Постанова
Іменем України
11 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 395/417/20
провадження № 61-7308св21
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Ткачука О. С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Касьяном Миколою Степановичем, на рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 18 вересня 2020 року в складі судді Забуранного Р. А. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 09 березня 2021 року в складі колегії суддів: Дуковського О. Л., Письменного О. А., Карпенка О. Л., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру в Кіровоградській області "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність" від 21 серпня 2019 року № 11-4421/14-19-СГ йому було надано у власність земельну ділянку кадастровий номер 3523882900:02:000:5116 загальною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Кам`янської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області.
Вказана земельна ділянка на підставі виданої ним довіреності та відповідно до договору купівлі-продажу від 14 вересня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Бабіч Л. Ю., перейшла у власність ОСОБА_2 .
Вказував, що своєї згоди на продаж земельної ділянки не надавав, грошові кошти від такого продажу не отримував та дізнавшись про шахрайські дії довірених осіб скасував видану ним на їх ім`я довіреність.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 3523882900:02:000:5116, загальною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Кам`янської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області від 14 вересня 2019 року, зареєстрованого в реєстрі за № 4097.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 18 вересня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів суду, що оспорюваний договір купівлі-продажу земельної ділянки від 14 вересня 2019 року, зареєстрований в реєстрі за № 4097, укладений ОСОБА_3 на підставі довіреності, виданої ОСОБА_1, на невигідних для ОСОБА_1 умовах і такий договір суперечить інтересам останнього, як і не надав доказів розходження волі довірителя та волевиявленням повіреного щодо укладення такого договору, що б могло вказувати на настання наслідків, які неприйнятні для позивача, як довірителя.
Договір купівлі-продажу земельної ділянки від 14 вересня 2019 року зареєстрований відповідно до вимог закону, укладений від імені позивача уповноваженою ним особою, на підставі довіреності, тому суд не вбачав в діях відповідача умов недійсності правочину та дійшов до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 09 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 18 вересня 2020 року залишено без змін.
Судове рішення мотивовано тим, що договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 3523882900:02:000:5116, загальною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Кам`янської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області укладено 14 вересня 2019 року, зареєстровано приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Бабіч Л. Ю. в реєстрі за № 4097, підписаний представником позивача ОСОБА_3, на підставі довіреності виданої приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Рукавіциною Н. В. за реєстровим № 293. На момент укладення спірного договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14 вересня 2019 року довіреність видана позивачем на ім`я ОСОБА_3 була дійсною та не була припинена. Лише після укладення спірного договору позивачем було припинено дію довіреності. Факту зловмисної домовленості представника позивача з відповідачем не встановлено. Отже, суд першої інстанції правильно дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У квітні 2021 року ОСОБА_1 через адвоката Касьяна М. С. подав до суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу з Новомиргородського районного суду Кіровоградської області.
07 червня 2021 року до Верховного Суду надійшла витребувана цивільна справа.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України з посиланням на те, що суди попередніх інстанції не застосували висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 522/15095/15-ц, в якій зазначено, що під зловмисною домовленістю необхідно розуміти умисну змову однієї сторони із представником іншої, проти інтересів особи, яку представляють. Зловмисна домовленість представника з контрагентом особи, що представляють, створює правову ситуацію, коли дійсна воля довірителя, яку повинен утілювати представник, замінюється його власною волею, що суперечить волі довірителя. Саме підміна волі довірителя волею представника і слугує підставою для визнання такого правочину недійсним.
Разом з тим, касаційна скарга мотивована тим, що позивач не знав, що на його ім`я була оформлена земельна ділянка. ОСОБА_1 не збирався продавати земельну ділянку та вважав, що земельна ділянка сільськогосподарського призначення не може бути продана у зв`язку з дією мораторію на її продаж, адже повірені особи його запевнили про дію мораторію на продаж земель в Україні, дане твердження було переконливим для позивача, зважаючи на низький рівень правової обізнаності та телевізійні новини про скасування дії даного мораторію в Україні у майбутньому. Позивач не знав, що мораторій не поширюється на землі для ведення особистого селянського господарства. Також, з позивачем не погоджено умови продажу земельної ділянки та останній не отримував грошові кошти з продажу земельної ділянки. Отже, підстава для визнання оспорюваного правочину недійсним є розходження волі довірителя та волевиявленням повіреного при укладенні договору купівлі-продажу земельної ділянки.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 19 березня 2019 року ОСОБА_1 була видано довіреність на ім`я ОСОБА_3 . Вказана довіреність була посвідчена приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу з Рукавіциною Н. В. за реєстровим № 293.
