Постанова
Іменем України
06 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 2-900/11
провадження № 61-6992св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука 0. С.,
учасники справи:
заявник (стягувач) - Акціонерне товариство "Універсал Банк",
боржник - ОСОБА_1,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Універсал Банк" на ухвалу Червонозаводського районного суду м. Харкова від 25 листопада 2020 року під головуванням судді Шелест І. М. та постанову Харківського апеляційного суду від 16 березня 2021 року у складі колегії суддів: Бурлака І. В., Хорошевського О. М., Яцини В. Б. у справі за заявою Акціонерного товариства "Універсал Банк" про видачу дубліката виконавчого листа у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст вимог
У березні 2020 року Акціонерне товариство "Універсал Банк" (далі - АТ "Універсал Банк", банк) звернулося до суду із заявою про видачу дубліката виконавчого листа в якій просило видати дублікат виконавчого листа від 12 травня 2011 року № 2-900/11 у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" до ОСОБА_1, яким стягнуто на користь банку заборгованість в розмірі 132 361,95 грн.
Заява мотивована тим, що рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 12 травня 2011 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість в розмірі 132 361,95 грн.
На виконанні Червонозаводського відділу державної виконавчої служби м. Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області перебував виконавчий лист № 2-900/11.
При отриманні виписки з автоматизованої системи виконавчих проваджень 30 березня 2020 року стягувачу стало відомо, що 13 травня 2017 року виконавче провадження № 31919750 завершено, однак стягувач на сьогоднішній день не отримав постанови про повернення виконавчого документа та оригіналу виконавчого листа.
Вважав, що виконавчий лист втрачено з незалежних причин від стягувача.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Червонозаводський районний суд м. Харкова ухвалою від 25 листопада 2020 року у задоволенні заяви АТ "Універсал Банк" відмовив.
Харківський апеляційний суд постановою від 16 березня 2021 року апеляційну скаргу АТ "Універсал Банк" залишив без задоволення, а ухвалу Червонозаводського районного суду м. Харкова від 25 листопада 2020 року без змін.
Місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що банк не довів втрату виконавчого документа, який повернуто банку Червонозаводським відділом державної виконавчої служби м. Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Представник АТ "Універсал Банк" - адвокат Скоробагатий О. В. у квітні 2021 року звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Червонозаводського районного суду м. Харкова від 25 листопада 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 16 березня 2021 року в якій просить оскаржені судові рішення скасувати, а у справі увалити нове рішення, яким вимоги заяви задовольнити в повному обсязі.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У поданій касаційній скарзі представник заявника вказує, що суди попередніх інстанцій неправомірно відмовили у видачі стягувачу дубліката виконавчого листа, оскільки він не був виконаний, в матеріалах справи відсутні докази вручення АТ "Універсал Банк" як постанови про повернення виконавчого документа так і самого виконавчого документу, строк пред`явлення якого до виконання не закінчився.
Додатково вказував, що у зв`язку із тим, що строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання не сплив або суд його поновив, то заява про видачу дубліката виконавчого листа, вважається поданою в межах встановленого законом строку для пред`явлення його до виконання, що узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (провадження № 14-308цс19).
Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Червонозаводського районного суду м. Харкова.
03 червня 2021 року справа № 2-900/11 надійшла до Верховного Суду.
На підставі ухвали Верховного Суду від 15 вересня 2021 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Фактичні обставини справи встановлені судами
Червонозаводський районний суд м. Харкова заочним рішенням від 12 травня 2011 року у справі № 2-900/11 стягнув з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" заборгованість за кредитним договором від 10 червня 2008 року № BL5502 в розмірі 132 361,95 грн, судовий збір в розмірі 1 323,62 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн (а. с. 1-3).
На виконання вказаного судового рішення 24 лютого 2012 року Червонозаводський районний суд м. Харкова видав виконавчий лист № 2-900/11.
Червонозаводський відділ державної виконавчої служби м. Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області постановою від 13 травня 2017 року ВП № 31919750, виконавчий лист № 2-900/11, виданий 24 лютого 2012 року Червонозаводським районним судом м. Харкова повернув стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" (а. с. 7).
Аналогічна інформація міститься в інформації про виконавче провадження від 30 березня 2020 року (а. с. 8-11).
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України визначено, що до основних засад судочинства належить обов`язковість рішень суду.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України і судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Так, згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини право на виконання судового рішення є складовою права на доступ до суду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина судового розгляду.
Європейський суд наголосив, що пункт 1 статті 6 вказаної Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін (пункт 43 рішення від 20 липня 2004 року у справі "Шмалько проти України").
Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження.
Згідно з пунктом 17.4 розділу VІІІ Перехідні положення ЦПК України у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання.
