Постанова
Іменем України
06 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 750/3281/15
провадження № 61-7651св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Петрова Є. В., Ткачука О. С. (суддя-доповідач),
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_4, про визнання недійсним договору позики, за касаційною скаргою ОСОБА_2, поданою представником - ОСОБА_5, на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 27 квітня 2020 року, ухвалене суддею Коверзневим В. О., та постанову Чернігівського апеляційного суду від 16 березня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі: Євстафіїва О. К., Бечка Є. М., Губар В. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернулася із позовом до ОСОБА_2, посилаючись на те, що вони з 16 липня 2005 року по 27 березня 2015 року перебували у зареєстрованому шлюбі. За час шлюбу вони набули легковий автомобіль марки Hyundai і30, державний реєстраційний № НОМЕР_1, вартістю 262 800 грн та інше рухоме майно вартістю 81 700 грн.
Крім того, 17 квітня 2004 року ОСОБА_1 придбала автомобіль марки ЗАЗ-110217 "Таврія", державний номер НОМЕР_2, яким користувався ОСОБА_2 на підставі виданої нею довіреності. У червні 2011 року, з метою придбання автомобіля марки Hyundai і30, державний реєстраційний № НОМЕР_1, ОСОБА_2 за 26 000 грн відчужив вказаний автомобіль ЗАЗ-110217 "Таврія" ОСОБА_7 . На придбання автомобіля марки Hyundai і30 родичами ОСОБА_1 надано кошти у сумі 3 000 євро (приблизно 33 000 грн). 10 грудня 2014 року ОСОБА_2 за актом приймання-передачі передав автомобіль марки Hyundai і30 своїй рідній тітці ОСОБА_3, а остання з невідомих ОСОБА_1 підстав передала його у володіння іншій особі. Домовленості про порядок поділу вищевказаного рухомого майна між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 досягнуто не було.
Позивач посилалася на те, що все спільне майно фактично перебуває у володінні та користуванні ОСОБА_2, тому єдиним можливим, на думку позивача, способом його поділу є виплата їй грошової компенсації вартості частини цього майна на загальну суму 160 900 грн. Крім того, під час розірвання шлюбу ОСОБА_1 з`ясувала, що на відкритому у ПАТ "ВіЕйБі Банк" депозитному рахунку ОСОБА_2 знаходяться кошти, внесені останнім під час перебування у шлюбі з нею, а тому за нею має бути визнано право на 1/2 частину цього депозиту. Точну суму вкладу ОСОБА_1 не знає.
Враховуючи викладене та з урахуванням уточнень позовних вимог, позивач просила в порядку поділу майна подружжя визнати за нею право власності на майно згідно переліку, визнати за нею право власності на 1/2 частину грошових коштів, що перебувають на відкритому на ім`я ОСОБА_2 депозитному рахунку у Публічному акціонерному товаристві "ВіЕйБі Банк" за договором № 772574/2014, стягнути з відповідача вартість 1/2 частини автомобіля марки Hyundai і30.
Крім того, у серпні 2015 року ОСОБА_1 подала позов до ОСОБА_2 та ОСОБА_3, в якому вказала, що за умовами договору позики, укладеного 29 червня 2011 року між ОСОБА_2 та його тіткою ОСОБА_3, остання позичила йому грошові кошти у сумі 152 900 грн на придбання легкового автомобіля марки Hyundai і30, проте, на думку позивача, укладення цього договору є намаганням ОСОБА_2 не допустити поділу спірного автомобіля. Тому позивач просила визнати зазначений вище договір позики недійсним.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 03 листопада 2015 року вказані позови об`єднані в одне провадження.
Короткий зміст судових рішень
Справа розглядалася судами неодноразово.
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 27 квітня 2020 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору позики задоволено повністю. Визнано недійсним договір позики від 29 червня 2011 року на суму 152 900 грн, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя вартість 1/2 частки цього майна в розмірі 252 081 грн 50 коп. Визнано в порядку поділу спільного майна подружжя за ОСОБА_1 право власності на грошові кошти в сумі 55 260 грн 28 коп. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Визнаючи недійсним договір позики суд виходив із того, що у ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були відсутні наміри досягти настання правових наслідків договору позики, він був укладений з метою виключення придбаного за ці кошти спірного автомобіля із переліку спільного сумісного майна подружжя.
Щодо стягнення з ОСОБА_2 вартості 1/2 частини спільного сумісного майна у розмірі 252 081 грн 50 коп. суд посилався на те, що останній відчужив придбаний у шлюбі автомобіль без згоди іншого із подружжя, тому має виплатити позивачеві компенсацію вартості 1/2 його частини. Крім того суд першої інстанції вказав на те, що під час шлюбу відповідач за договором банківського вкладу вніс грошові кошти, частину з яких, а також нараховані відсотки отримав після розірвання шлюбу з позивачем, тому має виплатити їй компенсацію належної їй 1/2 частини. При цьому невиплачену банком частину цього вкладу суд вирішив поділити шляхом визнання за позивачем права власності на 1/2 частину.
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 16 березня 2021 року рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 27 квітня 2020 року в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на грошові кошти в сумі 55 260 грн 28 коп. змінено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 55 260 грн 28 коп. компенсації її частки у спільному майні. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд виходив із того, що визнання в порядку поділу спільного майна подружжя за ОСОБА_1 права власності на грошові кошти в сумі 55260 грн 28 коп., що включені до Реєстру кредиторів ПАТ "ВіЕйБі Банк" як заборгованість ОСОБА_2 перед ОСОБА_1, є втручанням у договірні відносини та суперечить ч. 2 ст. 5 ЦПК України, тому ці кошти підлягають стягненню з ОСОБА_2 .
