Постанова
Іменем України
29 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 754/6429/19
провадження № 61-4871св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -
Ступак О. В.,
суддів:
Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,
Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Національний музей народної архітектури та побуту України,
треті особи: Первинна профспілкова організація Всеукраїнської професійної спілки "Захист справедливості" працівників Національного музею народної архітектури та побуту України, Всеукраїнська професійна спілка "Захист справедливості",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 11 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Журби С. О., Писаної Т. О., Приходька К. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Національного музею архітектури та побуту України, треті особи: Первинна профспілкова організація Всеукраїнської професійної спілки "Захист справедливості" працівників Національного музею народної архітектури та побуту України (далі - ППО НМНАПУ "Захист справедливості"), Всеукраїнська професійна спілка "Захист справедливості", про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позов обґрунтовано тим, що з квітня 2012 року ОСОБА_1 працювала у відповідача на посаді начальника відділу господарського забезпечення. У вересні 2012 року позивачку обрано головою ППО НМНАПУ "Захист справедливості". Наказом виконуючого обов`язки генерального директора музею Повякель О. Т. від 31 січня 2019 року введено в дію новий штатний розпис з 01 січня 2019 року. У квітні 2019 року позивачку звільнено із займаної посади на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Позивачка вважала своє звільнення незаконним, оскільки при її звільненні відповідач не отримав згоду профспілкової організації на звільнення. Крім того, також не було повідомлено профспілкову організацію про реорганізацію.
На підставі викладеного позивачка звернулася до суду з цим позовом, у якому просила суд визнати незаконним її звільнення з посади начальника відділу господарського забезпечення, поновити її на посаді, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу та понесені судові витрати.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 13 серпня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано незаконним звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу господарського забезпечення Національного музею архітектури та побуту України відповідно до наказу від 05 квітня 2019 року № 224-к "Про припинення трудового договору ОСОБА_1". Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу господарського забезпечення Національного музею архітектури та побуту України. Стягнуто з Національного музею архітектури та побуту України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 05 квітня 2019 року по 12 серпня 2020 року включно у розмірі 103 804, 42 грн. Стягнуто з Національного музею архітектури та побуту України на користь держави судовий збір у розмірі 1 038,04 грн. У частині поновлення на роботі ОСОБА_1 допущено негайне виконання рішення суду.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем були допущені порушенням вимог чинного трудового законодавства при звільненні позивачки, оскільки перед її звільненням не було отримано згоди профспілкової організації, а отримана у подальшому згода є нелегітимною.
Постановою Київського апеляційного суду від 11 лютого 2021 року апеляційну скаргу Національного музею народної архітектури та побуту України задоволено. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 13 серпня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що при звільненні позивачки дотримано вимоги чинного трудового законодавства. Рішення про надання згоди на розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця з членом профспілки приймається не на засіданні усієї профспілки, а її виборним органом. Тому згода на звільнення позивачки, надана 13 січня 2020 року на позачергових загальних зборах ППО "Захист справедливості", є законною.
Крім того апеляційний суд дійшов висновку про те, що лише обґрунтована відмова профспілкового органу в наданні згоди на звільнення його члена (у разі визнання мотивів такої відмови належними) може бути підставою для визнання самого звільнення неправомірним. Згода профспілкового органу на звільнення, необґрунтована відмова у наданні такої згоди, як і ненаправлення будь-якої відповіді профспілковим комітетом на відповідний запит роботодавця надає останньому можливість законного звільнення працівника. За таких умов невизнання належним отриманого рішення профспілкового комітету могло бути розцінене як неприйняття відповідного рішення профспілковим комітетом, що в свою чергу має наслідком визнання звільнення законним, а не перешкодою для такого звільнення, як про це вирішив суд першої інстанції. Таким чином, позиція, покладена судом першої інстанції в основу свого рішення, не відповідає вимогам матеріального права.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У березні 2021 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 11 лютого 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що апеляційний суд:
- безпідставно скасував законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції;
- не врахував, що відповідачем була порушена процедура отримання згоди на звільнення позивачки, а профспілковим комітетом первинної профспілкової організації "Захист справедливості" процедура розгляду питання щодо надання згоди на звільнення, оскільки засідання було проведено в день звернення адміністрації з подання без виклику позивачки на засідання такої первинної профспілкової організації;
- не надав оцінку відсутності звернення відповідача до вищого виборного органу профспілки - Всеукраїнської професійної спілки "Захист справедливості";
- не дослідив усіх зібраних у справі доказів;
- не врахував висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у постанові від 27 лютого 2019 року у справі № 333/5300/17-ц про те, що позивач, як член виборного органу, може бути звільнений з ініціативи роботодавця лише із наявністю попередньої згоди на таке профспілки, членом виборного органу якої є вивільнюваний працівник, а тому, за відсутності такої згоди, він підлягає обов`язковому поновленню на роботі, тобто без врахування вимог частини дев`ятої статті 43 КЗпП України.