Відповідно до частини першої статті 22 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції Закону від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV, яка діяла на час видачі виконавчого листа) виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання в такі строки: 1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців; 2) інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом.
Стаття 24 вказаного Закону передбачає, що стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутись із заявою про поновлення пропущеного строку до суду, який видав відповідний документ, або до суду за місцем виконання.
Відповідно до частини першої статті 433 ЦПК України у разі пропуску строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено.
У пунктах 44 - 47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року в справі № 2-836/11 (провадження № 14-308цс19) зроблено висновок, що стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина шоста статті 12 Закону № 1404-VIII). У разі пропуску строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено (частина перша статті 433 ЦПК України; близький за змістом припис відображений у частині першій статті 329 ГПК України). Відповідно до підпункту 17.4 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України до дня початку функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих документів: у разі втрати виконавчого документа, суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання (аналогічний припис відображений у підпункті 19.4 пункту 1 розділу "Перехідні положення" ГПК України).
Якщо строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання не сплив або суд його поновив, то заява про видачу дубліката цього документа, який втрачений, вважається поданою у межах встановленого для пред`явлення його до виконання строку.
Проте, коли строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання сплив, і суд його не поновив, то за результатами розгляду заяви про видачу дубліката втраченого виконавчого документа суд відмовляє у задоволенні цієї заяви.
Виконавчий лист АТ "Універсал Банк" був пред`явлений до виконання й 29 березня 2012 року постановою головного державного виконавця Проніна І. О. відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-900/11, а постановою від 13 травня 2017 року - повернено вказаний виконавчий документ банку, однак на адресу банку цей документ не надійшов. З огляду на викладене, строк потрібно відраховувати саме з дати винесення постанови про повернення виконавчого документа.
Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 02 грудня 2020 року у справі № 464/10793/13-ц (провадження № 61-19536св19).
05 жовтня 2016 року набув чинності новий Закон України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ, відповідно до статті 12 якого виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Згідно частини п`ятої статті 12 Закону України "Про виконавче провадження" у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони.
Відповідно до пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.
На момент подачі заяви про видачу дубліката виконавчого листа, строк для його пред`явлення не минув, оскільки його повернуто 13 травня 2017 року, а строк пред`явлення його до виконання закінчився 14 травня 2020 року. Банк звернувся до суду у квітні 2020 року.
Таким чином висновок апеляційного суду про те, що строк для пред`явлення виконавчого листа до виконання не сплив правильний.
Проте суди попередніх інстанцій не звернули увагу на таке.
При вирішенні питання про видачу дубліката виконавчого листа у зв`язку з його втратою заявник повинен повідомити суду обставини, за яких виконавчий лист було втрачено, надавши відповідні докази. Оригінал виконавчого листа вважається втраченим, коли його загублено, украдено, знищено або істотно пошкоджено, що унеможливлює його виконання. Дублікат виконавчого листа видається на підставі матеріалів справи та судового рішення, за яким був виданий втрачений виконавчий лист.
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 22 жовтня 2018 року у справі № 2-824/2009 (провадження № 61-5388св18).
Отже, необхідними умовами для видачі судом дубліката виконавчого листа є, по-перше, його втрата, факт якої має бути підтверджений відповідними документами, а по-друге, звернення із заявою про видачу дубліката виконавчого листа до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого листа до виконання.
При вирішенні питання про видачу дубліката виконавчого листа у зв`язку з його втратою заявник повинен подати докази на підтвердження втрати виконавчого листа, а суд має обов`язково перевірити, чи не було виконано рішення суду на підставі якого його видано та чи не втратило судове рішення законної сили.
За правилами частини першої статті 28 Закону України "Про виконавче провадження" копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження, що державний виконавець зобов`язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 37 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
З огляду на викладене, належним доказом підтвердження надсилання стягувачу копії постанови про повернення виконавчого листа разом із направленням його оригіналу є виключно квитанція про відправлення та рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.
Вищевикладене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 10 лютого 2021 року у справі № 757/23492/13-ц (провадження № 61-15062св20).
Погодившись з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви про видачу дубліката виконавчого листа, апеляційний суд зробив висновок про недоведеність факту його втрати, не врахувавши наведених положень Закону України "Про виконавче провадження", зокрема щодо обов`язковості направлення постанови про повернення оригіналу виконавчого документа стягувачу рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
На порушення статті 81 ЦПК України суд апеляційної інстанції не перевірив доводи заявника про неотримання постанови державного виконавця про повернення виконавчого документа, не дослідив усіх доказів, не встановив усіх обставин, що мають значення для справи, що призвело до передчасного висновку про недоведеність факту втрати виконавчого документа.
Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій з огляду на положення статті 400 ЦПК України.