Постанова
Іменем України
11 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 496/2058/18
провадження № 61-14829св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: об`єднаний садівничий кооператив "Чайка", ОСОБА_2, ОСОБА_3,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4, ОСОБА_5,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 03 червня 2020 року у складі колегії суддів: Комлевої О. С., Сегеди С. М., Цюри Т. В.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до об`єднаного садівничого кооперативу "Чайка", ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання рішень загальних зборів членів об`єднаного садівничого кооперативу "Чайка" недійсними.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2018 року ОСОБА_1, як член об`єднаного садівничого кооперативу "Чайка" (далі - ОСК "Чайка"), звернувся до суду з позовом до ОСК "Чайка", ОСОБА_2 (секретаря зборів ОСК "Чайка"), ОСОБА_3 (голови правління ОСК "Чайка") про визнання рішень загальних зборів членів ОСК "Чайка", затверджених протоколами від 20 травня 2018 року та 03 червня 2019 року, недійсними.
Позов мотивований тим, що загальні збори членів ОСК "Чайка", які відбулися 20 травня 2018 року та їх протокол не відповідають вимогам статуту ОСК "Чайка".
11 травня 2018 року на одному із в`їздів на територію садового масиву "Чайка" було розміщено оголошення щодо звітно-виборчих зборів ОСК "Чайка", які відбудуться 20 травня 2018 року о 10.00 год, на порядок денний яких винесено 5 питань. Сповіщення членів організації про проведення цих зборів організовано не належним чином, так як на територію масиву існує 5 різних в`їздів, а зазначене оголошення було розміщене лише на одному в`їзді, інших оголошень з цього приводу на території масиву не було. 21 травня 2018 року позивач звернувся до керівництва ОСК "Чайка" з заявою про надання копії протоколу загальних зборів від 20 травня 2018 року разом з реєстром присутніх, але йому було відмовлено в наданні вказаних копій і відмовлено в прийнятті заяви.
Головою зборів було обрано ОСОБА_3, а секретарем зборів ОСОБА_2 . На цих зборах розглядалися питання, які не були включені до порядку денного, в тому числі на зборах було вирішено питання про проведення загальних зборів ОСК "Чайка" 03 червня 2018 року, а також затверджений майбутній порядок денний 03 червня 2018 року, зокрема це питання щодо обрання голови ОСК "Чайка" та затвердження нової редакції статуту. Зазначає, що на загальних зборах не можуть розглядатися питання, які не були включені до порядку денного. Крім того вказує, що оголошення про проведення зборів 03 червня 2018 року з порядком денним на масиві ОСК "Чайка" взагалі не розміщувалися, в результаті на ці збори з`явилося менше членів садівничого кооперативу, ніж 20 травня 2018 року. Головою зборів було обрано ОСОБА_6, секретарем ОСОБА_2 . Вказані збори відбувалися також всупереч вимог статуту, з порушенням прав членів організації.
Позивач просив (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) визнати рішення загальних зборів членів ОСК "Чайка", затверджені протоколами від 20 травня 2018 року та 03 червня 2018 року недійсними (т. 1 а. с. 1-4, 121, 122).
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 14 травня 2019 року позов задоволено частково. Визнано недійсним рішення загальних зборів членів ОСК "Чайка", яке затверджене протоколом від 20 травня 2018 року.
В частині визнання недійсним рішення загальних зборів членів ОСК "Чайка", затвердженого протоколом від 03 червня 2018 року, позовну заяву залишено без задоволення.
Стягнуто з ОСК "Чайка", ОСОБА_2, ОСОБА_3 судовий збір на користь держави у розмірі 234,93 грн, з кожного.
Рішення місцевого суду мотивовано тим, що збори ОСК "Чайка" 20 травня 2018 року відбулися з порушенням порядку, визначеного статутом ОСК "Чайка", за відсутності кворуму та в порушення приписів Закону України "Про об`єднання громадян". Суду не надано належних і допустимих доказів про те, що 03 червня 2018 року відбулися загальні збори, на яких був складений відповідний протокол та було прийняте рішення, у зв`язку з чим відсутні підстави для визнання недійсним рішення загальних зборів членів ОСК "Чайка", затвердженого протоколом від 03 червня 2018 року, так як в розумінні положень статті 16 ЦК України права ОСОБА_1 порушені не були.
Постановою Одеського апеляційного суду від 03 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСК "Чайка" задоволено частково.
Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 14 травня 2019 року скасовано.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСК "Чайка", ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання рішень загальних зборів членів ОСК "Чайка", затверджених протоколами від 20 травня 2018 року та 03 червня 2019 року, недійсними закрито.
Роз`яснено позивачу право на звернення з даним позовом в порядку господарського судочинства.
Роз`яснено позивачу його право протягом десяти днів з дня отримання ним постанови звернутися до Одеського апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що спір між членом (учасником) та ОСК "Чайка", як юридичною особою, яке є громадським об`єднанням, пов`язаний із діяльністю та управлінням такою юридичною особою є корпоративним, а тому відповідно до пункту 4 частини першої статті 12 ГПК України, в редакції яка діяла на день відкриття провадження у справі, підлягає розгляду господарським судом.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати і направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Біляївського районного суду Одеської області.
20 вересня 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В касаційній скарзі заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Вказує на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 916/978/17.