Відповідно до наказу Головного управління Держегокадастру в Кіровоградській області "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність" від 21 серпня 2019 року № 11-4421/14-19-СГ позивач став власником земельної ділянки кадастровий номер 3523882900:02:000:5116 загальною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Кам`янської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області.
Вищезазначена земельна ділянка відповідно до договору купівлі-продажу від 14 вересня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Бабіч Л. Ю., перейшла у власність ОСОБА_2 .
В матеріалах справи міститься інформація з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 21 лютого 2020 року, з якої вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 3523882900:02:000:5116 загальною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства належить ОСОБА_2 .
В подальшому довіреність від 19 березня 2019 року, номер в реєстрі нотаріальних дій 293 була припинена, що підтверджується наданим витяг про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей від 15 листопада 2019, номер 40601173.
Позивачем було припинено дію вказаної довіреності у листопаді 2019 року, тобто після укладення спірної угоди купівлі-продажу земельної ділянки.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК Українипровадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з частинами першою, третьою статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Відповідно до частин другої, третьої статті 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.
Повноваження представника фізичної особи може здійснюватися за довіреністю, якою є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.
За загальним правилом довірена особа, яка виступає від імені довірителя, зобов`язана діяти в її інтересах добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
Статтею 248 ЦК України визначено, що представництво за довіреністю припиняється в тому числі у разі скасування довіреності особою, яка її видала. У разі припинення представництва за довіреністю представник зобов`язаний негайно повернути довіреність.
Відповідно до статті 249 ЦК України особа, яка видала довіреність, за винятком безвідкличної довіреності, може в будь-який час скасувати довіреність або передоручення.
Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).
Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Згідно з частинами першої, третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою і шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За змістом частини першої статті 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.
Довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв`язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними.
Для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.
Для задоволення позовних вимог за статтею 232 ЦК України необхідно на підставі певних доказів встановити, що представник за правочином вступив у зловмисну домовленість із другою стороною і діє при цьому у власних інтересах або в інтересах інших осіб, а не в інтересах особи, яку представляє.
Критерій "зловмисності" не залежить від того, чи був направлений умисел повіреного на власне збагачення чи заподіяння шкоди довірителю, важливим є фактор того, що умови договору, укладеного повіреним, суперечать волі довірителя взагалі, тобто підставою для визнання правочину недійсним є розходження волі довірителя та волевиявленням повіреного при укладенні договору, а наслідки, що настали, є такими, що є неприйнятними для довірителя.
Аналогічні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 23 вересня 2019 року у справі № 623/2998/17 (провадження № 61-41338св18) та від 22 квітня 2019 року у справі № 623/2518/17 (касаційне провадження № 61-22897св18).
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судами встановлено, що довіреністю від 19 березня 2019 року ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_3 бути його представником, користуватися та розпоряджатися земельною ділянкою, кадастровий номер 3523882900:02:000:5116 загальною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Кам`янської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області, (здавати в оренду, позичку, продажу, міну, укладення договорів емфітевзису, суперфіцію, а також будь-яких інших цивільно-правових правочинів, угод, дозволених законодавством) за ціну та на умовах за своїм розсудом, при цьому всі істотні та факультативні умови договорів, в тому числі, але не виключно, строк дії договорів оренди та розмір орендної плати, суму, за яку буде продаватись земельна ділянка, тощо, представник вправі визначати самостійно.
Вказана довіреність на момент укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14 вересня 2019 року була дійсною та не була припинена.
З огляду на викладене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановивши, що позивачем було добровільно видано довіреність, якою він уповноважив ОСОБА_3 укладати, підписувати договір купівлі-продажу щодо земельної ділянки, кадастровий номер 3523882900:02:000:5116, загальною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Кам`янської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області, при цьому ОСОБА_3 діяв не в особистих інтересах, а в інтересах позивача, а також враховуючи, що позивачем не доведено зловмисної домовленості між ОСОБА_3 та відповідачем, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Крім того, позивачем не доведено, що оспорюваний договір купівлі-продажу укладений представником на невигідних для нього умовах і такий договір суперечить його інтересам.
Видаючи довіреність, позивач мав усвідомлювати, що наділив ОСОБА_3 правом, зокрема, продажу вказаної земельної ділянки будь-якій особі на умовах, визначених повіреним на власний розсуд, тому доводи касаційної скарги про те, що позивач не знав, що на його ім`я була оформлена земельна ділянка, з ним не погоджувались умови продажу земельної ділянки, він не отримував грошові кошти від продажу земельної ділянки є безпідставними.
Доводи касаційної скарги про те що, судами попередніх інстанцій не враховано правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 522/15095/15-ц є безпідставними, оскільки висновки, викладені у судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать зазначеним висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права, й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що на підставі статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).