Постанова
Іменем України
06 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 335/7000/20
провадження № 61-10995св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
третя особа - Служба у справах дітей Вознесенівського району Запорізької міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 26 березня 2021 року у складі судді Геєць Ю. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 01 червня 2021 року у складі колегії суддів: Кримської О. М., Дашковської А. В., Подліянової Г. С.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У серпні 2020 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа - Служба у справах дітей Вознесенівського району Запорізької міської ради, про усунення перешкод у спілкуванні з онуком (правнуком), визначення порядку участі у вихованні онука (правнука).
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, який є сином ОСОБА_1 та онуком позивача ОСОБА_2, перебував у шлюбі з відповідачем ОСОБА_3
ІНФОРМАЦІЯ_2 в подружжя народився син - ОСОБА_6 .
Отож, ОСОБА_6 є онуком позивача ОСОБА_1 та правнуком позивача ОСОБА_2 .
Зазначали, що з моменту народження ОСОБА_6 вони завжди піклувалися про нього, проводили з ним час, активно брали участь у його вихованні. Після розірвання шлюбу між ОСОБА_5 та ОСОБА_5 вони продовжували брати активну участь у вихованні дитини.
Однак, з 10 березня 2020 року ОСОБА_3 почала чинити перешкоди позивачам в можливості спілкування з онуком (правнуком). Останній раз бачили онука/правнука 08 березня 2020 року.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1, ОСОБА_2 просили суд зобов`язати ОСОБА_3 не чинити їм перешкоди у спілкуванні з онуком/правнуком, визначити спосіб участі у вихованні та спілкуванні з дитиною: систематичні побачення щотижня - у середу з 18-00 год до 21.00 год; у неділю з 15-00 год до 18-00 год та спільний відпочинок протягом 14 днів на рік з правом виїзду до інших міст України за попереднім узгодженням з матір`ю дитини, щодо вибору місця відпочинку.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 26 березня 2021 року позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 задоволено частково.
Встановлено спосіб участі дідуся ОСОБА_1 та прабабусі ОСОБА_2 у спілкуванні та вихованні онука (правнука) ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, шляхом визначення часу зустрічі дідуся та прабабусі з дитиною: щосереди з 17 год 00 хв до 20 год 00 хв у присутності матері ОСОБА_5 .
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду мотивовано тим, що позбавлення позивачів права щодо їх участі у спілкуванні та вихованні малолітнього онука може позбавити останнього родинних зв`язків з дідом/прабабою, любові та турботи з боку останніх, що суперечить приписам Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, статті 3 Конвенції про захист прав дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради № 789 від 27 лютого 1991 року.
Районний суд взяв до уваги те, що з березня 2020 року позивачі не спілкувалися з дитиною та не надали суду доказів вжиття ними заходів для зустрічей із дитиною як за її місцем проживання, так і у дитячих навчальних закладах.
Суд першої інстанції вважав доцільним визначити спосіб участі позивачів у вихованні та спілкуванні з дитиною шляхом визначення часу зустрічі дідуся та прабабусі з дитиною: щосереди з 17-00 до 20-00 години у присутності матері ОСОБА_5 .
Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача не чинити перешкоди позивачам у спілкуванні з малолітньою дитиною ОСОБА_6, районний суд вважав її необґрунтованою.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Запорізького апеляційного суду від 01 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 26 березня 2021 року в частині вирішення позовних щодо усунення перешкод у спілкуванні з онуком (правнуком) скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення.
Зобов`язано ОСОБА_3 не чинити перешкоди ОСОБА_1, ОСОБА_2 у спілкуванні з онуком (правнуком) ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивованим, що визначений судом першої інстанції спосіб участі позивачів у спілкуванні з малолітнім онуком (правнуком) відповідає як інтересам дитини, так і інтересам позивачів, отже, є правильним.
Апеляційний суд вважав висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову в частині позовних вимог про зобов`язання відповідача усунути перешкоди в участі у вихованні та спілкуванні з дитиною передчасними, оскільки саме по собі подання позову про усунення перешкод у спілкуванні з онуком (правнуком), визначення порядку участі у виховані онука (правнука) та заперечення відповідача про його задоволення, свідчить про наявність таких перешкод. Крім того, у висновку органу опіки та піклування зазначено, що ОСОБА_5 виступає проти спілкування дитини з дідом та прабабою, через коронавірусну інфекцію, як форс-мажорну обставину, та наявний конфлікт між сторонами.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 26 березня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 01 червня 2021 року в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що, ухвалюючи судове рішення, суди попередніх інстанцій не надали уваги звичному режиму сім`ї, зокрема, встановленому графіку роботи та відвідуванню дитиною гуртків.
Оскільки при звичному режимі робочого часу вона працює з 9:00 год до 18:00 год, при введенні карантину - з 08:00 год до 17:30 год, щосереди дитина відвідує хореографію та зайнята до 17:30 год, отже, у неї відсутня реальна можливість виконувати рішення суду.