У червні 2021 року директор Національного музею архітектури та побуту України подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому просить в її задоволенні відмовити у повному обсязі, оскаржувану постанову Київського апеляційного суду від 11 лютого 2021 року - залишити без змін.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 25 березня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 11 лютого 2021 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2021 року (після усунення заявником недоліків касаційної скарги) поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 11 лютого 2021 року, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), витребувано із Деснянського районного суду міста Києва матеріали цивільної справи № 754/6429/19; надано іншим учасникам справи строк для подання відзивів на касаційну скаргу.
У червні 2021 року матеріали справи № 754/6429/19 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2021 року справу № 754/6429/19 призначено до судового розгляду колегією суддів у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.
Фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачка ОСОБА_1 працювала в Національному музеї народної архітектури та побуту України з 23 квітня 2012 року, з 04 травня 2012 року обіймала посаду начальника відділу господарського забезпечення, що підтверджується трудовою книжкою.
Наказом Національного музею народної архітектури та побуту України від 31 січня 2019 року № 21-А "Про введення в дію штатного розпису НМНАПУ з 01.01.2019 року" з 01 січня 2019 року введений в дію новий штатний розпис музею, за яким посада начальника відділу господарського забезпечення підлягала скороченню.
На виконання вимог частини другої статті 40 КЗпП України позивачку було письмово попереджено про скорочення 05 лютого 2019 року, а також запропоновано вакантні посади. Серед 18 вакантних посад позивачці було запропоновано і рівноцінну посаду начальника відділу з ремонту архітектурних об`єктів.
Оскільки у встановлений строк позивачка не надала згоди на переведення на іншу посаду, 05 квітня 2019 року в.о. генерального директора Національного музею народної архітектури та побуту України Повякель О. Т. виданий наказ про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.
Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 вказувала на те, що звільнення її з займаної посади відбулося незаконно, оскільки відповідач не отримав згоду профспілки на проведення реорганізації та її звільнення, та просила захистити її порушене право, визнавши незаконним її звільнення та поновивши її на посаді.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що позивачку звільнено за пунктом 1 статті 40 КЗпП України обґрунтовано.
Також апеляційний суд врахував, що рішення про надання згоди на розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця з членом профспілки приймається не на засіданні усієї профспілки, а її виборним органом, та дійшов висновку про те, що згода на звільнення позивачки, надана 13 січня 2020 року на позачергових загальних зборах ППО НМНАПУ "Захист справедливості", є законною.
Крім того, апеляційний суд дійшов висновку про те, що лише обґрунтована відмова профспілкового органу в наданні згоди на звільнення його члена (у разі визнання мотивів такої відмови належними) може бути підставою для визнання самого звільнення неправомірним. Згода профспілкового органу на звільнення, необґрунтована відмова у наданні такої згоди, як і ненаправлення будь-якої відповіді профспілковим комітетом на відповідний запит роботодавця надає останньому можливість законного звільнення працівника. За таких умов невизнання належним отриманого рішення профспілкового комітету могло б бути розцінене як неприйняття відповідного рішення профспілковим комітетом, що в свою чергу має наслідком визнання звільнення законним, а не перешкодою для такого звільнення, як про це вирішив суд першої інстанції.