В касаційній скарзі зазначається, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги те, що цей спір не пов`язаний з корпоративними відносинами, а тому не підсудний господарському суду і підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не надіслали відзив на касаційну скаргу.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що відповідно до статуту ОСК "Чайка" створено на землях радгоспу "Чорноморський" рішенням Одеського облвиконкому № 595, рішенням виконкому Біляївської районної ради народних депутатів від 17 жовтня 1988 року № 427.
ОСК "Чайка" зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 17 жовтня 1988 року за реєстраційним № 1531120000000936, ідентифікаційний код юридичної особи - 20955037.
Відповідно до статуту ОСК "Чайка" є об`єднанням громадян з правом юридичної особи (т. 1 а. с. 7-11).
Розділом 1 статуту ОСК "Чайка" передбачено, що організація діє на підставі Закону України "Про об`єднання громадян", не має у своєму складі юридичних осіб, а має відділення, що є його складовими частинами, які підлеглі загальним зборам (зборам уповноваженим), правлінню організації, які делегують відділенням частину повноважень, визначених "Положенням про відділення кооперативу". Відділеннями керують голови, які призначаються головою правління ОСК "Чайка" за рекомендацією загальних зборів відділення.
ОСОБА_1, який є членом ОСК "Чайка", 29 травня 2018 року звернувся до суду з позовом в якому, з урахуванням уточнень, просив визнати рішення загальних зборів членів ОСК "Чайка", затверджені протоколами від 20 травня 2018 року та 03 червня 2018 року, недійсними.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У статті 124 Конституції України закріплено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін, як правило, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
ГПК України установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів (пункт 3 частини першої статті 20 цього Кодексу).
При визначенні підвідомчості (предметної та суб`єктної юрисдикції) справ, що виникають з корпоративних відносин, слід виходити з таких міркувань.
За змістом положень статті 167 ГК України корпоративні відносини - це відносини, які виникають, змінюються та припиняються щодо права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Стаття 55 ГК України визначає господарські організації як юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.
Господарською діяльністю у ГК України вважається діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Цей Кодекс розрізняє господарську діяльність, яка має на меті отримання прибутку (підприємництво) і некомерційну господарську діяльність, яка здійснюється без такої мети (стаття 3).
Кооперативи як добровільні об`єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо). Діяльність різних видів кооперативів регулюється законом. Господарська діяльність кооперативів повинна здійснюватися відповідно до вимог цього Кодексу, інших законодавчих актів (стаття 94 ГК України).
Зазначені норми кореспондуються із нормами статей 83, 85, 86 ЦК України, згідно з положеннями яких юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариством є організація, створена шляхом об`єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом. Непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. Непідприємницькі товариства (кооперативи, крім виробничих, об`єднання громадян тощо) та установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.
За змістом наведених норм корпоративні права характеризуються тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності передбачені законом і статутними документами.
З матеріалів справи вбачається, що ОСК "Чайка" є юридичною особою, має круглу печатку, штампи і основний поточний рахунок у банку, підлеглий загальним зборам кооперативу і законам України (т. 1 а. с. 7).
Відповідно до статуту ОСК "Чайка" кооператив є об`єднанням громадян з правом юридичної особи, до складу кооперативу входять відділення, які не є юридичними особами, підлеглі загальним зборам (зборам уповноважених) правлінню кооперативу, які делегують відділенням частини повноважень, визначених Положенням про відділення кооперативу.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звертаючись до суду, обґрунтовував свої позовні вимоги порушенням його права саме як члена ОСК "Чайка", в питаннях, що пов`язані з його управлінням. Відносини між його членами та кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними.
Подібний за змістом висновок у відповідних правовідносинах викладено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 24 квітня 2019 року у справі № 509/577/18 (провадження № 14-170цс19), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/7554/18 (провадження № 12-8гс19), від 17 грудня 2019 року у справі № 904/4887/18 (провадження № 12-92гс19).
Відповідно до частин першої, другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України, за змістом частини першої якої господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
Враховуючи вищезазначене, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок щодо закриття провадження у справі з огляду на необхідність розгляду цього спору в порядку господарського судочинства, обґрунтовано визначивши, що спір між членом (учасником) юридичної особи та цією ж юридичною особою, пов`язаний з діяльністю та управлінням останньої, є корпоративним, а тому підлягає розгляду господарським судом.
Оскільки судом апеляційної інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального закону, тому рішення суду є законним і обґрунтованим.
У касаційній скарзі заявник посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 916/978/17 (провадження № 12-100гс18), проте Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 січня 2021 року у справі № 127/21764/17 (провадження № 14-115цс20) відступила від висновку, викладеного у зазначеній постанові і зробила висновок, що громадське об`єднання (громадська організація) є одним з різновидів юридичної особи, створеної шляхом об`єднання осіб, які мають право участі у ньому (у ній). Члени громадської організації мають право брати участь в управлінні товариством, обирати та бути обраними до органів управління товариством, одним з яких є голова правління, порядок обрання та усунення з посади якого передбачено статутом такої громадської організації.
Оскільки у вказаній справі підставою для звернення особи з позовом було визнання рішень загальних зборів членів ОСК "Чайка" недійсними, тому спір за своєю правовою природою та правовими наслідками належить до корпоративних спорів і, відповідно, має розглядатися в порядку господарського судочинства.
Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.
Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.