Постанова
Іменем України
06 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 573/1831/20
провадження № 61-7704св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - Фермерське господарство "ОСОБА_4",
відповідачі: ОСОБА_1, Товариство з обмеженою відповідальністю "Білопілля Агросвіт",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Фермерського господарства "ОСОБА_4" на рішення Білопільського районного суду Сумської області від 11 січня 2021 року у складі судді Замченко А. О. та постанову Сумського апеляційного суду від 01 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Ткачук С. С., Криворотенка В. І., Левченко Т. А.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У жовтні 2020 року Фермерське господарство "ОСОБА_4" (далі - ФГ "ОСОБА_4") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, Товариства з обмеженою відповідальністю "Білопілля Агросвіт" (далі - ТОВ "Білопілля Агросвіт") про визнання недійсним договору оренди, припинення речового права.
Позовна заява мотивована тим, що 03 червня 2005 року між ФГ "ОСОБА_4" і ОСОБА_2 було укладено договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 3,97 га з кадастровим номером 5920688200:02:001:0410 строком на 20 років. Цього самого дня підписано акт приймання-передачі земельної ділянки, а 22 грудня 2006 року договір зареєстровано відділом у Білопільському районі ГУ Держгеокадастру в Сумській області.
Посилаючись на умови договору, якими встановлено що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи не є підставою для зміни умов або розірвання договору. 05 січня 2011 року спадкоємець ОСОБА_2 - ОСОБА_1, як новий власник спірної земельної ділянки, уклав з ТОВ "Білопілля Агросвіт" договір оренди землі № 34с.
Рішенням Білопільського районного суду Сумської області від 21 лютого 2020 року вказаний договір оренди землі, укладений між відповідачами, визнано недійсним у зв`язку з тим, що він був укладений у період дії договору оренди землі від 03 червня 2005 року.
02 березня 2020 року ОСОБА_1 та ТОВ "Білопілля Агросвіт" знову уклали договір оренди спірної земельної ділянки, хоча вона й досі перебуває в оренді ФГ "ОСОБА_4" на підставі чинного договору оренди землі від 03 червня 2005 року.
Вважало, що укладений між ОСОБА_1 та ТОВ "Білопілля Агросвіт" договір оренди порушує його право на користування спірною земельною ділянкою.
Ураховуючи наведене, ФГ "ОСОБА_4" просило суд:
- визнати недійсними договір оренди землі від 02 березня 2020 року № 55с, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ "Білопілля Агросвіт";
- припинити речове право (право оренди) ТОВ "Білопілля Агросвіт" на спірну земельну ділянку.
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ФГ "ОСОБА_4", третя особа - ТОВ "Білопілля Агросвіт", про стягнення орендної плати, розірвання договору оренди землі.
Зустрічна позовна заява мотивована тим, що в договорі оренди землі, який ОСОБА_2 уклав з ФГ "ОСОБА_4" 03 червня 2005 року щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5920688200:02:001:0410 було встановлено орендну плату в розмірі 1,5% від нормативно грошової оцінки земельної ділянки, що становило 556,06 грн на рік або надання послуг і сільськогосподарської продукції. Також було передбачено, що обчислення орендної плати здійснюється з урахування індексу інфляції.
У 2010 році він отримав свідоцтво про право на спадщину на вказану земельну ділянку і лише в 2019 році, після отримання ухвали Білопільського районного суду у справі № 573/2219/19 дізнався про те, що 03 червня 2005 року між ОСОБА_2 і ФГ "ОСОБА_4" укладено договір оренди зазначеної земельної ділянки. До цього часу господарство в добровільному порядку не виплатило йому заборгованість з орендної плати за 2010-2019 роки, загальний розмір якої з урахуванням індексів інфляції складає 6 240,11 грн.
Посилався на викладені обставини та на систематичну несплату ФГ "ОСОБА_4" орендної плати.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд:
- розірвати договір оренди землі, укладений 03 червня 2005 року між ОСОБА_2 і ФГ "ОСОБА_4";
- стягнути на його користь заборгованість з орендної плати у розмірі 6 240,11 грн;
- вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
Ухвалою Білопільського районного суду Сумської області від 20 листопада 2020 року позов ФГ "ОСОБА_4" та зустрічний позов ОСОБА_1 об`єднано в одне провадження для спільного розгляду.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Білопільського районного суду Сумської області від 11 січня 2021 року позов ФГ "ОСОБА_4" задоволено.