Із зазначеними висновками апеляційного суду Верховний Суд погодитись не може з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та їх нормативно-правове обґрунтування
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Частиною другою статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Відповідно до частин першої, третьої статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Згідно з частиною першою статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.
Статтею 252 КЗпП України та частиною третьою статті 41 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" визначено, що звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган професійної спілки), крім випадків додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищого виборного органу цієї професійної спілки (об`єднання професійних спілок).
Отже, системний аналіз указаних норм закону дозволяє зробити висновок, що попередня згода чи незгода на звільнення працівника, який є членом профспілкової організації, з боку профспілкової організації є засобом захисту прав працівника, і це право на захист не може бути обмежено.
Статтею 43 КЗпП України передбачено порядок розгляду подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником.
Так, згідно з частиною третьою цієї статті подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. Якщо працівник або його представник не з`явився на засідання, розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах строку, визначеного частиною другою цієї статті. У разі повторної неявки працівника (його представника) без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності.
Таким чином, розгляд подання власника або уповноваженого ним органу про звільнення працівника за відсутності на засіданні органу профспілки цього працівника (за виключенням, якщо від нього надійшла письмова заява про розгляд подання без його участі або він повторно без поважних причин не з`явився на засідання) свідчить про порушення встановленого статтею 43 КЗпП України порядку його розгляду, а тому згода профспілкового комітету на розірвання трудового договору з працівником, надана на такому засіданні, не може бути визнана такою, що має юридичне значення.
Частиною дев`ятою статті 43 КЗпП України передбачено, що якщо розірвання трудового договору з працівником проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника), суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) і після її одержання або відмови виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) в дачі згоди на звільнення працівника (частина перша цієї статті) розглядає спір по суті.
Відповідно до частини сьомої статті 43 КЗпП України рішення виборного органу первинної профспілкової організації про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим, проте обговорення правомірності такого обґрунтування лежить поза межами компетенції власника або уповноваженого ним органу, а також суду. Власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди профспілкового комітету лише у разі, якщо в рішенні цього виборного органу немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, а не в разі незгоди з наведеним обґрунтуванням.
У пунктах 15-16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" зазначено, що суд, встановивши, що звільнення працівника проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до профспілкового органу, зупиняє провадження по справі, запитує згоду профспілкового органу і після її одержання або відмови профспілкового органу в дачі згоди на звільнення працівника розглядає спір по суті.
Не буде суперечити закону, якщо до профспілкового органу в такому випадку звернеться власник чи уповноважений ним орган або суддя при підготовці справи до судового розгляду.
Аналогічним чином вирішується спір про поновлення на роботі, якщо згоду профспілкового органу на звільнення визнано такою, що не має юридичного значення.
Відмова профспілкового органу в згоді на звільнення є підставою для поновлення працівника на роботі.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що позивачка ОСОБА_1 з 04 вересня 2012 року та на момент звільнення була головою ППО НМНАПУ "Захист справедливості", що підтверджується відповідним витягом з реєстру.
При звільненні ОСОБА_1 із займаної посади відповідач не отримав згоди ППО НМНАПУ "Захист справедливості".
Разом з тим 13 січня 2020 року генеральний директор Національного музею народної архітектури та побуту України Повякель О. Т. направив до голови ППО НМНАПУ "Захист справедливості" Возного Д. В. звернення з проханням надати згоду на звільнення ОСОБА_1 з посади за пунктом 1 статті 40 КЗпП України.
У відповідь на вказане звернення голова ППО НМНАПУ "Захист справедливості" Возний Д. В. надав згоду на звільнення, у якій зазначено, що відповідно до протоколу засідання профспілкового комітету ППО НМНАПУ "Захист справедливості" від 30 вересня 2019 року ОСОБА_1 висловлено недовіру як голові профспілки, та обрано нового голову. Також відповідно до викладеного голова профспілки надає згоду на звільнення ОСОБА_1 із займаної посади.
Також суду було надано Протокол засідання профспілкового комітету ППО НМНАПУ "Захист справедливості" від 13 січні 2020 року № 2, на якому було розглянуто питання щодо надання згоди на звільнення позивачки з займаної посади.
