської області від 28 травня
2020 року про закриття провадження у справі, оскільки вона не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Постановою Львівського апеляційного суду від 21 січня 2021 року ухвалу Червоноградського міського суду Львівської області від 28 травня
2020 року скасовано, а справу передано до Господарського суду Львівської області, оскільки цим судом розглядається справа про банкрутство відповідача.
Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно
з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Розподіл судових витрат між сторонами у розумінні статті 141 ЦПК України покладається на сторони у разі задоволення позову, відмови у позові або часткового задоволення позову.
Стаття 142 цього ж Кодексу визначає розподіл витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, які є остаточними судовими рішеннями у справі.
Прийняття апеляційним судом постанови про передачу справи для розгляду до іншого суду не свідчить про розгляд справи по суті і ухвалення рішення,
а тому апеляційний суд обґрунтовано вважав, що правових підстав для ухвалення додаткового рішення немає.
Доводи касаційних скарг висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають,
а направлені виключно на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.