Посилається на те, що апеляційна скарга була подана лише ОСОБА_1, а суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення щодо позовних вимог ОСОБА_2 без врахування її думки та думки третьої особи, що є порушенням процесуального права.
Вважає за доцільне дослідити долучену нею до касаційної скарги довідку за результатами психологічного обстеження № 02-06/16 від 25 червня 2021 року, видану інклюзивно-ресурсним центром по Вознесінському районі міста Запоріжжя, який не був досліджений судами попередніх інстанцій, тому що зроблений після набрання юридичної сили судовим рішенням у цій справі.
Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_3 вказує неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 607/13092/16-ц (провадження № 61-1713св17), від 17 квітня 2019 року у справі № 758/7882/16-ц (провадження № 61-43931св18), від 29 травня 2019 року у справі № 367/791/17 (провадження № 61-40110св18) та від 29 січня 2020 року у справі № 521/9248/18 (провадження № 61-13137св19), що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Також заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Відзив на касаційну скаргу учасники справи не подали.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У липні 2021 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У вересні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2021 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, є сином позивача ОСОБА_1 та онуком позивача ОСОБА_2, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 15 липня 1967 року та свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 21 листопада 1991 року (а. с. 6-7).
ОСОБА_5 перебував у шлюбі з ОСОБА_5
ІНФОРМАЦІЯ_2 в подружжя народився син - ОСОБА_6, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 23 травня 2020 року (а. с. 8).
Отже, ОСОБА_6 є онуком позивача ОСОБА_1 та правнуком позивача ОСОБА_2 .
ОСОБА_6 проживає разом з матір`ю ОСОБА_5 .
Батько дитини - ОСОБА_5 проживає окремо.
Відповідач ОСОБА_5 змінила прізвище на " ОСОБА_3", що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 .
Відповідно до висновку про визначення порядку участі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вихованні малолітнього ОСОБА_6, наданого районною адміністрацією по Вознесенівському району Запорізької міської ради від 23 грудня 2020 року № 01-10/3632, районною адміністрацією, як органом опіки та піклування, визначено наступний графік участі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вихованні малолітнього ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, зокрема: щосереди з 17-00 год до 20-00 год, щоп`ятниці з 17-00 год до 20-00 год (а. с. 108-109).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції та рішення районного суду, в незміненій після апеляційного порядку частині, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Згідно із частинами восьмою, дев`ятою та десятою статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.
Положеннями статті 257 СК України визначено, що баба, дід, прабаба, прадід мають право спілкуватися зі своїми внуками, правнуками, брати участь у їх вихованні.
Батьки та інші особи, з якими проживає дитина, не мають права перешкоджати у здійсненні бабою, дідом, прабабою, прадідом своїх прав щодо виховання внуків, правнуків.
Якщо такі перешкоди чиняться, баба, дід, прабаба, прадід мають право на звернення до суду з позовом про їх усунення.
Відповідно до статті 263 СК України спір щодо участі баби, діда, прабаби, прадіда, брата, сестри, мачухи, вітчима у вихованні дитини вирішується судом відповідно до статті 159 цього Кодексу.
За правилами частини другої статті 159 СК України суд визначає способи участі у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця проживання тощо), місце та час їхнього спілкування з урахуванням ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особистої прихильності дитини, її віку, стану здоров`я та інших обставин, що мають істотне значення.
В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.
Згідно із частинами четвертою, п`ятою статті 19 СК України при розгляді судом справ даної категорії обов`язковою є участь органу опіки та піклування.
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Одним із найважливіших прав дитини є право на сімейне виховання. Право дитини на сімейне виховання включає також право на спілкування з іншими членами сім`ї: дідом, бабою, братами, сестрами, іншими родичами.
Право на повагу до сімейного життя, гарантоване статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, охоплює щонайменше зв`язки між близькими родичами, наприклад, між дідусями, бабусями та онуками, оскільки такі родичі можуть відігравати у сімейному житті важливу роль.
У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
У пункті 100 рішення Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі "М. С. проти України" (заява № 2091/13) та у пункті 76 рішення Європейського суду з прав людини від 16 липня 2015 року у справі "Мамчур проти України" (заява № 10383) зазначено, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, районний суд, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, відхилили висновок про визначення порядку участі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вихованні малолітнього ОСОБА_6, наданого районною адміністрацією по Вознесенівському району Запорізької міської ради від 23 грудня 2020 року № 01-10/3632, та вважали за доцільне визначити спосіб участі позивачів у вихованні та спілкуванні з дитиною шляхом визначення часу зустрічі дідуся та прабабусі з дитиною: щосереди з 17-00 до 20-00 години у присутності матері ОСОБА_5 .
Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов`язання відповідача усунути перешкоди у спілкуванні з внуком (правнуком) та ухвалюючи судове рішення про задоволення цієї вимоги, апеляційний суд вважав її обґрунтованою, оскільки звернення до суду з позовом підтверджує наявність неприязних стосунків між сторонами. При цьому апеляційний суд врахував те, що відповідач не заперечувала, що позивачі не бачилися з дитиною з березня 2020 року.
Колегія суддів вважає, що ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суди попередніх інстанцій врахували вимоги Конвенції про права дитини, положення статей 159, 257 СК України та дійшли правильного висновку про те, що інтересам дитини буде відповідати спілкування зі своїм дідом та прабабусею. При цьому апеляційний суд правильно змінив рішення районного суду в частині зобов`язання відповідача усунути перешкоди у спілкуванні з дитиною.
Колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що дід та прабаба малолітнього ОСОБА_6 мають право на спілкування з внуком (правнуком), а мати не має права перешкоджати їм спілкуватися з дитиною та брати участь у його вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини.
Встановивши, що між сторонами склались стосунки, які позбавляють позивачів можливості регулярно спілкуватися з внуком (правнуком), відповідачка чинить перешкоди у спілкуванні, суди обґрунтовано вважали, що позивачі мають право на спілкування з дитиною.
Частиною шостою статті 19 СК України передбачено, що суд може не погодитися із висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Висновок органу опіки і піклування має базуватися на достовірній інформації про усі фактичні обставини, які можуть мати істотне значення та ретельному їх з`ясуванні. Такий висновок є рекомендаційним, тому суд може постановити інше рішення, ніж пропонує орган опіки та піклування.
Встановлюючи графік спілкування діда (прабаби) з внуком (правнуком) у спосіб, який відрізняється від запропонованого на підставі висновку про визначення порядку участі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вихованні малолітнього ОСОБА_6, наданого районною адміністрацією по Вознесенівському району Запорізької міської ради, суди попередніх інстанцій взяли до уваги відсутність у матеріалах справи належних та допустимих доказів негативного впливу позивачів на розвиток дитини та дійшли правильного висновку, що визначення зустрічей ОСОБА_1, ОСОБА_2 з малолітнім ОСОБА_6 три години в тиждень за постійної присутності матері, не призведе до порушення прав ні позивачів, ні малолітньої дитини, а сприятиме відновленню родинних відносин.
Визначення саме такого способу участі у спілкуванні та вихованні дитини є таким, що відповідатиме віковим потребам малолітньої дитини.
Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
Твердження ОСОБА_3 про застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 607/13092/16-ц (провадження № 61-1713св17) колегія суддів відхиляє, оскільки у справі, на яку посилається заявник, позивачем не доведено те, що відповідач чинить перешкоди у спілкуванні з дитиною.
Посилання касаційної скарги на застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 758/7882/16-ц (провадження № 61-43931св18), постанові Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/791/17 (провадження № 61-40110св18) та постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 521/9248/18 (провадження № 61-13137св19) не заслуговують на увагу, оскільки у зазначених заявником справах встановлені інші фактичні обставини справи, які не дають підстав для висновку про неоднакове застосування норм права у подібних правовідносинах.
Твердження ОСОБА_3 про необхідність дослідження судом касаційної інстанції долученої до касаційної скарги довідки за результатами психологічного обстеження № 02-06/16 від 25 червня 2021 року, виданої інклюзивно-ресурсним центром по Вознесінському районі міста Запоріжжя, який не був досліджений судами попередніх інстанцій, тому що зроблений після набрання юридичної сили судовим рішенням у цій справі, колегія суддів відхиляє, оскільки згідно із частиною першою статті 400 ЦПК України встановлення обставин справи та/чи дослідження нових доказів виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Доводи ОСОБА_3 про порушення апеляційним судом норм процесуального права, оскільки апеляційна скарга була подана лише ОСОБА_1, а суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення щодо позовних вимог ОСОБА_2 без врахування її думки та думки третьої особи, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки суд діяв згідно з положеннями статті 367 ЦПК України й виходячи з єдності позовних вимог.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права, були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції, в незміненій після апеляційного перегляду частині, та апеляційний суд з дотримання вимог статей 263-265, 382 ЦПК України повно, всебічно та об`єктивно з`ясували обставини справи, вірно встановили правовідносини, що склалися, дослідили і надали правову оцінку всім наявним у матеріалах справи доказам і доводам сторін й правильно, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, ухвалили судові рішення.
Згідно із частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення суду першої інстанції, в незміненій після апеляційного перегляду частині, та оскаржуване рішення апеляційної інстанцій без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.
Оскільки колегією суддів відхиляються доводи касаційної скарги, то підстави для задоволення клопотання ОСОБА_3 про зупинення виконання рішення, яке надійшло електронною поштою 05 жовтня 2021 року, після призначення справи до судового розгляду, відсутні.