Визнано недійсним договір оренди землі від 02 березня 2020 року № 55с, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ "Білопілля Агросвіт" щодо земельної ділянки площею 3,9846 га з кадастровим номером 5920688200:02:001:0410, розташованої на території Супрунівської сільської ради Білопільського району Сумської області, право оренди за яким 02 липня 2020 року зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про інше речове право № 37202721.
Припинено речове право ТОВ "Білопілля Агросвіт" оренди земельної ділянки площею 3,9846 га з кадастровим номером 5920688200:02:001:0410, розташованої на території Супрунівської сільської ради Білопільського району Сумської області, яке зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 02 липня 2020 року, номер запису про інше речове право № 37202721.
Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено.
Розірвано договір оренди землі, укладений 03 червня 2005 року між ОСОБА_2 та ФГ "ОСОБА_4", зареєстрований 22 грудня 2005 року у Білопільському відділі Сумської регіональної філії Державного підприємства "Центр ДЗК при Державному комітеті України по земельних ресурсах", запис у Державному реєстрі земель № 4485.
Стягнуто з ФГ "ОСОБА_4" на користь ОСОБА_1 заборгованість з орендної плати у розмірі 6 240,11 грн, без вирахування податків та інших обов`язкових платежів.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення районного суду мотивоване тим, що оскільки строк дії договору оренди землі від 03 червня 2005 року на час укладання договору оренди землі від 02 березня 2010 року № 55с, укладеного між ТОВ "Білопілля Агро" та ОСОБА_1 не припинив своєї дії, ОСОБА_1 не мав законних підстав укладати договір оренди цієї ж ділянки з іншою особою, а уклавши його, порушив право оренди ФГ "ОСОБА_4" за вказаним договором, що є підставою для визнання недійсним договору оренди землі від 02 березня 2010 року № 55с.
Крім того, оскільки ФГ "ОСОБА_4" не сплачувало ОСОБА_1 орендну плату за договором оренди земельної ділянки від 03 червня 2005 року, наявні підстави, передбачені законом, для розірвання зазначеного договору та стягнення з ФГ "ОСОБА_4" на користь ОСОБА_1 6 240,11 грн заборгованості з орендної плати, обрахованої без вирахування податків та інших обов`язкових платежів.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Сумського апеляційного суду від 01 квітня 2021 року апеляційну скаргу ФГ "ОСОБА_4" залишено без задоволення.
Рішення Білопільського районного суду Сумської області від 11 січня 2021 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивованим, що ОСОБА_1 довів існування обставин, які свідчать про наявність у нього права на одностороннє розірвання договору оренди землі від 03 червня 2005 року у зв`язку із систематичною несплатою ФГ "ОСОБА_4" орендних платежів.
Апеляційний суд відхилив посилання ФГ "ОСОБА_4" на те, що пункт 11 укладеного між ним та ОСОБА_2 договору оренди землі від 03 червня 2005 року не містить чіткого строку виконання обов`язку по виплаті орендної плати, оскільки фактично договір оренди є оплатним договором, отже, вказана обставина не звільняє ФГ " ОСОБА_4" від виконання свого обов`язку по нарахуванню та виплаті орендної плати.
Також апеляційний суд відхилив доводи ФГ "ОСОБА_4" про не повідомлення ОСОБА_1 банківських та паспортних реквізитів для здійснення відповідного перерахування орендної плати, оскільки у матеріалах справи відсутні докази вчинення ФГ "ОСОБА_4" будь-яких дій щодо отримання вказаних реквізитів, шляхом перерахування орендної плати поштовим переказом за адресою ОСОБА_1 чи видачею йому грошових коштів через касу підприємства.
Рішення районного суду було предметом оскарження в апеляційному порядку лише в частині зустрічних позовних вимог про розірвання договору оренди землі, укладеного 03 червня 2005 року між ОСОБА_2 та ФГ "ОСОБА_4", отже, на підставі частини першої статті 367 ЦПК України в неоскаржуваній частині апеляційним судом не переглядалося.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ФГ "ОСОБА_4", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Білопільського районного суду Сумської області від 11 січня 2021 року та постанову Сумського апеляційного суду від 01 квітня 2021 року в частині вирішення зустрічних позовних вимог щодо розірвання договору оренди землі скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні зустрічного позову в цій частині.