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У травні 2021 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив скасувати рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 27 квітня 2020 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 16 березня 2021 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовів. Заявник посилався на те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), а також посилався на порушення судами норм процесуального права (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи інших учасників справи
У липні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому посилалася на законність та обґрунтованість судових рішень та просила залишити їх без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_2 - без задоволення.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2021 року справу призначено до розгляду у складі п`яти суддів.
Позиція Верховного Суду
Згідно із положеннями пунктів 1, 3 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадах: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Пунктами 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Щодо вимоги про компенсацію вартості автомобіля
Судами встановлено, що 17 квітня 2004 року ОСОБА_1 придбала автомобіль марки ЗАЗ-110217 "Таврія", державний номер НОМЕР_2 .
З 16 липня 2005 року по 19 травня 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу мають сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
29 червня 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір позики, відповідно до умов якого остання позичила йому 152 900 грн на придбання в особисту власність автомобіля Hyundai і30 1,6 Comfort АТ на строк до 29 червня 2021 року. У підпунктах 1.3.2 та 5 цього договору зазначено, що позика має повертатися ОСОБА_2 особисто за рахунок власних коштів частинами, а саме: 50 000 грн - до 01 листопада 2014 року, 50 000 грн - до 01 листопада 2017 року, 52900 грн - до 29 червня 2020 року.
Пунктами 8, 9, 10, 10.1 та 12 договору передбачено, що за порушення зобов`язань за цим договором передбачено право вимоги позикодавцем дострокового повернення суми позики, сплату штрафу у розмірі 10% від суми неповернутої позики, пені у розмірі 1 % від суми неповернутої позики за кожний день прострочення та відшкодування шкоди у повному обсязі, та що на погашення заборгованості позичальник має право передати у власність позикодавцю майно, на придбання якого надавалася позика; оцінка майна здійснюється за згодою сторін, але якщо після проведення такої оцінки виявиться, що вартість майна є меншою, ніж сума боргу, то позичальник повинен доплати позикодавцеві відповідну суму.
29 червня 2011 року ОСОБА_2 придбав автомобіль марки Hyundai і30 1,6 Comfort АТ за 152900 грн.
09 липня 2011 року ОСОБА_2 на підставі доручення ОСОБА_1 зняв з обліку Державної автомобільної інспекції автомобіль марки ЗАЗ, державний номер НОМЕР_2, що належав їй на праві приватної власності.
На погашення заборгованості перед ОСОБА_3 за договором позики від 29 червня 2011 року ОСОБА_2 актом передання-приймання майна від 10 грудня 2014 року передав у її власність легковий автомобіль марки Hyundai і30, державний номер НОМЕР_1 .
07 квітня 2015 року зазначений автомобіль марки Hyundai і30 знятий з обліку за заявою власника ОСОБА_3 та зареєстрований на ім`я ОСОБА_9
23 лютого 2019 року ОСОБА_2 передав ОСОБА_3 грошові кошти на виконання зобов`язань за договором позики від 29 червня 2011 року та відповідних судових рішень, а саме: у розмірі 32 900 грн - на погашення позики та у розмірі 25 991 грн - на погашення пені, про що ОСОБА_3 склала відповідну розписку.
08 листопада 2019 року ОСОБА_3 подала до суду першої інстанції заяву, в якій зазначила, що будь-які майнові претензії з її боку до ОСОБА_2 відсутні, так як він виконав всі свої зобов`язання за договором позики, всі заборгованості за цим договором ним погашені в повному обсязі передачею ОСОБА_3 у власність автомобіля, на придбання якого остання надавала позику, а також сплатою в повному обсязі залишку суми позики і неустойки.
Колегія суддів Касаційного цивільного суду не погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про те, що на момент відчуження ОСОБА_2 спірного автомобіля він перебував у спільній сумісній власності подружжя з огляду на таке.
За змістом статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Згідно з частиною третьою статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї (частина четверта статті 65 СК України).
Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Так, ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 29 березня 2017 року у справі № 750/2570/15-ц, яка набрала законної сили, за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики встановлено, що ОСОБА_2 позичив грошові кошти у ОСОБА_3 на власні (особисті) потреби. У зазначеній справі ОСОБА_1 вказала, що згоди на укладення договору позики не надавала, правочин вчинено ОСОБА_2 не в інтересах сім`ї і самі кошти також були використані не на потреби сім`ї (т. 3 а.с. 90-92).
Отже, судовим рішенням у іншій справі за участю тих самих осіб, яке набрало законної сили, встановлено, що кошти ОСОБА_2 позичив на особисті потреби та повернув борг шляхом передачі кредитору автомобіля, який придбав на ці особисті кошти.
З наведеного слід дійти висновку, що оскільки позика (на особисті потреби) використана ОСОБА_2 на придбання автомобіля, то й цей автомобіль також є його особистою власністю.
Доводи позивача про те, що спірний автомобіль був придбаний у тому числі й за кошти, отримані ОСОБА_2 за реалізацію належного їй автомобіля марки ЗАЗ, державний номер НОМЕР_2, відхиляються колегією суддів, оскільки цей автомобіль було відчужено 09 липня 2011 року, а автомобіль марки Hyundai і30 придбано 29 червня 2011 року, тобто раніше.
Отже, судові рішення в частині стягнення з відповідача компенсації вартості 1/2 частини автомобіля марки Hyundai і30 підлягають скасуванню та у задоволенні позову ОСОБА_1 в цій частині слід відмовити.