Відповідно до наданого протоколу на засіданні були присутні три члени профспілкового комітету, при цьому згідно з протоколом позачергових загальних зборів профспілкової організації ППО НМНАПУ "Захист справедливості" від 30 серпня 2019 року на обліку у профспілковій організації перебуває 18 членів.
Також зі змісту протоколу засідання профспілкового комітету ППО НМНАПУ "Захист справедливості" від 13 січні 2020 року № 2 вбачається, що позивачка ОСОБА_1 була відсутня на засіданні профспілкового комітету.
Доказів того, що вона подавала письмову заяву про розгляд подання відповідача про надання дозволу на звільнення без її участі у матеріалах справи немає, судом не витребовувались.
Таким чином, апеляційний суд, пославшись на протокол профспілкового комітету від 13 січні 2020 року № 2, яким прийнято рішення щодо надання згоди ППО НМНАПУ "Захист справедливості" на звільнення ОСОБА_1, як на підставу відмови в позові, не перевірив, чи запрошувався позивач та/або його представник на засідання органу профспілки, та не встановив, чи має згода, надана на вказаному засіданні, юридичне значення.
Невстановлення апеляційним судом фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, в частині дотримання роботодавцем норм трудового законодавства та процедури звільнення на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України зумовило передчасний висновок суду про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .
Також у свої постанові апеляційний суд вказав, що відповідно до положень статті 39 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" рішення про надання згоди на розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця з членом профспілки приймається не на засіданні усієї профспілки, а її виборним органом. За таких умов участь лише 3 із 18 членів ППО НМНАПУ "Захист справедливості" на засіданні від 13 січні 2020 року, на якому надавалася згода на звільнення позивача, відповідає положенням чинного законодавства.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції не дослідив положень cтатуту ППО НМНАПУ "Захист справедливості", не перевірив кількісного складу виборного профспілкового органу, що уповноважений вирішувати питання про надання дозволу на звільнення членів профспілки, та відповідність протоколу профспілкового комітету від 13 січні 2020 року № 2 вимогам цих положень статуту.
З`ясування цих обставини також має важливе значення для правильного вирішення питання, чи є згода ППО НМНАПУ "Захист справедливості" на звільнення ОСОБА_1 такою, що має юридичне значення, в контексті дотримання Національним музеєм народної архітектури та побуту Україниположень статті 43 КЗпП України.
Крім того, Верховний Суд звертає увагу на те, що апеляційний суд, вирішуючи спір у даній справі, не встановив, чи отримав Національний музей архітектури та побуту України також згоду на звільнення ОСОБА_1, як керівника ППО НМНАПУ "Захист справедливості" на момент звільнення, від вищого виборного органу цієї професійної спілки, хоча, відповідно до положень статті 252 КЗпП України та частини третьої статті 41 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", така згода є обов`язковою.
Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не врахував висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у постанові від 27 лютого 2019 року у справі № 333/5300/17-ц, про те, що позивач як член виборного органу, може бути звільнений з ініціативи роботодавця лише за наявності попередньої згоди на таке профспілки, членом виборного органу якої є вивільнюваний працівник, а тому, за відсутності такої згоди, він підлягає обов`язковому поновленню на роботі, тобто без врахування вимог частини дев`ятої статті 43 КЗпП України, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.
У постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 336/5828/16Верховний Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду відступив від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 лютого 2019 року у справі № 333/5300/17-ц, та зазначив про те, що як при звільненні члена профспілкової організації без отримання попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації (стаття 43 КЗпП України), так і при звільненні члена виборного профспілкового органу без отримання попередньої згоди виборного органу, членом якого він є, а також вищого виборного органу цієї профспілки (стаття 252 КЗпП України) суд має зупинити провадження по справі та запитати відповідний орган щодо згоди на звільнення.
Відсутність такого рішення при звільнення працівника сама по собі не є безумовною підставою для його поновлення на роботі, оскільки така згода або незгода на звільнення може бути витребувана судом при вирішенні трудового спору.