В іншій частині рішення районного суду та постанова апеляційного суду не оскаржуються, отже, на підставі частини першої статті 400 ЦПК України у цій частині в касаційному порядку не переглядаються.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ФГ "ОСОБА_4" мотивована відсутністю у нього обов`язку з перерахування сум орендних платежів на депозит нотаріуса.
Вважає, що судами попередніх інстанцій встановлено обов`язок орендаря вчиняти дії, які не передбачені договором та законом, та застосовано негативні санкції за невиконання такого обов`язку у вигляді розірвання договору оренди.
При цьому суди не звернули увагу на те, що ненадання новим орендодавцем відомостей про себе (включаючи реквізити для сплати орендних платежів) є недобросовісною поведінкою, що спрямована на штучне створення умов для розірвання договору оренди з підстав систематичної несплати орендної плати.
Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень вказує неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 709/1089/17, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У серпні 2021 року ТОВ "Білопілля Агро" подало відзив на касаційну скаргу, у якому зазначило, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки доводи заявника є необґрунтованими.
Зазначає, що пропозицію від ФГ "ОСОБА_4" про виконання зобов`язання зі сплати орендної плати за договором оренди землі ОСОБА_1 отримав після звернення до суду з відповідним позовом.
Вважає, що ОСОБА_1 не мав визначеного законом обов`язку надавати реквізити для отримання орендних платежів.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У травні 2021 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У липні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 вересня 2021 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
На підставі рішення VI сесії 23 скликання Супрунівської сільської ради від 04 травня 1999 року ОСОБА_2 передано в приватну власність земельну ділянку загальною площею 4,09 га, яка складається із земельних ділянок площею 3,97 га та 0,12 га, розташована на території Супрунівської сільської ради, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, про що 31 травня 1999 року видано державний акт на право приватної власності на землю серії IV-СМ № 027171 (а. с. 29-30).
03 червня 2005 року між ОСОБА_2 та ФГ "ОСОБА_4" укладено договір оренди земельної ділянки площею 3,97 га, що розташована на території Супрунівської сільської ради Білопільського району Сумської області, строком на 20 років із платою за користування земельною ділянкою 1,5 % від нормативно-грошової оцінки землі, що становить 556,06 грн на рік (а. с. 25-28).
Пунктом 10 договору оренди земельної ділянки передбачено, що обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції. Вказаним договором також обумовлено можливість виплати орендної плати шляхом надання послуг та сільськогосподарської продукції.
У пункті 11 договору оренди земельної ділянки зазначено: "Орендна плата вноситься у такі строки ______". Зазначена графа не заповнена.
Пунктом 38 договору визначено: "Дія договору припиняється шляхом його розірвання за: взаємною згодою, рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом".
У пункті 39 договору зазначено: "Розірвання договору оренди в односторонньому порядку допускається. Умовами розірвання договору в односторонньому порядку є несвоєчасна сплата орендної плати та неналежне виконання умов договору".
Відповідно до пунктів 40, 43 договору перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору. Договір набирає чинності після підписання сторонами та державної реєстрації.
22 грудня 2006 року вказаний договір було зареєстровано в Білопільському відділі Сумської регіональної філії ДП "Центр ДЗК", про що в Державному реєстрі земель зроблено запис за № 4485 (а. с. 29).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.
Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина, яку ОСОБА_1 прийняв на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 23 січня 2010 року, ставши власником в тому числі і земельної ділянки з кадастровим номером 5920688200:02:001:0410.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Касаційна скарга ФГ "ОСОБА_4" задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Правовідносини сторін за договором оренди землі регулюються спеціальним Законом України "Про оренду землі", ЗК України та загальними нормами ЦК України щодо підстав дострокового розірвання договору.
Відповідно до вимог статті 124 ЗК України передача землі в оренду здійснюється на підставі цивільно-правової угоди.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про оренду землі" (тут і далі в редакції, чинній на момент укладання договору оренди землі від 03 червня 2005 року) оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Згідно зі статтею 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
У статті 21 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди.
За положеннями статті 24 Закону України "Про оренду землі" орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.
Частиною першою статті 32 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що на вимогу однієї зі сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.
Водночас у пункті д) частини першої статті 141 ЗК України передбачено таку підставу припинення права користування земельною ділянкою як систематична несплата земельного податку або орендної плати.
Отже, згідно зі статтями 13, 21 Закону України "Про оренду землі" основною метою договору оренди земельної ділянки та одним з визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати у встановленому розмірі. Систематична несплата орендної плати за користування земельною ділянкою, тобто систематичне порушення договору оренди земельної ділянки може бути підставою для розірвання такого договору.
За загальними правилами статті 651 ЦК України умовою розірвання договору оренди в односторонньому порядку є істотне порушення умов договору та інші випадки, встановлені договором та законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що вказані положення закону, які регулюють спірні відносини, вимагають саме систематичної (два та більше випадків) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди земельної ділянки, що також є істотним порушенням умов договору, оскільки позбавляє позивача можливості отримати гарантовані договором кошти за те, що його земельну ділянку використовує інша особа.
Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).
До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (статті 1218 ЦК України).
Частиною третьою статті 1223 ЦК України визначено, що спадщина належить спадкодавцю від дня відкриття спадщини. Тобто дата оформлення спадщини, а саме отримання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину не може обмежувати можливість реалізації належних спадкоємцю прав власника від дня відкриття спадщини.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, установивши, що земельна ділянка, яка є предметом договору оренди землі від 03 червня 2005 року, на момент звернення позивача до суду перейшла у порядку спадкування після смерті ОСОБА_2 у власність позивача ОСОБА_1 дійшли висновку, що до позивача, як нового власника земельної ділянки, перейшли права та обов`язки орендодавця за вказаним договором.
При цьому суди, установивши, що ФГ "ОСОБА_4" не виплачувало ОСОБА_1 своєчасно та систематично орендну плату за земельну ділянку, на підставі укладеного між ОСОБА_2 та ФГ "ОСОБА_4" договору про оренду землі від 03 червня 2005 року, дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для розірвання договору оренди землі у зв`язку із порушенням орендарем його умов.
Колегія суддів вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про те, що не зважаючи на відсутність у договорі оренди землі умови про строк внесення орендної плати, договір оренди землі від 03 червня 2005 року є укладеним та набрав чинності, оскільки пройшов державну реєстрацію.
Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що сплата орендної плати є істотною умовою договору оренди, а орендодавець не отримав того, на що він розраховував при укладанні договору. Разом з тим, сам факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати є підставою для розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена в подальшому заборгованість, оскільки згідно зі статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Доводи ФГ "ОСОБА_4" про неповідомлення ОСОБА_1 реквізитів для оплати орендних платежів, як підтвердження недобросовісної поведінки орендодавця, яка спрямована на штучне створення умов для розірвання договору оренди з підстав систематичної несплати орендної плати, не заслуговують на увагу та є безпідставними, оскільки вказане не звільняє відповідача від обов`язку виконувати умови договору оренди землі в частині сплати погодженого розміру орендної плати.
Крім того, відсутність у матеріалах справи доказів, що свідчать про вчинення ФГ "ОСОБА_4" дій щодо нарахування та виплати орендної плати, підтверджує неналежне виконання орендарем умов договору оренди землі.
Станом на момент набуття ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку, тобто ІНФОРМАЦІЯ_1 (дату відкриття спадщини після смерті ОСОБА_2 ), у ЗК України була відсутня норма (стаття 148-1 ЗК України), що визначає обов`язок нового орендодавця повідомляти користувачеві земельної ділянки інформацію про себе, включаючи надання платіжних реквізитів для оплати орендних платежів. З огляду на зазначене, у спадкоємця ОСОБА_2 не виникло обов`язку повідомити орендаря інформацію про нового власника земельної ділянки.
Зазначене свідчить про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність підстав для розірвання оспорюваного договору оренди землі.
Посилання ФГ "ОСОБА_4" на застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 709/1089/17 (провадження № 61- 12745сво18) колегія суддів відхиляє, оскільки у зазначеній заявником справі встановлені інші фактичні обставини справи, які не дають підстав для висновку про неоднакове застосування норм права у подібних правовідносинах.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права, були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій з дотримання вимог статей 263-265, 382 ЦПК України повно, всебічно та об`єктивно з`ясували обставини справи, вірно встановили правовідносини, що склалися, дослідили і надали правову оцінку всім наявним у матеріалах справи доказам і доводам сторін й правильно, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, ухвалили судове рішення.
Згідно із частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення в частині, що є предметом касаційного перегляду, без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.